Філософія сміху

 

Чимало людей вважають філософію кумедною. Але й гумор має в собі щось філософське. Філософ Матіас Маркус розмірковує, як виникає гарний жарт. Маттіас Варкус – філософ, викладає, зокрема, в Університеті Фрідріха Шиллера в Єні та Університеті Баугауза, редактор «Deutschen Zeitschrift für Philosophie».




Зображення: mstudioimages / getty images / istock (фрагмент).


 

Донька філософині дуже нервується перед першим побаченням. Найбільше вона боїться, що розмова зайде в глухий кут і западе неприємна мовчанка. Мама, розуміючи хвилювання доньки, радить: «Є три теми, на які можна говорити з будь-ким: їжа, сім’я і філософія». Дочка заспокоїлася. Але на побаченні таки наступила ніякова тиша. Дівчина згадала про пораду матері й запитала свого кавалера: «Ти любиш млинці з яблуками?» «Ні». Тиша. «У тебе є брати-сестри?» «Ні». Двоє знову сидять мовчки, і тиша гнітить ще більше. Тож дівчина дістала свій останній козир із рукава: «А якби в тебе був брат чи сестра, ти б любив млинці?»

 

Не знаю, чи це всім здається смішним, але для мене це найсмішніший жарт про філософію.

 

Якщо забути про те, що декому філософи видаються смішними вже через те, що ці академіки занадто багато вживають алкоголю, здається, що філософія має щось специфічно смішне сама собою. Але може навпаки: може, гумор має щось філософське? Що нам важливо знати про сміх?

 

Простіше кажучи, філософія завжди шукає загальні поняття, тож можна задуматися, чи має сміх якийсь універсальний елемент, тобто чи можна говорити про гумор із філософського погляду. До 1900 року на цю тему писали дуже мало, тож усі теорії до аналізу можна відносно чітко накреслити.

 

Поширена теорія стверджує: гумор постійно вивищує когось над іншими. У цьому розумінні сміх – це завжди висміювання: можна сміятися з клоуна, оскільки він незграбніший, ніж ти; сміються над певною групою людей, представників якої вважають гіршими: в жартах мого дитинства в Пфальці (німецька земля) завжди опинявся хтось з Саарланду (німецька земля).

 

Ця теорія цікава, але непевна, оскільки ігнорує чимало інших джерел смішного – зокрема сміх з абсурдності слів чи власної незграбності.

 

І хіба хтось справді може серйозно думати, що виходець з іншої області, країни чи групи не дотягує до нього в інтелектуальному плані – і через це, наприклад, взимку обмотує пропелер літака зимовим ланцюгом?

 

З подібною проблемою стикається інший підхід, згідно з яким сміх – це завжди вивільнення від негативної енергії. Теорія, не позбавлена сенсу, робить наголос на тому, що гумор відповідає за внутрішнє розслаблення, на що вказував Зиґмунд Фройд. Це видно, коли блазень у цирковій клітці робить багато невдалих (у різний спосіб) спроб, намагаючись зробити звичайний рух, який ми могли б виконати за секунду. Маленькі діти в таких ситуаціях, просто спостерігаючи, стають дуже непосидючими.

 

Але існує й сухий, неемоційний гумор, що прекрасно функціонує не як наслідок напруження.  

 

Ймовірно, улюблена й панівна сьогодні теорія гумору – це теорія суперечності. Згідно з нею, гумор виникає з того, що щось не узгоджується з чимось. Тобто є речі або явища, що виключають одне одного. Залежно від обраного теоретичного підходу, це може бути або сприйняття й очікування: наприклад, коли з крихітного авто виходить значно більше людей, ніж цього можна було б очікувати. Або йдеться про сприйняття й поняття: наприклад, є згадки, що «молодята» на Кельнському карнавалі на «медовий місяць їхали трамваєм №2 до центру міста». Це суперечить уявленню про весільну подорож як тривалу й далеку.

 

У впливовій та складній теорії гумору французького філософа Анрі Берґсона неузгодженість, що породжує сміх, зумовлена відмінністю між жорсткістю механічного та гнучкістю людського життя.

 

Можна запитати – і що тут філософського? Хіба тут не йдеться про психологію чи культурознавство? Хіба еволюція людини як тварини соціальної не відіграла в цьому основну роль?

 

Так, зрештою існують докази, що неможливо всякий гумор вправно звести до загальних понять. Але те, що ми здатні вважати смішними дуже абстрактні думки (як, наприклад, жарт на початку цієї колонки), дає змогу припустити: гумор – це щось більше, ніж «твариннй імпульс».

 

 

Matthias Warkus

Die Philosophie des Lachens 

www.spektrum.de, 29.08.2020,

Зреферувала С. К.

18.09.2020