Радіотелєґрама Уряду і Національної Ради Зах. У.Н.Р. до Найвищої Ради на руки през. Міллєрана у Парижі.
В момент, коли наслідком воєнних і політичних подій вирішення східноевропейських питань і долі замешкалих українським народом земель наближується до кінця, законний Уряд Зах. У.Н.Р. (Східної Галичини) вважає своїм обовязком підняти голос та довести до відома слідуюче:
1. На основі прінціпів права на самоозначення народів, яке ціле людство здобуло собі у цій світовій, кровавій війні, — український народ Східної Галичини, подібно як і инші народи, зорґанізував на розвалинах Австро-Угорщини, на своїй етноґрафічній области в своїм стариннім княжім городі Львові, який від століть являється середовищем всього його народнього життя, дня 19. жовтня 1918 р. свою Західньо-Українську Народню Республику, якої Уряд на основі ухваленої конституції перебрав дня 1. падолиста 1918 р. владу у Львові i над цілим краєм.
2. Для удержання правного ладу та супокою в краю зістало одночасно зорґанізоване власне національне військо, зiстaла заведена адміністрація, зістала заініціована через Національну Раду законодатна діяльність і покликаний до життя Уряд Державного Секретаріяту.
3. Але тоді, коли всі инші новоповсталі національні держави одержали спромогу присвятити свої сили для будування власної державної самостійности, один український народ Галичини був приневолений вести кроваву боротьбу. Проти Західно-Української Народньої Республики, хоч вона національним меншостям на своїй землі — польській з 14% і жидівській з 12% заґварантувала найширші права, підняла...*) Польща заборчу війну, не вважаючи на факт, що усе місцеве населення нашої землі без огляду на національність і віру було вповні задоволене новим станом річей.
Користуючися безуспішним бунтом, який підняли польські лєґіонери у Львові дня 3. падолисга 1918 р., вислала Польща до боротьби проти Західно-Української Нвродньої Республіки свою армію.
4. Повних 8 місяців боронила армія Західно-Української Народньої Республики існування і права українського народу на самовизначення в безвпинних, героїчних і успішних боях, так, що накінець воєнні ділання зльокалізовано в околицях Львова. І щойно під напором добре державами Антанти узброєних та через те переважаючих військ польського ґен. Галлєра уступили військо і Уряд Західньо-Української Н.Р. з границь Східної Галичини.
5. В червні 1919 р. одержує Польща.., що від віків веде проти нього (українського народу) найбільш завзяту національну, соціяльну і реліґійну війну — від Союзників мандат провізоричної адміністрації у Східній Галичині аж до остаточного вирішення державної приналежности нашої области через мирову конференцію. Та замість сподіваного спокою і порядку в краю, принесла польська влада населенню Зах.-Української Н. Р.... страждання і плянове нищення. ...Поляки показали себе неспосібними до виконування наданого їм тимчасового мандату у Східній Галичині.
6. Зах. Українська Н.Р. ніколи не і зрікалася і досі не зреклася права на своє самоозначення і на свою державну самостійність. Її уряд, який під цю пору перебував поза границями краю, істнує і досі. А цілий сх.-галицький український народ тільки його визнає своїм лєґальним Урядом. Наша армія зброї не зложила. Як довго не буде вповні зреалізована отся нестримна воля українського народу (т. є. висвободження Сх, Галичини), так довго не може бути також остаточно вирішене східно-европейське питання, а через ятріючу рану залишаться без сумніву зародки нових важких потрясень.
Виконуючи державну владу на своїй землі, поклав народ Зах. Української Н.Р. аж надто доказів своєї державно-творчої спосібности цим, що завів там справжній адміністраційний апарат, всюди удержав лад і порядок в краю та поставив на ноги добре зорґанізовану і добре здисципліновану 150.000 армію. Тим самим він має за собою вповні достаточні умови для будови і удержання державної самостійности.
Отже тепер, коли має бути положений кінець дальшому безпотрібному кровопролиттю, в інтересі горячо всіми вижиданого всесвітного миру, я, як заступник Національної Ради і Уряду Зах. УНР. з притиском підносячи перед цілим культурним світом і перед державами коаліції наше право на державну незалежність, одночасно звертаюся в цім історичнім моменті до Найвищої Ради з проханням, щоби вона, вирішуючи справу нагріваючого миру на Сході, заспокоїла також домагання українського населення Зах. УНР. до його повної державної самостійности.
За Уряд і Національну Раду Зах. Української Народньої Роспублини:
Д-р Евгeн Петрушевич, президент.
*) Тут випущено місце, яке може улягти конфіскаті. — Ред.
[Громадська думка, 31.07.1920]
31.07.1920