Ґарет Стедман Джонс

В середині ХІХ століття наукові та технологічні зміни промислової революції змусили заплатити високу політичну та соціальну ціну. Бідність, хвороби, перенаселення, експлуатація дітей та нестерпні умови праці — таким було життя робітників на початку промислової епохи. Соціальне питання стояло дуже гостро і породжувало значну тривогу. А цензура, репресії, тривале правління аристократії та відсутність у робітників виборчих прав породили політичне дисидентство і пошуки справедливішого суспільного ладу.

 

Похмурі умови праці на ранніх заводах, наприклад цьому заводі в Шеффілді (Сполучене Королівство), надихнули Das Kapital.

 

Ці зміни спостеріг, проаналізував і синтезував рейнський економіст Карл Маркс (1818 — 1883). У своєму opus magnum Das Kapital, перший том якого побачив світ 150 років тому, він створив цілісну концепцію праці, торгівлі та світового ринку, яка мала вибухонебезпечні наслідки. Ця книга, без сумніву, здійснила переворот в економіці та політиці, а окремі аспекти Марксового вчення проникли в такі різноманітні сфери, як робототехніка та теорія еволюції. Індустріальна революція, дійшов висновку Маркс, зводить робітників до безликого додатку машин і відкриває шлях до виробництва, яке не залежить від людської праці.

 

Як пояснити такий масштабний вплив ідей “Капіталу”? Фрідріх Енгельс, багаторічний соратник Маркса і автор новаторської праці 1845 р. “Становище робітничого класу в Англії”, порівняв “Капітал” з “Походженням видів шляхом природного відбору” Чарльза Дарвіна: “Так само, як Дарвін відкрив закон розвитку в органічній природі, Маркс відкрив закон розвитку в людській історії”, — писав Енгельс.

 

“Капітал” — це масштабна картина динаміки капіталізму в глобальних масштабах, яка досі не має співмірних паралелей. Її ключові поняття, зокрема товару та капіталу, міцно увійшли в наш щоденний і науковий лексикон. Вона аналізує слабкі сторони капіталізму, зокрема те, як він підриває країни та політичні системи. Обрання Дональда Трампа президентом, голосування за Brexit, зростання популізму в Європі та решті країн світу — усе це можна пояснити непрямими наслідками глобального поділу праці та переміщення сучасного виробництва подалі від Європи та Сполучених Штатів. А в основі цього лежить те, що Маркс описав як безнастанне прагнення капіталу до експансії.

 

На початку 1840-рр. Маркс був радикальним редактором газети Rheinische Zeitung, в якій він критикував пруський уряд та вимагав свободи преси. Після заборони газети у 1843 р. він виїхав до Парижа, де й остаточно сформувалися його комуністичні погляди. Він почав закликати до революції, проте не політичної — на кшталт Французької революції 1789 р., — а “людської”, яку повинен здійснити клас, що перебуває з самого низу тогочасного суспільства, — “пролетаріат”.

 

В еміграції Маркс видавав журнал Deutsch-Französiche Jahrbücher. Його теоретичний проект отримав стимул, коли він прочитав статтю Енгельса “Нариси критики політичної економії”. Вперше Маркс і Енгельс зустрілись у 1844 р. Енгельс, який керував текстильною фабрикою свого батька в Манчестері, засуджував економічну систему, засновану на приватній власності, яка працювала за логікою “політичної економії” або “науки про збагачення”. Він стверджував, що вона покінчила з ерою рабства та феодалізму тільки для того, щоб перетворити селян та робітників та позбавлених власності заробітчан. Ці думки спонукали Маркса розвинути власну критику політичної економії, яка й лягла в основу “Капіталу”.

 

Маркс працював над “Капіталом” 30 років, проте встиг завершити лише перший том. Другий і третій томи опублікував Енгельс з нотаток Маркса у 1886 р. вже після його смерті. До свого амбітного завдання Маркс підійшов з науковою точністю і об’ємним використанням емпіричних даних та історичних джерел. Як він зазначав у передмові до французького видання 1872 р., “не існує королівської дороги до науки, і лише той, хто не боїться виснажливо підійматися її крутими схилами, досягає її сяйливих вершин”. Унікальністю “Капіталу” на той час став підхід до історії, яку автор описав не з ідеалістичних або абстрактно-філософських позицій, а з погляду матеріалістичних — соціальних та економічних — фактів людського життя.

 

Маркс стверджував, що приватна власність породила суспільство, яке ґрунтується на відчуженні. Рушієм його розвитку є “класова боротьба”, яка розгортається у напрямку домінування світового ринку. Картину світу, яким керують імперативи капіталістичного розвитку, Маркс і Енгельс, зобразили у своєму памфлеті 1848 р. “Маніфест комуністичної партії”, і вона досі не втратила своєї актуальності. Справді, після розпаду СРСР у 1991 р. її вагомість як економічного дороговказу тільки зросла.

 

У першому томі “Капіталу” Маркс розглянув механізми експлуатації робітників в процесі виробництва. Він стверджував, що фабриканти купують здатність робітників працювати, а не саму їхню працю. Щоб отримувати прибуток (або “додаткову вартість”), фабрикант зобов'язаний продовжити робочий день або збільшити продуктивність кожної робочої години. Базуючись на статистичних даних, Маркс показав, що товари повинні циркулювати і продаватись на світовому ринку, щоб приносити “додаткову вартість”. Але відсутність впевненості у продажах породжує “капіталістичну кризу”: надвиробництво або зниження прибутку. На думку Маркса, запровадження у виробництво машин, які “економлять працю”, наприклад парових текстильних верстатів, що заміняють робітників, зумовлює втрату темпів зиску; він вірив, що тільки людська праця може приносити прибуток.

 

Свій вплив “Капітал” здобув не відразу. Протягом п’яти років після першого видання 1867 р. було продано лише 1000 копій, а англійською мовою його вперше переклали лише у 1886 р. Саме у це десятиліття — з 1883 до 1893 р. — марксизм почав стрімко поширюватися, передусім завдяки зусиллям Енгельса. “Капітал” став основоположним документом міжнародного соціалістичного руху, який з’явився в Парижі у 1889-му з формуванням Другого Інтернаціоналу — міжнародної організації соціалістичних партій і профспілок.

 

У ХХ ст. після Російської революції 1917 р. та особливо під час Холодної війни марксизм став одним з ключових факторів міжнародної політики. Саме через страх перед комунізмом і його зверненням до робітничих класів, особливо у Франції та Італії, багато західних країн збудували ефективні системи соціального захисту та загального добробуту.

 

Деякі найпроникливіші думки Маркса не з’явилися в опублікованій книзі. Його концепція капіталістичної кризи як “найголовнішого закону сучасної політичної економії” з’являється лише в ранньому рукописі, однак періодичну рецесію тепер розглядають як норму в капіталізмі. Його здогадки про майбутнє, в якому повністю домінуватиме автоматизоване виробництво, з’являються побіжно лише в замітках. Маркс очікував, що механізація праці створить більше вільного часу, який можна буде креативно використовувати. На його думку, творча і наділена смислом праця — це найважливіше покликання людства. Сьогодні проблеми надвиробництва, тимчасової зайнятості і роботизації промисловості потребують зовсім інших відповідей, ніж ті, які сформулював Маркс. Проте чимало з його ідей, окреслених як в “Капіталі”, так і в записках до нього, досі не втрачають актуальності. Клас, суспільство і капітал — це продукти історичного розвитку і, як такі, можуть бути трансформовані людською діяльністю.

 

Маркс також глибоко цікавився етнологією, зокрема працею американського антрополога Люїса Генрі Моргана, який у праці “Стародавнє суспільство” (1877 р.) розробив теорію соціальної еволюції. Відштовхуючись від ідей Моргана і кількох інших вчених, у свої пізні роки Маркс розробив концепцію примітивного комунізму — ідею про те, що традиційні культури, які ще не знають приватної власності та державної організації, підтримують спільну власність та соціальну рівність. А ідеї Маркса про прогрес економічних систем та їхній зв’язок з конкретними суспільствами мали велетенський вплив на соціальні науки, особливо антропологію, соціологію та історію.

 

Повертаючись до коментаря Енгельса про Дарвіна і Маркса: чи справді існує спорідненість між двома теоріями? Така думка є дещо силуваною. “Капітал” та “Походження видів” аналізують конфлікти та динамізм, але ці праці важко прилаштувати одна до одної. Маркса неможливо назвати дарвіністом, хоча й були пізніші марксистські еволюціоністи.

 

“Капітал” став одним з найбільших рубежів в думці ХІХ століття не через те, що він успішно ідентифікував “закони руху” капіталу. Маркс не створив ані чіткої картини походження капіталістичного виробництва, ані його ймовірного занепаду. Натомість він пов’язав критичний аналіз економіки свого часу з її історичним розвитком і в такий спосіб започаткував дебати про те, як краще реформувати або трансформувати політику і соціальні відносини, — дебати, які продовжуються донині.

 

 

Gareth Stedman Jones

In retrospect: Das Kapital

Nature, 27/07/2017

Зреферував Євген Ланюк

04.08.2017