У травні оголосили вирок хлопцеві за пропаганду комуністичного тоталітарного режиму та виготовлення і поширення комуністичної символіки. У Львові. Згідно з інтерпретацією мас-медій, це перший реальний вирок в Україні за статтею 426-1 Кримінального кодексу, запровадженою в українському законодавстві під час декомунізації.
Декомунізація, правосуддя, нацбезпека... Головне – не втратити голови.
Піонером (тобто першопрохідцем, а не тим, ким могло подуматися) виявився Галицький районний суд Львова, котрий присудив юнакові два з половиною роки умовного ув’язнення з іспитовим терміном у один рік. Студентові-«лівакові» інкримінували поширення у соціальних мережах гасел комуністичних вождів, а також тематичних «червоних» ілюстрацій. Хлопець визнав свою провину і пішов на угоду з прокуратурою.
Суддя Галицького суду Віталій Стрельбицький також постановив знищити низку речових доказів, вилучених у хлопця: комсомольський квиток, партійний квиток, атрибутику Прогресивної соціалістичної партії Наталії Вітренко, дощовики та футболки з партійною символікою, бланки, комп’ютерні диски. Пан Стрельбицький проявив завзятість, тож постановив знищити ще й вилучену у хлопця класику філософії – книгу «Капітал» авторства Карла Маркса. Зрештою, суддя взагалі не демонстрував особливої перебірливості при поводженні з доказами, бо серед речей, котрі підлягали знищенню, опинилася і синьо-жовта стрічка…
Z з'ясував обставини цієї справи, а також довідався думки експертів про те, чи дотримана у ній межа між правом на самовираження та інтересами національної безпеки.
Пєрєвиполнєніє – чєсть!
Молодий комуніст, натхненний прихильник політичного таланту Наталії Вітренко, шанувальник міністра культури СРСР Катерини Фурцевої і поціновувач совєцького кіна, мрійник Радянського Союзу, народжений уже за часів незалежності, – хлопець навчається на театральних студіях в одному із львівських вищих навчальних закладів. Поки він не потрапив у поле зору правоохоронців, то брав активну участь у діяльності Прогресивної соціалістичної партії, зокрема відвідував якісь акції ПСПУ у Львові. Певна річ, зі своїми поглядами йому було легше шукати однодумців деінде, ніж «в реалі», тож природно, що активно користувався соціальними мережами. Наголошуємо на цьому навмисне, бо саме дописи хлопця у Facebook і стали кістяком обвинувачення.
Отже, згідно з обвинувальним актом, у часовому проміжку між травнем 2015 року і квітнем 2016 року ОСОБА_1 (так він фігурує у Єдиному реєстрі судових рішень – ми ж надалі називатимемо його за ініціалом К.) поширював серед користувачів інтернету публікації, у котрих «міститься пропаганда елементів комуністичної ідеології, що полягає у поширенні тенденційної інформації, спрямованої на ідеалізацію та популяризацію комуністичної ідеології, та у публічному використанні продукції з символікою комуністичного режиму».
Ще не обвинувачений К. на з'їзді ПСПУ в Києві. До ориґінальної знимки застосовано фотофільтр.
У реєстрі судових рішень прогріхи вітренківця «заретушовані» спеціальними кодами: «публікації, присвячені ОСОБА_5, тобто особі, яка обіймала керівну посаду у вищих органах влади в СРСР», «комуністичні гасла: ІНФОРМАЦІЯ_3; ІНФОРМАЦІЯ_4».
Втім, із повідомлення Галицького районного суду ми довідуємося, що протизаконні публікації були присвячені В. І. Леніну, а злочинними гаслами були: «Ленин жил, Ленин жив, Ленин будет жить!»; «План – закон, выполнение – долг, перевыполнение – честь!».
Коментарів щодо цієї справи ані самого хлопця, ані його близьких у Z ви не побачите. «Вони не хочуть давати жодних коментарів. Вони хочуть забути цю справу, та й все», – зазначив нам адвокат Юрій Стефанович, що був наданий підзахисному у рамках програми державної правової допомоги і котрий і здійснював захист у цій справі.
Можливо, саме через небажання розголосу ім’я хлопця тримають у таємниці. Його прізвища не називають ні в ПСПУ, ні в низці проросійських або російських організацій чи медій, котрі виступили зі словами обурення проти вироку львівського суду. За інших обставин це ім’я, напевне, вже було би на щиті боротьби зі злочинами «хунти», чи як там тепер називають Україну у Москві.
Скажімо, львів’янка Ольга Загульська (та сама викладачка, котру звільнили з Франкового університету за підтримку рухів «ДНР» і «ЛНР») закликала своїх однодумців поставитися до засудженого з розумінням, зокрема не звинувачувати його в тому, що він пішов на співпрацю з прокуратурою. «А хтось втрутився у цю справу (журналісти, політики, правозахисники), підставив своє плече, допоміг хлопцеві відстоювати власні права, поцікавився, чи має гроші на адвоката?» – писала Загульська на своїй сторінці у Facebook.
Вона дійшла висновку, що молодого комуніста залишили наодинці з «ідєологічєскім тєррором» влади, тож той не мав виходу, крім того, щоб піти на «мирову» з прокуратурою.
Все починалося з тероризму
Справа К. бере початок укінці квітня минулого року. Тоді Служба безпеки України повідомила про викриття у Львові групи осіб, котрі готували провокаційний «першотравневий марш» з метою дестабілізації становища в регіоні.
Під час обшуків правоохоронці вилучили комп’ютерну техніку та агітаційні матеріали, спрямовані на організацію акцій із антидержавними закликами. Зловмисники готували та поширювали матеріали, «які популяризують тоталітарний режим із використанням комуністичної символіки». На відео, зафільмованому оперативниками, хлопці зізнаються в тому, що розклеювали в місті агітки з зображенням Леніна та Сталіна.
СБУ повідомила про відкриття двох кримінальних проваджень – за ст. 109 Кримінального кодексу (дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади) та ч. 2 ст. 258-3 (участь у терористичній організації).
Бланки партквитків, вилучені під час обшуків, суд постановить знищити.
Як бачимо, за річний термін розслідування звинувачення із кримінального провадження «послабилося» зі справді важких статей Кримінального кодексу до м’якшої – пропаганди комунізму, – принаймні щодо К.
Експерти, з котрими порадився Z, зазначають, що це могло бути елементом угоди про визнання провини між державним обвинуваченням та підсудним. Тобто: послаблення звинувачення в обмін на те, що він уникає реального вироку й нарешті отримує спокій із кримінальним переслідуванням. За таких обставин правоохоронці здобувають ефективний результат розслідування (тобто вирок), виправдовують обґрунтованість провадження щодо певної особи (торік це подавалося як дієва робота СБУ з недопущення «майскіх» заворушень), врешті, мають можливість поширити гучний прес-реліз на цілу країну – натомість підзахисний отримує свободу в праві пересуватися, забирає з місця зберігання комп’ютерну техніку дому.
Утім, адвокат Юрій Стефанович заперечує подібну домовленість. «Підозру пред’являли моєму підзахисному не за тією статею, першою: підозру оголошували за тією кваліфікацією, яка й пішла до суду, і за якою визнано вину», – пояснив захисник у коментарі Z.
Пан Юрій вважає, що слідчі перекваліфікували справу після того, як пересвідчилися, що хлопець не займався злочинами, котрі йому інкримінували в квітні 2016 року. «Процедура така: Служба безпеки України мала якісь відомості, вони вносили такі відомості в Єдиний реєстр досудових розслідувань, і там обов’язково зазначають початкову чи першочергову кваліфікацію злочину. Це не означає, що вона мусить в такому способі і в такій кваліфікації піти до суду. Слідчі збирають матеріали, аналізують їх і мають право – і, в принципі, зобов’язані – перекваліфікувати дії на іншу статтю [якщо не знайдено доказів], яка підпадає під кваліфікацію. Тому в цьому випадку вона не те щоб відпала, а слідчі перевірили інформацію і дійшли висновку, що там нема такого складу злочину, який був первинно записаний у кваліфікації», – тлумачить Стефанович.
Мама, анархія…
Окрім К., у минулорічному зведенні Служби безпеки України фіґурувало ще двоє хлопців. Частина з цієї трійки належала до анархістських рухів.
Згідно з інформацією Z, серед фігурантів справи є неповнолітні.
Адвокат одного з підозрюваних Марія Камінська каже в коментарі Z, що угоду про визнання провини часто укладають у кримінальних справах для того, аби обвинувачена особа позбулася неприємностей зі слідством – безвідносно до обґрунтованості інкримінованих вчинків.
«Це найлегший шлях для особи із закінченням розгляду кримінального провадження. Щоб це не тривало роками, щоб це нарешті закінчилося… Саме це часто є підставою для визнання особою вини, а не дійсне усвідомлення того, що йому інкримінували», – пояснює адвокат.
Водночас Камінська повідомила, що її клієнт не розглядає варіанту з визнанням своєї провини. «Мій підзахисний не перебуває у статусі підозрюваного – він до цього часу має статус свідка», – зазначає правник.
Марія Камінська переконує, що закиди правоохоронців в обох справах – надумані. «Вважаю, що там не було складу злочину. І впевнена, що не було складу злочину, передбаченого статтями про загрозу національній безпеці чи про терористичну діяльність. Але у зв’язку з тим, що доводилося виправдати проведення цих дій, то знайшли, яким чином особу притягнути до відповідальності. Якби людину не притягнули до відповідальності, якби кримінальне провадження закрили, фактично констатувавши відсутність складу злочину або відсутність події злочину, – особа мала би право на скаргу щодо відшкодування моральних збитків, завданих їй незаконними діями органа досудового розслідування і порушенням її прав», – коментує Камінська.
Не можна відкидати: на ранній стадії правоохоронці направду вважали, що вхопили за зябра масну рибу. Вони вивчали активність підозрюваних, відстежували їхні контакти, працювали на підставі гіпотези про можливі диверсії чи збурення. Але зрештою справа «не пішла».
«Скоріш за все, Служба безпеки України вела оперативно-розшукову діяльність, яка є таємною, в результаті якої сподівалася здобути докази, зокрема терористичної діяльності, – коментує Марія Камінська. – Згідно з Кримінальним процесуальним кодексом, будь-які слідчі дії – гласні чи негласні – можна проводити лише після внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Якби вони вносили відомості щодо пропаганди – це не настільки тяжка стаття, яка би дала їм право звертатися з клопотаннями про надання доступу до телекомунікаційних мереж, зняття інформації з каналів зв’язку тощо. А от терористична діяльність – це злочин проти національної безпеки, і складно собі уявити, що суд не надав би дозволу на проведення оцих негласних слідчих дій. Можливо, вони і думали, що це якась грандіозна терористична організація… Ми ж розуміємо, що будь-який слідчий, будь-який слідчий суддя, будь-який прокурор – вони мають якимось чином виправдовувати, чому вони зробили так. Виходить, вони просто з пальця витягнули ту статтю (в цьому випадку – пропаганда тоталітарного комуністичного режиму, – Z), яка їм пасувала», – коментує Камінська.
Декомунізувати слідство
Нам не вдалося отримати ґрунтовних пояснень від правоохоронних органів щодо цієї справи. У прес-службі поліції Львівщини порадили надсилати запит. У прес-службі прокуратури заявили, що всю можливу для розголошення інформацію вже оприлюднили для громадськості, а решта деталей є таємницею слідства, адже розслідування щодо інших фігурантів ще триває.
До того часу, поки правоохоронці зберігають мовчанку (ми ж не можемо нічого стверджувати напевне: можливо, в тому «Капіталі» Маркса на полях були намальовані якісь антидержавні плани; а можливо, слідчі дії щодо К. та його свідчення привели до ґрунтовної доказової бази щодо ватажків проросійських рухів, «підривних організацій» абощо – бо наявність пачок із партійними бланками та купа виробів із атрибутикою вказують на приналежність хлопця до певної ієрархії в партії чи організації) – то от, поки правоохоронці мовчать, видається, що справа стоїть на глиняних ногах.
Чи ефективна пропаганда, якщо в тебе «аж» 155 френдів у Facebook?..
Виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Аркадій Бущенко, коментуючи «справу К.», каже Z: «Першу, кого треба декомунізувати, – це власне Львівську прокуратуру, бо вони самі й займаються пропагандою комуністичних ідей, в тому числі пропагандою ідеї розправи з інакодумством».
Правозахисник закликає декриміналізувати статтю про пропаганду комуністичної символіки, вважаючи, що вона дає правоохоронцям надмірний інструмент для кримінального переслідування. «Я не бачу жодної небезпеки в діяльності, яку робив цей хлопець, жодної небезпеки», – зазначає Бущенко у коментарі Z.
Відповідаючи на питання про те, як виявити межу між тим, де закінчується свобода вираження, а починається об’єктивна загроза для національної безпеки, Аркадій Бущенко каже: «Це питання дуже складне, і можна довго розмірковувати – але не в цьому випадку. У чому була загроза від того, що людина поширювала у соціальних мережах якісь там лозунги, «Лєнін – жив»?.. До речі, Львівська прокуратура довела, що Ленін таки живий: бо вони діють так, як передбачав Ленін… Нема обґрунтування, що це несе реальну загрозу національній безпеці чи територіальній цілісності, – просто посилання на закон про декомунізацію. Закон про декомунізацію не передбачає боротьби з інакодумством».
Бущенко також обурився рішенням суду знищити книгу Карла Маркса. «У мене теж є Маркс, я читаю Маркса. І в університетах читають Маркса. Будемо знищувати книжки? Це справжнісінький "талібан"», – вважає правозахисник.
У Галицькому суді кореспондентові Z не надали пояснень щодо того, чому вирок передбачає знищення «Капіталу», а заразом і синьо-жовтої стрічки. Нам порадили записатися до судді Віталія Стрельбицького на прийом, аби отримати відповіді на питання. Помічник же судді сказав, що Феміда ухвалює всі рішення щодо поводження з речовими доказами на підставі інструкції. А процедура складання вироку не передбачає окремого обґрунтування для кожної одиниці доказу.
Професор Ярослав ГРИЦАК:
«Такими вироками наша держава готує собі ворогів»
Почну з того, що мені однаково чужі як комуністи, так і націоналісти. Нагадаю, у 2010 р. я ініціював лист-протест міжнародної наукової спільноти, коли СБУ арештувало Руслана Забілого, хоча не поділяю ані його поглядів, ані наукових підходів. Так само мені чужа пропаганда комунізму, і я вітаю декомунізацію. Але погляди – це одне, а життєві ситуації – інше. А в різних життєвих ситуаціях є одне просте правило: треба ставати на бік незаконно засудженої жертви.
Я пробував вияснити деталі справи. Їх зумисно тримають у секреті. Є різні версії, але я їх повторювати не буду. Що, однак, мені ясно: жертва – чи, радше, його батьки, які пробували рятувати сина, – вибрали найгіршу з можливих тактик: він визнав свою вину і пішов на співробітництво зі слідством, щоб дістати покарання "умовно". Тепер захистити його тяжко, майже неможливо.
А шкода. Будь-який добрий адвокат розвалив би цю справу. Бо звинувачення складене вкрай неграмотно. Я розумію, що комуністична стрічка може фігурувати як доказ поширення тоталітарної пропаганди. Але при чому тут георгієвська стрічка? До того ж закон про її заборону Верховна Рада прийняла 16 травня, Парубій підписав 26 травня – а вирок у справі студента датований 4 травня! Тобто суд працює на випередження – "пятирічку за чотири роки"?!
Тепер хай хтось роз'яснить, чому у справі фігурує синьо-жовта стрічка. Вона також незаконна?
А вершиною невігластва є формулювання "підручник "Капітал" Маркса". Відколи "Капітал" став підручником, а його зберігання – злочином? У мене вдома є копія перекладу одного з розділів "Капіталу", який зробив Іван Франко. Чи це робить мене злочинцем?
Мені ця справа нагадує судовий процес над Іваном Франком 1878 р., коли йому і його товаришам таким самим способом "шили справу". Я не знаю, чи цей хлопець, якщо засадили умовно, коли-небудь стане Франком. Я хочу, однак, звернути увагу на інший можливий наслідок: такими вироками наша держава готує собі ворогів.
Подивіться: згідно з найновішим опитуванням, більш як 80% українців вважають, що Україна рухається не в тому напрямку, більшість вважає себе бідними, жодного корупціонера не покарано, люди відчувають брак елементарної соціальної справедливості... Чим не поживне поле для комуністичної пропаганди?
Я казав і буду казати: декомунізація здійснюється глибокими політичними й економічними реформами. Без них корекція історичної пам'яті буде лише поверховою. У нас же відбувається навпаки: що менше реформ, то більше історичної пам'яті.
Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ЯТРОВИЧ:
«Ідеться не про випадкове використання комуністичної символіки»
Львівський вирок не є першим прецедентом засудження за пропаганду комуністичної символіки. Перший був 2015 року на Харківщині щодо особи, яка вішала червоний прапор замість державного на органі місцевого самоврядування та вчинила наругу над державним прапором. Я не володію матеріалами справи у Львові, щоб коментувати по суті, втім, зверну увагу на недопрацювання прокуратури щодо комунікації справи, котра отримала суспільний резонанс. Я знаю з медіа про визнання вини обвинуваченим та випробувальний термін (а отже, людина не ув'язнена). Разом з тим хочу звернути увагу на те, що навіть з наявної у медіа інформації зрозуміло, що йдеться не про випадкове використання комуністичної символіки – у підсудного вилучено прапори, футболки, кепки, партійні квитки, судячи з їхньої кількості, призначені саме для поширення, а не приватного користування. І, з одного боку, не маючи достатньо інформації, розумію хвилювання правозахисників в обґрунтованості вироку, а з іншого боку — розділяю суспільні побоювання щодо ймовірної діяльності на користь ворога. Адже, до прикладу, в трагічних одеських подіях 2014 року фігурували молодики-диверсанти із комуністичною символікою. Раніше, ще 2011-го, під комуністичними символами була влаштована масова провокація і у Львові.
Юрист УІНП, представник України в проекті International justice for Communist crimes Європейської платформи пам’яті і сумління
Сергій РЯБЕНКО:
«Вже маємо прецеденти вироків за наклепи у Facebook»
Оцінити належність та допустимість зібраних органами слідства доказів не маємо можливості, оскільки ми не були учасником кримінального провадження і відповідна інформація, що стосується розслідування, має певні обмеження щодо оприлюднення. Однак із відкритих джерел відомо, що у «львівській» справі обвинувачений визнав свою вину у вчиненні злочину та уклав угоду з прокурором, що передбачено чинним КПК.
Визначене судом покарання у 2,6 року обмеження волі із випробувальним терміном 1 рік означає: якщо протягом року особа не вчинить іншого кримінального правопорушення, то через рік будь-якого обмеження волі до неї вже не застосовують.
Щодо речових доказів у справі КПК передбачає відповідну процедуру — ці докази можуть повернути учасникам процесу на їхню вимогу або ж, якщо вони не мають якоїсь цінності і учасники процесу не зверталися по їхнє повернення, то їх можуть знищити.
Хочу також звернути увагу, що коментарі у медіа, в яких наводять паралелі із російськими реаліями, доволі однобокі. Відомі випадки кримінального переслідування за пропаганду нацистської символіки в Європі, а також уже маємо прецеденти вироків за наклепи у Facebook. Наприклад, як повідомляли українські медіа, у Швейцарії Окружний суд Цюриха 29 травня засудив 45-річного користувача Facebook за статтею Кримінального кодексу про наклеп і присудив штраф у 4000 франків ($4 095) із можливістю відтермінування на два роки. Штраф можуть скасувати або зменшити, якщо протягом двох років підсудний не повторить подібного правопорушення.
Президент Українського ПЕН-центру
Микола РЯБЧУК:
«З такими суддями і тими, хто їх назначає на ці посади і хто їх толерує, нам немає чого робити не тільки у Євросоюзі, а й у будь-якому порядному товаристві»
Справа доволі безглузда і водночас, як і безліч інших українських безглуздь, показова. Можна з неї зробити принаймні п’ять висновків.
По-перше, українська судова система залишилася дрімучо совковою і репресивною. Весь дискурс, яким оперує прокуратура і, особливо, суд – кондово совєтські. Якщо в судовій постанові замінити комуністичну ідеологію “буржуазно-націоналістичною”, а замість фейсбука підставити який-небудь машинописний самвидав, то не вгадаєш навіть, у які часи ця постанова написана. Два з половиною роки тюрми за “неправильні” погляди – це суто ґебешний підхід, який не має нічого спільного ані з верховенством права, ані, зрештою, зі здоровим глуздом, із яким дух права неодмінно кореспондує.
По-друге, ми (я в тому числі) недооцінили суттєвих недоліків, наявних у “декомунізаційних законах”. Хоч добре їх бачили і докладно обговорювали. А проте переважила віра, що недоліки вдасться усунути, здоровий глузд не допустить крайнощів, тимчасом як позитивний аспект законів сповна компенсує їхні концепційні вади і правові недолугості. Ми занадто, я б сказав, понадіялись, що суворість законів у нашій дисфункціональній державі, як завжди, компенсуватиметься необов’язковістю їхнього виконання. І це була серйозна помилка, з якої варто зробити ще один висновок.
Отже, по-третє, український закон – справді як дишло, і судді справді вміють цим дишлом неперевершено крутити, з неабиякою для себе користю. Але, крім “рубання капусти” на правильних рішеннях для всіляких дрібних і великих шахраїв – урядових і бізнесових (якщо хтось потрапить їх розрізнити), наші судді і прокурори мусять принаймні в чомусь виявляти суворість і принциповість. А в умовах війни – бажано ще й високий патріотизм та ідеологічну пильність. І отут якраз з’являються усілякі блоґери та інші фейсбучні писаки як ідеальний об’єкт для суддівської, прокурорської та есбеушної показухи. Бо й справді, на кому ще нашим доблесним правоохоронцям показати свій фаховий хист і патріотичний запал? Не на злодіях же ж і шахраях, від яких вони годуються? І, звісно ж, не на рейдерах, рекетирах і грабіжниках, що маскуються тепер під “тилові батальйони” бійців АТО під жовто-блакитними і червоно-чорними прапорами? Ці можуть суддям і пику набити, тим більше що працюють здебільшого не самі, а під досить високими патронатами. Отож хоч би що виробляли ці організовані злочинні угруповання, їхні витівки незмінно кваліфікуються як “дрібне хуліґанство”. А тут нарешті з’являються блоґери, яким можна безпечно вліпити два з половиною роки за Карла Маркса. Тут вам, воістину, і вівці цілі, і вовки – цілком задоволені.
По-четверте, рішення львівського суду оголило ширшу концептуальну проблему, про яку я писав ще під час обговорення “декомунізаційних законів”. В Україні, особливо в умовах війни, куди важливішою є проблема деколонізації, аніж декомунізації. Ідеологія “Русского міра” куди небезпечніша, ніж ідеологія Маркса-Лєніна, тому що перша мобілізує мільйони і спирається на велетенські ресурси держави, яка веде з нами неоголошену війну, натомість друга мобілізує лише жменьку юних фанатиків та ностальгійних пенсіонерів і небезпечна лише тою мірою, якої її вмонтовують в ідеологію “Русского міра” та його практичну (я б сказав “оперативну”) діяльність. Під цим оглядом я зовсім не виключаю, що львівський ентузіаст-комсомолець (активіст, судячи з усього, українофобської й фашизоїдної ПСПУ Наталі Вітренко) міг би бути покараний, принаймні в умовах війни, якимсь штрафом і попередженням (проте аж ніяк не в’язничним терміном). Але покарання мало би стосуватися ґеорґієвських стрічок (як символу держави-аґресора та терористів із ДНР-ЛНР) і подібного “русско-мірного” мотлоху, а не “пропаґанди комуністичної ідеології”, від якої насправді нікому у нас не холодно і не жарко.
І нарешті, по-п’яте: серед конфіскованих у зловмисника “речових доказів” значиться зокрема й “Капітал” Карла Маркса. Він, за рішенням суду, “підлягає знищенню” разом з іншими так званими “доказами”. Я навіть не хочу коментувати цього суддівського дебілізму. Мій висновок значно сумніший: з такими суддями і тими, хто їх назначає на ці посади і хто їх толерує, нам немає чого робити не тільки у Євросоюзі, а й у будь-якому порядному товаристві. Хоч би що там декларували наші урядовці у європейських столицях.
31.05.2017