Лілія Шевцова

 

Цього ніколи не було, бо не могло бути. Але ось це сталося, і незрозуміло, як з цим бути. Нині Америка лягла на операційний стіл, вирішивши позбутися того, що вважає чужорідним тілом в своєму організмі, і перелаштувати свою міжнародну життєдіяльність. Що буде результатом цієї операції, не знають і самі хірурги. Але очевидно одне: і колективний Захід, і світовий лад, які тримаються на американській "скріпі", зазнають суттєвих змін. І ці зміни грозяться вплинути на Росію руйнівним способом.

 

Справа ніби проста – американський Конгрес за допомогою санкційного пакету і механізму контролю за його реалізацією вирішив відповісти на слабість Трампа до Росії і покарати Москву за втручання у внутрішні справи США та брудну гру на світовій сцені. Але в реальності все складніше. Перелічимо ключові моменти нової світової ситуації.

 

По-перше, санкції – причому приголомшливого масштабу – є індикатором повороту, котрий починає Америка у своїй зовнішній і внутрішній політиці. "Російський фактор", що зробив Дональда Трампа загрозою для національної безпеки США навіть в очах частини його власної Республіканської партії, виявився поштовхом до того, що рано чи пізно мало статися. Політична Америка вже з часів Обами була незадоволена тим, як Білий дім відповів на зовнішні виклики. Захоплення Трампа Кремлем зробило неминучим рішення Конгресу обмежити вплив президента на зовнішню політику та забезпечення національної безпеки США. У всякому разі, президент втратив можливість самостійно визначати політику США щодо Росії.

 

По-друге, йдеться про консенсус двох головних американських партій щодо необхідності відповісти країні, яка зазіхнула на конституційні засади США. Ті, хто вважають, що мовиться всього лиш про реакцію на "русофілію" Трампа, помиляються. "Російський фактор" має шанси стати довгограючою платівкою, перетворившись на засіб консолідації американської еліти і підкріплення амбіцій американського військово-промислового комплексу. Можна бути впевненим, що і після відходу Трампа з Білого дому "токсичність" Росії буде визначати вектор американської зовнішньої політики. Епоха американської м'якотілості і прагнення не дратувати Кремль відходить у минуле. Не варто дурити себе спрямованою на "деескалацію" відносин з Москвою стратегією Рекса Тіллерсона. "Деескалація" не зможе перекреслити недовіру і ворожість, які сьогодні перетворюються в американську доґму і критерій розуміння американського національного інтересу.

 

По-третє, позбавивши президента права скасовувати санкції, обмежено механізм несилової політики і здатність Білого дому до міжнародних компромісів. Отже, американський президент вже не може обміняти санкцій на угоду з Кремлем. Більше нема підстав для надій Кремля торгуватися з Вашингтоном. Яка вже тепер "Ялта-2" і розподіл сфер впливу, про які мріяла кремлівська тусовка? А якщо немає можливості для ґешефту, то збільшується загроза застосування силових способів політики, причому з обох сторін.

 

По-четверте, немає підстав і для надій на те, що Європа брикне і опиратиметься американському бульдозеру. Дійсно, Європа хоче захищати свій бізнес, який працює в Росії. Голова Єврокомісії Жан-Клод Юнкер може обурюватися американським санкційним пакетом як завгодно – але все намарно. В Європи ніколи не було сили волі захистити своє фрондерство. Тим більше, що останній пакет санкцій вже був узгоджений Конгресом з європейськими емісарами. Європа бурчить: європейцям ж треба зберегти претензію на самостійність. І Анґела Меркель, і Емманюель Макрон спробують зіграти на антиамериканських емоціях своїх співгромадян – але без пересади! На практиці європейці будуть змушені шукати єдину з Вашингтоном лінію поведінки стосовно Москви. Те, що історія з турбінами Siemens, які опинилися в Криму (всупереч обіцянкам Росії, що цього ніколи не буде), змушує Німеччину вимагати від ЄС нових санкцій стосовно Кремля, і свідчить про спільні з Вашингтоном настрої.

 

Російський дискурс нині заповнений дріб'язком – обговоренням того, як санкції вплинуть на тутешнє життя і чим відповісти американцям. Між тим, є значно серйозніше питання, котре буде формувати вектор політики США і колективного Заходу. Це включення Росії в список країн-ізгоїв поряд з Іраном і Північною Кореєю, що кардинально змінює світову політичну кон'юнктуру. США взялися формувати нові аксіоми, починаючи розбудову власної системи національної безпеки. А це означає повернення до механізмів стримування та відплати, що вже почали було іржавіти.

 

Нинішній американський санкційний пакет є кроком на шляху вилучення Росії з процесу світової глобалізації. А це означає таке: російська система, яка десятиліттями виживала за рахунок антизахідної мобілізації і використання західних ресурсів, втрачає можливість отримувати ці ресурси при повній неспроможності компенсувати їх власними. Є підстави для висновку: спроба втрутитися в американські вибори після анексії Криму є другою стратегічною помилкою Кремля. Нездатність передбачати міжнародні наслідки обох "гамбітів" свідчить про відсутність в Кремлі і відповідної експертизи, і вміння мислити стратегічно.

 

Звичайно, варто визнати, що західна тусовка з її готовністю корумповатися фактично запрошувала Кремль тестувати цю готовність. Ну, скажіть-от, хіба призначення Пола Манафорта керівником передвиборної кампанії Трампа (та й поява всієї цієї Трампової сімейки, що без вагань хапає все, що блищить, все, що кидається в очі) не запрошувало до підкупу? Але ж треба було думати про те, до чого може призвести гра ковблика зі світової акулою!

 

Нинішня навколокремлівська дискусія про те, як насолити американцям, говорить не тільки про інтелектуальний рівень дискутантів, а і про безпросвітність ситуації. Російська симетрична відповідь США виглядає, як жалюгідний писк, адже Америка від Росії не залежить, вона навіть не відчує укусу. Серед пропозицій асиметричної відповіді є дуже екзотичні, як-от: відновити СРСР (тільки з ким?), підтримати Північну Корею (а як вам конфлікт з Південною Кореєю та Японією?), прийняти Іран в Євразійський союз (цікаво, чи погодяться Лукашенко з Назарбаєвим?). Всі ці ідеї підтверджують навіть не відсутність уяви, а безнадію. Найвірогіднішою, певно, залишається традиційна російська відповідь (з якою Кремль вже експериментував, відповідаючи на закон Маґнітського своїм "законом мерзотників", котрий забороняє американцям всиновлювати хворих російських сиріт) – "бомбардувати Вороніж".

 

Чи означає це неминучість конфронтації Росії з Заходом? Гмм... Захід, впровадивши щодо Росії санкції, продемонстрував, що силової конфронтації він не хоче, але готовий до повільного стиску економічної гарроти. Причому так, щоб не викликати в Росії обвалу. Хід міркувань західного істеблішменту є очевидним: не заганяти ведмедя до ґетто – там він стає небезпечнішим; провадити з ним обмежений діалог і підгодовувати морквинкою можливого "діалогу щодо стратегічної стабільності". Одночасно можна отримати дивіденди від "Північного потоку-2". Але останнє не має творити ілюзії, що у відносинах Росії з Заходом нічого не змінилося. Змінилося багато чого – Росія стає реальним викликом для ліберальних демократій. А якщо раптом Москва піде на конфронтацію? Що ж, великий історик Арнольд Тойнбі запропонував назву для такого кроку – "державний суїцид".

 

Росії вчергове доводиться платити за негадані наслідки своїх дій: хотіли одне, а дістали зовсім інше. Росія вже платить за Крим. За ілюзії щодо Трампа і за незґрабні дії, які дозволили створити в США "російський фактор", доведеться заплатити ще дорожче.

 


Лілія Шевцова – політичний експерт (Інститут Брукінґс), народжена у Львові

 


Лилия Шевцова
Воронка Трампа
Радио Свобода, 01.08.2017
Переклад О.Д.

04.08.2017