Заходу пропонують відносини, що дозволяють мінливу інтерпретацію глобальних правил.
Що Росія замислила в Сирії? Звиклі відповіді — що Володимир Путін прагне сфери впливу, що він хоче відвернути увагу від України або що він має намір рятувати шкіру президента Башара аль-Асада — є різними способами сказати, що президент Росії живе в іншому світі. І не сприймайте їх бездумно. Вони є найсвіжішими в тій кавалькаді бездумних аналізів і помилкових прогнозів, що забруднюють західне мислення два десятиліття.
Згадайте, як часто лідери цих країн Заходу були неправі. Спочатку вони не очікували краху Радянського Союзу і навіть спробували підтримати його, коли він почав валитися. Тоді вони сказали, що президент Борис Єльцин був демократом, а його наступник Путін — модернізатором. Вони витратили мільярди на промоцію реформ перш, ніж почати підозрювати, що їхні допомогові долари реанімували авторитарний режим в Росії. Тоді Захід закликав до "перезавантаження" — якраз коли Кремль сповз в антизахідну тональність — лиш для того, щоб бути заскоченим війною в Грузії та паралізованим вторгненням в Україну і анексією Криму.
І тепер в Сирії, де Путін різко збільшив число російських військ, танків і військових літаків на підтримку Асада, а тепер почав ракетні обстріли вздовж Середземноморського узбережжя. Західний аналіз його дій не є цілком неправильним, але він мало що пояснює.
Путін, кажуть, намагається посилити надпотужну роль Росії. Але чому він грає мускулами тепер, коли національна економіка вся в проблемах, і чому в Сирії, де успіх зовсім не гарантований? Аналогічно — є легші способи відвернути увагу від України, тим більше що інша частина світу цілком готова відвести очі. І якби Путін хотів відвернути увагу збіднілих росіян від їх тяжкого становища, то міг би досягти більшого успіху, ніж підписуватися (можливо безнадійно) за Асада. Він не є президент-камікадзе.
Щоб зрозуміти дії Кремля, треба поглянути на Росію через призму інститутів цієї країни, очима контролюючих їх осіб.
Вони хоч і грізні, та є дві речі, які загрожують їх владі.
З одного боку, є російська еліта, клас рантьє, чиє багатство мало що варто, якщо його більше не можна витрачати на Заході.
Їх довгостроковий інтерес полягає в особистій інтеграції у Захід, а це несе загрозу обмеження влади Кремля. Далі, є основна частина населення, що преферує своє нове споживацьке життя, а не перспективу бути призовниками у великій боротьбі цивілізацій. Їх інтереси також часто суперечать інтересам державних інституцій. А чисельний репресивний апарат активно приватизував власність і його важко підняти на захист інтересів режиму.
Певний час Путін намагався вижити, імітуючи ліберальну демократію. Потім, коли росіяни вийшли на вулиці в 2011-2012 роках, Путін вернувся до ідеї Росії як фортеці, що базується на військово-патріотичної легітимності. Але український експеримент довів, що цей план також приречений. Холодна війна велася з величезними військовими ресурсами і підтримкою ідеологічно прихильного населення. Нині Кремль не може розраховувати на жодне з джерел сили.
Отже сирійське авантюра — спроба знайти баланс між легітимністю, яку приносить ідея Росії як фортеці, а увертюрою до співпраці з Заходом. Однак пропонується не друга Ялтинська конференція з пропорційним поділом територій, а невизначені відносини, які дозволили б кожної зі сторін інтерпретувати глобальні правила і принципи, як їм заманеться, стираючи межу між війною і миром
Це не чорно-білий світ протистояння холодної війни. Це — теплий світ релятивізму, в якому всі сторони вільні діяти як посередники в різних конфліктах і переслідувати свої інтереси, не будучи обтяженими цінностями.
Через п'ятнадцять років після того, як він вперше став президентом, Путін, здається, прийшов до висновку, що західні лідери готові, а може навіть прагнуть, погодитися на цю гру. Це обіцяє йому шанс нарощувати температуру кризи, проектуючи у свою країну відчуття влади, тримаючи громадськість в покорі і еліту під контролем.
Тому гра в Сирії не є російською рулеткою. Путін намагається пройти через ті ж самі рифи, на яких пішов на дно Радянський Союз. Оскільки ця логіка визначається внутрішніми імперативами, ззовні не можна нічого зробити для її зміни. Тим не менше, зовнішні гравці можуть зробити цей процес тяжчим і драматичнішим. Якщо вони будуть впиратися в міфи і не зможуть зрозуміти менталітет країни, яка все ще вважає себе окремою цивілізацією, то саме такого результату вони і можуть очікувати.
Автор – запрошений науковий співробітник Інституту Брукґінса
Lilia Shevtsova
Fortress Russia offers the west a cosy deal
The Financial Times, 8.10.2015
Зреферував О.Д.