Це супротивник, який використовує ліберальні гасла Заходу проти нього
Повернення Росії на світову арену не тільки в якості супротивника Заходу, але і в якості країни, що прагне впливати на внутрішні процеси західних суспільств, створило новий інтелектуальний і геополітичний виклик. Звинувачення на тему московського втручання в американські президентські вибори суґерують, що США вразливі перед лицем російської потуги — реальної чи уявної. Хоча нині Росія значно слабша за Радянський Союз, вона має набагато кращу, аніж комуністична імперія за весь свій час, здатність спричинитись до шкоди Заходу— тоді як від західних дебатів на тему, яким чином стримувати (чи принаджувати) Росію віє безпорадністю.
Така ситуація історично безпрецедентна. Росія не зуміла трансформуватися в ліберальну державу і важливу роль в допомозі оновленій системі особистої влади перетривати відіграють, за гіркою іронією долі, саме російські ліберали, що працювали на неї і укріплювали одноосібне правління. Система, зливши комунізм, вижила, мімікруючи під ліберальні стандарти і фальсифікуючи партнерство із Заходом, щоб потім виступити проти нього. Це держава, що вприскує собі адреналін — тільки не відкритою (поки що) боротьба з супротивником, а підривом його зсередини.
Розпад Радянського Союзу лишив Захід без ідеологічного конкурента і проклав шлях для самозаспокоєння. З часом, в міру того як розмивалися лінії поділу між фундаментальними принципами — між суверенітетом а втручанням, верховенством закону а безправ'ям, демократією а особистою владою — неліберальні системи зрозуміли, що їм подобається нове довкілля.
Стримування вимагає ідеологічної ясності, а невизначеність світу після холодної війни робить цю стратегію нерелевантною. Як стримати суперника, який використовує проти вас ваші ж власні ліберальні гасла? Як протидіяти супротивнику, який створив в західних суспільствах потужні лобістські мережі? І як приборкувати противника, який вдається до ядерного шантажу?
Інтеґровану в світову систему торгівлі та безпеки державу неможливо успішно стримувати. Ізоляція ядерної держави є ще більшим ризиком. І крім того, стримування Росії стає ще проблематичнішим кожен раз, коли Москва запускає на Заході офензиву свого шарму. “Ми не хочемо ніякої конфронтації... Ми потребуємо друзів," — мав казати раз за разом російський президент Владімір Путін.
Своєю настирністю Кремль домагався втягнути Захід на своїх умовах. Сьогодні Москва розуміє, що поведінка залякування приречена на провал, тому вона прийняла тактику, спрямовану на розкол ліберального світу. До того ж, в Росії почали слабшати антизахідні настрої: 71% росіян сьогодні кажуть, що вони хотіли б нормалізувати відносини із Заходом. Реальним наслідок стануть спроби Кремля знайти новий баланс між "позицією з Заходом" і "позицією проти західного політичного курсу".
Заклики на Заході до примирення з Росією тільки посилюють там анти-модерністські, анти-ліберальні тенденції. Подвійна формула утримання/залучення не спрацює. Стримування не може генерувати потрібну для діалогу довіру — радше зовсім навпаки.
Нова мантра про "трансакційні відносини" (передбачуваний курс американського президента-електа Дональда Трампа) теж не вселяє надії. Москва готова до нової "великої угоди" і ставить до неї ясні вимоги. Вона хоче не тільки "нову Ялту", але і підтвердження Заходом її права інтерпретувати світові правила, як їй пасує, і будувати порядок, що ґрунтується на балансі інтересів і сил.
Але який баланс може бути при такій разючій асиметрії в економічній та військовій потузі? (Валовий внутрішній продукт Росії становить 2,1 відсотка від світового виробництва; російські військові витрати є карликом супроти бюджету НАТО). Правда, Кремль може зменшити цей розрив своєю готовністю використовувати шантаж та інші техніки «м'якої сили». Але що ж Захід може отримати взамін?
Російська система відкидає саму ідею поступок ворожій цивілізації. Щоби Кремль відмовився від свого «менталітету обложеної фортеці» і перестав бачити в Заході ворога, йому потрібна переконлива демонстрація того, що Захід вразливий на російську могутність і вплив. Але чи готовий Захід здатися?
Ми стоїмо на початку нової епохи, в якій нам доведеться переглянути багато аксіом ери після холодної війни. Захід не зможе відповісти, поки не вирішить, що робити з вкоріненими в своїх суспільствах механізмами підтримки таких неліберальних систем, як російська, і доки не стане менш амбівалентним у захисті ліберально-демократичні норм.
Перспективи такої зміни, однак, є похмурими. Політичні еліти і в Росії, і на Заході не демонструють жодних ознак, що знають, як впоратися з антагоністичними відносинами в епоху глобалізації.
Автор — науковий співробітник програми Росії та Євразії в Chatham House.
Lilia Shevtsova
Efforts to contain Russia are failing
The Financial Times, 27.12.2016
Зреферував О.Д.