Дві події, якими почався цей тиждень, можуть, на перший погляд, здатися прохідними, але насправді вони дають змогу окреслити чіткі рамки чинного геополітичного протистояння на лінії Вашингтон-Москва і його розвитку в осяжному майбутньому. Мовиться про східноєвропейське турне віце-президента США Майка Пенса і «дипломатичні санкції» Москви.
Почнемо з атаки Росії на американських дипломатів. Отже, МЗС РФ зажадало від Сполучених Штатів до першого вересня скоротити число дипломатичних і технічних співробітників амбасади США в Москві й у генконсульствах в Санкт-Петербурзі, Єкатеринбурзі та Владивостоці до 455 осіб. Окрім того, вже з першого серпня амбасаді США в Москві заборонено користуватися дачею в Срібному Борі й складськими приміщеннями на Дорожній вулиці в Москві.
Таким чином, з 1279 співробітників згаданих дипломатичних установ доведеться звільнити 824. Але якось у російському зовнішньополітичному відомстві не подумали, що більша частина співробітників американських амбасади та консульств – російські громадяни, «місцевих співробітників» там аж 934 особи. Тож зрозуміло, що російські санкції ударять головним чином по росіянах, позбавивши їх затишних місць праці та високих зарплат, а Росії створять зайвий соціальний менінгіт.
Утім, зовсім не це головне. Пригадаймо, що ще якихось кілька тижнів тому два президенти – Дональд Трамп і Володимир Путін – як старі-добрі друзі зустрічалися в Гамбурзі, тисли один одному руки, обіймалися, кілька годин балакали в доброзичливому тоні про справи насущні. Причому близько години вони балакали без зайвих свідків з американського боку, що було порушенням протоколу безпеки й не могло не викликати тривоги, що зв'язок Путіна з Трампом таки дійсно існує.
Тобто цілком могло виникнути враження, що Вашингтон і Москва йдуть на зближення, на «перезавантаження» відносин. А отже, американські санкції потрапляють під загрозу пом’якшення, а то й ліквідації. Утім, своїм рішенням запровадити штрафні заходи щодо американських дипломатів Путін остаточно розвіяв всі тривожні припущення.
І справа тут не стільки в створенні незручностей для роботи американських дипломатичних відомств, урешті-решт ці незручності відчують головним чином громадяни Росії під час отримання в’їзних віз чи вирішення інших питань з амбасадою та консульствами. Своїм рішенням змусити сотні американських дипломатів і росіян, які працюють в американському посольстві, припинити роботу Путін, котрий відомий як непоганий тактик, але посередній стратег, знову змінив російський зовнішньополітичний курс Кремля, завсідники якого зрозуміли, що антиросійських санкцій, підготованих Конгресом США, не уникнути. Російський лідер, очевидно, вирішив, що ескалація протистояння в стилі холодної війни в ситуації, що виникла, є вигіднішим кроком, ніж витончені спроби дипломатичних маніпуляцій, посилені «анонімними» кібер-атаками та атаками на інформаційному фронті.
«Одна з головних цілей Путіна – зробити так, щоб до Росії ставилися так, ніби вона досі залишається Радянським Союзом, тобто як до ядерної держави, яку необхідно поважати і боятися. Він був переконаним, що зможе отримати це від Трампа», – пояснює керівниця Центру євразійських, російських і східноєвропейських досліджень Джорджтаунського університету Анджела Стент (Angela Stent), котра за президентства Джорджа Буша-молодшого курувала російський і євразійський напрямки в Національній раді з розвідки США. Тепер же, за її словами, Кремль цілковито розчарувався в Трампові. Путін зрозумів, що його надії на «Ялту 2.0» марні, новий американський президент виявився не тим «своїм хлопцем», з котрим вдалося б розділити Землю на зони геополітичних впливів.
Тож Кремль повертається до старої тактики. Удар по американських дипломатах – чітке свідчення цього повороту.
А повертаючись до радянських традицій, Росія повинна за кожної можливості демонструвати свою військову міць. Слушна нагода випала в неділю, 30 липня, під час святкування Дня Військово-морського флоту Російської Федерації. Що символічно: День ВМФ був встановлений в СРСР постановою Ради народних комісарів і ЦК ВКПб від 22 червня 1939 року. Тобто в той момент, коли відбувалися активні перемовини між Москвою й Берліном, які за два місяці вилилися в злочинний пакт «Молотова-Ріббентропа», а відтак – у найкривавішу війну в історії людства. У тій постанові зазначалося: «З метою мобілізації широких мас трудящих навколо питань будівництва Робітничо-селянського Військово-морського флоту Союзу РСР і завдань, які стоять перед ним, встановити День Військово-морського флоту Союзу РСР». Навіщо була «мобілізація широких мас трудящих», ми в світлі сьогодення чудово знаємо.
Цьогоріч святкування Дня ВМФ Росії проходило з мегаломанським розмахом. Почалося воно ще у Владивостоці. Десятки військових кораблів і підводних човнів Тихоокеанського флоту Росії постали на загальний огляд. Далі – Біле море, Каспій…
Зрозуміло, що урочисті заходи відбулися і в окупованому Севастополі. Проте цьогоріч вони проходили без Путіна. Той приймав парад на Балтиці у Санкт-Петербурзі, точніше, у Кронштадті.
Окрім російських бойових кораблів на чолі зі скандально відомим авіаносним крейсером «Адмирал Кузнецов», там були й китайські судна: есмінець «Хефей» і фрегат «Юн Чен». Щоб потрапити в Балтійське море, китайські кораблі пройшли два океани, шість морів, вісім проток і Суецький канал. Таким чином Кремль хотів заявити західному світові, що, мовляв, Китай – з Росією, тож тремтіть від страху.
І саме у час демонстрації Росією на Балтиці своєї військово-морської міці туди прибув віце-президент Сполучених Штатів Майк Пенс. То у чому ж знаковість цього візиту американського політика до Таллінна (потім до Тбілісі й Подгориці)? Передовсім у тому, що він остаточно поклав край сумнівам щодо того, чи виконає в критичний момент Вашингтон свої союзницькі зобов’язання в рамках НАТО. Адже всі ми чудово пам’ятаємо, як під час передвиборчої кампанії Дональд Трамп неодноразово заявляв, що, мовляв, Європа повинна навчитися сама реагувати на безпекові загрози. Багато хто сприйняв це як натяк американського президента проіґнорувати п’яту статтю Статуту Північноатлантичного Альянсу, де йдеться про колективну безпеку.
Щоправда, останнім часом сам Трамп пом'якшив тональність своїх промов, адресованих Європі. Виступаючи в Польщі на початку липня на саміті «Тримор’я», він нарешті підтвердив прихильність принципу колективної оборони. Але це був поки що єдиний виступ з цієї теми глави Білого дому. А цього трохи замало, враховуючи імпульсивність американського лідера і його здатності кардинально змінювати свою позицію, особливо у зовнішньополітичних питаннях. Саме для того, щоб переконати союзників, що ці слова президента не були випадковими, віце-президент Майк Пенс і вирушив у східноєвропейське турне з 30 червня до 2 серпня.
«Логічно, що саме Пенса відправили до Європи. Раніше він уже їздив заспокоювати європейців на Мюнхенську конференцію з безпеки, незабаром після інавгурації Трампа. Я думаю, це правильний крок, можливо, протиснутий Держдепартаментом. Як консервативний республіканець, Пенс спробує запевнити тих схвильованих союзників, котрі дійсно сподіваються на захист США в тому, що безперервні балачки у Вашингтоні з приводу загравання з росіянами не означають, що Сполучені Штати зофірують інтереси союзників заради угоди з Москвою», – пояснив американський експерт-політолог, професор Стенфордського університету Норман Неймарк.
Після досить різкого виступу Майка Пенса у Таллінні ймовірність якоїсь «великої угоди з Кремлем», про яку сам Трамп згадував під час виборчої кампанії, попрямувала до нуля. Наведемо цитату з естонського виступу: «Немає більшої небезпеки для балтійських держав, ніж загроза агресії з боку Росії – вашого непередбачуваного сусіда на сході. Росія не припиняє спроб силою перекроїти міжнародні кордони, підірвати демократію в суверенних державах і розділити вільні країни Європи, налаштувати їх одну проти одної».
Пенс запевнив, що президент США Дональд Трамп не терпітиме жодних спроб «використати силу, погрози, залякування і недружні впливи як проти держав Балтії, так і проти інших країн, котрі є союзниками Америки». Й, аби ці слова не видавалися занадто загальними балачками, Майк Пенс обговорив зі своєю естонською колегою Керсті Кальюлайд можливість дислокації в Естонії на постійній основі американських систем протиповітряної оборони Patriot.
Не менш знаковим був візит Пенса до Тбілісі. Грузія до прибуття високого американського гостя швиденько припинила (принаймні тимчасово) всі внутрішньополітичні чвари й запевнила віце-президента США, що курс на НАТО залишається пріоритетним для країни. Тому жодної орієнтації на Москву.
Пенс же і в Тбілісі продовжив тішити своїми антикремлівськими філіппіками. «Підкреслюю, що США жорстко засуджують окупацію Росією Грузії. Вашингтон висловлює підтримку територіальної цілісності Грузії і її суверенітету. Адміністрація Дональда Трампа завжди дасть жорстку відповідь тим країнам, які чинитимуть спроби порушити суверенітет і територіальну цілісність Грузії», – запевнив Пенс.
І на завершення турне – Чорногорія, яка тільки-но стала повноправним членом Північноатлантичного Альянсу. І тут центральною темою виступів віце-президента США була критика агресивної Росії, хоча ніхто ж його за язика не тягнув.
«Ваша сміливість, особливо перед обличчям тиску з боку Росії, надихає світ, і я дякую вам за це», – заявив американський віце-президент в ході зустрічі з прем'єр-міністром Чорногорії Душко Марковичем. Він також охарактеризував приєднання Чорногорії до НАТО в червні 2017 року як історичне досягнення. За словами Майка Пенса, його візит – свідчення того, що у «США немає незначних союзників, а є тільки сильні союзники».
Отже, антикремлівська риторика свідчить про те, що Білий дім не має наміру йти на якесь серйозне зближення з російським керівництвом. Кремль, зі свого боку, усвідомивши це, й сам вирішив нагнітати антиамериканську істерію, аби здобути в цій безвихідній ситуації принаймні внутрішньополітичні дивіденди. Тож всі розмови про те, що заради угоди з Путіним Трамп готовий здати українські інтереси, видаються нині як мінімум смішними. Навіть якби глава Білого дому й прагнув до зближення з Москвою, то на найближчий рік-два у нього для цього закриті всі шляхи.
02.08.2017