В 1842-ім роцї Лука Данкевич був парохом в Синевидску нижнім, а Антін Могильницкій завідатель в Хутарі в Скільщинї. Данкевич був уже тогдї старшій чоловік і старшій священик [роджений 1791 року а ординований 1820-го], а Могильницкій був доперва в початках свого душпастирства. Отже з того часу маємо під рукою одну урядову переписку межи обома поетами.
Лука Данкевич був — по смерти священика Щудлиньского — именований окружним гр. к. надзирателем шкільним в Скільщинї і яко такій мусїв прийти в урядові зносини також з Антоном Могильницким.
В тих часах просвіта народу і народне шкільництво по селах і місточках спочивали виключно на голові і в руках священиків, а політична власть краєва і консисторія сильно напирали через посередні орґани духовні на дyшпастирів, щоби всякими способами старались заводити школи. Дуже цїкава то исторія — і ми колись розкажемо про ню де-що ширше, — а тепер згадаємо о де-чім лиш на стілько, аби зрозуміти зміст сеї переписки.
Правительство особливо в 1820-их роках почало сильно натискати на консисторії, щоби по селах і місточках душпастирі заводили школи і при помочи "канторів seu дяків" учили молодїж: засад віри і моральности, читати і писати а по змозї також чотирох правил рахункових, — кромі того кождий душпастир був обовязаний учити молодїж в недїлї і свята катихизму. Допильновувати того мали окружні надзирателї шкільні [Schuldistrikts-Aufseher], ставлені на той чин консисторією поважні і світлїйші священики. З початку один надзиратель мав під своїм надзором навіть більше деканатів, н. пр. чотири, але з часом труд полекшено им, творячи більше округів. Від 1820-их років почавши надзирателї самі і через деканів почали вимагати від душпастирів що-раз більше роботи і посвященя для просвіти молодого поколїня. Кождий душпастир мусїв предкладати що року табелї дїтей обовязаних до школи, дїтей ходячих до школи, старшої молодежи, котра ходить в свята і недїлї на науку катихитичну [нїби на науку доповняючу]. Ті табелї служили за матеріял консисторії, а надзирателї шкільні і декани при візитаціях пересвідчувались на місци о фреквенції шкільній і о станї науки. При візитації кождий священик мусїв мати виготовлену табелю шкільну, а дяк муcїв явити ся зі всїми школярами і з катальоґом. Немало клопоту мали хоч-би й найревнїйші душпастирі в дїлї шкільнім тогдї, коли заходила бодай одна з отсих перешкод: або не було хати на школу, або дяк не прикладав ся до науки дїтей чи може й був неспосібний, або родичї не хотїли слати дїтей до школи. Найчастїйше сходилось кілька таких перешкод разом, а консисторія, надзирателї шкільні і декани нераз надармо розсилали циркулярами инструкції [н. пр. що-до дяків, щоби таких, котрі не вчать в школї, відправляти], бо на місцеві сучасні обставини не було ради.
Серед таких обставин знайшов ся в Хутарі молодий Антін Могильницкій, чoлoвiк світлий, патріот-народовець рускій і приятель народу — як о тім свідчить єго "Слово" до семанаристів виголошене по руски у Львові 19 падолиста 1839 року. На окружник надзирателя шкіл Луки Данкевича, щоби здав справу зі стану школи в в Хутарі, він відписав ось-як [по нїмецки]:
"Всечестний Скільскій гр. к. окружний Надзоре шкільний!
Підписаний, сповняючи поважане розпорядженє Всеч. окружного Надзору шкільного, не залишує здати о станї і якости парохіяльної школи в парохії Хутарі з прилученим Кальним як також о церковній катихизації в недїлї і свята ось-таку справу:
А) В парохії Хутари тепер нема школи парохіяльної а не можна дослідити, чи коли й була. Причини того ясні: Тутешний нарід рішучій ворог всїх нових установ і длятого також на щире змаганє душпастиря до заведеня науки шкільної глядить як за хитрий спосіб, щоби через те молодїж зробити спосібною до служби войскової, котрої они дуже боять ся і єї ненавидять. Правда, ревне і основне поученє єсть найуспішнїйшим лїкoм на такі пересуди, але підписаний, хоч від девятьох місяцїв свого тут побуту майже що недїлї і свята Демостенові філіпіки мече против тих пересудів і, хоч нашому духовному рамени віднято меч світскій, для осягненя свого наміру позваляє собі також способів примусових, все-таки годї було осягнути більше як те, що спосібна до школи і до катихизації молодїж в недїлї і свята збираєсь або в церкві або на приходстві і підписаний учить єї християньских молитов та нaйпoтpiбнїйшиx правил віри.
Б) Другою сущною перешкодою єсть цїлковитий недотаток дотації. Душпастир в таких занятях потребує помічника, а той ледви чи схоче приняти службу чисто гонорову. Парохія Хутар з Кальним має спільно дяка, що вже 40 лїт під 14 душпастирями служить церкві і громадї, але за те, кромі двох горнцїв вівса і Різдвяного дарунку від кождого ґазди, не дістає нїякої плати; ба навіть тоту марницю хотїла єму ось-тепер громада відмовити. Такого вислуженого, плитко освіченого, безплатного добровольця трудно би було змушувати до помочи, а нелюдяно би було єго просто відправити, і ще через принятє нового помічника до науки завідатель взяв би собі тяжкого гостя на шию, бо громада о коштах науки нїчо й знати не хоче.
В) В таких отже обставинах змаганє завідателя, полишеного тілько своїм силам, єсть даремним трудом, коли не буде ще впливу висшего; ба, кожда єго надмірна ревність відвертає від него громаду і він тратить скупе удержанє на житє. Впрочім завідатель подібний до перелетної птицї, не може збудувати собі тревалого гнїзда, бо не знає, чи перезимує? А коли на перекір тому пересвідченю і схотїв би трудитись, то захитає єго в єго намірі той Вірґілія стих: Versiculos, quos ego feci, tnlit alter honorem!...
Ci з досвіду зачерті замітки предкладає підписаний Всч. окружному Надзорови шкільному з просьбою, щоби той зволив ласкаво поучити єго, за які має взятись найодвітнїйші способи, аби вже раз міг дїяльнїйше відповісти так многим спасенним розпорядженям Вис. правительства і Всч. консисторії. Поименного виказу молодежи спосібної до школи і на катихизацію підписаний не долучає, бо вже вислав небіщикови надзирателеви Всеч. Щудлиньскому, а повтаряти уважає за злишне.
Хутар 25 марта 1842. Антін Могильницкій, завідатель парохії Хутар і Кальне."
Лука Данкевич, одержавши таке письмо від молодого Могильницкого, почув ся дечим може трохи й подразненим — і зараз на другій день засїв до відповіди та й так відписав [рівно-ж по нїмецки]:
"Ехоffо ч. 13. До Всеч. п. адміністратора парохії в Хутарі Антона Могильницкого.
Справозданєм Всч. п. завідателя парохії в Хутарі з 25 марта с. р. чує ся підписаний спонуканим відповісти:
Зовсїм не така воля висших властей, щоби науку шкільну заводити способами примусовими або щоби мов на чародїйний стук настала она всюда і нараз, — нї, полишаєсь се ревности і пастиревій мудрости душпастирів: якими дорогами і через які в поодиноких випадках найпригіднїйші способи можна би сю загально-користну институцію поволи розповсюдити, допускаючи, що ревне і основне поучуванє о користях науки шкільної мусить ся уважати за загально признане сильне средство помічниче. При тім годї спускати з уваги, що наука шкільна єсть для нашого так дуже занедбаного народу ледви в починї і очевидно треба бути приготованим на то, що при таких нових установах всюда стрітить ся перешкоди і противности зі сторони интересованих, але нїяк не можна зараз при першій неудачи тратити духа і волю, а найменче длятого, що не сподїваємось збирати плодів своїх змагань, бо власне при так довготреваючих дїлах мусимо сполученими садами старати ся запобігати один поперед другого, не зважаючи на те, хто то колись буде той, що вступить в наші роботи, і, не дбаючи про Вірґіля, ступати за Христом, бо: Et qui metit mercedem accepit, et congregat fructum in vitam aeternam, ut et qui seminat simul gaudeat, et qui metit. Un hoc enim est verbum verum, quia alins est qui seminat et alius est qui metit.
Синевідско нижне 27 марта 1842. Данкевич.
Така прекрасна поважна відповідь Луки Данкевича певно спосібна була піднести "духа і волю" молодшого брата-священика Антона Могильницкого.
[Дѣло]
01.08.1892