Два бесїдники опозиції порушили при дискусії над послїдним проєктом предложень валютових відносини в Россії, а прирівнявши їх з відносинами австрійскими, дійшли до заключеня, що відносини россійскі значно лїпші від наших. І так пoc. Люеґер примітив, що свобода праси більша в Россії, нїж у нас, а пос. Вашатий вихвалював Россію під кождим взглядом, і економічним і політичним. Спростувати ті хибні погляди опозиційних бесїдників піднялись посли: референт Щепановскій і Барвіньскій. Промову пoc. Вашатого ми вже подали, тепер же подаємо після стеноґрафічних протоколів відповідь пос. Щепановского, репліку пос. Вашатого і промову посла Барвіньского.
Пос. Щепановскій говорив: Оттак ми чули, як один бесїдник жалував ся, що Австрія, з виїмкою Россії, має може найбільше реакційне законодатство прасове. Я між послїдними, котрі могли би ставати в оборонї австрійского законодатства прасового; але иншій посол тої самої партії сказав: "Дїйстно, в Pocciї більша свобода!" Отже свобода праси як в Россії! (Веселість.) Позволю собі представити палатї лиш одиноке число. В Россії живе 20-міліоновий нарід. Се таке число, що перевисшає число всїх разом славянских народів австрійскої монархії в обох єї половинах. Сей нарід то Русини а ті 20 міліонів під россійскою свободою праси не в силї мати нї одної ґазети в своїй мові. (Слухайте! Слухайте! — на лївици.) Проте россійску свободу праси може можна би було тогдї прирівняти з австрійскою, єсли би всї славяньскі народности сеї держави не мали права видавати ґазет в рідній мові.
Пос. Вашатому не подобаєсь натяк на россійскі відносини в моїм справозданю; він каже: По що я розводив ся про Россію в моїм справозданю? Пос. Вашатий дозволить менї примітити, що виреченє: "Найкоротша дорога до Константинополя веде через Відень" — не походить від мене, лиш так сказав один россійскій ґенерал.
Властиво не знаю, як розуміти становище пос. Вашатого в єго клюбі. Коли один посол того самого клюбу при дебатї над неутральною справою навів знамениті виводи, я бачив, як один з тих нїмецко-ческих послів, що суть найбільшими ворогами Чехів, приступив до сего посла і сказав: "Добродію, ви дуже небезпечний противник". Думаю, що єсли пос. Вашатий говорить, сей сам противник Чехів міг би сказати: "Добродїю, ви наш неоцїнений приятель!" Ба, я думаю навіть, що для будучого писателя исторії буде се квестією — писателї исторії люблять звичайно підносити такі квестії — чи поважаний посол не був тайним сторонником лївицї. Бо думаю, що многі успіхи, які лївиця може зазначити в тій палатї, може була би не наступили без сего співдїланя пос. Вашатого.
Після єго погляду, ґр. Таффе єсть гіршій від Муравєва-вішателя. А прецї за управи сего ґр. Таффого Чехи дістали знаменитий університет. Най він придивить ся сїй країнї люеґерскої свободи праси, а побачить, що дїєсь з нашими університетами. Де наша академія вильненьска, наша висша школа в Кремінци, наш політехнічний институт, де наша перша рільнича академія, висші заведеня, в котрих була мужі европейскої науки і слави?
[Тут згадав пос. Щепановскій про укази царскі, котрими заказано купувати Полякам в Царстві польскім землю, про конфіскату маєтків, про гоненя уніятів, про руссіфікацію в школї і урядї. Пос. Вашатий перебивав промову пос. Щепановского своїми замітками, а зі сторони Поляків рівнож підносились оклики, так що хвилями ставав великій гамір і віцепрезидент д-р Катрайн візвав Вашатого до порядку.]
Рівнож закинено Полякам — говорив дальше пос. Щепановскій — що голосують за валютою лиш з ненависти до Россії і що они пруть до сего, щоби замотати монархію у війну. Не знаю, чи звістно пов. послам, що в нашій передпослїдній війнї против Россії за нашу независимість, в роцї 1831, була напись на наших прапорах, вславивших ся на многих побоєвищах: "За нашу і вашу свободу!" Се значить: за свободу Поляків і за свободу россійского народу. [Пос. Вашатий: і за Русинів? Пос. Левицкій: Певно!] А єсли пос. Вашатому звістна польска література, то він в нїй не найде євангелія сеї ненависти; він найде в кождім виреченю сю правду, що народне воскресенє може наступити лиш в наслїдок внутрішного відродженя; він найде там поклик до нового геройства, до непохитної віри у тріюмф вічної справедливости, але не найде євангелія ненависти.
І ми маємо хотїти замотати Австрію у війну! Де відбувалась би та війна? Лиш на польскій землї! З сеї і тої сторони границї польскі землї! Війна була би получена з найбільшими жертвами для нашого населеня, а у нас не рішаєсь в тій війнї се, що у инших народів: не йде о більшій або меншій добуток політичний; у нас рішає ся житє і майно, родина, мова, реліґія, одним словом все, що має вагу в житю. І ми мали би легкодушно дораджувати такої війни! А прошу при тім подумати, що ми від 30 лїт стали горожанами сеї держави з повним управненєм, що ми з ласки нашого монарха користуємось рівними правами і маємо право свобідно розвивати нашу народність.
Єсли ми тут засїдаємо яко заступники нашого народу, то ми гордимось сим, що можемо получити льояльність супротив держави з любовію до нашої власної вітчини. Там, де нам удїлено довірія, там ми довжні сего довірія, і ми не можемо провинитись зломанєм сего довірія, втягаючи, хоч-би за для наших найсвятїйших аспірацій, державу, котра стала нам заборолом в нашій найкрайнїшій потребі, в яку-небудь воєнну отчайдушність. Єсли вибє година до акції, ми виповнимо свій обовязок, але при всяких рішенях міродатне для нас добро держави, котрої честними і льояльними горожанами хочемо бути.
[Так закінчив пос. Щепановскій свою промову, a послїдні уступи єго промови перебивали польскі посли сильними оплесками і окликами: Славно!]
По промові пос. Щепановского забрав голос пос. Вашатий до "фактичного спростованя": "Жалую, що я прийшов аж під конець сих так займаючих і патетичних виводів п. референта, проте буду міг лиш де-що спростувати. Референт говорив нам много о гнетї Поляків в Россії під взглядом реліґійним і національним та виголосив патетичний монольоґ. Не берусь розсуджати сего, але єсли він сказав, щоб я назвав нарід, котрому би таке саме дїялось під яким иншим правительством, то мушу вказати на власний нещастний нарід, на битву на Білій Горі і на слїдуючі подїї під Австрією. [Цїлком справедливо! — між молодо-Чехами.]
Він розказував нам, скілько єго земляків погибло на побоєвищах, як они проливали кров, як боролись по лицарски. Всяка честь перед лицарскою борбою, але чи ся борба була потрібна? Польща мала у Варшаві повну автономію, свого віцекороля Вєльопольского, своє право вибиваня грошей, свій університет, свою рівноправність і все. А длячого панове Поляки се втратили? Бо они зробили революцію против Россії. [Польскі посли перечать, сміють ся. Оклики: Ми боронили своєї народности!] Єсли би они були се зробили против Австрії або Прусії, то се саме сталось би їм; Фінляндія єсть вже від многих столїтій під Россією а кождий цар потверджає їй, без домаганя, автономію і конституцію. [Сміхи між Поляками і лївицею. Оклики на правицї: Таж можете забратись до Россії і там уживати свободи!] Се мала країна, але має своє право вибиваня грошей, свій округ цловий і єсть під Россією вповнї независима і дуже їй добре. [Голосний сміх між Поляками і на лївици.] Так дїйстно; тут не поможе нїякій сміх. Про все можна говорити з патосом; але єсли говорить ся обєктивно, то цїлком инша річ."
Повисшу дискусію політичну на темат відносин россійских закінчив пос. Барвіньскій, забравши голос при другім артикулї проєкту закона. Пос. Барвіньскій говорив:
"Висока палато! При законї о позичцї втягнено по найбільшій части в дебату політичні моменти, які я, з мого становища яко Русин, не можу полишити без відповіди.
"Пос. Вашатий уняв ся, як се я довідав ся, підчас промови справоздавця, вказуючи на Россію, також за Русинами. На се позволю собі відповісти, що ми Русини не малолїтні [Славно! Славно!] і дуже красненько дякуємо за єго опікуньство і протекцію. [Оплески] Мабуть послови д-рови Вашатому відносини в Россії цїлком не звістні [Притакуванє], як се єго виводи о Фінляндії достаточно стверджають. [Славно!]
"Не хочу запускати ся в обширні поясненя відносин Русинів в Россії, позаяк се не стоїть в нїякій звязи з законом, над котрим ведуть ся розправи. Але я констатую факт, що звістні укази россійскі з 1876 р. наложили вповнї рускій мові і літературі каганець [Дїйстна правда!], так що не можуть і не сміють появляти ся нї рускі часописи нї твори, писані по руски. [Слухайте! Слухайте!] Руска мова вповнї прогнана в Россії з житя публичного, з церкви і школи [Слухайте! Слухайте!], так що в народних школах учать лиш по россійски і в церквах проповідують лиш по россійски. [Слухайте! Слухайте!]
"Такі зарядженя суть в силї викликати появи, які лучали ся недавно в Астраханї [Пос. кн. Ліхтенштайн: Дїйстна правда!] і сумнїваюсь, чи оно порадно захвалювати такі відносини для нашої монархії [Оплески!] в котрій ми Русини вправдї не одно маємо ще бажати, однак при тім надїємо cя з повним дoвipiєм від правительства і наших співкраянів, що будуть не лиш увзглядняти свобідний розвиток нашої народности, нашої мови і нашої літератури, але також і підпомагати в интересї політичного мира нашої монархії. [Славно.] Чи відносини, які нам так захвалив пос. Вашатий, надають ся для нас, се полишаю рішеню кожного обєктивно думаючого чоловіка. [Живі оплески і притакуваня. Бесїдникови ґратулюють.]
____
Подавши після cтeнoґpaфічниx записок розправу між послом Вашатим з одної сторони а послами Щепановским і Барвіньским з другої, скажемо кілька слів від себе дотично промови посла Барвіньского.
Супротив величаня Россії послом Вашатим посол Барвіньскій коротко але досадно начеркнув вірний образ тяжкого положеня Русинів в той раз-у-раз величаній молодо-ческим послом Россії. То само, що тепер о Россії в відношеню до Русинів піднїс посол Барвіньскій, висказав був ширше посол Романчук ще першої сесії теперішної ради державної в своїй мові при ґенеральній дебатї, вказуючи справедливо правительству австрійскому, як Австрія, при пануючій в Россії системі ворожій Русинам, може справедливостію для Русинів в своїй державі собі їх зобовязати.
Дальше посол Барвіньскій порівняв положенє Русинів в Россії а в Австрії і натурально мусїв прийти до заключеня, що не оплатить ся труд захвалювати відносини в Россії супротив відносин в Австрії. В Австрії — сказав посол — Русинам остаєсь ще неодного бажати, а все таки Русини з повним дoвіpiєм надїють ся від правительства і від співкраянів своїх, що будуть могли свобідно розвивати свою народність, свій язик і свою літературу.
Однакож сї слова посла Барвіньского ми не можемо poзyміти инакше, як лише, що рускі посли до нинїшної хвилї не зійшли зі становища вижидаючого, яке зазначили в порі, коли вступали до ради державної. І инакше бути не може. Свобідного розвою нашої народности ми ще доси запевненого не маємо, а хоч де-що за майже дволїтній час нової ситуації ми осягнули, то все-таки до заспокоєня потреб наших на нинїшну хвилю і до забезпеченя розвою нашого політичного не достає ще неодного, безусловно нам потрібного, а до того й — сподїваного.
Промова посла Барвіньского мусїла натурально викликати в радї державній великій ефект. Ефект той перенїс ся і в журналістику, але, на жаль, журналістика оперує ним не всюди щасливо. Поминаємо журналістику польску, в котрій з нагоди промови посла Барвіньского пущено богато бляґи на млин польскій і навіть сплетень [н. пр. нинїшний Dziennik Polski робить відкритє, що "посол Барвіньскій не тїшить ся симпатіями "Дѣла"], — але навіть вся віденьска праса не увійшла глубше в суть промови посла Барвіньского.
Найширше розписалась о промові посла Барвіньского Presse. Она бачить в нїй "щасливий овоч тої політики поєднаня, що в розмірно короткім часї вспіла приязно зблизити до себе оба народи Галичини". Русини — каже Presse — не уважають ся вже за "Schmerzenskinder", они мають сильне довіріє, що їм дана буде змога розвинути свої національні сили в Австрії, і минув уже час, коли вороги Австрії і австрійскі їх помічники при своїх махінаціях могли числити на симпатію руского народу. Заявленє посла Барвіньского показує, що в Галичинї загостили відрадні відносини ["erfreuliche Zustande"] і що спекуляція на фельонію [зраду] руского народу єсть хибною рахубою."
Так єсть! Русини народовцї — то противники всяких махінацій ворогів Австрії і спекуляцій на фельонію руского народу, але не аж від часу "політики поєднаня", бо такими они була завсїгди. "Політика поєднаня" в тім взглядї Pycинів-нapoдoвцїв нїчого не змінила, бо не мала що зміняти. Нехай тілько правительство совістно сповнить свій обовязок супротив руского народу, — нехай подбає, аби щасливо дозрів "овоч політики поєднаня", аби справдї настали в Галичинї такі відносини, котрі би можна назвати "відрадними" без всяких застережень! А енерґічне заявленє посла Барвіньского у відповідь послови Вашатому повинно спонукати правительство — трохи основнїйше і глубше вглянути у відносини в Галичинї, і заспокоїти то "неодно, що ще остаєть ся Русинам бажати".
[Дѣло]
23.07.1892