Дидятичі належать до тих сіл Мостищини, які впродовж останніх десятиліть знелюдніли. Причин цього чимало, зокрема, й об’єктивних. У міжвоєнне двадцятиліття життя в селі нуртувало – підкреслено українською тональністю. Саме в Дидятичах створили першу в судововишнянській окрузі читальню «Просвіти» – ще 1897 року. Можна припустити, що йдеться і про першу читальню у Мостиському повіті.
Церква Різдва Пресвятої Богородиці. Світлина І. Синкальського, 1992 (джерело: Слободян В. Церкви України: Перемиська єпархія. Львів, 1998).
У 1937 році у Вишенщині святкували великий ювілей – 40-ліття існування читальні «Просвіта» у Дидятичах. Це був добрий привід згадати всі труднощі, з якими стикнулися місцеві активісти після завершення Першої світової війни, похвалитися здобутками й окреслити плани на майбутнє.
«Закутини, в яких час ніби затримався»
Кожне святкування ювілею котроїсь установи пов’язане з вихвалянням – її значення, подвижників і т. п. Так було колись, так воно й тепер. Натяки на краще майбутнє нерідко вказують, що не все добре нині. Просвітницькі організації, попри їхню важливість і всі очевидні заслуги їхніх діячів, насправді залучали не так уже й багато людей. Що більше, плоди тривалої просвітницької праці серед сільського населення не завжди виправдовували всі очікування. У «Ділі» читаємо, що в «судово-вишенській судовій окрузі находяться закутини, де час ніби затримався і які живуть темпом з перед 30-40 літ, коли брати під увагу їх організаційну працю» ¹.
Цей пасаж можна однаково використати як для характеристики роботи місцевої філії «Просвіти» (Судова Вишня), так і окремих сільських читалень. Треба врахувати, що у роки Першої світової війни діяльність осередків «Просвіти» призупинилася. По її закінченні подекуди довелося все починати майже від початку. Так було і в Судовій Вишні. Про становище тамтешньої філії «Просвіти» є допис у газеті «Діло» від 3 липня 1923 року ², надісланий опісля загальних зборів товариства. Подаємо його повністю:
Філія «Просвіти» в Судовій Вишні основана щойно в 1912 р. заходами б. [бувшого – М.Х.] місцевого адвоката д-ра Войтовича ³. Основано її на виразне жадання Гол. Виділу Тов-а «Просвіта», бо філія в Мостиськах, тобто в повітовому місті, не могла обняти контролі над читальнями «Просвіти» в районі Судової Вишні, яка є віддалена від Мостиськ 16 км, а села положені на схід від Вишні ще більше. Філія ніколи більшої діяльності не проявляла. На 12 читалень в районі, в часі оснування філії, прибуло до 1914 р. ще чотири, так що разом в районі філії 16 читалень, коло котрих скупчилося було 703 членів, які мали у своїх бібліотеках 1664 книжок, один власний дім, чотири шпихлірі.
Крім філії була ще у Вишні і читальня «Просвіти», яка гарно розвивалась, бо міщанство тут патріотичне. Як доказ нехай послужить будова власного «Народного Дому» в ринку на один поверх з великою театральною салею, яка містить до 300 крісел. Дім цей побудований завдяки старанням громадського секретаря Струсевича ⁴, місцевого міщанина. Велику пайку свідомости і жертвенности міщан та культурного руху в Вишенщині вніс місцевий абсольвент університету, тепер директор фабрики, Іван Осип Третяк, який від 1910 р. по нинішній день працює культурно у Вишні.
Війна перервала освітній і культурний рух. Місто знищене. Деяких міщан патріотів, як нпр. місцевого рухливого купця Петра Даниляка ⁵, вивезено в 1915 р. аж на Сибір, а Третяк служив при війську.
На щастя «Народний Дім» остався цілий. Тут скупчився тепер цілий культурний рух у Вишні. Тут приміщено відновлену в 1921 р. читальню «Просвіти», філію «Просвіти», гімназійні курси, торгов. спілку.
В місці нема урядничої світської інтелігенції. Нема ні свого адвоката ⁶, ні лікаря. Міщане самі добре держаться. Мають також вплив на повіт. Вони займаються ремеслом, яке дає тепер вдовольняюче удержання. Патріотичне там також і робітництво, головно молоде покоління. Воно переймає тепер увесь тягар національної роботи. Через це сіллю в оці є молоді народні робітники у мостиського старости п. Згоди. Хоч він називається Згода, але зовсім згоди не вносить у повітові відносини. На Судову Вишню звернув п. староста особливу увагу і причіпився до «Просвіти». Розвязав місцеву читальню «Просвіти», що гарно розвивалася: кажуть, що він також казав замкнути до тюрми голову філії «Просвіти» у Вишні п. Третяка Івана, який пересидів 7 місяців у Перемишлі, секретаря філії «Просвіти» п. Франца Заяця, який пересидів у тюрмі 6 місяців, за те, що хтось літом 1922 р. висадив в повітря станицю державної поліції у Вишні. Крім цього сиділо богато инших молодих людей по кілька місяців у підозрінню, що вони виконали цей «саботаж». Тому тепер слідить поліція за молодими місцевими патріотами.
Серед таких відносин працювати навіть культурно дуже трудно. Замкнено навіть добре зорганізовані гімназійні курси кружка УПТ ⁷, дітей баґнетами розігнано, а кружок розвязано. Істнування філії «Просвіти» загрожене адміністративною владою.
Серед такої атмосфери відбулися загальні збори філії «Просвіти» у Вишні дня 31 травня ц. р. у салі «Народного Дому». Присутніх було 52 членів і делегатів, із того позамісцевих 26. Між делегатами читалень було 6 священиків, 3 учителів, 10 селян, 8 студ. ун., 2 жінки, а решта місцеві міщане. На зборах зложено звіт із діяльності Виділу, вибрано новий виділ з місцевим катехитом о. Степаном Шереметою, як головою, переведено дискусію над способом ширення освіти у своїм районі та вислухано обширнійшого реферату, виголошеного делегатом Головного Виділу Тов-а «Просвіта» секретарем Ст. Шахом ⁸.
Невтішну ситуацію в українських громадах Вишенщини поміж іншим пов’язують також із деморалізаційною роботою «доморослих більшовиків» ⁹. Плодами їх активної діяльності називають часте там злодійство, бандитизм, безбожництво. Саме тому «читальні «Просвіти» й інші національні установи тримаються одиницями й ведуть затяжну боротьбу з безпросвітністю і заскорузлістю» ¹⁰.
Отож, судововишнянська околиця упродовж 1920-1930-х рр., попри певні успіхи (деякі – навіть безпрецедентні), загалом була відсталою, надто ж у порівнянні із іншими регіонами Галичини, де «йде гарячкова праця». Що й дало підстави авторові анонімного допису в «Ділі» писати: «Поволі, дуже поволі тануть леди примітивізму» ¹¹.
«Ясний промінь» великого свята
Коли проглядати дописи у газеті «Діло», що надходили у редакцію з тих чи тих околиць тогочасної Галичини, ми найчастіше натикаємось на два типи текстів – або йдеться про проблеми, пов’язані з діяльністю польських урядовців, або описано свята – урочистості з нагоди відкриття осередків товариств («Просвіта», «Луг», «Руська Бесіда» та ін.) чи святкування певних ювілейних дат в їх житті. Маємо справу з одним таким дописом.
Дидятичі нечасто з’являються на сторінках як тогочасної преси, так і в історичних текстах. Тому, досліджуючи історію Мостищини, не можна знехтувати такими рідкісними звістками.
40-літній ювілей дидятицької «Просвіти» припав на 12 липня 1937 року. Саме село у дописі названо «одним із найсвідоміших, передовим селом в окрузі» ¹², а згадану читальню (засновану 1897 року) – «справжньою піоніркою освітньої праці в околиці». Святкування, яке в умовах уже згаданої деградації, названо «ясним промінем», відбулось так, «як тільки може це зробити село».
Дидятицькі «просвітяни» та громада розпочали свято зі сільського майдану – його було замаєно зеленню та прапорами. Також прикрасили будиночок, який став домівкою для читальні та кооперативу. На транспарантах – «Вітайте!» та «Сорокаліття праці читальні «Просвіти» в Дидятичах». Юрби народу – біля маленької, недавно перебудованої церкви ¹³, де урочистим богослужінням розпочалося святкування знаменної дати. Його правили шість священиків, очолені деканом о. І.Косоноцьким. Іншими були: дмитровицький і дидятицький парох о. Яків Війтович, о. І.Богуський, диякони – о. І.Масляник та о. Д.Оріхівський. Сповідав прихожан о. Ромуальд Наклович. На хорах співав хор у супроводі оркестру читальні.
По завершенні богослужіння, «процесія і тисячна маса» рушила до будівлі читальні. Там відбулось свячення води та панахида за членами «Просвіти». Окремо у дописі згадано піонера «просвітянського» руху Вишенщини о. Теодора Савулу та двох уже похилого віку сподвижників о. Савули – Якова Губера та Сенька Калівошку. Після «Многоліття» процесія знову повернулась до церкви.
Година перерви на «перекуску». Її організували члени «Просвіти», головно для священиків, делегатів і гостей. Тост з привітаннями виголосив делегат «Просвіти» зі Львова Анатоль Курдидик ¹⁴.
Свято продовжила урочиста академія, яка розпочалась на дидятицькому майдані. Сцену прикрашав тризуб. Організатори подбали і про портрет о. Савули, який розмістили також на сцені, «з якої [він] дивився на овочі свого діла».
Спільний виступ місцевого та хору села Макунів, які виконали гімн «Просвіти», дали початок академії. Під час виконання підняли жовто-блакитний прапор. Далі – промови і привітання. Серед них – реферат про історію читальні, виголошений головою місцевого осередку Семеном Прокуратом. Від судововишнянської «Просвіти» привітання виголосив Сергій Наклович. Громаду Дидятич з ювілеєм їхньої читальні привітали всі установи Судової Вишні. Серед інших, хто виступав, – представники просвітянських читалень і установ з Кульматич, Шешорович, Бортятина, Волчищович, Никлович, Макуніва, Волоського та Новосілок.
Опісля – концертна програма, зокрема: хор з Никлович виконав «Руїну», хор з Макуніва – «Учітеся» й «Туга за родиною»; дидятицький оркестр відіграв в’язанку народних пісень. Траплялись і декламації. Академію закінчив привітанням один із головних ініціаторів свята, п. Завойка, а на завершення дмитровицький хор виконав «Ставок заснув» в обробці Дмитра Котка ¹⁵ та «Ще не вмерла» – «тисячна маса відкриває голови і свято кінчиться».
Завершився день святкування 40-літнього ювілею читальні «Просвіти» у Дидятичах вправами «соколів» із Судової Вишні, танкáми та лотереєю.
«Пізнати по Дидятичах 40 літ праці»
Окрім масштабно організованого зусиллями дидятицької громади свята, село того дня не втратило нагоди похвалитись своїми здобутками. У селі працювала читальня, кооператив, філія «Сільського господаря». А найсвіжішим завданням було спорудження Народного дому, для чого вже звезли були вапно та 90 тисяч штук цегли. У найближчих планах дидятицька громада анонсувала спорудження кооперативного шпихліра.
«А проте як мало – ця 40-літня праця» – пише автор. «Багато-багато мають ще Дидятичі до роботи і багато має ще до роботи Судововишенщина» – такими словами починається останній абзац допису. Серед закидів місцевій громаді – і «читальняна домівка низесенька і тісна», і те, що «похід годі вистроїти у чвірки», а також – нерідка «какофонія хорів».
* * *
Сьогодні також чути непоодинокі голоси (й у Судововишенщині також), що закликають до спільної праці – як у культурно-просвітній, так і в господарській ділянці. А ще більше є тих, які декларують свою підтримку таким ініціативам, нерідко ніби змагаючись у розумінні їх цінності. Щоправда, частіше на словах. Причому гарячих слів і сподівань непропорційно більше, ніж плодів згуртованої праці.
ПРИМІТКИ
¹ Ювилей першої піонірки. 40-ліття чит. «Просвіти» в Дидятичах // Діло. Львів, вівторок, 20 липня, 1937. Р. LVIII. Ч. 156. С. 4.
² Діло. Львів, вівторок, 3 липня 1923. № 72. Рік XLI. С. 4.
³ Йдеться про Петра Войтовича (1876-1937) – адвоката, члена «Союзу українських адвокатів» (СУА), який після завершення судової практики у Відні відкрив 1911 року адвокатську канцелярію в Судовій Вишні. Після Першої світової війни працював у Перемишлі.
⁴ Володимир Струсевич – активний громадський діяч у Судовій Вишні, секретар магістрату, керівник кредитної спілки «Віра», яка діяла у місті на поч. ХХ ст. Можливо, саме йому належала ідея оформити ліцитацію на приватного купця Стефана Біленького, що дозволило отримати чудове місце для спорудження Народного дому. 1 листопада 1918 року очолив управу міста (на пропозицію поручника Івана Гринчука та Осипа Третяка).
⁵ Петро Даниляк – вишенський торговець, член місцевої кооперативної управи, власник споживчої крамниці (початково кооперативна, потім привласнена Даниляком).
⁶ Текст надрукований 3 липня 1923 р., тож адвокат Петро Гайдучок з’явився у місті не швидше цієї дати.
⁷ Йдеться про Українське педагогічне товариство (УПТ) «Рідна школа».
⁸ Шах Степан (1891–1978) – педагог (класичний філолог) і просвітянський діяч. Учитель Академічної гімназії у Львові (з 1920 р.), пізніше – директор Української гімназії в Перемишлі (1932–1939), секретар Головного Виділу Т-ва «Просвіта» у Львові (1920–1932), дійсний член НТШ (з 1954 р.), автор (під псевд. С.Перський) «Популярної історії Т-ва „Просвіта“» (1932), розвідок з історії галицького шкільництва, зокрема історії Перемиської гімназії, мемуарів «Львів місто моєї молодости» (I–III, 1955–1956), «Між Сяном і Дунайцем» (1960), «О. Маркіян Шашкевич та галицьке відродження» (1961) й ін. З 1944 р. жив у Німеччині, 1978 року переїхав до Сіднею (Австралія), де й помер.
⁹ Зокрема, на це вказував у своїх історичних нарисах Т.Дмитрасевич: «Діяльність читальні на Передмістю та деяких інших селах Філія т-ва «Просвіти» в Судовій Вишні на якийсь час припинила: до виділу читальні проникли комуністи, які використали її як легальну заслону своєї діяльності» (Дмитрасевич Т. Благословляю вишенські стежини // Твори. – Судова Вишня; Львів, 2016. Т. 1. С. 205).
¹⁰ Ювилей першої піонірки. 40-ліття чит. «Просвіти» в Дидятичах // Діло. Львів, вівторок, 20 липня, 1937. Р. LVIII. Ч. 156. С. 4.
¹¹ Там само.
¹² До 1933 р. саме у Дидятичах діяла кооперативна районна молочарня (до того, коли її перенесли у Судову Вишню).
¹³ Йдеться про храм Різдва Пресвятої Богородиці – дерев’яну церкву, збудовану 1758 року. Згадана відбудова мала місце 1931 року (див.: Слободян В. Церкви України: Перемиська єпархія. Львів, 1998. С. 651).
¹⁴ Курдидик Анатоль (1905-2001) – журналіст і письменник, голова літературної групи «12»; співредактор газети «Неділя» (впродовж 1930-1939 рр.) у Львові, в 1956-1960 рр. – редактор газети «Вільне Слово» в Торонто, від 1961 р. – редактор «Нового Шляху» в Вінніпеґу.
¹⁵ «Ставок заснув» – українська народна пісня; Дмитро Котко (1892-1982) – відомий хоровий диригент.
12.07.2017