Ярослав Підгора-Гвяздовський

Канал НВО закрив телесеріал «Залишені», крайня серія третього сезону вийшла 4 червня. Але наприкінці місяця саме цю серію канал несподівано виклав для безкоштовного перегляду. І виклав лише на один тиждень. Для чого?

 

 

Серіал «Залишені» став жертвою рямолінійного підходу, коли мірилом всього істинного стають рейтинги – суть і кара нашого часу, карма дальтоніка, що розрізняє лише біле та чорне. Натомість за колористикою «Залишені» більше нагадують картини Поллока. Палітра серіалу: багатобарвні відчуття, дрібні, але значущі порухи душі героїв, що формують хвилі емоцій, народжують справжні бурі в душі глядача. Тим не менше, поціновувачів серіалу виявилося не настільки багато, як на це від початку сподівалося керівництво каналу. Але це ще не означає, що серіал слабкий, можливо, справа в тому, що він не такий простий, аби його зрозумів масовий глядач?

 

Пілотна серія «Залишених» вийшла 29 червня 2014 року, і зібрала біля екранів 1,8 мільйона глядачів. Якщо до цієї цифри підходити суто математично, то цей результат менший за показники інших шоу НВО. Наприклад, першу серію «Новин» шоураннера Аарона Соркіна в червні 2012-го подивилося 2,14 мільйона глядачів, «Гру престолів» за рік до цього - 2,22 мільйона, «Справжнього детектива» Ніка Піццолатто в січні 2014-го – 2,33. А лідером була «Реальна кров» Алана Болла в далекому 2008-му, яка зібрала вражаючу цифру в 3,1 мільйона глядачів. Втім, не можна всі ці серіали ставити в один ряд – і не тільки через їх різну якість – вони стосуються лише одного каналу, мають різні жанри і, відповідно, різні аудиторії. Тож легше збоку поставити «Страшні казки» Джона Логана: його прем’єра 28 квітня 2014 року привернула увагу лише 872 тисяч прихильників складної драматургії, нанизаної на кістяк готичних жахів… Та попри слабкий (?) результат «… казок» за три своїх сезони вони утворили армію фанатів і стали культовим ще до свого тріумфального завершення в червні 2016-го. Отже, доля може посміхнутись і «Залишеним», і серіал зведуть на п’єдестал пошани?

 

Не треба бути занадто прискіпливим, аби, як мінімум, засумніватися у правильності використання такого занадто гучного слова як «п’єдестал» у відношенні до закритого серіалу – інакше б його не закрили, скаже читач. Втім, на це є підстави. Адже, маємо прецедент – «Світлячок», серіал телеканалу 2002-го року, який після 11-го з 14-ти епізодів першого сезону перестав існувати. Та попри це він воскрес. Спочатку силами фанатів навколо серіалу створили справжню інформаційну навалу, потім його вже ширший загал почав називати то «кращою космічною науковою фантастикою», то «одним з 25 культових телешоу». За два роки на його основі зробили повнометражний фільм, ролеву комп’ютерну гру і комікс. Врешті серіал переробили з HD-якістю і продали в повному, 14-серійному вигляді на Science Channel, який ішов з коментарями славетного професора теоретичного фізики Мітіо Каку.

 

За місяць після свого закриття «Залишені» обіймають мізерну частку вічності, знаходячись між неможливим, бо вже закриті, і майбутнім, бо можуть «воскреснути». Наразі вони перебувають переважно в мізках захоплених любителів. Але цей нетривкий момент очікування може швидко перейти в рух до світла в кінці тунелю. Так, як це вийшло зі «Світлячком». Проте, як на мене, неправильно порівнювати і ці два серіали, адже в «Залишках», на відміну від «Світлячка», йдеться не про далеке-далеке і космічне, а про дуже і дуже близьке – про людське.

 

 

В основі серіалу – однойменний роман 2011-го року американського письменника Тома Перротта, якого The New York Times у свій час назвала «американським Чеховим». Більше того: один з найбільших телеканалів НВО, що входить до конгломерату компаній Time Warner, вирішив екранізувати роман… ще до його виходу! А шоураннером став – увага! – Деймон Лінделоф, творець славетного «Лоста» і майбутній автор «Прометея» Рідлі Скотта. Історія про зникнення в один момент невідомо куди 140 мільйонів людей з усієї Землі,тобто, 2% людства, концентрує увагу читача (і глядача) не на самій ідеї пропажі, а на залишених – на їх житті з біллю, з вимогою жити далі за відсутності бажання це робити. Страждання і навіть божевілля від незнання, чому так сталося і куди поділися рідні, повністю міняє внутрішній і зовнішній світ людей…

 

Власне, питання в дусі, «а що станеться, якщо…», тут стосується в першу чергу внутрішнього, бо змінилися не тільки ті, у кого пропали родичі, а й ті, у кого родини залишилися цілі й неушкоджені. Параноя – лише одна з найбільш поширених ознак цих змін. Інша – мовчання. І куріння. Яка з форм психопатії штовхнула людей до такого – невідомо. Але факт, що утворилася певна група людей з назвою «винні залишки», які мовчать, пишуть один одному записки, курять і ходять в усьому білому. «Припиніть даремно дихати!» – малюють вони на плакатах у своїх мовчазних пікетах, спочатку мирних, а в наступних сезонах – агресивних і з терористичним продовженням. Але саме мовчазні пікети з хмарами диму – це було дивно і страшно. Та страшніше, коли до мовчазних «залишків» почали втікати діти, дружини та чоловіки, далі ламаючи зламане. З усім цим намагається якось дати собі та всьому містечку раду місцевий шериф Кевін Гарві (у виконанні Джастіна Теру), парадоксальний герой з покаліченою родиною і месіанськими можливостями, не здатний збагнути власне серце, як і більшість людей, але здатний зазирнути за межі людського життя.

 

 

Постапокаліптичний світ «Залишених» не такий вже й фантастичний. Він дуже навіть впізнаваний, бо апелює до кожного, хто знаходиться чи знаходився в межевих ситуаціях. А таких насправді дуже багато – хто ходить у хмарах стресу, у всьому чорному і курить. Або не курить і не в чорному, але з пекельним болем в душі. Жах душевних мук почасти страшніший за фізичні тортури, бо тягнеться він невблаганно довго, часом роками, призводячи до катаклізмів у власній голові, родині й – чому ні – суспільстві. Побиття в дитинстві від п’яного батька та фізична потворність зробили з Йосипа Джугашвілі монстра на ймення Сталін і першим у списку найбільших серійних вбивць в історії людства, а невизнання талантів та чоловічих вимог Адольфа Гітлера – другим.«Залишені» показують, що робиться з тими, кого залишили, виводячи це на значно вищий ступінь узагальнення за рахунок великої кількості залишених. Фактично колективний жах і діаметральну зміну розвитку людства в «Залишених» створює критична маса душевних мук, і вони нікуди не зникають, як здається іншим. «Ніхто не готовий рухатися далі, – каже герой Джастіна Теру, – всі готові до біса вибухнути!». Вам це не нагадує Україну, Європу, Америку – людство? Я перебільшую?

 

 

…В пілотній серії є епізод, коли один з героїв пірнає в басейн, і під водою, щоб його не чули, на все горло і силу легень кричить. Це, як на мене, краща візуалізація не тільки ідеї серіалу, але й проблем у сучасному світі. Або у кожного мешканця планети конкретно. За статистикою кількість самогубств зростає з кожним роком. Війни теж не покращують психологічний стан населення. І вони продовжуються (на відміну від уявлення про світ комсомольців Первомайського 50-річної давнини). І нам з цього приводу дуже добре знайоме відчуття розпачу і одночасно праведного гніву, що в купі створює снаряд з кумулятивним ефектом. Питання лише в тому, куди цей снаряд полетить. «Залишені» дуже точно і дуже болюче, безкомпромісно відверто розповідають про запалені капсули душі, готові вибухнути щомиті. Символізм та метафоричність лише підкреслюють можливий вибуховий момент і схожість процесу – ми всі однакові, хоч і вибухаємо по-своєму.

 

 

В якомусь сенсі, перегляд «Залишених» має профілактичний напрямок. Як присутність в групах пияків, наркоманів, суїцидників та інших залежних і хворих. Коли слухаєш проблеми сторонніх людей, автоматично перебираєш кісточки своїм проблемам, щоби зрозуміти шляхи вирішення, або, що твої – значно менші за сусідські. Задоволення формується від винахідливості авторів, здатних закрутити сюжет в інтригуючий вузол, «прикрашений» хитрими нюансами-вузликами. Все разом перетворюється на самостійний психоаналіз – кнопки «плей» і «стоп» ти натискаєш сам, – без присутності лікаря і за наявності приємних бонусів у вигляді пляшки пива чи келиху вина під час перегляду. Серіал ніби промовляє до глядача: твої проблеми – ніщо в порівнянні з проблемами героїв «Залишених», кайфуй від життя, бо можеш, і не парся, поки сам не опинився залишеним... От тільки що робити тим, кого таки справді залишили?

 

Певно, тих, кому засмакував такий своєрідний психоаналіз, виявилося не так вже й багато, якщо канал НВО закрив серіал, незважаючи на загалом захоплені висновки кінокритиків. Плюс додалися очевидні вади конструкції: кілька разів змінений вектор розвитку історії, кілька божевільних ідей, кілька ідей без логіки і пояснення – і навіть критики мали необережність засумніватися в правдивості своїх попередніх рецензій. Поки не вийшла крайня серія, що не потребує роз’яснень: лірична, метафорична, загальнолюдська, підсумовуюча, серія для всіх і про всіх. Не дивно, що її рейтинг на сайті склав 9,6 з 10. Але саме ця лебедина пісня примусила запідозрити у лукавстві творців. Бо легенди творяться на основі останніх слів помираючих. Промовлене на смертному одрі здатне породити культ, а воскресіння – релігію. «Залишені» кажуть про людяність в останньому прояві життя. Чи в початковому. Адже смерть – це лише початок.

 

05.07.2017