Між впливами, які перехрещувалися на Україні та відбивалися на матеріяльному й духовому житті українського народу, від найдавнішого часу велику вагу мали впливи германської стихії загалом, а зокрема впливи німецькі. Вони слідні і в мові українській, яка перейняла багато німецьких слів, особливо помітно це в ділянці технічної термінології; далі в праві: якщо поминемо стародавню "Правду руську" Ярослава Мудрого, яка нагадує так дуже подібні середньовічні збірники німецького права, то мусимо згадати за магдебурзьке право, що довгі сторіччя було чинне на Україні і дожило майже до першої половини XIX. ст.; відбилися вони і в ділянці релігійній — в XVI—XVII. ст. на поглядах головно вищих верств українського народу, його інтелігентних шарів, а в XIX. ст. — завдяки впливам численних німецьких колоністів, що почали оселюватися на Україні з XVIII. ст., — на віруваннях широких народних мас (так зв. "штунда").
Само собою розуміється, не могли ці впливи не відбитися й на українській літературі. Слід зазначити, що вже початки українського друкарства зв'язані з друкарством німецьким: перші церковні кириличні книжки, призначені для вжитку на українських землях, вийшли в Кракові в XV в. (1491 р.) з друкарні німця Швайпольта Фіоля. Самостійне українське друкарство зачинається щойно в другій половині XVI. в. і швидко по його появі у тодішньому нашому друкованому письменстві помічаємо німецький вплив. Зачерпнені в Німеччині протестантські думки пробиваються в творах тодішніх українських письменників-публіцистів, що, як Мартин Броневський в полємічному творі ("Апокрисис" 1597—8 р., під псевдонімом Христофор Філалет), в обороні православної віри, Юрій Немирич та невідомий автор славного твору "Пересторога" з 1605—6 р. (мабуть, як думає акад. М. Возняк, Й. Борецький), обстоювали незалежність української церкви від польсько-католицької супремації. Головно під впливом реформації почалося на Україні вживання рідної мови в релігійній літературі (спроби перекладів Св. Письма на українську мову) та в проповідництві. Чимало українців ще в XV. в. виїздило на науку до вищих шкіл за кордон, головно до Німеччини, звідки верталися з новими поняттями, поглядами та звичками (як напр. знаменитий український церковний діяч і письменник Мелетій Смотрицький (1578—1633) та ін.), а знов і навпаки, на Україну приїздило чимало всякого люду з Німеччини — ремісників, купців, учених, з яких багато оселювалося настало по різних її містах. Було між ними чимало визначних одиниць, що підсилювали українську інтелігенцію. Розуміється, мусіли вони вносити багато нового до світогляду місцевої освіченої верстви. Отже, крім чисто книжного впливу, був іще значний особистий вплив німецької інтелігенції на українську.
Особливу ролю в цих часах, як провідник, передавець німецьких релігійних і культурних впливів на Україну, відіграв університет у Кенігсберзі, що спеціяльно дбав за культурну місію на Сході. З цього університету, між іншим, вийшли два видатні духовні письменники і проповідники, яким судилося відіграти визначну ролю в українському культурному житті XVII. ст., а саме Іннокентій Ґізель, що був ректором Київської Академії, а опісля архимандритом знаменитої Київо-печерської Лаври († 1684 року), та Адам Зернікав (1659—1691) (de Zernikaw, себто з Чернігова, бо по приїзді з Німеччини на Україну оселився був спершу в Чернігові під рукою архиєпископа Лазаря Барановича). Ці родовиті німці цілком увійшли в місцеве життя й перейнялися місцевими інтересами.
Схоластика, що процвітала в Київській Академії XVII. в., мала собі за зразок саме схоластику німецьку.
(Д. б.)
[Львівські вісті, 05.07.1942]
(Продовження)
З українців, що зазнали тоді сильного німецького впливу, годиться згадати видатного проповідника і письменника, що писав не тільки на релігійні, або церковні, але й на світські теми, Теофана Прокоповича (1681—1736). — Вихований у вищій школі за кордоном, Прокопович дуже перейнявся впливами німецької науки і теології, головно Буддея і Пуффендорфа. Він листувався з Буддеєм (Fr. Вuddеus), який згадує про нього в своїх творах. Деякі твори Прокоповича перекладено й на німецьку мову.
З учених українців XVIII. ст., що вчилися за кордоном та зазнали німецьких впливів, слід згадати славного українського філософа Григорія Сковороду (1722—1794), ім'я якого відоме й у німецькій філософічній літературі.
З інкорпорацією Східної України Росією і скасуванням Гетьманщини підпадає Наддніпрянщина під щораз сильніший московський вплив, який починає витискати безпосередній вплив Заходу, бо українці тепер здебільшого вчаться по російських вищих школах. Починається "обрусеніє" і безпосередні впливи закордону на українське життя помітно падають. Проте цілком відтяти Україну від решти Европи царатові не вдалося. (Це вже за наших часів довершили російські большевики повну ізоляцію України від Европи, щільно замкнувши вікно у широкий культурний світ). Впливи німецької літератури й далі проникають на Україну, чи безпосередньо, чи за посередництвом російської інтелектуальної еліти, серед якої значний відсоток творять і самі таки українці. Ще при самому кінці XVIII. ст. колишня козацька старшина висилала до Прусії свого представника (В. Капніста) просити помочі проти московської тиранії (1791 р.).
В початку XIX. ст., по наполеонівських війнах, на Україні відбиваються великі впливи німецької політичної думки (Туґендбунд) і під цими впливами повстають тут тайні товариства, що мріють про визволення України. Німецькі подорожники (Коль та ін.), що в тих часах відвідували Україну, підмічають невдоволення українців із російського режиму.
Тоді й німецька література відіграла велику ролю в духовому пробудженні української інтелігенції, спонукавши її зацікавитися народною творчістю, досліджувати її й вивчати, а це довело до відродження української літератури, та в дальшій послідовності й до створення власної науки. — Впливи Гердера, Лессінга, Ґріммів, Ґете, Шіллєра та інших німецьких учених і письменників відіграли велику ролю в цьому новому пробудженні української національної свідомости. Німецький романтизм відбився і безпосередньо і посередньо, через російську літературу (Жуковський). Так звана Харківська школа письменників, на чолі якої стояли професори місцевого університету і рівночасно поети, П. Гулак-Артемовський і А. Метлинський, була під сильним впливом німецького ідеалізму, німецьких романтичних теорій, німецької філософії (Геґель, Шеллінґ, Фіхте), який виразно позначився на поглядах і літературній творчості її представників. Вона черпала повними пригорщами з цього джерела. Гулак-Артемовський присвоїв українській літературі "Рибалку" Ґете, дуже гарно її зукраїнізувавши. Метлинський, що був знавцем тодішніх корифеїв німецької літератури і естетики (спеціяльно Геґля) і дуже їх шанував, у своїй оригінальній творчості виразно наслідував німецькі зразки, а крім того переклав цілу низку поезій Меттісона, Кернера, А. Ґріна й Улянда під збірним наголовком "Луна з Німеції". Поема Л. Боровиковського "Маруся" — цс своєрідна українська перерібка поеми Жуковського "Свєтлана", яку російський поет зладив за "Лєнорою" Бірґера. Чоловий представник цієї школи, відомий історик Костомаров звернувся до української народної творчости під впливом Гердера. Один із менших поетів Мих. Макаровський писав свої поеми ("Наталя", "Гарасько"), як про це свідчать досліди українських літературознавців, за зразком Ґетевої поеми "Герман і Доротея".
(Д. б.)
[Львівські вісті, 07.07.1942]
(Продовження)
Переходячи зчерги до творчости великого українського поета Т. Шевченка, мусимо завважити, що про безпосередній вплив німецької літератури на нього говорити не доводиться. Все ж цей вплив відбився, передусім на його баладах за посередництвом літератури польської (Міцкевич) та російської (Жуковський). Деякі дослідники вбачають вплив на Шевченка і німецької філософії (Д. Штравса).
У Петербурзі обертався Шевченко також у колах освічених німців, мав між ними великих приятелів. Адже ж і знаменитий маляр Карло Брюлов, і молодий талановитий маляр Вільгельм Штернберґ, його товариш і сердечний друг, та багато й інших його знайомих, з якими він приятелював — і в Петербурзі і поза Петербургом, були німецького роду. І про цих своїх знайомих та приятелів німців Шевченко завжди відзивається незвичайно тепло і в листах і в повістях і в щоденнику.
Зате великий безпосередній вплив мала німецька література на другого визначного українського письменника Шевченкової доби — П. Куліша, що добре знав европейські мови. Куліш присвоїв українській літературі цілу низку поем і поезій Ґете, Шіллєра і Улянда. Ці свої переклади, чи краще сказати, переспіви видав він у збірці "Позичена Кобза" з окремою віршованою передмовою, затитулованою "Слово до німців". В ній, звертаючися до німців, він каже:
"Нам кобзи славної ласкаво позичайте:
Не буде вам вона тонкий терзати слух.
Дозвольте взяти й нам високі ваші тони,
А чей і в нас сердець озвуться міліони
На голос голосний великих кобзарів.
І мови вашої і розуму царів!"
Куліш захоплювався монографією Ґервінуса про Шекспіра, яка натхнула його перекладати Шекспірові твори. Перекладаючи їх, користувався Куліш також німецькими перекладами А. Шлєґеля і Тіка.
Також і менші поети Шевченкового часу цікавилися німецькою літературою та використовували її в своїх творах. Так, один із членів Кирило-Методіївського Братства, Ол. Навроцький багато перекладав із Ґете. Тільки через несприятливі умови, в яких була українська література в Росії, ці переклади не побачили світу. І довго так було, бо цензура не допускала літератури для інтелігенції, не дозволяла перекладів із чужих мов. Тому хіба припадково попадали в друк такі речі, як переклади з Ґете П. Білецького-Носенка або К. Думитрашка, опубліковані вперше аж у 1884 р. в історії української літератури Петрова. Тільки за кордонами Росії, в Австрії, де існувала українська преса, могли наддніпрянські українці містити свої твори, але через цензурні умови ця преса майже не доходила на Україну, отже не була доступна ширшому загалові й не могла, очевидно, мати ніякого впливу. Та й тільки дуже нечисленні одиниці відважувалися спроваджувати галицькі видання, а ще менше посилати туди свої твори, часто без надії бачити їх надрукованими. Проте в галицько-українських часописах уже від 60 років мин. ст. появляються писання російських українців ("Правда", далі від 80 рр. — "Зоря", далі від 1898 р. "Літературно-Науковий Вістник"). Тут знаходимо переклади з німецької літератури, особливо ліричних поезій, П. Грабовського, Б. Грінченка, М. Коцюбинського, А. Кримського, В. Мови-Лиманського, М. Славинського, О. Пчілки (Косачевої), Лесі Українки з Ґете, Шіллєра, Лєнава, тощо.
Зі зміною політичного режиму в Росії, коли від 1906 р. перестали існувати старі цензурні обмеження, а українська преса дістала змогу розвиватися, почали появлятися переклади з німецької літератури і на Наддніпрянщині, напр, Шіллєра "Вільгельм Тель" і "Марія Стюарт" у перекладі Б. Грінченка, "Орлеанська діва" у перекладі Ів. Стешенка, "Розбійники" в перекладі О, Черняхівського, Ґете "Прометей" у перекладі М. Славинського, "Страждання молодого Вертера" у пер. М. Грушевської, Гавптмана "Візник Геншель", "Перед сходом сонця" — в перекладі Б. Грінченка, Гавфа "Казки" в перекладі Олеся, Зудермана, "Кінець Содомові" й "У рідній сем'ї" в перекладі Марії Грінченко, "Огні Іванової ночі" в перекладі Насті Грінченко і т. д. Якщо говорити про вплив, то тут треба відзначити насамперед вплив Гавптмана на українську драматичну творчість (Леся Українка "Лісова Пісня", С. Черкасенко "Казка старого млина").
(Д. б.)
[Львівські вісті, 08.07.1942]
(Продовження)
Але з вибухом першої світової війни українська національна преса на Наддніпрянщині була силоміць припинена й віджила тільки на короткий час у 1917—1918 рр. Тоді знову почали появлятися там українські переклади з німецької літератури.
Коли ж згодом запанували на Україні російські большевики, вони — по короткім "українізаційнім" періоді (1924 до 1930 рр.), щільно замурували вікно в Европу. За час українізації появлялися ще переклади з німецької "буржуазної" літератури, але після того можна було перекладати хіба комуністичну макулатуру і твори російських та жидівських письменників.
За пропаганду культурного зближення з Европою постраждав спершу М. Хвильовий та його однодумці з "Вапліте" (Вільна Академія Пролетарської Літератури), а пізніше так звані "неокласики" — М. Зеров, П. Филипович, М. Драй-Хмара, О. Бургардт, що кликали наслідувати клясичні та західно-европейські зразки. Слідом зацікавлення німецькою літературою з тогочасу полишилися нові переклади Ґетевого "Фавста", (Переклади І-ої ч. Д. Загула і М. Улезка, уривків з ІІ-ої ч. П. Верниводи) та його дрібніших поезій, баляд Шіллєра та недокінчені видання "Вибраних творів" Гавптмана і Зудермана. Також у театральній ділянці того часу помічаємо німецькі впливи, що не лишалися без значіння і для драматичної літератури. Провідником і культиватором цих впливів був талановитий актор і режисер Лесь Курбас, основник славнозвісного театру "Березіль". Родом галичанин, він добре знав німецьку літературу й перейшов школу модерного німецького театрального мистецтва. Опинившися на Наддніпрянській Україні, Курбас поставив собі метою створити й там модерний театр, оснував справжню школу для виховання акторів у дусі нових поглядів на завдання сцени й ролю акторів. Одна з перших п'єс, яку виставив Курбас іще в початках своєї діяльности (перед "Березілем") у 1917 р., коли він заснував "Молодий Театр" у Києві, була Кляйста "Розбитий глечик", а у своїх постановах в театрі "Березіль" Курбас наслідував кращі зразки модерної німецької драматургії. Але "Березіль", як і всі інші українські культурні почини, що мали на меті наблизити Україну до Заходу, були силоміць припинені з ліквідацією "українізації", а Курбас пішов на заслання як контрреволюціонер-сепаратист.
Зате в цілком інших умовах опинилася та частина української наддніпрянської інтелігенції, яка з заняттям України російськими большевиками (в 1919 р.) емігрувала на Захід. Чимало емігрантів осіло саме в Німеччині або Австрії і це, розуміється, не лишилося без впливу на літературну молодь, яка почала черпати вже безпосередньо з джерел німецької культури. Вона переймається поглядами й думками, з якими стискається в новому для себе середовищі, та проводить їх опісля у своїх творах.
*
Далеко більший вплив мала німецька література на українських письменників в Австрії. Швидко по прилученні Галичини й Буковини до Австрійської держави почала в них промінювати німецька культура. Згадаймо напр., що Лодій викладає на університеті філософію в дусі Ляйбніца і Вольфа. Німецька мова стала мовою урядів і школи та почала витискати польську в Галичині та румунську в Буковині, якими тоді послуговувалася там українська інтелігенція. Через школу та вживання в публичному житті місцеві українці швидко добре засвоїли німецьку мову і німецька культура та література стала їх щоденним хлібом. За посередництвом саме німецької літератури австрійські українці зазнайомлюються і з іншими европейськими літературами. Українці починають писати по-німецьки свої наукові або публіцистичні твори, деякі навіть пробують складати вірші німецькою мовою. В таких обставинах німецька література не могла не впливати й на українську. Ще перед повстанням в Австрії української преси починають появлятися перші спроби перекладів з німецьких авторів (як от переклади й. Левицького з Шіллєра 1842 і 1844 рр.), а з її появою стрічаємо мало не щороку в тодішніх українських часописах — "Зоря Галицька" у Львові (1848—56) та "Вістник для австрійських Русинів" у Відні — переклади з Лессінга, Ґете, Шіллєра та Улянда.
(Д. б.).
[Львівські вісті, 09.07.1942]
(Продовження)
Ці перші спроби були, річ зрозуміла, ще дуже слабенькі з огляду на невиробленість української літературної мови в Галичині, проте були вони симптоматичні.
Розуміється, й оригінальна творчість галицьких поетів зазнає німецьких впливів. Вже в батька галицько-українського літературного відродження М. Шашкевича бачимо вплив — Шіллєрових "Розбійників" на його казку "Олена", а Ґете і Лєнава на дрібні поезії. Видко цей вплив також на оповіданнях і віршах (баляди Улянда!) М. Устіяновича та поемах (Шіллєр!). А. Могильницького, що й сам пробував присвоїти Шіллєра українській літературі.
Але це були тільки перші кроки. Перетопити вплив великої німецької літератури у своїх оригінальних творах судилося пізнішому поколінню, що виступило в 70 та 80-их роках мин. ст. на чолі з знаменитим поетом, белєтристом, критиком і вченим — Іваном Франком. Франко незвичайно багато зробив для обзнайомлення своїх земляків із німецькою літературою, культурою і наукою, а за посередництвом німецької літератури і з культурним надбанням у інших народів. Йому належить ціла низка статтей і розвідок про німецьких письменників: Ґете, Гавптмана, А. Гольца, Зудермана, Кляйста, Лєнава, Лілієнкрона, Маєра, Шіллєра. Крім того він дуже багато переклав із найрізніишх німецьких поетів — Фрайліграта, Гервега, Ґете (крім окремих поезій — перший в українській літературі переклад І-ої частини й 3-го акту 2-гої "Фавста" та переклад "Германа і Доротеї"), А. Ґріна, Келлєра, Кляйста, Лєссінга, Детлєфа фон Лілієнкрона, К. Ф. Маєра, Шіллєра, Гартмана фон дер Ауе, а також старо-німецьких поетів і німецьких народних пісень. За поміччю німецьких учених черпав він також із східних літератур, головно Ріккерта, перекладами якого зачитувався. А знов і, навпаки, Франко багато зробив для обзнайомлення німців з українською літературою, як своїми загальними оглядами її, так і статтями про поодиноких письменників (Шевченко) й перекладами українських поезій та прози (Шевченка, Стефаника тощо). І сам Франко зазнав впливу німецької поезії, передовсім у своїй ліриці. В молодості захоплювався він німецькою романтикою й писав під її впливом. Особливо любив Е. Т. Д. Гофмана. Він сам признається, що в першій своїй повісті "Петрії і Довбущуки" наслідував його творчість. В пізніших Франкових повістях бачимо вплив Шпільгаґена.
Славна його поема "Лис Микита" — це, як сам він зазначає, цілком оригінальна перерібка старо-німецьких повістей про хитрого лиса та Ґетевого "Райнеке Фукс"-а; в змалюванні Івана Вишенського йде Франко, як каже др. В. Щурат, за поемою К. Ф. Маєра "Huttes Letzte Таge" та монографією Д. Ф. Штравса про Гуттена; драма "Учитель" написана під впливом Л. Анценґрубера.
Зараз після Франка годиться згадати за його молодшого товариша, В. Щурата, що присвоїв українській літературі багато ліричних творів яких 50-ти німецьких постів, особливо Детлєфа фон Лілієнкрона, що були йому созвучні та сильно впливали на його оригінальну творчість. На жаль усі ці Щуратові переклади й переспіви, порозкидувані по старих річниках різних українських часописів Галичини й Буковини, тепер майже невідомі і добре, що Українське Видавництво у Львові лагодить окреме їх видання.
(Д. б.)
[Львівські вісті, 10.07.1942]
(Продовження)
З менших поетів Франкової доби, що відбили на собі вплив німецької поезії, згадаємо В. Масляка, Й. Маковея, У. Кравченко (переклади з Ґете і Лєнава, впливи Лєнава), В. Коцовського, Д. Йосифовича (численні переклади, головно з Ґете: "Іфігенія в Тавриді" та дрібних поезій), В. Кміцикевича (переклад "Вільгельма Теля" Шіллєра), Е. Горницького (переклад "Орлєанської Діви"), П. Скобельського (переклади з Ґете, тощо).
Коли переходимо до нової доби української літератури в Галичині, то тут треба сказати, що й тепер, завдяки знанню німецької мови, німецька література лишається, як і колись, майже єдиним посередником для ознайомлення місцевого громадянства
із іншими захІдно-европейськими літературами. Першорядну вагу в цім ознайомленні відіграла велика перекладна праця німецьких видавництв, які давали негайно щонайкращі та найцікавіші зразки чужих літератур. Письменники годуються головно німецькою літературою. Згадаймо тут хоч би авторів історичних повістей Андрія Чайковського, а особливо В. Будзиновського, який перелицьовував на український лад німецькі пригодницькі повісти, з пізніших Ю. Опільського. Навіть і ті, що ніби-то не виявляють назверх виразних літературних впливів німецької літератури, як В. Стефаник, Л. Мартович, М. Черемшина, — підсилювали свої творчі задуми лєктурою німецьких авторів.
Також головні течії так званої модерної літератури приходили до Львова, а звідси часом і далі на схід, до Києва, через Відень. Гурт "Молодої Музи" знайомився із скандинавськими, американськими, французькими та італійськими письменниками через Відень. У цій добі перекладають у Львові Петра Альтенберга, Гофмансталя, Демеля. Е. Т. А. Гофман має вплив на уяву представників символізму. Слід відмітити у поетів "Молодої Музи" також значний вплив філософії Ніцше. Крім безпосереднього впливу німецької модерни багато заважили також і посередні — через польську модерну (представників т. зв. "Молодої Польщі" — Пшибишевського, Виспянського й ін.). Дехто з молодомузців, крім оригінальних творів, збагатив українську літературу перекладами з німецьких поетів: Карманський переклав Ґрільпарцерову трагедію "Хвилі моря і любови", Лепкий перекладав із Ґете й ин. поетів. О. Луцький — Гофмансталя ("Драматична поема", "Смерть Тіціяна"), Антін Крушельницький — Гавптмана ("Візник Геншель").
З новішого часу маємо теж низку перекладів: О. Грицая з Шіллєра, покійного М. Голубця з Гавптмана ("Затоплений дзвін"), Ів. Крушельницького (Лірика Гофмансталя), О. Роздольського ("Дурень і смерть" Гофмансталя).
З прозових річей варто зазначити переклад "Заратустри" Ніцше (Гриника).
Від того часу, як з заняттям Галичини Польщею велика частина галицько-української інтелігенції опинилася на еміграції (20—30 рр.) й осіла в Берліні, у Відні та інших німецьких містах, можна говорити про нові творчі спонуки для українських письменників. Зокрема такі імена, як М. Р. Рільке, придбали розголос і в українській літературі не тільки тим, що великий німецький поет присвятив між своїми поезіями незабутні рядки про Україну. Рільке перекладають, про нього пишуть.
Переходячи нарешті до творчости українських поетів на Буковині, мусимо зауважити, що тут вплив німецької культури був іще більший. Німецька мова панувала на Буковині далеко довше, ніж у Галичині. Вона тут стала другою щоденною мовою української інтелігенції і вдержалась у приватному житті значно довше, ніж у публичному. Тому й не дивно, що найвизначніші українсько-буковинскі письменники — Йосип Федькович та Ольга Кобилянська, що змалку добра були обізнані з німецькою літературою, почали писати спершу по німецьки. Федькович друкував свої німецькі поезії головно по часописах, редагованих його приятелем, німецьким поетом, проф. Ернестом Нойбавером, під впливом якого він стояв. Окремої вийшли ці легкі і дзвінкі поезії у Чернівцях у двох збірках — Geschiсhtе (1865) і "Аm Тsсhеremоsсh" (1882)
(Д. б.)
[Львівські вісті, 11.07.1942]
(Докінчення)
Німецькі й українські поезії Федьковича — це немов близнята, дві сторони однієї медалі: одні і другі мають свої паралелі. Серед німецьких подибуємо переспіви й українських народних пісень. Часто німецькі вірші поет згодом переробляв по українськи і навпаки. Крім того, Федькович перекладав поезії Ґете, Улянда й Шіллєра. Розпитувався він і в філософічних творах Шопенгавера та під його впливом перейнявся песимістичним світоглядом, який найшов свій вираз у трагедії "Довбуш", між іншим написаної віршем і по німецьки.
Новелістка й романістка Кобилянська проявляє ще сильніший вплив германської, зокрема німецької стихії. Перші свої оригінальні твори майбутня українська письменниця писала німецькою мовою (Битва, Рожі, Іmpromptu рhаntаsіе, Природа, Некультурна, Vаlsе melаnсоligue), а вже потім їх зукраїнізувала. А, навпаки, чимало своїх оригінальних українських творів перекладала на німецьку та оголошувала в різних німецьких часописах. Крім того належать їй деякі німецькі переклади з інших українських письменників. Кобилянська стояла під сильним впливом передовсім данця Якобзена, якого перекладала і по-українськи, а з німецьких авторів дуже вплинув на неї "Заратустра" Ніцше. Постаті сильних духом жінок у її повістях безперечно навіяні Ніцшевою філософією.
Та не тільки Федькович і Кобилянська почали свою літературну діяльність, пишучи по німецьки. І перед ними і після них бачимо чимало наших талановитих буковинських земляків, що творили свого роду українську школу в німецькій літературі, подібно як багато наддніпрянців збагачували літературу російську. Серед них годиться згадати такого здібного письменника, як Олександер Попович (1832—1870), батько відомого українського діяча Омеляна. Олександер писав по німецьки вірші і оповідання (під псевдонімом Рудольф Оскар Вальдбург), які містив по різних німецьких провінціяльних часописах — ("Rаdеtskу Вlаttеr", "Dіе Віene", то що). Дещо з його німецької творчости подали в українських перекладах син його Омелян (оповідання в газеті "Буковина" 1885 р. та буковинських українських календарях) і Йосип Маковей (поезії у "Буковині" 1909 р. разом із статтею про їх автора). Маковей уважає, що якби Олександер Попович писав був свої твори по українськи, то зайняв би в українській літературі місце поруч Федьковича.
Несогірші німецькі вірші складали і обидва Воробкевичі — Сидір і Григорій, а пізніше, як це знаю від др. В. Сімовича, Олександер Манастирський.
Особливо популярні були між буковинськими німцями пісні Сидора Воробкевича, що їх вони радо співали при товариських забавах.
Також і Евгенія Ярошинська писала по німецьки. Пізніше під впливом німецької літератури писав К. Кракалія.
[Львівські вісті, 12.07.1942]
12.07.1942