Нїкчемний, хто не дбає о народні институції!
І.
Рік-річно тратить наш нарід міліони маєтку з димом. Після статистичних даних в Rocznik-у statystyki: "Pożary i ubezpieczenia w Galіcyi" виданім 1887 року, стратив цїлий край в лїтах від 1870 до 1884, за 15 лїт, через огонь майже 45 міліонів маєтку в самих будинках, не вчисляючи страти в спаленім збіжу, худобі, в домовій обставі, не вчисляючи з пожеж конче повстаючого підупадку погорільця, сум пливучих з публичної жертволюбивости та використувань єї квестами, жебранинами. І так крайно бідні ми, а кожда пожежа дальшою єсть руїною, викидає нераз властителя з посїданя батьківщини, тягаром стаєсь бодай громадї, готовій до жартвованя, а і так бідній в засоби.
Щоби бодай приближено обчислити, які шкоди через пoжeжі поносить спеціяльно всхідна Галичина, подаємо тут числа з статистики пожеж за роки 1881—1884 в нашій части краю, увзглядняючи єдино шкоду зі спаленя будинків, і заразом нотуючи, кілько з товариств асекураційних тої шкоди звернено. Отже:
1. Всхідна Галичина мала в протягу чотирох лїт [від 1881 до 1884] 3.177, або в роцї пересїчно 794 пожеж, котрі знївечили річно 4.233 будинків, вартуючих майже півтора міліона. За чотири роки пійшло у всхідній Галичинї на пять і три четвертини міліонів ґульденів маєтку з димом, не вчисляючи вартости спаленого збіжа, худоби і домашної обстави.
2. Вправдї не вся з пожежі шкода минула безповоротно. Зі спалених 16.931 за чотири роки будинків було асекурованих 4.442 на квоту одного і чверть міліона, котра за ті чотири роки була потерпівшим виплачена. Однак півпята міліона за ті роки, або пересїчно один міліон і 120 тисячів річно пропадали в тих пожежах безповоротно, і пропадають кождого року. Отже що-рік пожежа сама чинить нас о 1,120.000 зр. убожшими!
3. Але сли розважити, що асекурували ся не бідні люде, бо з них асекурує ся з мусу ледви той, що або має довг до банку, отже банк сам хоч-не-хоч асекурує, або той, що боїть ся мести від злого чоловіка, а асекурували ся двори, міста та фабрики, — і що при подаваню вартости спаленого будинку правдиву вартість подасть той лише, хто убезпечуючись асекурує як-раз таку суму, яку єго будинки варті, а погорілець неасекурований або встидає ся признатись до цїлої своєї шкоди за-для свого недбальства з обезпеченєм, або за-для мельдованя сеї шкоди через уряди громадскі має би оцїнку для ока, з перецїненєм недогарів і надто низьким оцїненєм будинку не нового, — то вийде, що сума шкоди подана далеко менша нїж шкода правдива, та що зворот шкоди з пожежі дістають лише дбаючі і маючі, а що-найменше по-над міліон зр. річно через самі пожежі тратить не хто иншій, як лише бідний рускій люд!
І богатий край не довго витримав би таку що-річну страту. А страта така що-річна з пустої кишенї бідного люду — се страшна страта! Но на сїм не конець. Погорілий будинок мусить бути відбудований: однаково, чи мешкальна се хата, чи стодола або стайня. Без сего не обійдеш ся. Будинок новий не поставити за дешеві гроші. Отже других бодай півтора міліона річно треба видати на відбудованє погорілих будинків. Ото так що-річні пожежі коштують наш нарід до півтретя міліона маєтку. Се гроші, котрими можна би купити що-року найменше 20 великих сел.
І з відки-ж бере наш селянин гроші, щоби по пожежи відбудувати ся? Готівки у него нема, нераз прийде продати поле, худобу... Кілько з того храманя в господарцї! Але частїйше ще відбудовує ся погорівшій за позичені гроші, а неможність сплаченя рат, чи там проценту враз з капіталом, стає ся послїдною для нашого погорілця руїною.
Пожежі ті, то вправдї повільне, не надто видне, але постійне, рішуче матеріяльне нищенє руского народу. Длятого кождий, кому на серци нарід і єго добробит, повинен з цїлої даної єму сили приложити рук, аби се нищенє народу пожежами відвернути від него. Священик і учитель — а де може лучить ся, що один і другій неспосібні і о добро народу байдужні, — то кождий просвічений селянин в громадї повинен накланяти громадян, щоби маєток свій убезпечити перед пожежою, і то громадно, бо єдино в громадности убезпечень від огню спочиває их дешевість і приступність навіть для найбіднїйшого.
II.
Значінє асекурації для добробиту громад, країв і народів зрозуміла скрізь интеліґенції чужих народів. Интеліґенція, дбаюча о добро краю і народу свого розуміє, що пожежі, при котрих річно міліони маєтку народного йдуть безповоротно з димом, — то змарнованє народного капіталу, котрого страта стримує на десятки літ, розвиток громад, стаєсь необчисленою шкодою для розвитку сили і самопочутя народного.
Сли оцїнювати міру патріотизму рускої интеліґенції після єї дбалости о утриманє і помноженє народного капіталу, — з чим в парі йде і розвиток сили та самопочутя народу, — то сумний, дуже сумний випаде рахунок. Ми не могли з краєвих статистичних виказІв дійти: скілько домів мешкальних находить ся у всхідній Галичинї, а ще менше: кілько з тих домів приналежить Русинам. Але се факт, що в передпослїднім конскрипційнім десятилїтю на 926.319 замешканих домів в цїлім краю 857.000 домів було неубезпечених, — отже 88%! Се число переражаюче. А ще гірше представить ся недбальство наше, коли зважимо, що тих 12% забезпечених домів йде майже цїло на двори, фабрики, публичні заведеня, на влacтитeлїв камениць по містах, отже на личности другої народности, більше, нїж ми, дбалої о свій народний маєток. Коли-ж из членів руского народу доси хто асекурує cя, то — поминувши церкви і приходства, а по части школи, котрих загальне число цифру 6.000 ледви перейде, — хлопскі і міщаньскі рускі хати асекуровані будуть в найбільшій части такі, що обдовжені в институціях гiпотечних. Значить: интеліґенція руска, — хоч на устах вся має фрази о патріотизмі і в цїлім краю творить непереривну сїть, уможливляючу в одній хвали акцію на кождім пунктї, в кождім селї, — до нинї непростимо занедбала забезпеченє одиниць свого народу перед нещастєм, котре кождого дня бодай пів міліонови хат руских грозить крайною нуждою, а котра фактично кождого року забирає з кишенї бідного руского люду найменше півтретя міліона ґульденів, не вчисляючи вже матеріяльного підношеня на довгі лїта навіщеного огневим нещастєм.
Щоби не закинено нам пессімізму і марної охоти доскуляти рускій интеліґенції в краю, заставляємо ся слїдуючим зуставленєм дат з инших країв австрійских в відношеню до Галичини.
На 100 будинків спалених буває убезпечених:
1. В Висшій Австрії — 92
2. в Низшій Австрії — 91
3. в Каринтії — 87
4. в Чехах — 85
5. в Сольногородскім — 85
6. в Мораві — 79
7. в Стирії — 76
8. в Тироли — 75
9. в Шлеску — 66
10. в Країнї — 65
11. в Истрії — 59
12. в Галичинї всхідній — 22
А кілько з сеї суми, по відтрученю будинків двірских, коршем, фабрик, камениць по містах, припаде на рускій люд по селах і містах?
Кажім, що хочемо, — за мало ми ще цивілізовані, за мало патріоти, сли годї здобути ся нам доси на ратованє маєтку народного дорогою взаїмного стоваришеня, щоби кождій одиници з нашого роду за незначну річну вкладку забезпечити посїданє власної хати, єї самостійність і незалежність. Півтретя міліона річно йде у нас в жертві пожежам з скупої кишенї бідного нашого хлопа. А сли в виду сеї величезної одної жертви загнемо безчинно руки, то коли-ж надїємо ся станути на рівнї з интеліґенцією инших народів? А може вигіднїйше нам, загнувши руки і балакаючи нишком про патріотизм, на завсїгди остатись піґмеями, котрим не то Гомерівска борба з бузьками, але дим з пожежі власних гнїзд виколе очи?
III.
Світло супротив свого народу сповняє обовязок обезпеченя одиниць від катастроф пожежі польске Товариство взаїмних убезпечень в Кракові. Завязане в роцї 1861-ім з дуже малим основним капіталом [бо, сли добрі наші информації, з 15.000 ґульденами, з котрої то суми через видатки, приготовляючи функціонованє сего товариства а з знаною паньскою щедростію шафовані, в хвили почину акції того-ж товариства довги лише зістали] зачинає оно з 8.111 обезпеченями на 31 міліонів, а по 25 лїтах доходить до 352 міліонів обезпеченого капіталу. Институція се виключно польска, передовcїм для польскої шляхти; єї солідарностію і почутєм патріотизму заложена, звільна але рішучо здобула она великаньскій терен і дає наочне свідоцтво, що Поляки здібні на поли стоваришень для взаїмної помочи посягати за найвисші задачі. Се мусить ся признати, хоч би для приложеня міри до нас.
В справозданю видїлу краєвого з проєктом закона о примусовій асекурації з року 1887 єсть наведене, що в роцї 1887 було убезпечених в Краківскім товаристві взаїмних убезпечень:
Будинків мешкальних 122.625
Будинків господарских 185.678
Костелів і церквей 1.365
Шкіл 2.119
Купелей парних, кошар 437
Коршем, гостинниць 10.647
Фабрик більших 972
Фабрик менших 6.131
Разом 329.975 будівель.
З повисшого перегляду виходить, що найголовнїйшій контінґент обезпечаючих становлять двори, власти автономічні і клир. Инакше й не може бути. Найвиднїйша краєва интеліґенція польска розуміє, що в матеpiяльнім обезпеченю себе хоч би від пожеж — єї сила, єї незалежність, а сю задачу може сповнити не спекулюючій на дівіденду Нїмець, а товариство власне, оперте на взаїмности, не глядаюче в першій лінії зисків, а береженя матеріяльної сили народу, або сили тих, котрі найстаршими суть провідниками в народї. Се розуміє суспільність польска і длятого повстанє товариства взаїмних обезпечень в Кракові повитала суспільність польска яко успіх на поли еконoмiчнo-нapoднім і взяла єго в найсердечнїйшу опіку. В короткім бо часї здобуло собі се товариство розлогій терен в цїлім краю: всї майже фільварки [до 60.000 будинків], переважну часть шкіл, костелів. Асекурація в cїм товаристві єсть немов актом патріотизму для польскої суспільности, а єго дальшій розвиток старанностію двора і костела, урядів автономічних і приватних осіб. Тож ставши ся народним польским і служачи власній, взаїмно єго підпираючій суспільности, товариство се немов змусило инші, заграничні товариства, що мають характер єдино зискоглядний, знизити свої тарифи, а у себе дає тисячам урядників, до адміністрації потрібних, одвітне удержанє.
Нинї товариство се ладить ся вже до окупації нового для себе терену — всхідної Галичини з єї церквами і домами парохіяльними, з єї цїлою людностію. Чи в силї буде оно подужати сей терен, не знаємо. Чи взявши майже в монополь всю Галичину, а маючи за собою заслужену минувшість і загальну симпатію Поляків від Висли аж по Збруч, не схоче оно стратити свій дотеперішний гуманний характер і статись институцією спекуляції, — о тім не хочемо поперед судити.
Знаємо лиш то, що аж надто місця мало би при нїм друге краєве товариство взаїмних обезпечень, для всхідної Галичини, з характером руским. Оно чинило би товариству Краківскому конкуренцію для мешканцїв краю спасенну, — оно увійшло би скорше, через духовних і просвічених світских мешканцїв сел, в хати фаталістичного і повільного в поступі руского селянина, забезпечило би нарід рускій перед непопулярною опікою братей Поляків, не все супротив Русинів льояльних, і дало би удержанє якомусь числу людей з руского роду, котрих мимо здібностей очевидно не дуже увзгляднює ся.
Чи можливе се?
[Дѣло, 23.06.1892]
IV.
Соромлячи ся зіставати так довго позаду интеліґенції всїх инших народів і болїючи над безповоротним затропащенєм народного капіталу, що-річно міліонами идучого з димом, положили наші люде доброї волї всї можливі заходи, щоби ввести в житє свою питому институцію асекураційну, обчислену єдино на ратованє народного маєтку від пожеж дорогою взаїмного стоваришеня,— щоби за незначну що-річну вкладку кождій одиници з нашого роду забезпечити посїданє власної хати, єї самостійність, — щоби патріотизмови рускому подати можність активного дїланя в напрямі сконцентрованя дбалости о маєток народний через власну на се призначену институцію, — щоби вируґувати з краю товариства асекураційні чужі, обчислені на зиски; щоби другому краєвому асекураційному товариству в справі обезпеченя людности від страт через пожежі спасенну чинити конкуренцію,— щоби рускому народови забезпечити право орудуваня власним грошем, зложеним поки-що бодай на асекурацію огневу, — щоби, сотворяючи се, для нас справдї пекуче а при наших обставинах до переведеня найлекше взаїмне стоваришенє, збудити у всїх кругах нашого народу змисл до економії народної, до визволеня себе з економічного гнету чужих нам людей і товариств дорогою асоціяції, — наконець щоби з часом не малому числу людей своїх дати удержанє і незалежність фруктіфікацією наших капіталів, котрими доси чужі кормили ся люде.
Пишучій се мав нагоду зговорити ся з одним аґентом асекураційного краківского товариства о проєктованім нашім "Днїстрі".
"Ваше асекураційне товариство, — сказав той пан, — має всї услівя найкрасшого розвитку. У вас Русинів патріотизм сильний і дбалість о люд велика. [Такого компліменту годї не приняти.] Всї ваші церкви, приходства, громадскі будинки, школи обійме в асекурацію "Днїстер", скоро тілько зачне свою чинність, а се саме буде значити що-найменше 8.000 обезпечень на яких 50 міліонів. Дальше, ваші духовні знають, що премії будуть тим менші, чим менше буде коштувати адміністрація, а чим більше буде участи в асекурації. Тож кождий духовний буде з патріотизму, — з амбіції, що робить для свого, руского товариства асекураційного, — в кождім селї безплатним аґентом, а люблячи свій люд і дбалий о єго добробит, ужиє всеї форси, щоби асекурував ся кождий господар в селї. Тою дорогою дійдете ви Русини за кілька лїт до того, що премії асекураційні ваші будуть так обнижені, що нїяке инше товариство у всхідній Галичинї не видержить з вами конкуренції..."
Так дїйстно повинно би бути. Але погляньмо на відворотну сторону медалю.
Коли в роцї 1861 оголошено в польских часописях основанє польского товариства взаїмних обезпечень в Кракові, радости не було кінця. Довгій час ві всїх часописах польских розправлювано сяжнистими статьями о великім значіню завязаного товариства для економічного піднесеня Польщі. В короткім часї весь загал польскій почитав злочиньством народним кождому байдужні єго відносини до "Фльоріянки". На товариских своїх сходинах шляхта і духовеньство польске зобовязували ся солідарно асекуруватись єдино в "Фльоріянцї'". Бували випадки, і то часті, що легковажучих сю институцію формально бойкотовано в товаристві. І зрозуміла се а навіть гідна зрілих членів народу річ, бо справдї нїкчемний кождий, хто не дбає о народні инстнтуції.
У нас же на сором народній нашій чести найшли ся грабарі ненародженої ще дитини економічних змагань Русинів, — найшли ся в відомім таборі, посягаючім при кождій нагодї на патент патріотизму, — в таборі, котрого руки забруджені подїями звістного недоброї памяти "Заведенія", — з котрого табору за для приличности вже годилось було відозвати ся в справі "Днїстра" бодай прихильно, сли вже не заохочуючо, щоб не наразити ся на рекрімінацію, яка дїйстно і була зроблена наведенєм пословицї: kto jada flaki, myśli, że każdy taki... Панове з того табору, перечитавши припадком на-ново в сїй розправі сконстатованє факту, що "Галицкая Русь", их орґан, на кілька наворотів старала ся своїх читателїв настроїти як найгірше против "Днїстра", нехай зволять добачати в тім не нове дразненє, а старанє о виробленє загального пересвідченя, що народна честь наша вимагає від нас не годженя на институції економічні, повстаючі заходами другого сторонництва, а противно, сполученя сил Русинів всїх партійних відтїнків в цїли регабілітації того зла, яке одно сторонництво своєю — скажім найлагіднїйше — легкодушностію заподїяло кредитови руского имени. Не партійностію в економічних справах повинні ми руководитись, але Найусильнїйшим спільним старанєм, щоби стерти з народної нашої чести тую пляму, яка мальверзаціями менерів "Заведенія" і "Институтів" честивий впрочім звук руского имени економічно осквернила... і сли кому, то вам, панове з другого табору, належало би найревнїйше до успіваня "Днїстра" приложити рук, тому именно, щоби не допустити до ганьби для вашого табору, що до ретельности в справах економічних в вашім таборі найменшого нема змислу. Не о ваші гроші ходить. Они знайшлись для "Днїстра" і без вас, — се знаєте. Але ходить о спільність в акції, о те, щоби не полишити на боцї лучших межи вами, котрим годї вже нажиті переконаня зміняти, а котрі зовсїм не можуть спиняти вас трудитись спільно з нами над економічним розвитком нашого народу, — щоби за-для запеклости еґоїстичних менерів з вашого табору не виключити від спільної економічної працї здалі межи вами до сеї працї сили, — щоби не зробити вам прикрого болю через розмеженє нас і вас, будь що будь членів одного руского народу, на приклонників табору мошенників і табору честних аж до пожертвованя. Нехай то, що видав ваш табор економічно злого і що стало ся зневагою народної нашої чести так дуже, що "Русин а мальверзації" стались були у многих синонімами, йде на карб не ваш, а на карб морально упослїджених одиниць межи вами; спільне ж і дороге нам, а певно і вам, имя руске нехай, як вашою байдужностію і мошеництвом узнаних вами менерів економічно стратило кредит, так спільними нашими заходами нехай скоро відзискає гідне народу економічне довіріє. Ще раз нехай буде сказано: не кокетуємо за-для грошей з вами, промовляючи до вас про "Днїстер", але на поли економічнім подаємо руку вам перші — за-для спільности имени і економічних змагань наших і ваших, а найпаче за-для загальної регабілітації народного нашого кредиту межи нами самими. Сором бо буде, сли через нашу невіру в економічну честивість Русинів прийдесь импутувати вам ось-які гадки: "Радше з димом нехай иде цїла Русь, — радше мошенниками нехай назве нас весь загал на основі справок нашого "Заведенія", — радше нехай рускій нарід висисають усякі чужі товариства, анїж ненавистним народовцям мали би ми в их роботї коло "Днїстра" подати руку..."
Грабарі ненародженого ще "Днїстра" медвежу учинять услугу свому таборови, не говорячи вже о тім, що злобу их до "Днїстра" легко можна взяти на карб свербячки рук до фондів для них неприступних. Але полишім недалекій будучности справу, як остаточно надумає ся загал з старо-руского табору з огляду на свій удїл в сїй економічній рускій институції. Ходить не лиш о гроші на фонд основний, але і о фактичні пізнїйше в "Днїстрі" асекурації. Отже побачимо небавом патріотизм сего табору. Чей не скінчить ся він на опінії невісти перед Соломоном: не буде ся дитина моя, нехай не буде і єї...
Побачимо.
V.
Відворотну сторону медалю нашого патріотизму з огляду на "Днїстер" порушили ми побіжно, щоби надто не дразнити. Але годї замовчати, що ми загалом беручи, надто взвичаєні до шкаралупки і єї уважаємо над то вигідною тогдї особливо, коли патріотизм, про котрий нишком балакаємо, вимагає від нас дїл. Так було і з "Днїстром". Тут ходило не о слова, але о монету. І помимо патріотизму, часто патентованого навіть, одна заставляла ся тим, що "Днїстер" — дитя не сеї парафії, до котрої они належать, — другі, що капіталів у них нема, — инші знов жадали поруки на безпечність грошей, які комітетови ocнoвaтeлїв "Днїстра" повірили би. Се все шкаралупка.
На замітки другої парафії годї вже по сказанім в IV-ім уступі тратити більше слів, як хиба повторити: Нїкчемний той, хто не дбає о народні институції. З огляду же на других, котрі криють ся за брак капіталів, коли йде о чинну заяву патріотизму треба розвести річ ширше.
"Днїстер", жадаючи чинної заяви патріотизму Русинів для себе, не жадав дарованя і одного цента від нїкого, а єдино —льокованя у себе руских капіталів, які дїйстно суть, платячи за се льокованє лучше, нїж инші институції. Не перечу, що відвічним гнетом економічним давлені, ми економічно стоїмо тепер не найлучше. Але будь-що-будь нїхто на заперечить, що кожда одиниця межи нами ратує економічне истнованє себе і своїх, як може. Майже кожда руска родина старає ся придбати бодай якій капітал на злиднї і для потомства свого. Ті капітали разом взяті числять знамениті суми. Де-ж они льоковані? Там, де зборонюють ся нам дати картки паперу, рускими буквами записаної, — де за руске письмо мстять ся перфідно. Се не импутація, а факт констатований нераз в "Дѣлї". І з сум, складаних нами в чужі нам институції, удержують ся сотки людей, для наших народних, реліґійних, родинних чувств не маючі не то шанованя, але навіть розуміня. Для сих капіталів єдине місце повинно бути в економічних институціях наших. Нехай визволяють нас від незносної зависимости економічної від осіб і корпорацій наші народні чувства оскорбляючих, а щонайменше легковажачах. Грошем нашим нехай свої передовсїм дужають сили. Сли сего не вміємо поняти даємо собі самохіть свідоцтво крайного недоріцтва.
Понятна річ, що хотячій ульокувати де-не-будь бодай частину свого капіталу, питає і має право питати: яка порука, що льокація кашталів тут або там певна. Що-до "Днїстра" — то в "Дѣлї" ся справа була вже кількома наворотами обговорена і було вказано на дотичні артикули постанов впроваджуючих товариство в житє і на параґрафи статута.
Передо мною лежить статистичне зуставленє 20-лїтної дїяльности Краківского товариства асекураційного, основаного на тих самих засадах що й наше, однак веденого з початків уже більше по паньски і висотою фонду основного [15.000 зр.] будившого з разу менше довірія, нїж "Днїстер" з 50.000 зр. фонду основного. Се зуставленє статистичне дуже поучаюче, длятого позволю собі єго в цїлости тут помістити.
Віддїл убезпечень від огню.
Рік Скількість виплачених поліс Вартість убезпечень На се вплачено Виплачено за шкоди Звернено членам Стан фонду резервового
1861/2 8.111 31,793.570 272.953 15 82.152 73 54.068 58 42.528 77
1862/3 16.547 50,465.604 418.581 27 309.175 37 — 91.545 71
1863/4 20.352 54,732.315 458.801 45 279.774 64 61.900 26 159.020 02
1864/5 20.227 52,872.348 450.829 76 223.079 92 65.965 85 202.821 55
1865/6 25.007 59,400.812 497.825 63 429.520 75 — 252.420 52
— — — — — —
1869/70 53.404 121,558.009 916.179 70 482.845 27 173.548 09 554.589 56
1870/1 62.616 170,112.813 1,215.273 33 564.566 68 216.930 39 655.359 72
1871/2 72.616 203,508.920 1,349.107 40 846.585 07 132.330 12 718.119 34
1875/6 83.980 199,526.957 1,512.238 50 743.606 91 289.887 07 1,003.087 97
— — — — — —
1881/2 158.121 311,133.352 2,226.275 94 1,084.850 40 519.067 70 1,473.328 11
1885/6 188.616 352,047.393 2,625.448 10 1,615.611 07 500.000 — 1,844.598 51
Від 1861/2 до 1885/6 2,169.807 4.820,593.821 35,174.083 10 19,947.432 04 5,806.358 56 1,844.598 51
Табеля ся дає передо всїм відповідь на питанє о певности і нетикальности грошей, становлячих фонд основний. З неї бачимо передо всїм, що в першім уже роцї функціонованя Краківского товариства розпочинаючого свою операцію номінальними 15 тисячами зр. фонду основного, а фактично [як говорять] довгами, вспіло товариство се не тілько виплатити з самого доходу з премій 82.152 зр. 73 кр. відшкодованя, але й відложило за рік уже на амортизацію фонду основного 42.528 зр. 77 кр., отже в двоє тілько, кілько виносив фонд основний. Надто звернуло ще членам своїм в тім роцї титулом за високо почисленої премії 54.068 зр. 58 кр., отже більше нїж четверту часть з того, що кождий за полісу вплатив, а собі на свої власні розходи, а заразом на опроцентованє і часткове сплаченє фонду основного полишило ще 74.203 зр. 07 кр. Значить: товариство се, підперте патріотизмом Поляків за оден рік истнованя, сплативши шкоди убезпечені, мало до диспозиції 170.800 зр. 42 кр. а по 25 лїтах своєї дїяльности [в 1886 роцї] посїдало оно фонд резервовий в вийсотї одного міліона, вісїмсот сорок чотири тисячів шістьсот зр. До сего треба додати дальших 5,806.356 зр. 56 кр. зворотів з премій за сей 25-лїтний час, 19,947.432 зр. сплачених обезпечених шкід, — що становить разом 27.598.389 зр. 11 кр., і окремих знов 7,575.693 99 зр. на оплаченє цїлого дїловодства за час тих 25 лїт. Того всего доробило ся товариство з початкових 15 чи 20 тисяч зр. фонду основного!
Повисша табеля вказує наглядно, що не то фонду основного, але навіть фонду резервового товариство не нарушувало нїколи. Фонд резервовий росте там постійно, менше вправдї в декотрих роках, коли більші треба було платити винагородженя, — але убутку того фонду, єго нарушеня, в нїякім роцї не допущено. Не слїдне навіть піднесенє премій за-для більших пожеж і більшої суми відшкодованя. В таких роках раджено собі тим, чим і статут нашого "Днїстра" постановив собі радити, именно занеханєм звороту зa-високо уплаченої премії. Товариство Краківске истнує уже з горою трицять лїт. Перед тими трицятьма роками не мало оно нї гідних взорів, нї людей в дїлї асекурації вироблених; оно ставило перші кроки власним своїм домородним розумом. О скілько-ж лекше пійти "Днїстрови" дорогою вже на всї способи випрактикованою, маючи все перед очима практику і кольосальні успіхи товариства Краківского, котрого статути навіть за взір служили для статутів нашого "Днїстра".
[Дѣло, 23.06.1892]
VI.
Знаємо аж надто добре, що Русини в свої институції економічні не мають довірія. Причиною сего раз легкодушність наша, з якою першому-лучшому менерови віримо на слово, — віримо тим більше, чим більше він велї себе отрубити патріотом, — віримо так безгранично, що бачучи по єго чинах моральну єго нїчожність, пхаємо єго до заряду грішми публичними, одно, чи [як бувало давнїйше] сиротиньскими, чи банковими. Бачучи навіть, як краде ся, ми, ослїплені авреолею окричаного патріотизму, поводимось супротив таких индівідуів як пташина, самохіть ждучи поглоченя від боа. Так дїялось при окраданю неодного з наших публичних фондів. Хто має відвагу кричати безлично, у нас робить ся єго менером, тим можнїйшим, чим більше гopлає, — пхає cя єму в руки провід, орудуванє нашими фондами, анї спитавши, чи за ним промавляють які дїла, чи можна єго совісти повірити гріш публичний.
Друга-ж причина, чому до руских економічних инстатуцій ми не маємо довірія, суть знов крики горстки людей злої волї, котра, хоч безсовістним орудуванєм публичного гроша повинна би бути на все здискредитована, таки, на диво, криком своїм чинить на нас вражінє. І при тім крику не прийде нам анї на хвилю гадка, що крик сей — то слези крокодиля, багнучого похитити на жир для себе гріш публичний, в инші, вірнїйші складаний руки, — що крик сей — то крик цигана, котрий, утїкаючи кликав: лапай, лапай злодїя! Знов застерігаю ся, що не для партійного юдженя говорю так безцеремонно, але констатую, що на ненародившій cя ще "Днїстер" кричано з тої сторони, при котрій поплипли фонди "Заведенія" і котра доси заанґажованої формальною крадежію своєї чести анї на хвилю не кусила ся очиститлись, противно, менери тої сторони, на котрих показувано пальцем яко нa мошенників, нїчим не регабілітовані, доси ведуть безженадно прічім в криках утвореної собою кліки.
Єсть третя ще причина згаданого недовірія. А то свідомість, що у нас брак фахових совістних людей, здалих до орудуваня публичними грішми і веденя ними интересів. Ся причина видаєсь ще найраціональнїйшою, але тілько видаєсь такою. І Полякам не впали з неба перші директори, касієри, бухгальтери товариства взаїмних обезпечень в Кракові. Таких вирабляє доперва потреба, а чоловік всего може навчити ся. Впрочім кілько то єсть Русинів касієрами, контрольорами, бухгальтерами як в державній так і в приватній службі! Сли би не були они фахові, не могли би повнити служби; сли би не були совістні, не утрималась би і одного дня на своїх становисках. Отже маємо таких людей, треба лиш за ними поглядати, их матеріяльною жертвою, забезпеченєм их становиска приєднати для "Днїстра". О сїм знають єго основателї, а их становиско, их характер єсть нам найпевнїйшою порукою, що легкодушно не взяли ся до справи і легкодушно єї не поведуть.
Хто-ж то ті головні основателї "Днїстра"? Бо сли даємо комусь в руки гроші, то й мусимо бути певні, що не першому-лучшому менерови-крикунови. Властивими основателями суть ті личности, котрі з повною совістностію, без найменшої матеріяльної винагороди, орудують і рік-річно честно примножують фонди "Просвіти", товариства имени Шевченка, де-котрі фонди стіпендійні, памятникові, театральні, — котрі в послїднім часї приняли ся за упорядкованє знеладжених трохи не ними фондів "Народної Торговлї". До нинї справи всїx тих фондів чисті, — противне не укрилось би й на хвилю — именно за для партійної ненависти і контролї. Сли руки, тими фондами орудуючи, доси зістались чисті, і сли личности, ними без винагородженя управляючі, безнастанно шанують і помнажають ті фонди, то тим личностям можна безпечно повірити і фонди "Днїстра", бо личности ті дають поруку береженя народної чести. У декого може така порука нїчо не значить, — у них же, у громади народовцїв львівских, єсть ще й усяка инша порука, але висшої над згадану нема й не треба. Се не фраза, не комплімент для своїх, — се виречено на основі фактів. Кому-ж поруки береженя народної чести не досить, той нехай скаже виразно: "Русини всї мошенники" і тогдї нехай відрече ся роду мошeнників, бо до всїх і себе треба би зачислити.
Але відозве ся хто: "В совістність основателїв віримо, але чи в цїлім апаратї "Днїстра" будуть всї совістні? "Заведеніє" упало не лиш через некористний догляд дирекції, але і за-для несовістности своїх аґентів, а без тих і "Днїстер" не обійде ся". Отже тут треба взяти на увагу обставину, що дїловодство "Заведенія" було, як дїловодство кождого банку, дуже скомпліковане, а тим і відтягало ся від поверхової, а навіть і від троха совістнїйшої контролї. "Заведеніє" могло тратити тим, що давало позички в руки непевні, без гіпотекарного покритя; що апарат того-ж, аґентури, не мали над собою контролї; що при сплатах позачок ратами дуже трудна евіденція для початкуючої дирекції, чи рати дїйстно сплачені і гроші чи відіслані. Як легко було в "Заведенію" несовістним аґентам сховати рату заплачену і відписувати рокама до дирекції, що довжники Н. і Н. не платять рат! як велика покуса для дирекції не наставати на сплату рат, за-для збільшеня процентів проволоки! Наконець і в дирекції самій були люде зовсїм не фахові, не маючі понятя о веденю такого интересу, — отже стало ся, що мусїло стати ся: Gelegenheit macht Diebe.
Инакше дїло з "Днїстром" і єго аґентурами. Интерес се не скомплікований так, як в банку, кінчачій свої рахунки не за десятки лїт, а що року. Тут не дає ся грошей вірителям, а бере ся гроші від членів. Зобовязаня "Днїстра" настають з вплаченою премією, а перестають з настанєм нового премійного року. Фонди свої "Днїстер" містити мусить не в спекуляціях, не в руках Міхалків і компанії, а в спосіб по можности обезпечаючій их певність [§.77. статута]. В "Днїстрі" не може ошахрувати членів дирекція фіктивними квотами, бо квоти лиш виказувані суть або дїйстно впливші що-річно премії, або пупілярно обезпечені капітали. Залеглости, котрими шахровано в "Заведенію", неможливі в "Днїстрі". і аґенти не ошахрують дирекцію, бо аґенти, — не входячи вже в прилюдну контролю, до котрої суспільність нашу привчив уже сей давнїйшій досвід, — не будуть мати нїколи повірених великих сум, aнї не будуть стягати рат, а єдино що року, в визначенім часї, невелику розмірно квоту, за котру партії що-річно нове дістануть поквітованє, полісою. Впрочім і не з неграмотним мужиком, але переважно з интеліґенцією буде се справа. Не введуть в блуд і страти нї аґенти, нї делєґати, нї остаточно злоба партії. Против того обезпеченя "Днїстер" 24—31 §§-ами свого статута. Параґрафи 45, 46, 47 вказують виразно на спосіб грошевої маніпуляції з властителями поліс; §§.63, 64 обезпечають "Днїстрови" зобовязаня грошеві, вказуючи на фонди, якими ті зобовязаня мають запевнене собі зреалізованє; §§.64—74 вказують, в якій спосіб фонд найважнїйшій, основа маєтку товариства, конечно мусить зростати.
VII.
Якій же терен находить "Днїстер" з хвилею першого свого функціонованя?
Єму безперечно належить ся з права природного все, що асекурують Русини. То-ж почислїм бодай побіжно.
Після Rocznik-ів статистики Галичини в 1885 роцї числено в нашій провінції 2.390 парохій і експозитур, значить: що-найменше саме число домів і в двоє більше число будинків економічних, отже разом 7.170 обєктів асекураційних. Пoчиcлїм вартість мешкань по 1000 зр., а будинків господарских по 500 зр., — що безпечно високо не взяте, — репрезентують ті будинки капітал 4,780.000 зр. На 2.390 парохій буде церквей безпечно до 3.000. Числїм кожду пересїчно на 5.000 зр., то они становлять капітал 15,000.000 зр., а се з попередним чинить квоту 19,780.000 зр. Дальше: у всхідній Галичинї єсть до тепер по-над 1500 [в роцї 1885 було 1456] шкіл сельских. Числїм их пересїчну вартість по 1500 зр., отже разом 2,250.000 зр., вкупі з попередним 22,030.000 зр. З будинків громадских числїм на початок 1000 обєктів, вартости разом 100,000 зр., — то випаде, що самих публичних будинків "Днїстер" повинен мати около 13.000 обєктів на квоту загальної вартости найменше — 22 міліонів зр. А позаяк се все обєкти найпевнїйші, як за-для интеліґенції уживаючих их, так і за-для свого спеціяльного ужитку найменше на огонь виставлені, то можна з цїлою певностію надїяти ся, що річний процент пожежі буде на них найменшій, а з того можна мати надїю, що при некоштовній аґентії уже в першім роцї можна буде мати повний фонд резервовий. Однак до того треба одної важної річи, нїчо впрочім не коштуючої, именно: рухливого патріотизму, виходячого из засади, котру єї поставали за мотто сеї статьї.
Тож задачою нашою супротив "Днїстра" було поперед всего зложити фонд основний. Фонд, хвала Богу, вже зложений, ми в тім взглядї не дали собі печати піґмеїв, недорісших до якого-небудь, хоч-би і найпевнїйшого економічного дїла. Сли б, не дай Боже, фонд основний не удало ся було зібрати, була би се ганьба нечувана для нашого народу, діставшого даром институцію, за котрої одержанє враз из услівями, які при нїй у нас заходять, спекулянти сотень тисячів заплатили би, именно за-для зисків, яких з неї надїятись би. Краківске товариство і "Славія" значну платять тантієму в руки наших Ординаріятів або институцій титулом того, щоби ми у них асекурували ся. Не вже ж нїколи не доростемо до девізи: Narоd sobě?! Ми тїшимо ся, що "Славія" або й Краківске товариство видає нам рускі поліси. Як же малі ми, єсли вдоволяє нас папір, а байдуже нам то, що річно до 200.000 зр. иде на удержанє чужих людей, коли свої не мають де притулити ся і в біднотї марнують свої сили, котрими могли би великі прислуги віддати рускій справі!
Але на зложеню основного фонду акція наша що-до "Днїстра" ще не скінчена. Зложивши основний капітал, маємо доперва з цїлою енерґією засукати рукави, щоби капітал сей — що так скажу — відібрати. З уст до уст, з села до села нехай йде гомін: Асекуруймо в "Днїстрі"! Нашим обовязком єсть — станути строго на сторожи народної нашої институції, з котрою звязана народна наша честь і народно-економічний поступ. В наших рядах мусить що-до "Днїстра" запанувати карність а оклик "Асекуруймо в своїй народній институції!" мусить лунати так довго і сильно, щоби до року всї обєкти асекураційні — церкви, ерекціональні і громадскі будинки, de jure належачі "Днїстрови", de facto були у него асекуровані. Русини! чи стати вас на сю енерґію? Побачимо. Але ганьба, коли-б було инакше!
Та і на сїм обовязок наш що-до "Днїстра" ще не скінчений. Чому наш "Днїстер", перші ставлячи кроки, колись може институція широка фінансова, забезпечуюча бит родинам нашим по нашій смерти, має тратити перші фонди свої на оплачуванє аґентів? Безперечно, де-що мусить их мати платних, по містах именно. Але й там, а особливо ж по селах повинні на добровільних аґентів "Днїстра" зголосити ся всї, в чиїй груди бьє руске серце! Нехай сею незначною моральною, а нїякою матеріяльною жертвою — дужає сеся економічна институція народу нашого.
[Дѣло, 25.06.1892]
25.06.1892