"Днїстер" — а духовеньство.

 

Проба до економічної орґанізації з оловцем в руках.

 

І.

 

Про орґанізацію говорить ся у нас много. Та нїкола не дійдемо до неї, сли не здобудемо ся на рішуче, прилюдне стереженє всїх заходів орґанізаційних, а здамо их, без евіденції з их наслїдку на добру волю одиниць загалу. В сїм бо загалї є всїлякі люде. Одні горячі серцем, що сейчас, на подану собі нагоду, жваво прикладають рук до доброї справи, на нїкого не оглядаючи ся. Инші, що потребують більшої або меншої міри принуки і припильнованя, щоби зробили се, що зробити єсть их обовязком Але не хибує і таких та й хто знає чи не дуже а дуже численних одиниць, котрим за мало принуки і припильнованя, а треба инших, драстичнїйших арґументів — а то публичного осуду, як, мимо принуки, даної з дуже поважних і компетентних сторін, сміють они таки свого обовязку не зрозуміти і наражати честь загалу на ганьбу, а заходи щирих і правих людей на неповодженє або бодай на зменшенє их успіху. Бо хоч як і зрозумілою єсть і хоч як личить куртоазія для поодиноких, важних становиском станів — куртоазія ся не може сягати аж так далеко, щоби під покривкою нетикальности станової чести дозволити одиницям котрого небудь стану виломлювати ся з обовязків для свого народу, а для институцій того народу, котрі мають єму запевнити так пожаданий розвиток, хоч би приміром і в економічнім напрямі.

 

II.

 

Перед трема лїтами, по утяжливих заходах, заложено у вас асекураційне товариство "Днїстер". Мимо знаної повільности нашого загалу і ще більше знаного недовіря в всьо, що своє, ми, мимо ноторичної бідноти, стягли ся на вимаганий услівями концесії капітал 50.000 злр. і в Боже имя розпочав "Днїстер" свою акцію, числячи головно на патріотизм всч. духовеньства, котре примусову асекурацію всїх церквей і будинків парохіяльних найскорше, ба єдино свому народному товариству повинно би придїлити, а через асекурацію сих найбільше люкративних предметів, бо найменше підпадаючих пожежи, "Днїстер" від разу взмогло би в силу і уможливило би евентуальну знижку премій при асекураціях будівель бідного руского люду. Позаяк в краю, у всїх трех діецезіях, находить ся 3.311 церквей о вартости асекураційній пересїчно 3.000 злр. а в загальній около десять міліонів злр., з чого річної премії платить ся найменше около 40.000 злр. — а приходских будинків находить ся 1869 о пересїчній вартости 2000 злр. а загальній около чотири міліони, з чого премія асекураційна виносить найменше около 24.000 злр., — то значило би, що з асекурацій самих лише церквей і приходств прийшло би для "Днїстра" річно около 64.000 злр. премії. Тимчасом, хоч і як заслужили ся многі одиницї з духовеньства справі розвитку "Днїстра", принукуючи своїх парохіян до асекурації і самі асекуруючи предмети віддані их зарядови, — то однак на 3.311 церквей і 1869 приходств асекуровано в "Днїстрі" лише 950 церквей і 648 приходств. Рахунок се з кінця 1894 року. За ті предмети асекураційні — після справозданя Ради надзираючої — вплинуло премії кругло 18.000 злр., значить ся: прочі около 46.000 злр., титулом асекурації зібрані з рук руского народу, віддало руске духовеньство в однім лише роцї, в чужі руки. Сею дорогою, Братя, годї йти дальше! — тому нехай буде зрозуміле, сли для береженя становищ і національної нашої чести на дальше, я з оловцем в руках задержу ся над сим предметом.

 

III.

 

В першім роцї основаня "Днїстра" не спішили ся многі духовні з асекурацією в "Днїстрі", не довіряючи економічному змислови Русинів і бояючи ся [як говорено] повіряти институції тілько-що повставшій зобовязаня поважної натури, котрим на випадок катастрофи "Днїстер" не міг би вдоволити. Тогдї мав я честь забрати публично в сїй справі слово, зазначуючи, що відсуджуванє свого власного народу a priori від економічної ретельности єсть ганьбленєм народу, чого бодай голосно нїхто не сміє голосити, сли не схоче стрітити ся з замітом злобної підлоти. Тогдї здавало ся менї, що неохоту до "Днїстра" з розмислу ширить праса т. зв. старої партії, але небавом по згаданій моїй розправі мав я приємність від головного п. редактора тогдїшної "Галицкої Руси" почути замітку, що несправедливо о сю неохоту посуджено єго часопись, бо в справах економічних т. зв. старо-руска партія не знає роздору. Сей погляд, впрочім цїлком справедливий, обовязаний я тут виразно констатовати тим і даючи сатисфакцію давнїйшому замітови.

 

Тож коли партійний роздор, після сказаного, на котре всї згодимо ся, в справах економічних єсть недопускаємий і сли "Днїстер" від початку свого истнованя на тій самій станув основі, бо був оснований грішми цїлого народу без партійної різницї, — то недовірюванє "Днїстрови" вже в першім роцї єго истнованя зі сторони численних одиниць духовеньства було справою зовсїм непатріотичною. Бо сли властителї удїлів "Днїстра" мала відвагу зложити 50.000 зр., щоби се товариство взагалї ввести в житє, то згадана непатріотична осторожність могла вже в першім роцї убити "Днїстер", — сказано бо, що церкви і парохіяльні будинки є для кождого асекураційного товариства найзисковнїйшими предметами. А сли, мимо сеї неоправданої, непатріотичної осторожности, котру можна би назвати підставленєм ноги, "Днїстер" таки розвинув ся над сподїванє сильно, то завдячує се теплому підпираню Всесв. Ординаріятів, та і численним одиницям з духовеньства, котрі ужили найревнїйше свого впливу, щоби "Днїстер" сильні межи сїльским людом запустив коренї, але — говорю се в виду асекурованих по инших товариствах 2361 церквей і 1221 приходств, — не загалови духовеньства. Терпка се правда, а годї єї затушовати. І коли ми повинні дорожити тим, щоби у всїх патріотичних змаганях яко стан бути першим, то до уґрупованя "Днїстра", завдяки нашій "осторожности", першеньство відняв нам люд. Мазур навіть [в Ряшівскім асекурує ся в "Днїстрі" около 40 родовитих Мазурів з різних сел] поспішив до "Днїстра" з довірієм скорше, нїж ми свої.

 

[Дѣло, 03.04.1895]

 

IV.

 

Сю ненормальність супротив нашого обовязку відчувають і Всесв. Орденаріяти. І так Ординаріят перемискій відозвою з 30 грудня 1894 ч. 7430 вказуючи на взможенє загального довіря до "Днїстра" і підносячи, що мимо невеликої участи всч. духовеньства епархії перемискої в сїм тотаристві — оно за 1893 рік удїлило жертву для вдовичо-сирітского фонду у Львові 100 зр. а дяківскому товариству перемискої дієцезії 40 злр., уважав за вказане вичислити деканатам: кілько з кождого церквей і парохіяльних будинків на рік 1894 було в "Днїстрі" асекурованих. А зовсїм природна річ, що Всесв. Ординаріятам мусить ходити о те, щоби духовеньство обезпечувало свої церкви і будинки в товаристві краєвім, не заграничнім, в товаристві власнім, не чужім, в товаристві, котре, звязане з народом і церквою, зараз по першім роцї истнованя, хоч загалом духовеньства мало підпиране, стаєсь меценатом руского народу, після своїх обставин щедро спомагає церковні, гуманітарні і народні цїли. Именно за рік 1893. роздїлив "Днїстер": а) фондам вдовичо-сирітским всїх трех епархій 400 зр., б) на церков при Нар. Домі 100 зр., в) товариствам дяків всїх трех епархій 120 зр., г) Шкільній Помочи у Львові і в Станиславові: 120 зр., д) Рускій Бурсї в Стрию 75 зр., в) на спомогу молодежи рускої ґімназії у Львові 100 зр. а ж) для руских ґімназій в Перемишли в Коломиї 85 зр. — разом 1.000 зр.

 

Як бачимо більшу половину квоти призначено на цїли дотикаючі в першій мірі духовеньство, хоч премії від обезпеченя церквей і будинків парохіяльних становили лише пяту часть доходів товариства. Премії ті виносили [після справозданя за І рік адміністраційний "Днїстра"]: від церквей 7.334.36 злр., від приходств 7.238.59 злр., разом 14.572 злр. 95 кр. Варта би знати: скілько вплинуло на публичні цїли народу від прочих около 50.000 злр. премії відданих з "більшим довірєм" в руки чужих товариств асекураційних! О скілько менї відоме, чужі товариства до жертв на народні наші цїли в послїдних лїтах зовсїм не були скорі. Тож в виду відносин "Днїстра" до нас, духовеньства, дивно представляє ся удїл наш з асекурацією церквей і приходств в своїм власнім товаристві. Бо, щоби представити сей удїл цифрами, виходить, що до кінця грудня 1894 р. були убезпечені: в еп. львівскій на 1271 церквей 433 а на 751 приходств 290; в еп. перемискій на 1282 церквей 267 а на 685 приходств 188; в еп. станиславівскій на 758 церквей 250 а на 433 приходств 170 — всїх разом: на 3311 церквей 950 а на 1869 приходств 648.

 

V.

 

Зуставляючи ті, впрочім давно публично знані цифри, мушу бути справедливим і сказати, що не скрізь в духовеньстві вина, що цифри ті випали такими.

 

Передо всїм треба знати, що в своїм часї "Славія" і "Аціенда" своїми обітницями жертвованя певної провізії на фонди вдовичо-сирітскі, спонукали многих духовних до обезпеченя церквей і приходств на довшій ряд лїт [5—7 лїт]. Тож певна річ, що споре число церквей і приходств, неасекурованих доси в "Днїстрі", мусить бути ще на-разї звязане згаданою умовою з "Славією". Натомість "Аціенда" перестала истнувати і перелила свої зобовязаня на "Австрійскій Фенікс". Цїкаво однак знати: чи умова принята в виду "Аціенди" може обовязувати комітети церковні супротив "Австр. Фенікса"? Сли би й се припустити, то здаєсь менї, що час тих обезпечень за рік найдальше два упливає, і надїймо ся, що по упливі сего часу не буде церкви, асекурованої деинде як не у власнім товаристві.

 

Не допускаю навіть, щоби найшов ся хто між нами, хто би по упливі часу обезпеченя в "Славії" або "Феніскі" хотїв дальше обезпечати свою церков і приходство в нашім, а не в своїм власнім товаристві. Хотячи бути справедливим, не смію замовчати, що як "Славія" так і "Австр. Фенікс" прпзнають певний процент від тих обезпечень на рускі цїли [се находжу в справозданях управл. Совіта "Народного Дому" у Львові], однак се не може і не повинно річи зміняти. Давнїйше момент провізії на народні цїли міг наклонити неодного з нас до асекурованя в тих товариствах, однак з настанєм власного руского, солідного товариства — висшій момент патріотичний велить звернути ся до "Днїстра". Бо добре упорядкована любов починає від себе, і своїх, тож і з огляду на "Днїстер" мусить бути рішаючим поклик: "свій до свого!" За примір в тім взглядї повинні нам послужити Поляки. "Фенікс" і другі закраєві товариства далі би з охотою на польскі публичні институції в-двоє і в-троє стілько, щоби лише их до громаднїйшого обезпеченя у себе приєднати, — але Поляки не приняли би того предложеня, бо у них більшу вагу має розвиток власної Краківскої асекурації, нїж навіть кілька тисяч зр. від чужих товариств, а уважали би за обиду народної чести: принимати від чужих ті провізії. Сему патріотизмови загалу Поляків завдячує товариство Краківске, що обертає нинї міліонами, дає соткам польских родин удержанє і єсть одною з найповажнїйших асекурацій не тілько в Австрії, але в Европі. Коли ми того бажаємо свому товариству, — а певно, що бажаємо всї без виїмки, то ясна річ: що маємо чинити. А що має ся вчинити, нехай дїє ся скоро, бо кождий рік проволоки єсть спиненєм "Днїстра", щоби — взмігши ся в капітал резервовий і сплативши капітал основний — міе не лише стопу премійну до найнизшої границї обнизити, але і стати ся меценатом для свого народу, институції єго щедрими жертвами спомагаючи і сотках одиниць народу даючи удержанє, котре тепер своїми грішми даємо чужим з товариств закраєвих.

 

VI.

 

Правда, є личности, котрі, хоч і не звязані нїякою умовою на роки з яким-небудь иншим товариством, хоч і симпатизуючи з "Днїстром", таки в нїм церквей і приходств не асекурують, а то тому, бо — яке говорять — комітети парохіяльні на асекурацію в "Днїстрі" не хотять згодити ся. Признаю ся, що я встидав би ся признаватись до того, що вплив мій в комітетї парохіяльнім так малий, що змушувано би мене до асекурації в товариствах чужих, а не в краєвім власнім, котрого солідність висша всякого сумнїву. Гріш бо, котрий складає в 5/6 люд рускій, не може йти в инші, нїж в свої руки, а импутацію, мов-би було небезпечно асекурувати вельми цїнні будинки публичні в товаристві молодім, мусить ся уважати обиджаючою злобою. Бо хто хоче що говорити о "Днїстрі", повинен бути обзнакомлений з єго станом, з єго дїловодством, з числомь єго членів, з квотою єго премій. Груба несвідомість всїх тих справ не уповажнює нїкого до ложного против него юдженя, а хто такому юдженю улягне, той зраджує цїлковитий брак власного суду і зовсїм не мужеске підляганє чужим впливам. Сли ж антаґонізм до "Днїстра" чинників, складаючих комітет парохіальний, походить з національної неохоти, — нехай тогди ті, що свій патріотизм 5/6 частям хотять накинути, свою 1/6 частину асекурують окремо, де им любо. Сли для Ординаріятів і Капітул, як приміром перемискої, для асекурації міліонових маєтків "Днїстер" добрий, сли в нїм мимо дуже слабого удїлу духовеньства було [після справозданя з II. загальних зборів] в першім роцї адміністраційнім [1893-ім] виданих важних поліс 14.337 на капітал 10,130.720 зр. о премії 77.269 зр. 68 кр., а в другім роцї 21.942 поліс на суму 13,135.138 зр. о премії 109.308 зр. 57 кр., — сли сю квоту, для осягненя можливо найменшого різіка, контрасекуровано в Від. Союзї реасекураційнім на 40% єї високости; сли в двох лїтах виплачено безпроволочно за шкоди 82.220 зр. 20 кр. а мимо того відложено в перших двох лїтах до Фонду резервового 21.218 зр. 81 кр.; сли се товариство за першій адміністр. рік віддало на народні, вельми симпатичні цїли 1000 зр., а в другім після ухвали Ради надзираючої має призначити також значну квоту; сли утримує кількадесять осіб рускої народности і кільканацять тисяч зр. дало заробити селянам-Русинам провізії аґенційної, — то річію чести руского духовеньства мусить бути щоби патріотичні змаганя около піднесеня економічного нашого биту з цїлою енерґією сконцентрувати в "Днїстрі".

 

[Дѣло, 04.04.1895]

 

VII.

 

Чей не милить мене предчутє, що многі Всч. собратя, котрі перечитають сказане доси, відозвуть ся з жалем: Чому-ж ми не знали того всего, так точно, як оно тут наведене. На се скажу, що Хв. Дирекція "Днїстра" старала ся, о скілько їй се випадало, Всч. клир обзнакомити зі станом дїл товариства, розсилаючи до кождого уряду деканального в падолистї 1894 р. відозву ч. 4290/В. Правда, мушу сконстатувати, що з питань, розісланих мною в многі околицї краю межи наше Всч. духовеньство, виходить, що декотрі Всч. о. декани уважали сю відозву непотрібним папером, бо не показали єї нїкому з кондеканального клира. Але позаяк в сїй відозві находить ся много, що Всч. клир повинен знати, осмілю ся тут навести єї в головнім, щоби заразом прилюдному подати осудови: чи деякі уряди деканальні були управнені таку відозву підчиненому собі клирови не удїлити до відомости.

 

Подавши на вступі: кілько церквей і приходств у всїх трех епархіях на загальне их число єсть убезпечених в "Днїстрі" і дякуючи духовеньству за всьо доси для сего товариства здїлане, просить Дирекція, щоби Впр. о. декан, — маючи залучений спис церквей і приходств свого деканата в "Днїстрі" асекурованих, — "зволили необезпечені доси церкви і будинки парохіяльні приєднати для нашого товариства, яко одинокої своєї питомої институції. Як много позістає ще в тім дїлї здїлати, показують наглядно повисші цифри, з котрих виходить, що до тепер обезпечено в "Днїстрі" доперва часть загального числа церквей і 1/3 часть з числа истнуючих руско-кат. приходств, а в многих поодиноких округах деканальних представляє ся то відношенє чисел ще менше.

 

"Коли згадаємо, що в вересни 1894 р. уплили два лїта, як "Днїстер" розпочав свою дїяльність — і що Впреосв. Ординаріяти всїх трех Епархій ще перед двома лїтами припоручили горячо тов. "Днїстер" перед всїм Всеч. Духовеньству і Комітетам конкуренційним — коли приймемо на увагу красний розвиток нашого товариства, котрий зєднав нам в кругах фахових і в фaховій хотя чужій нам прасї признанє, а навіть позискав нам так високе довірє Видїлу краєвого і Дирекції Банку краєвого, що рішено при удїленю позичок гіпотечних з Банку кр. принимати поліси "Днїстра" на рівнї з полісами Товариства взаїмн. обезп. в Кракові, — коли згадаємо дальше, що тов. "Днїстер" роздїлило вже з доходу свого в першім роцї суму 1000 зр. на публичні рускі цїли, і то більшу половину сеї суми на цїли дотикаючі в першім рядї Всч. Духовеньство, хоч премії від обезпечень церквей і приходств становлять ино 1/5 часть доходів товариства, — коли зважимо, що товариство наше з найбільшою точностію вивязує ся з принятих на себе обовязків, чого доказом виплачені в протягу двох лїт в 255 случаях відшкодованя, котрі зискали нам від всїх сторін узнанє і подяку за скору і совістну виплату, — наконець єсли зважимо, що "Днїстер" єсть одиноким руским товариством асекураційним — і не єсть власностію анї дїлом одиниць анї поодиноких партій, тілько загалу обезпечених членів, отже належить до цїлого руского народу, — управнені ми участь зі сторони Всч. Духовеньства, заявлену приступленєм заледви 845 церквей і 604 приходств на загальне число 35922 виданих до кінця III. кварталу 1894 р. поліс назвати рішучо за малою — особливо коли ще зважить ся, що вже в протягу першого року було обезпечених в нашім товаристві 601 церквей і 439 приходств, отже прибуло в трех кварталах 1894 року лише 244 церквей і 165 приходств.

 

"Ми не можемо робити докору Всч. Духовеньству, бо не звістно нам, чи причиною тої слабої участи суть які перешкоди, чи байдужність Комітетів конкуренційних, — хочемо ино звернути увагу Впр. оо. Деканів і Всч. Духовеньства, що ще много позістало здїлати, і для того з найбільшою ревностю належить дїлати.

 

"Застерігаємо ся, що не говорено тут pro domo nostra. Тов. "Днїстер" интересоване тут о стілько, о скілько ходить о интерес загальний, народний — вам ходить головно о интерес загалу, о повагу народу, в котрім Всч. Духовеньство яко найчисленнїйша кляса интеліґенції повинно і може сповнити перворядну ролю, на поли асекураційно-економічнім, особливо маючи по своїй сторонї закон краєвий з дня 15 падолиста 1888 ч. 98 В. з. кр., повелїваючій обезпечати церкви і будинки парохіяльні від шкід огневих. Тут не розходить ся о кілька соток чи тисячів більше премії для "Днїстра", ино о засаду "свій к свому", і для сеї засади повинно Всч. Духовеньство подати обезпеченєм церквей і приходств в "Днїстрі" примір своїм парохіянам нїгде не обезпеченим, щоби асекуровали ся в своїм товаристві "Днїстер". Тілько в той спосіб скріпить ся сили народні — бо рух народний повинен проявляти ся не лише в житю публичнім, але повинен огортати всї чинники житя народного, повинен проявляти ся і на поли економічнім, особливо в теперішних часах, коли розвиток економічний служить знаменем жизненности і додатних сил народу.

 

"Длятого осміляємо ся просити В. Впр., щоби-сте зволили се наше письмо подати до відомости Всч. Духовеньства кондекального, і горячо підпирали при кождій случайности наше товариство, в котрім повинні зєдинити ся всї щирі сини Руси, без різницї партій щоби спільними силами здвигнули сильну свою институцію для охорони маєтку і помочи свому народови".

 

VIII.

 

Представивши, що належало, вертаю до тези, висказаної під І. Що Днїстер в загалї розвинув ся так красно за час двох лїт свого истнованя і пустив коренї в тих верствах, котрі звичайно значіня асекурації не хотять розуміти т. є. в сїльскім рускім людї, — се безперечно заслуга численних, ревних одиниць в духовеньстві, котрі не лиш поученями старали ся трафити до переконань люду, але й дали єму живий примір, зголошуючи самі свому урядови повірені предмети до асекурації у власнім краєвім і рускім товаристві, а при тім що найважнїйше, Дирекції "Днїстра" вишукали і препоручали їй енерґічних, справи пильнуючих аґентів. Ті то личности з духовеньства, послушні сейчас зазивови Всесв. своїх Ординаріятів, положили камінь угольний до истнованя "Днїстра", станули чинно в первих рядах орґанізаторів єго.

 

Однак на тім справа не скінчена. Орґанізація економічна мусить ити дальше, без упину, на-разї бодай в сфері асекураційній. Факт, що по двох лїтах найкрасшої дїяльности "Днїстра", 2360 церквей і 1220 приходств — чужим, навіть закраєвим институціям віддають титулом асекурації рускій гріш, мусить як найскорше бути усунений. Сего вимагає народна честь, интереси цїлого нашого стану, котрі апатією поодиноких, хоч і як численних одиниць межи нами не сміють бути нарушені. З обовязків патріотичних не сміємо позволити нїкому виломлювати ся, хоч би прийшло з оловцем в руках вести контролю над повненєм тих обовязків.

 

А що така контроля єсть пожадана, о сїм говорить скрізь духовеньство, котре обовязок свій повнячи, з прикрим чувством приймає до відомости, скілько з-помежи нас до обовязку асекурації руских церквей і приходств в краєвім рускім товаристві апатично відносить ся.

 

Тож, забираючи ся тепер до виказу, після епархій і деканатів, котрі парохії свої церкви і приходства до кінця 1894 р. в "Днїстрі" не асекурували, думаю, що тим не чиню нїкому уйми, бо подаю лише Вч. собратям нагі факти, котрі сотворили самі. Думаю, що сею евіденцією учиню навіть прислугу, бо може она подасть товчок до зуставленя: кілько церквей і приходств асекурує ся в других товариствах і чи ті товариства з своєї сторони причиняють ся відповідно до цїлей публичних нашого народу. Найголовнїйшій же наслїдок з такого виказу надїю ся допяти в тім, що на підставі сего річного виказу буде можність на другій рік, коли всякі угоди з иншими товариствами асекураційними мусять скінчити ся, сконтролювати, о скілько ми, духовеньство, поступили в справі економічної орґанізації. Однакож сли би мимо даних тут освідчень таки хто з Вч. собратій чув ся діткнений моїм поступком, що оголошую місцевости в "Днїстрі" неасекуровані, покликую ся на оголошенє Всесв. Ординаріятів, в котрім подані числа: кілько церквей і приходств в поодиноких деканатах асекуровано в "Днїстрі", додаючи, що в виду сего оголошеня зовсїм природна річ дізнати ся: котрі межи ними доси в "Днїстрі" не асекуровані. А застерігаю ся рішучо против инсинуації, яко-би я тим виказом, і взагалї сею розправою хотїв обидити клир. Моє имя повинно на стілько бути знане, що таку инсинуацію трудно би на хвилю навіть припустити. Менї все і всюди найбільше ходить о честь нашого стану і щоби сю честь зберегти карностію, між нами та спільним повненєм патріотичних обовязків скрізь — се остаточна цїль сеї розправи.

 

ѣло, 05.04.1895]

 

05.04.1895