Перед святами майже у всій нашій пресі зявились заклики не забувати гасла „свій до свого"та пригадка про те, щоб всі великодні закупи та орудки полагоджувати у своїх крамницях. Особливо накликали до цього наше жіноцтво. Віримо, що багато тих закликів зробило своє і що наша торговля мала з того добрі наслідки.
Одначе треба сказати також і кілька слів до нашого купецтва, а також і до наших нечисленних підприємців та фабрикатів.
Коли ми від нашого громадянства вимагаємо того, щоб воно підтримувало своїх купців та підприємців, то треба, щоб і вони вивязувались супроти того громадянства якнайліпше і то не лише тим, що будуть постачати найліпшої якости товар, але також і тим, що будуть обслуговувати своїх клієнтів якнайліпше, чемно і уважно.
Наші крамниці обслуговують не тільки нашу публику, але й нечисленних чужих, але чомусь так воно все виходить, що ті чужі все мають у наших купців та підприємців більшу ціну ніж свої. Перед чужим буде наш торговець чи підприємець так вислуговуватись, що нераз аж прикро дивитись, а зі своїм добре, коли буде ввічливий і не дасть на себе чекати пів години та не відважуватиме його з міною, якби він ласку вам робив і віддавав товар за півдурно, хоч нераз трапляється й таке, що свому порахує навіть дорожче, ніж чужому, бо мовляв, „свій і так зобовязаний до мене приходити“, себто розраховує на шляхетність і свідомість свого та на ній грає. Як часто продавець полагоджує свої приватні справи зі знайомими чи товаришкою, а покупець мусить чекати та вислухувати ріжні приватні розмови тоді, коли може він часу та охоти не має. Як часто доводиться чути, що та чи інша пані не ходить до наших фризієрів, кравців та інших, бо з нею там нечемно повелись тоді, коли чужу паню обскакували всі нараз. Знаю, що одного з наших таких підприємців покинуло щонайменше з десяток наших пань саме через таку нечемну поведінку, а він собі ще й робить міну, що мовляв, "мені на вас не залежить, бо чужинок маю досить". Забуває такий підприємець тільки одне, що може прийти хвилина, коли він може залишитись тільки на ласці своїх, а тоді відчує брак і тих кільканацятьох клієнток чи клієнтів.
А як нераз поводяться наші підприємці-фабриканти з тими, що приходять до них праці шукати? Віримо, що для всіх праці вони не мають, що можуть дати заробіток тільки кільканацятьом, але й відмовити в праці треба чемно й обережно, щоб не образити того, хто її просить. Недавно трапився одному нашому молодому інтеліґентові випадок, що шукаючи будьякого заробітку запропонував одній нашій фабрикантці, що буде постачати для фабрики яйця і якийсь там відсоток для себе заробить. На це чемне прохання він дістав відповідь: „Вмієте по тюрмах сидіти, то й шукайте собі тепер на вулиці праці...“ (Той хлопець дійсно недавно вийшов з вязниці, але сидів там не за крадіж чи якийсь кримінальний вчинок, може і за помилкову, але за ідею, в яку вірив). Невже не можна було знайти чемнішої відповіді і вже зломлену людину ще більше не знеохочувати до життя і людей? А хтож наші фабрики підтримує, як не батьки, брати і сестри ось таких, що праці собі шукають та маючи за собою кілька змарнованих найкращих років бодай на поверхні життя ріжними способами стараються утриматись?
Не вимагаємо від наших купців і підприємців забагато, коли хочемо, щоб обслужили кожного з нас чемно і привітно та за наші гроші дали нам те, що нам належиться. Не хочемо ніякого надскакування, хорового „цілую руці"... від усього персоналу, але хочемо, щоб нам по змозі скоро і добре подали те, чого жадаємо та не забирали нам дорогого часу, якого всі маємо тепер мало. Не хочемо також і того, щоб кожний продавець поводився з нами „запанібрата“ тільки тому, що ми одної народности тоді, коли перед чужими робить з себе „слуґу уніжонеґо". .Те панібрацтво дуже часто в наших крамницях переходить межі і перетворюється згодом у звичайну нечемність, коли десь купуємо частіше.
В Америці та й багатьох европейських містах улаштовують нераз конкурси між продавчинями та продавцями щодо скорости, чемности та точности обслуги, але ми на жаль не маємо навіть фахово вишколених продавчинь та продавців, серед яких би такий конкурс можна було перевести. Брак фахового вишколу відчувається у нас майже у всіх ділянках життя, але серед продавців може чи не найгостріший і відповідним чинникам слід би над тою справою задуматись, коли хочемо, щоб наша торговля і промсл добре розвивались та мали добрі підвалини.
Радо йтимемо за гаслом „свій до свого і по своє“, але хочемо, щоб і цей „свій" і це ,,своє“ були дійсно наші.
30.04.1863