Юрій НИКОРАК

Міністерство оборони заходилося реалізовувати свої нові плани щодо підготовки військових кадрів. Вони (ці плани) полягають у тому, що в Харкові відновлять інститут танкових військ, а у Кам’янці-Подільському навчатимуть офіцерів з інженерного забезпечення військ, тобто саперів. І все б нічого, якби усі ці реформації не відбувалися коштом Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, що у Львові.

 

 

Нині академія у своєму складі має чотири факультети, що готують курсантів-магістрів 7 спеціальностей, курсантів-бакалаврів – 11, молодших спеціалістів 10 фахів. Крім цього, у складі академії діє потужний науковий центр, що працює за 10 основними напрямками і виконує чимало конкретних завдань Міноборони та розробляє низку нормативно-правових, нормативно-технічних та інших документів для командування Сухопутних військ та управлінь Гентштабу ЗСУ, Навчально-науковий центр мовної підготовки, курси підвищення кваліфікації, курси підготовки базового та підвищеного рівнів вивчення іноземної мови (англійської).

 

Через бойові дії, що тривають на сході країни, у львівському військовому виші вже третій рік поспіль влаштовують дочасні випуски. Війна ж бо вимагає більшої кількості кваліфікованих кадрів. Скажімо, цьогоріч 25 березня півтори сотні випускників Національної академії сухопутних військ присягли на вірність українському народові. (Для порівняння, на день раніше отримали омріяні лейтенантські погони лише ледь більш як 80 випускників Військової академії Одеси).

 

Із 2014-го щороку академія приймає на навчання понад 800 курсантів за такими ключовими спеціальностями, як механізовані та танкові війська, ракетні війська та артилерія, підрозділи інженерного забезпечення тощо. Тут викладають 20 докторів і понад 160 кандидатів наук. А вже у 2018 році буде перший бойовий випуск офіцерів: лави офіцерського корпусу поповнять лейтенанти, які у 2014 році були рядовими в зоні АТО.

 

Утім, попри скорочений термін занять, професійних знань у випускників "сухопутки" не бракує. Сергій Шаптала, легендарний командир 128 гірсько-піхотної бригади, чий син, Олександр, теж наприкінці березня отримав погони лейтенанта саме у львівській НАСВ, запевняє: «Офіцери молоді приходять підготовленими. Фахові, грамотні. Я вважаю, що підготовка дуже достойна. Вони набувають більше навиків, бо спілкуються з військовослужбовцями і солдатами».

 

Тим часом у надрах Міноборони народжується ідея відновити повноцінний військовий інститут танкових військ. І наприкінці травня цього року колегія МОУ підтримує створення такого інституту, в тім числі… за рахунок переведення зі Львова до Харкова на навчання офіцерів-танкістів (командирів танкових підрозділів). А ще – переведення назад до Кам’янця-Подільського на навчання офіцерів з інженерного забезпечення військ (офіцерів-саперів). І наразі за рамками офіційного рішення колегії залишилася ідея про перевід на навчання до Сум усіх спеціальностей із наземної артилерії.

«Що ж залишиться у Львові? Невеликий набір на артрозвідку, виховну роботу, культурологію, військових диригентів і підготовка офіцерів механізованих підрозділів. Тим часом у Харкові планують навчати щорічно 50 офіцерів-танкістів», – зауважує голова Львівської обласної ради Олександр Ганущин, який опублікував свою думку щодо планів Міноборони в київських та львівських медіа.

 

А 31 травня, під час робочої поїздки на Львівщину, міністр оборони генерал армії України Степан Полторак оглянув навчально-матеріальну базу Міжнародного центру миротворчості та безпеки і безапеляційно заявив: «Сьогодні було прийнято рішення щодо створення на базі Національної академії сухопутних військ Інституту морально-психологічного забезпечення ЗСУ».

 

 

Львівська облрада відреагувала миттєво, вже 1 червня ухваливши звернення до Президента Порошенка, прем’єра Гройсмана, міністра оборони та секретаря РНБО.

«… Ми, депутати Львівської обласної ради, вважаємо, що в час продовження українсько-російської війни переведення навіть певної частини підготовки офіцерського корпусу з м. Львова до інших військових навчальних закладів є недопустимим», – йдеться у тексті звернення.

 

Заступник міністра оборони України Іван Руснак під час години запитань до уряду у Верховній Раді 9 червня лише підлив оливи у вогонь. Мовляв, колегія МОУ з питань реформування системи військової освіти і підготовки кадрів вирішила «сформувати у Харкові Інститут танкових військ, у Кам’янці-Подільському – факультет для підготовки фахівців інженерного профілю, а у Львові – Інститут морально психологічного забезпечення».

 

«Банда продовжує політику маргіналізації Львова. Зокрема, у мілітарній сфері. За прем'єра Януковича намагалися зруйнувати Академію сухопутних військ, перевівши її частину в Одесу (як воюють кадри, підготовлені в містах "рожевого поясу", ми бачили в Криму 2014 року). Але тоді цілковито знищити львівську АСВ не вдалося.

За президента Януковича зруйнували Західне оперативне командування зі штабом у Львові.

Нині замміністра оборони озвучив у ВРУ плани добивання львівської Академії сухопутних військ. Танковий факультет переведуть під російський кордон – до Харкова. Решту "серйозних" факультетів – до Кам'янця-Подільського.

У Львові натомість створять замість АСВ якесь ВНЗ "морально-психологічного" профілю. Щось на кшталт "політучилища", яке діяло на місці АСВ у більшовицькі часи й готувало аж... військових журналістів. Совкова Москва не довіряла "бандерівській" Галичині і чогось серйознішого у Львові не розміщала. Совок у Малоросії-Кучмистані, як бачимо, безсмертний», – не добираючи слів прокоментував у себе на Facebook'y наш колега-журналіст Андрій Квятковський.

 

Але чи згоджуються з планами Міноборони самі військові фахівці? Для Z ситуацію коментує Леонід Поляков, перший заступник міністра оборони України (2005-2008 р.р.), заступник міністра оборони України (2014 р.).

 

Леонід ПОЛЯКОВ:

 

«Це інерція мислення і повернення в СРСР»

 

 

 Як відомо, це вже не перша спроба «розпорошити» військові виші. Свого часу саме у вашу бутність першим заступником міністра оборони було ухвалено рішення, що єдиний військово-навчальний заклад з підготовки фахівців сухопутних військ буде у Львові… Але питання в тому, наскільки доцільно зараз, фактично під час війни на сході країни, робити такі «різкі рухи»?

 

 Вважаю, що з такими рішеннями поспішати не варто, оскільки ми вже й справді «проходили» ці питання.

 

З іншого боку, це компетенція не тільки і не так колегії Міністерства оборони, як Кабінету Міністрів і Головнокомандувача.

 

По-третє, його вирішення пов’язане не лише з тим, що, скажімо, традиційно у нас готували десь танкістів, а десь – політруків. Визначальний критерій вибору – де створено кращу навчально-матеріальну базу та умови, за яких майбутні офіцери не були б якоюсь окремою  субстанцією в собі, а були наближені до військ.

 

Важливим є й питання, скільки коштуватиме така освіта. Те, що у Харкові розміщено виробництво танків, на мою думку, не є ані ключовим, ані навіть основним аргументом. Адже у нас є ще танково-ремонтні заводи, в тім числі й у Львові та Києві, а для майбутніх офіцерів не має особливого значення те, де конструюють й виробляють, а де ремонтують танки, – їм достатньо мати їх у своєму розпорядженні для освоєння військової техніки. У цьому сенсі наявність у Львові найбільшого не лише в Україні, а й у Східній Європі Міжнародного центру миротворчості та безпеки (Яворівський полігон) та безперечно високий науковий рівень для військової освіти – факт, визнаний ще у 2005 році, коли у Львові й було зосереджено підготовку кадрів для сухопутних військ.

 

Наскільки я розумію, виступаючи у Верховній Раді, заступник міністра оборони Іван Руснак висловлював не власну думку, а колективне рішення колегії міністерства. Але у мене особисто виникають глибокі сумніви щодо доцільності – як ви правильно зауважили, як у нинішній складній ситуації, так і загалом – знову повертатися до питання, ретельно вивченого та вирішеного ще 12 років тому.

 

 Але тут, бачте, є нюанс: 31 травня, під час робочої поїздки до Львова з відвідуванням МЦМБ  та НАСВ, і міністр оборони Степан Полторак озвучував перспективу створення на базі академії Інституту морально-психологічного забезпечення…

 

– Наголошу ще раз: питання такого рівня не вирішують ані Руснак, ані Полторак, ні навіть прем’єр-міністр. Це компетенція Кабінету Міністрів і Президента як Головнокомандувача.

 

Те, що генерал армії Полторак, уродженець Одещини і водночас почесний громадянин Харкова, бо багато років служив там (упродовж дванадцяти років, з березня 2002-го по 28 лютого 2014-го, очолював тамтешню Академію внутрішніх військ МВС, яка вже 27 травня 2014-го, через півтора місяця після призначення С. Полторака 15 квітня командувачем Нацгвардії, була реорганізована в Академію Національної гвардії України, а ще через тиждень (!) набула статусу національної. До слова, як пише офіційний сайт Харківської міськради, раніше «завдяки вагомому внеску С. Т. Полторака в досягнення колективу навчального закладу Військовий інститут внутрішніх військ у 2006 році був перетворений на Академію внутрішніх військ МВС України, – Ю. Н.),  а відтак вважає, що найкраще місце для підготовки офіцерів саме там, – це ще не істина в останній інстанції.

 

 Але це якраз може бути одним із мотивів такого рішення…

 

– Ну, я ж не журналіст, щоби аналізувати особисті мотиви… Хоча й не відкидаю цього. Принаймні коли у 2005 році – так само на колегії МОУ – вирішували, де саме створювати єдину Академію для сухопутних військ, то всі відстоювали своє і тягнули ковдру на себе – і Одеса, і артилеристи вважали, що найкраща база – у Сумах. І Харків мав свої аргументи…

 

А загалом, ми не настільки багаті, щоби йти шляхом Радянського Союзу і знову створювати цілу купу окремих ВНЗ. Ми у 2005-му пішли правильним шляхом – концентрації та об’єднання, але потім, за Януковича – спершу як прем’єра, а згодом і як президента, – почали знову розосереджувати сили і повертатися до радянського минулого і радянської лінії побудови армії. А вона, на моє переконання, – безперспективна: навіть якщо таке рішення і пройде через Кабмін, то все одно згодом доведеться повертатися до нинішнього – оптимального, на мою думку, варіанту.

 

Зверніть увагу на США, де 80% військових готують за програмою… офіцерів запасу! На понад мільйонні сухопутні війська – лише одна Академія сухопутних військ у Вест-Пойнті. Цього ж принципу дотримуються і в підготовці кадрів для Військово-морських сил та ВПС – одна академія на кожен вид військ. Решта ж військових готують у цивільних університетах. Навіщо ж нам створювати якісь іще фрагментарні структури? Ми що, багатші за супердержаву, що нам треба обов’язково мати по академії і в Одесі, і у Львові, і у Харкові, при тім, що у нас є ще й міжвидові: тих самих військових інженерів у Кам’янці-Подільському і раніше готували, перекладачів, юристів, фінансистів – у Києві, зв’язківців – у Києві й Полтаві… Нічого іншого у такому підході, як елементів інерції мислення та рудиментів радянського виховання, я не бачу.

 

Прикрий нюанс  укотре ідеї про реформування структури військових вишів з'являються у момент, коли оголошено набір і розпочинається вступна кампанія до них, що викликає зрозумілу розгубленість серед молоді, яка вирішила присвятити себе військовій справі…

 

– На жаль, Міністерство оборони не вперше схиляється до хибних рішень, яких я особисто не підтримав би. Навіть якщо абстрагуватись від того, що такі пертурбації й справді негативно впливають на набір. Тут помилка стратегічна: розпилення системи військової підготовки однозначно не піде на користь. Це крок, як би це коректніше сказати, недоцільний, можливо, навіть шкідливий.

 

 

ДЛЯ ДОВІДКИ

 

Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного заснована 1899 р. як школа кадетів піхоти. Власне 1 жовтня 1899-го  на території нинішньої академії відкрили Імператорську і королівську школу кадетів у Львові (нім. K. und k. Infanterie Kadettenschule in Lemberg). Цей заклад був єдиним у Галичині і шістнадцятим в усій Австро-Угорщині військовим навчальним закладом. Серед визначних її випускників — полковник Гнат Стефанів та отаман Богуслав Шашкевич, які відіграли важливу роль під час визвольних змагань 1917-1921 років.

 

Після розпаду Австро-Угорщини і до 1921 року комплекс споруд був закинутим. Із 1921 року тут розташовувався Польський кадетський корпус № 1 (пол. Korpus Kadetów Nr.1,  із 1935 року — імені Ю. Пілсудського), перебазований з Кракова.

 

Після приєднання західноукраїнських земель до УРСР радянська влада розформувала навчальний заклад. З кінця вересня до 14 листопада 1939 року у приміщеннях колишнього кадетського корпусу був розміщений штаб Українського фронту.

 

Після його розформування тут розмістилося Львівське піхотне училище Червоної армії, яке, втім, уже через рік було переміщене до Острога. Потім тут діяло військово-політичне училище, створене 18 листопада 1939 року в м. Брянську Орловської області. Училище готувало офіцерів-політпрацівників. За роки німецько-радянської війни училище переміщували у російські міста Бобров та Халтурин, а відтак у Харків, і воно випустило за цей час близько 11 тисяч офіцерів.

У 1947 році училище переміщується до Львова і стає Львівським військово-політичним училищем (деякий час мало ім'я М. О. Щорса). Заклад готував офіцерів для служби у редакціях військових ЗМІ і культурно-просвітницьких закладах армії та флоту.

У 1962 році Львівське військово-політичне училище перетворили на вище. 30 квітня 1975-го указом президії Верховної ради СРСР Львівське вище військово-політичне училище було нагороджено орденом Червоної Зірки.

Після набуття училищем статусу вищого навчального закладу на спеціальному факультеті з серпня 1971 року навчалися військовослужбовці більш ніж 20 країн із чотирьох континентів: Східної Європи, Азії, Африки та Латинської Америки. Зокрема, чинний президент Монголії Цахіагійн Елбегдорж, що двічі поспіль перемагав у президентських виборах, навчався тут за спеціальністю «військова журналістика».

Зі здобуттям Україною незалежності створенням власних Збройних Сил розпочинається нова сторінка в історії Львівського військового інституту. Згідно з постановою Кабміну України № 490 від 19.08.1992 року, 8 жовтня 1993 року на базі Львівського вищого військового училища і військових кафедр цивільних вищих навчальних закладів м. Львова було створено вищий військовий навчальний заклад нового типу, який першим в Україні був тісно інтегрований із системою цивільної вищої освіти, зокрема з Національним університетом «Львівська політехніка». Тим самим було започатковано реалізацію основоположного принципу Концепції військової освіти в Україні, закріпленого постановою Кабміну від 15 грудня 1997 р. № 1410 «Про створення єдиної системи військової освіти», де визначено, що «військова освіта інтегрується у державну систему освіти на засадах єдиної законодавчої та нормативно-правової бази».

У тісній інтеграції з базовим університетом Львівський військовий інститут розпочав з 1993 року готувати офіцерів за п'ятнадцятьма спеціальностями, зокрема такими, як «Бойове застосування механізованих підрозділів», «Бойове застосування аеромобільних (парашутно-десантних) підрозділів» (курсанти цих спеціальностей були переведені до Одеського інституту сухопутних військ у 1995 році), а також за спеціальностями «Фінансове забезпечення і економіка бойової та господарчої діяльності військ», «Правознавство» тощо.

18 листопада 2000 року за значні успіхи у підготовці кваліфікованих фахівців для українського війська та з нагоди 100-річчя підготовки офіцерських кадрів у Галичині указом Президента України Інституту присвоєно ім'я гетьмана Петра Сагайдачного.

Постановою Кабміну від 26 травня 2005 року № 381 навчальний заклад реорганізовано у Львівський інститут сухопутних військ, і з 1 вересня 2006 року він здійснює підготовку військових фахівців за всіма спеціальностями Сухопутних військ ЗСУ. Про це рішення нинішній голова ЛОР Олександр Ганущин розповідає: ще у 2005 році було вирішено, що єдиний військово-навчальний заклад з підготовки фахівців сухопутних військ буде у Львові. Тоді «змаг» було виграно в Одеського інституту сухопутних військ. Комісія, яку очолював заступник міністра оборони, відвідала усі військово-навчальні заклади країни, зважила усі переваги і недоліки та запропоновувала рішення. Тоді аналізували усе: й економічну складову (від комунпослуг до стану будівель), польову і полігонну бази, радіус до постійної дислокації військових частин. Досліджували також навчальну спеціалізацію, рівень викладання і міжнародні освітньо- військові зв’язки. У підсумку без жодних сумнівів перевагу надали Львову. Тим часом у Харкові утворюють факультет військової підготовки при Політехнічному інституті.

 

 

Але вже 5 вересня 2007-го прем’єр Янукович за результатами «громадського обговорення щодо збереження у південному регіоні України військового навчального закладу Одеського ордена Леніна інституту сухопутних військ та пропозицій Одеської обласної державної адміністрації, Одеської обласної і міської рад, народних депутатів України, громадських організацій» вже після початку навчального процесу у вишах вніс зміни до постанови № 381 про відновлення цього ВНЗ – постановою Кабміну № 1104.

 

Основні аргументи того часу були такими: над Одесою чинять «політичні розправи», в яких інститут став «розмінною картою»; патріотів України можна виховати в Одесі, як і у Львові, хоча перші й розмовляють російською мовою (в інституті виховано: більш як 100 героїв СРСР, багато генералів) тощо; інститут дуже старий, з традиціями ще царської та радянської імперій, йому чи то 100, чи то й 140 років (немає єдиного підходу);  одеське студентство не обійдеться без освітніх послуг ОІСВ; місцеві ветерани «не переживуть трагедії» його реформування.

Ще до публікації постанови, 31 серпня, надійшла вказівка «вже й одразу» передислокувати на навчання до Одеси частину курсантського складу, відтак почався «наметовий етап навчань українських офіцерів», бо матеріальна база Одеського інституту не давала змоги забезпечити кращого.

 

Як нагадує Олександр Ганущин, тодішній голова Львівської ОДА Петро Олійник таки зумів переконати Президента України, і вже 29 вересня 2007-го з’являється конституційне подання на зупинення дії постанови за № 1104, а своїм указом № 899 Віктор Ющенко зупиняє подальше відновлення військового інституту в Одесі.

Аргументація: «На відміну від Львівського інституту, який здійснює підготовку військових фахівців для сухопутних військ за всіма спеціальностями, має для цього сучасну навчально-лабораторну та польову бази, що дає змогу проводити навчальні стрільби штатним пострілом з усіх зразків артилерійського та танкового озброєння, набувати досвід у спільних діях під час проведення міжнародних навчань…, відновлений постановою (1104-2007-п) Кабміну Одеський інститут сухопутних військ, штат та навчально-матеріальну базу якого значно скорочено (в тому числі надлишкове озброєння, військову техніку та підрозділи забезпечення), не може забезпечувати підготовки військових фахівців відповідного рівня. Відтак відновлення Одеського інституту, наявна навчально-матеріальна база якого не дозволяє забезпечити підготовки військових фахівців для виконання сучасних завдань Збройних Сил України, створює загрозу національній безпеці України».

 

У результаті курсантів повернули до Львова, а зміни до постанови «одеського зразка» скасували. Тим часом у Харкові тихенько животіє військовий факультет при «Політеху».

Із 1 вересня 2009 року (згідно з постановою Кабміну від 13 травня 2009 року № 467) Львівський інститут сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного виведено зі складу Національного університету «Львівська політехніка» і перетворено на Академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного з утворенням в її складі військового коледжу сержантського складу.

 

Проте у 2013 році, вже за Януковича-президента, одесити таки «відрізали» своє і повернули до себе на навчання десантників, розвідників та ще й ракетно-артилерійське озброєння на додачу. Робилося це за таємними наказами і прямими вказівками тодішнього секретаря РНБО А. Клюєва. Тим часом тодішні міністри Саламатін та Лєбедєв, за словами В. Ганущина, «спали і мріяли», як би взагалі ліквідувати Національну академію сухопутних військ у Львові й поступово повернути все назад до Одеси, а танкістів — до Харкова…

 

21 вересня 2015 року, відповідно до Указу Президента України № 551/2015, Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного надано статус національної.

 

ВІД АВТОРА

 

Не зайве нагадати, в тім числі й колегії Міноборони, що, згідно з Планом заходів із виконання Програми діяльності КМУ та Стратегії сталого розвитку «Україна-2020», у 2015 році було розроблено нову оборонну політику. З-поміж іншого, вона містить як поступовий перехід до стандартів НАТО (STANAG) та забезпечення функціональної оптимізації (скорочення дублюючих і зайвих структур), так і реформування та оптимізацію системи військової освіти з урахуванням найкращих практик країн-членів НАТО, в тому числі реформування системи освіти, що надається на кафедрах військової підготовки цивільних вищих навчальних закладів. Яким чином теперішня ініціатива колегії Міноборони вписується у ці стратегічні напрямки, зрозуміти важко…

 

12.06.2017