5 червня 2017 року можна вважати епохальним днем для НАТО. Військовий блок здобув нового, 29-го члена – Чорногорію. Причому цей здобуток дався і Подгориці, й Брюсселю надзвичайно важко з огляду на шалений спротив Кремля.
Безумовно, Москва опиралася і вступу до НАТО перших країн колишнього комуністичного табору. Це було ще за президентства Бориса Єльцина 1999 року, коли до Північноатлантичного Альянсу долучилися Польща, Чехія й Угорщина. Ще більше лютували в Кремлі, коли у рамках «великого розширення» 2004 року, яке ще назвали big bang, серед семи нових членів опинилися й колишні республіки СРСР – Латвія, Литва й Естонія.
Утім, саме останнє, сьоме розширення Альянсу супроводжувалося не просто антинатовською риторикою Кремля, а реальними потугами завадити цьому процесу – аж до спроб організувати державний переворот у Чорногорії. Хоча, здавалося б, яка проблема, адже вступає невеличка балканська країна з населенням 650 тисяч осіб і площею, яка трохи більша за пів-Львівщини? Але на такі дії Росія мала кілька суттєвих причин. Про них ми й побалакаємо.
Передовсім, у Кремлі чомусь були переконані, що після бомбардувань 1999 року Союзної Республіки Югославія, до складу якої тоді ще входила й Чорногорія, Подгориця нізащо не забажає вступати до цього «кривавого блоку». Тим більше, що російські пропагандисти та їхні союзники в Чорногорії намагалися нагадати чорногорцям цей факт за кожної найменшої нагоди.
Нагадаємо, що з 24 березня до 10 червня 1999 року відбувалася військова операція НАТО проти югославського уряду Слободана Мілошевича. Авіація країн – членів Альянсу здійснювала точкові повітряні атаки на стратегічні об’єкти в Сербії. Ця операція була завершальнім етапом Косовської війни. Своїми діями НАТО змусило Белград вивести югославські війська з території краю Косово, який перейшов під контроль сил НАТО, а пізніше – ООН.
Утім, не так уже й багато чорногорців тримали через це зло на Північноатлантичний Альянс, вже хоча б тому, що на територію Чорногорії бомби майже не падали. Щобільше, бомбардування, окрім усього, спричинило відставку Мілошевича, а це, своєю чергою, покращило шанси Подгориці здобути незалежність.
Окрім того, Москва мала велику надію на чорногорців як на «братів-слов’ян». І треба визнати, що русофільські настрої в країні є нехай і не такими, як у Сербії, та все ж доволі сильними. А ще – єдина православна віра. Та й взагалі росіяни були переконані, що Чорногорія найтіснішим чином пов'язана з Росією – історично, культурно, а головне економічно. Адже щорічна кількість російських відпочивальників на курортах цієї балканської країни сягали ледь не третини всього її населення. Близько 80 тисяч росіян мають на приморських землях Чорногорії власну нерухомість. Серед щасливих російських власників і багато високопосадовців, котрі, окрім усього, побоюються, що зі вступом Чорногорії до НАТО вони можуть стати нев’їзними до маленької непокірної країни, а отже до своїх приморських маєтків.
Але головною причиною, чому Росія так опиралася членству Подгориці в НАТО, є налаштованість Кремля на геополітичну перемогу. За останні роки, з огляду на непокарані «успіхи» в Абхазії, Південній Осетії, Криму, там твердо вирішили, що Захід «здувся», що його можна взяти голими руками, треба лише трішки сильніше натиснути.
Тож коли Подгориця з попереднім президентом Міло Джукановичем спершу долучилася до антиросійських санкцій у зв’язку з агресією Москви в Україні, а потім взяла чіткий курс на членство в Північноатлантичному Альянсі, кремлівські завсідники вирішили зробити все можливе, аби лише цього не допустити.
Маси грошей і зусиль Росія витратила на підживлення євроскептичних рухів у Чорногорії, на проросійську й антизахідну пропаганду, на організацію антиурядових акцій протесту. І врешті-решт навіть на спробу державного перевороту з фізичною ліквідацією Джукановича (у жовтні 2016 року). Добре, що чорногорським силам безпеки (за сприяння західних колег) вдалося запобігти такому розвитку подій.
Журналісти Центру з дослідження корупції та організованої злочинності OCCRP нещодавно оприлюднили аналітичний текст, написаний із використанням даних контррозвідок балканських країн і розвідок країн Заходу. Експерти OCCRP, зокрема, розкривають плани Кремля створити смугу «дружніх» у військовому плані країн на Балканах. До неї мали б увійти Сербія, Чорногорія, Боснія і Герцеговина, а також Македонія.
Тепер же ці плани розвалюються на очах. Чорногорія, ставши 29-м членом НАТО, зможе значно ефективніше протидіяти тискові ззовні, зокрема й із Москви. Країна зможе підвищити свою політичну стабільність і ефективно захиститися від усіляких заворушень у цьому все ще неспокійному реґіоні. Не виключено, що незабаром до Альянсу долучиться й Македонія.
Кремлю ж залишається хіба що чинити дрібні капості для Подгориці. Так нещодавно Москва запровадила ембарго на чорногорське вино – Росспоживнагляд зненацька знайшов у ньому пестициди, тож заборонив імпорт. А раніше Росія щорічно імпортувала 10 мільйонів пляшок чорногорського вина.
Цього Кремлю видалося замало, тож російське МЗС намагається відмовити вітчизняних туристів від поїздок до Чорногорії. Недавно спікер російського міністерства закордонних справ Марія Захарова заявила, що Чорногорію охопила «антиросійська істерія», і порадила росіянам триматися від неї подалі. Окрім того, російський уряд вивчає питання про припинення чартерного авіасполучення з Чорногорією.
Таке враження, що росіяни забули свою народну приказку – не варто махати кулаками після бійки. Додамо: програної бійки.
07.06.2017