«Ми останні пістолеро»

Ексклюзивна зустріч трьох велетнів іспанськомовної літератури: Хав’єра Маріаса, Маріо Варґаса Льйоси і Артуро Переса-Реверте.

 

 

 

Подумайте про трьох сучасних письменників, які пишуть іспанською. Майже неможливо, аби у вашій пам’яті не зринув хтось із трьох протагоністів цієї розмови. Маріо Варґас Льйоса, Артуро Перес-Реверте і Хав’єр Маріас є, ймовірно, нашими найуніверсальнішими авторами. Тож ми зібрали їх, аби відзначити близький початок Мадридського книжкового ярмарку. Пристрасть, пам’ять і мудрість мирно уживаються в цій унікальній бесіді трьох велетів іспанськомовної літератури.

 

Якби, замість читати, ви могли послухати розмову цих трьох письменників, не сумнівайтеся: у вашій пам’яті назавжди залишився би сміх Маріо Варґаса Льйоси. Заразливий, бадьорий регіт 81-річного Нобелівського лауреата в галузі літератури супроводить лукаво теплі коментарі, що їх Артуро Перес-Реверте відпускає на адресу свого друга і колеги Хав’єра Маріаса, який з елегантністю їх приймає. Такі слова, як «співучасть» і «повага» – цілком взаємна, – витають сепараткою мадридського ресторану, де три академіки Королівської академії іспанської мови зібралися пообідати. Два всюдисущі слова, які потроху поступаються місцем іншим – як-от пристрасть, робота, читання, пам’ять, дитинство, освіта, чоловічий шовінізм, елітаризм, песимізм та інші «-ізми»; або іменам – як-от Флобер, Стендаль, Гічкок, Джон Форд і навіть Покемон. Ця зустріч у переддень Книжкового ярмарку, який починається наступної п’ятниці в Мадриді, є до певної міри вшануванням тих, хто любить мову, літературу і – так само, як Варґас Льйоса, Маріас і Перес-Реверте, – розуміє насолоду від читання як «чудове переживання», без якого наша сприйнятливість і наша фантазія були б серйозно ушкоджені. З легкої руки колумбійки Пілар Реєс, головного редактора видавництва «Альфагвара», яка до того ж є однією з тих людей, які найкраще знають літературний внутрішній світ цих трьох авторів романів, оповідань, есеїв, статей, театральних творів та інших літературний артефактів,  розмова починається зі з’ясування того, хто з них як звик писати. Слово бере Маріо Варґас Льйоса.

 

Маріо Варґас Льйоса. Ну, я завжди пишу від руки. Навіть статті. Ритм письма від руки найбільше мені пасує. Я пишу зранку, завжди від руки, а по обіді переходжу до комп’ютера. Бувають дні, коли працюєш дуже багато, пишеш десь десять сторінок, хоча до краю змучений, а бувають дні, коли все робиш через «не хочу». Та байдуже, я сідаю і, навіть якщо з душі верне, пишу.

 

Артуро Перес-Реверте.  Звісно, ми ж професіонали! Насправді для мене – це як робота в офісі. Я встаю і, маю бажання чи ні, сідаю за комп’ютер.

 

Хав’єр Маріас. Я завжди друкую на машинці, сторінку за сторінкою. Кожну опрацьовую аж до виснаження, доки не визнаю її доброю, хоча це змушує мене передруковувати кожну сторінку п’ять разів. Але для мене це спрацьовує. Я потроху призвичаююсь до роману, освоюю його, до того ж я нічого не перечитую, доки не закінчу його.

 

Варґас Льйоса. Ти друкуєш на машинці! У тебе, мабуть, є добрий запас стрічок до неї, бо…

 

Маріас. Ну, біля мого дому є крамниця канцтоварів, яка мені їх доставляє. Щоразу сім.

 

Пілар Реєс. А якою є ваша рутина?

 

Перес-Реверте.  Я встаю о сьомій і працюю до другої, до пів на третю. По обіді перевіряю, аби наступного дня написане було готове. Щодня пишу по шість годин…

 

Маріас. Ти? Яке там! Ти ж ледь не кожного дня в своєму житті подорожуєш!

 

Перес-Реверте.  Ти хочеш сказати, що романи для мене пише літературний негр? (Регочуть). Річ у тім, що я дуже дисциплінований, а не такий, як ти. Хав’єр лягає спати дуже пізно. Дзвониш йому ополудні, а його нема. Це не людина. Це рослина!

 

Маріас. Гаразд, яка перевага в тому, аби вставати на світанку? Я сплю той самий час – від четвертої  до одинадцятої чи трохи довше – і працюю по обіді.

 

Варґас Льйоса. Ти вкладаєшся спати о четвертій! Я ні, я завжди встаю дуже рано, ще з дитинства. Сплю щонайбільше п’ять з половиною годин і йду в спортзал. На годину. Кожного дня.

 

Перес-Реверте.  Тому хлоп і виглядає так, як виглядає (сміються). Звісно, Маріо, про Хав’єра я вже знаю, але ти, коли пишеш роман, вітамінізуєшся книжками, авторами, які створюють тобі настрій?

 

Маріас. Ти маєш на увазі те, що говорив Фолкнер в отому інтерв’ю в Paris Review: що перше, що він робить, це перечитує сторінки з Біблії, аби налаштуватися на певний тон?

 

Перес-Реверте.  Так. В мене таке з Конрадом. Коли мені потрібне не натхнення, а вітаміни, енергія, бажання працювати, я ввечері годину чи дві читаю Конрада – і мені хочеться й далі бути письменником.

 

Варґас Льйоса. Ти, мабуть, скажеш, що це трохи збочення, але знаєш, що підносить мені дух? Коли я деморалізований, я читаю про самогубство мадам Боварі, яка ковтає миш’як; там є цілком геніальний опис того, як поступово спотворюється її обличчя, аж доки не вивалюється язик! Довершеність цієї жахливої сцени, краса такого точного опису…

 

Маріас. Для мене Шекспір є насправді фертильним. Розкриєш що-небудь навмання – і знаходиш загадкові фрази, котрі, як розумієш, мають бути в обігу…

 

Перес-Реверте. Є автори, які залишають тобі двері прочиненими, і ти маєш їх відчинити. Тому так важливо перечитувати. Твоє серце і твій розум змінилися, і книжка є новою.

 

Варґас Льйоса. І зненацька відкриваєш речі, які прогледів… У всіх шедеврах знаходиш більше, ніж побачив, коли читав їх уперше.

 

Пілар Реєс. Ти казав, Хав’єре, що не зміг би знову читати Фолкнера.

 

Маріас. Так, я його трохи боюся…

 

Варґас Льйоса. Я так і не зміг перечитати трилогію про трьох мушкетерів. Не наважився. Уяви собі, бо то було настільки основоположне читання, що мені страшно, що воно вже не буде тим, чим було для мене. Воно змінило моє життя!

 

Маріас. Ця трилогія настільки добра, навіть в літературному плані, вона краща, ніж ти, ймовірно, думаєш. 

 

Перес-Реверте. Для юного читача це Книжка з великої літери. Я читав її кілька разів. Востаннє це було, мабуть, років п’ять тому. Я досі зворушують, і мені набігають сльози на очі, коли Портос гине в печері в Локмарії, кажучи «Завелика вага».

 

Варґас Льйоса. О, так! А що каже оповідач? «Він уперше подумав про те, що станеться, якщо він побіжить. І це його паралізувало». Дивовижно!

 

Маріас. Ти справді її не перечитував?

 

Варґас Льйоса. Ні, жодного разу відтоді, як був дитиною. Вона позначила моє дитинство. Я марив історією про мушкетерів.

 

Пілар Реєс. Я пригадую статтю до твого 80-ліття, де ти казав, що зі свого дитинства ти пам’ятаєш більше літературних персонажів, ніж живих людей…

 

Варґас Льйоса. Так, звісно. Ці персонажі значно живіші в моїй пам’яті, ніж мої однокласники.

 

Маріас. Але це природно, бо в романах ти є свідком чийогось життя…

 

Пілар Реєс. Це багатство маленького читача, який проживає два життя: своє щоденне і життя книжок, це означає мати іншу пам’ять.

 

Перес-Реверте. Так, ти помножуєш своє життя на всі книжки, які читаєш. Тому життя маленького читача є таким багатим, бо він переживає тисячу життів, здійснює тисячу мандрівок і досягає отроцтва, побувавши у тисячі світів, маючи тисячу друзів, з якими він жив, боровся і мандрував. Маленький читач має багатство, яке…

 

Маріас. І вивчення людської природи, якого ніколи не матимеш у реальному житті. А також позбуваєшся наївності, перебуваючи при цьому в безпеці, бо не переживаєш насправді тих небезпечних ситуацій, які є в романах.

 

Варґас Льйоса. Що діється з нинішніми дітьми, які не читають? Це чудове переживання, і якщо його не маєш, принаймні хоч якось, твоя сприйнятливість і твоя фантазія не такі багаті. Зв’язок із образом ніколи не може бути таким чудовим для дитини, як той, який у нього виникає з літературним персонажем, ця історія, що вражає дитину, заворожує її, оповиває її мрії…

 

Перес-Реверте. Ми погоджуємося. Хоча прийдешній світ дуже різниться від нашого, і треба бути підготованим, щоб вижити в ньому.

 

Варґас Льйоса. Так, звісно, але я не впевнений, що це буде краще для формування особистості, ніж світ, в якому література була основоположним складником.

 

Перес-Реверте. Без сумніву. Але, погоджуючись із цим, я скажу, що хоча я не вмію знайти щось епічне в Покемоні, 12-річний хлопець, мабуть, вміє. Не знаю, великі міфи вже не доходять до молоді через літературу, вони доходять через відеоігри. Завважте, я не оцінюю, добре це чи погано, однак задаюся питанням, що з цього вийде. Мене цікавить, яким буде освічений юнак 2050 року. Звісно, він не буде таким, як у 1950-му.

 

Маріас. Я думаю, що було втрачено структуру, час, паузу, перспективу… Романи могли бути жвавішими чи розміренішими, але це завжди було. І в кіно також. Мені це здається втратою, тому що у справжньому житті це таки є: ущільнення, пауза, чекання, загроза…

 

Пілар Реєс. Невдовзі роман стане жанром для небагатьох?

 

Варґас Льйоса. Література не зникне, але ставатиме щораз марґінальнішою. Поезія, роман, есеї…  Це буде дуже широкий марґінес, численний, але він уже жодним чином не являтиме собою основної спрямованості культури, творчого життя.

 

Перес-Реверте. Маріо, отже, ми останні пістолеро! (Регочуть).

 

Варґас Льйоса. До речі, вчора ввечері я зустрічався з Фернандо Савантером, і він розповів мені одну річ, яка мене дуже заінтриґувала. Коли він прогулювався університетом у Сан-Себастьяні, його дуже вразила кількість розвішених там плакатів проти романтичного кохання…

 

Перес-Реверте. Бо це чоловічий шовінізм…

 

Варґас Льйоса. Так, романтичне кохання як основний складник експлуатації, дискримінації і гендерного насильства; джерело всього того, що є поганого в суспільстві. Але якщо кохання не є романтичним, то яким воно є? Адже без романтичного кохання попросту нема кохання!

 

Маріас. Ортеґа казав: «Для іспанця характерно братися не з того кінця» (Регочуть).

 

Варґас Льйоса. Але весь світ береться не з того кінця. Це направду непокоїть.

 

Перес-Реверте. До слова, коли вийшов мій роман «Фалькó», головний герой якого, як ви вже знаєте, є безчельним шпигуном, катом і вбивцею, одна журналістка мені сказала: «Послухайте, але цей персонаж не поважає почутого від жінки "ні"». Уявіть собі: у вбивці і мучителі її увагу привернуло те, що він не поважає почутого від жінки «ні». Це дуже показовий симптом того, що нас чекає.

 

Маріас. А якщо це оповідач у першій особі, як у моїх романах. «Ви кажете…» Послухайте, я не кажу нічого, це каже той, від чийого імені ведеться оповідь, і він є таким самим персонажем, як і всі решта. Але вони далі сидять з таким виглядом, ніби кажуть: «Але це написали Ви…»

 

Перес-Реверте. Все приписують тобі особисто. Роблять тебе відповідальним за те, що думає кожен із них.

 

Пілар Реєс. А чи докучали вам люди, які підходять до вас, розповідають історії зі свого життя, аби ви їх описали?

 

Маріас. Так. Цим я кажу: «Гаразд, але опишіть її самі» (Сміється).

 

Перес-Реверте. Я написав про це статтю, пригадуєш, Хав’єре? Про те, як одного разу прийшов до мене один і каже: «Ах, дон Артуро, так і так. Річ у тім, що я хочу написати роман». «Про що?» – запитав я його. «Ну, я не знаю, але хочу написати роман» (Починають сміятися). «А чому б вам не написати пісню?» «Ні, ні, пісня – це дуже складно» (Сміються). Врешті-решт…

 

Маріас. При тому, що написати роман дуже важко!

 

Пілар Реєс. Хотіла у вас запитати: чи перейняли ви щось для мистецтва письма з якогось кінематографічного епізоду?

 

Варґас Льйоса. Від кіно я навчився одного: стрімкості. В романах раніше були довжелезні описи. Сучасний роман цілком змінився через вплив кіно.

 

Перес-Реверте. Так, кіно заощаджує нам багато роботи, тому що звертаєшся до цієї аудіовізуальної пам’яті читача і не мусиш так багато описувати. В моєму випадку Джон Форд є дуже важливим в моєму житті письменника. У нього я навчився, що солідний  другорядний герой гарантує тобі добрий хід оповіді. Оті сержанти Форда були дуже важливими для мене. В нього є сцени, від яких в мене досі мурахи по тілу… У фільмі «Форт Апачі»: коли від’їздить кавалерія і дружини бачать, як герої їдуть геть. Коли я працював репортером, я бачив, як чоловіки йшли воювати, а жінки на них дивилися, – як в тому фільмі, який я бачив у дитинстві… «Я його не бачу. Бачу лише прапори». Пригадуєш? Або коли Джон Вейн знімає з шиї Констанс Тауерс хустинку (в «Кавалеристах»)…

 

Маріас. Це дуже дрібні деталі, але вони показують тобі, що деталі в романах є надзвичайно важливими. Іноді один-єдиний рядок викликає в тебе емоції. Найбільше для письма я перейняв від Гічкока. У нього надзвичайна наративна техніка. У фільмі «Марні» є сцена, в якій головна героїня відчиняє сейф, а тим часом на перебивках ми бачимо прибиральницю в коридорі, яка наближається до того місця, де вона перебуває. Вона її не бачить. І наближається, наближається… Вона її заскочить на гарячому. І раптом Тіппі Гедрен впускає сумку, зчиняється шум, і тоді виявляється, що та жінка є глухою (Сміються).

 

Перес-Реверте. Він був генієм!

 

Варґас Льйоса. Що ж, у романах також є незабутні епізоди. У «Розкошах і злиднях куртизанок» (Бальзака) є сцена, де головний герой сидить в диліжансі навпроти пані, яка – як він дуже скоро помічає – на кожній вибоїні торкається свого коліна. Усю подорож він зосереджений на її коліні! В цьому є така витонченість, розуміння…

 

Перес-Реверте. Яка краса!

 

Пілар Реєс. Ви троє є академіками і письменниками. Чи бувають дискусії в Королівській академії іспанської мови між письменниками і лінгвістами?

 

Перес-Реверте. Проблема, яка найчастіше виникає, є похідною від того, що у них холодне бачення мови, немов це цеглини в стіні; їм однаково: пише це Варґас Льйоса чи це інструкція до ліків, тоді як ми щоранку маємо вирішити 20 проблем у формі фраз, тильд, крапок і ком… Атож, у нас бувають гострі суперечки.

 

Маріас. У нас є дещо, чого філологи, лексикографи і лінгвісти часто не мають. Не знаю, як це означити, – чуття мови, відтінку слів.

 

Перес-Реверте. У нас є слух, як у музикантів. Досвід і вишкіл породжують в тобі відчуття ритму, не записаного в правилах. Помічаєш, коли щось не так… В літературі все, що спрацьовує, є правомірним, а неправомірним те, що не спрацьовує. З правил годиться те, що годиться.

 

Варґас Льйоса. Абсолютно! І це велика грань між  нами й ними; у нас є миттєве відчуття неправильності. Це як музика. Відчуваєш, що чогось бракує або щось є зайвим. Це дуже суб’єктивно, і якщо тобі в певний фразі щось скрекоче, врешті-решт це й визначає, вважаєш ти її правильною чи ні.

 

Маріас. Суттєвим є питання ритму в прозі. Я можу помилятись, але я сприймаю цю музику і здатен переробити цілу сторінку, на друкарській машинці, бо потребую слова із наголосом на третьому від кінця складі, цього прикметника…

 

Варґас Льйоса. Так, і я багато переробляю, багато виправляю, і треба бути безжальним. Це чистий Флобер: викидати, виправляти, викидати; не бути поблажливим до себе стосовно слів. Треба братися за сокиру. Хоча надмірна самокритика також може бути вкрай деструктивною. Якщо постійно виправляєш і переробляєш, можеш зіпсувати те, що є добрим. Треба знати, де межа.

 

Пілар Реєс. Персонажі Маріо, наприклад, мають ту особливість, що в них дуже чітка, дуже відшліфована мова…

 

Варґас Льйоса. Річ у тому, що персонаж визначається своєю манерою говорити. Є вирази, які може сказати лише людина з певного суспільного прошарку, а інша не сказала би їх ніколи.

 

Маріас. Я такого не роблю.

 

Перес-Реверте. Тому що суспільний діапазон твоїх персонажів дуже однорідний. Усі вони – сноби (Регіт).

 

Маріас. Ні, вони не сноби (Реочуть вще сильніше). Це нормальні люди, більш-менш освічені… Якщо подивитися на іспанську літературу, цього майже не було.

 

Перес-Реверте. Я жартую. Хав’єре! Послухайте, ще одне питання: яке слово в іспанській мові вам найбільше подобається?

 

Варґас Льйоса. "Libertad" (свобода). Воно дивовижне. Це чудове, позитивне слово, хоча заїжджене, недоречно вживане.

 

Перес-Реверте. Моє улюблене – "ultramarinos" (крамниця колоніальних товарів). У ньому є все: історія, море, Америка, навіть аромат; воно пахне крамницею колоніальних товарів. Це слово-роман. Я від нього в захваті.

 

Маріас. Моїм улюбленим є дуже літературне слово. "Remembranza" (спомин), це прекрасне слово.

 

Перес-Реверте. Дуже гарне. І дуже тобі пасує. Ми троє назвали слова, які відповідають нашій літературі.

 

Варґас Льйоса. Так, це гарне питання.

 

Пілар Реєс. Хотіла запитати вас, чим відрізняється написання романів і дискусійних статей, які кожен із вас пише, адже це такі різні заняття.

 

Варґас Льйоса. Але вони доповнюють одне одного, тому що дуже небезпечно, коли література відривається від життя, від вулиці…

 

Маріас. Мене вражає, що я є значно відвертішим і брутальнішим у романах, ніж у своїх колонках, тому що останніми ти чиниш більший тиск. Раніше ми казали, що люди плутають тебе з твоїми персонажами чи оповідачами, але в колонці мої слова і моя думка. І частенько міркуєш: «Гаразд, я скажу щось, що не дуже сподобається, але в неділю не буду засмучувати їх чимось жахливим і песимістичним». 

 

Пілар Реєс. Є одна колонка Артуро, що отримала відзнаку «Дон Кіхот у журналістиці», яка видалась мені особливо гнітючою.

 

Перес-Реверте. «Готи імператора Валента». Так, я намагався сказати, що весь той субстрат, який дав початок великому поступу свободи, прав людини, ідеї Європи як маяка світу, йде під три чорти. Я песимістично налаштований щодо майбутнього цього світу, від Гомера й донині; усе це занепадає.

 

Варґас Льйоса. Ти насправді такий песиміст чи це період поганого настрою, який…?

 

Перес-Реверте. Насправді. Вольтер, Монтеск’є, Монтень, Сервантес… приречені на смерть.

 

Варґас Льйоса. Але це невиправданий песимізм. В цілому світі справи значно гірші, ніж у Європі.  

 

Перес-Реверте. Але Європа була маяком, і його світло зараз блимає.

 

Варґас Льйоса. Гадаю, що це неможливо, аби така людина, як Артуро, була песимістично налаштована. Ти є запереченням песимізму. Те, що ти робиш, як сприймаєш своє покликання… в основі всього цього лежить оптимістична позиція.

 

Перес-Реверте. Так, але я втратив віру в людський рід. Все розбивається об той самий підводний камінь.

 

Варґас Льйоса. Ну, гаразд. Це спостереження видається мені справедливим. Але те, що ти не віриш у цей світ…

 

Перес-Реверте. Я тобі навпаки скажу. Дивно, що фацет із твоїм досвідом, культурою і знанням про людей та світ, в якому ми живемо, залишається оптимістом (Сміються).

 

Варґас Льйоса. Альтернативи нема, старий. Інакше ти помреш.

 

Перес-Реверте. Можливо, тому ти залишаєшся молодим. Твоя життєва сила, активність, енергія, мабуть, мають багато спільного з тим, що ти продовжуєш вірити в такі речі.

 

Варґас Льйоса. Важливо зберігати ідеали, діяти так, наче смерть – це нещасний випадок.

 

Маріас. Знаєш, що відбувається? Люди, загалом кажучи, щораз менше знають історію, яким був світ до того, як вони народилися; їм це байдуже, тому їм дуже важко цінувати те, що вони мають зараз.

 

Перес-Реверте. Справа в тому, що нині, коли дитина вирізняється ще зі школи, вся система налаштована так, аби розчавити будь-який натяк на обдарованість, розум чи незалежність, аби вона не лишала тупаків позаду. Ви бачите, як не довіряють еліті і як її переслідують? Це одна з найгірших загроз, які ми маємо. Ми залишаємося без еліт. Тупаки тріумфують!

 

Варґас Льйоса. Хай буде розмежовування відповідно до твого таланту, здатності працювати, твого внеску в загальний добробут. Послухай, якщо цього не буде…

 

Маріас. Поряд зі словами «расист», «мачист» і «сексист», слово «елітист» нині є найгіршою образою. Існує якесь всезагальне убозтво, якого я не розумію.

 

Пілар Реєс. І останнє питання. Кожен із вас зараз дописує книжку. Яким є цей завершальний стан?

 

Перес-Реверте. Я тобі розкажу, яким є Хав’єр. Як тільки Хав’єр дописує роман, він просто душка. Хоч до рани прикладай. Та коли він тільки починає його писати, він нестерпний. Каже: «Не знаю, чи я його завершу. Він препоганий. Не знаю, чи буду його публікувати». Ти нитик! (Сміються).

 

Маріас. Ні, ні…

 

Перес-Реверте. Як це "ні"? Ось свідок (Вказує на Пілар Реєс). Гаразд, коли він ось-ось його закінчить і вже його бачить, він розслабляється, і тоді він щасливий, чарівний, усміхається (Сміються). Хіба це не так, Хав’єре Маріас?  

  

Маріас. Це не так, тому що я намагаюся бути приємним кожної миті (Регіт). Коли я закриваю друкарську машинку, я не нуджу світом. Якщо ти мене питаєш, я тобі кажу: «Те, що я пишу, нікуди не годиться». Це правда.

 

Перес-Реверте. «Не знаю, чи я його допишу, не знаю, чи цей роман…»

 

Маріас. «Я мав би його викинути, він нікуди не годиться» (Сміється). Моя невпевненість є невиліковною і з роками погіршується. А потім є також втома і страх, що через поспіх зіпсуєш фінал: «Тут я маю заспокоїтись, перестати квапитися, дотримуватися ритму; я не можу зненацька прискоритися». А це спокуса.

 

Перес-Реверте. У мене це безперервний процес. Я завершую один роман, а в голові вже є наступний.

 

Маріас. Він нестерпний! (Сміється). Закінчуєш один і вже маєш наступний? 

 

Перес-Реверте. Через тиждень я вже пишу інший. Роман, який ти дописуєш, не наганяє на тебе нудьги, але ви вже занадто довго разом. Тобі хочеться щось змінити, знову відчути отой стан сподівання, щовечора засинати, думаючи про те, що напишеш завтра. Вставати і казати: «Я мушу написати новий роман!» Замість того, щоб казати: «Холера, я мушу написати статтю!» (Регочуть).

 

Пілар Реєс. Ти знаєш, що Хав’єр записує, скільки сторінок він написав кожного місяця?

 

Перес-Реверте. Він психопат (Сміються). Ти такий, як про тебе говорять.

 

Маріас. А ще я записую, скільки днів зміг працювати. Минулого року був 161 день, коли я не зміг нічого зробити. Коли я роблю перерву на чотири, п’ять, сім днів і повертаюсь – мені це дається нелегко, але я повертаюсь, – я часто собі кажу: «Хто вони такі? Що з ними відбувається? Я вже нічого не пам’ятаю» (Сміється).

 

Варґас Льйоса. Це схоже на історію Бальзака, який писав три романи нараз – і історії плуталися, а персонажі перехрещувалися. Врешті-решт він знайшов чудовий спосіб – його персонажі перескакували з однієї історії в іншу. Але таке з ним траплялося в реальному житті! Це фантастично!

 


Fernando Goitia
"Somos los últimos pistoleros"

XLSemanal, 21.05.2017
Зреферувала Галина Грабовська

  

02.06.2017