Памяти Івана Франка.
Сopок лїт я трудив ся, мовчав,
Весь заглублений в Тобі,
Щоб з рабів тих зpобити народ
По Твоїй уподобі.
(Франко "Moйcей").
Минули перші роковини смерти великого нашого громадянина, співця боротьби й невтомного працьовника на рідному полї, Івана Франка. Коли торік, з звичайною підчас війни утайкою, дійшла до нас сумна звістка, ми не могли навіть згадати небіщика рідним словом. Колодка, почіплена самодержавним режімом, щільно замикала нам уста, і нїмуючи, пережили ми днї національної туги. І тим більша повинність у нас тепер, в днї волї згадати того, хто в пророчім натхненю на схилї свого віку написав отсї віщі слова про рідний нарід:
О, нї! Не самі сльози і зітханя
Тобі судились! Вірю в силу духа
І в день воскресний твойого повстаня.
Він вірив. Цїлий вік свій — вік повний працї, журби і трівоги за долю рідного народу і всїх трудящих людий. Він сїєю вірою жив; вона єдина додавала йому сили, коли люта дїйсність виривала перо з рук, студила палке cеpце, розвіювала принадні мрії, гасила одну по одній надїї на здїйсненє ідеалу волї, рівности й братерства. Бували у нашого великого громадянина такі хвилини. Він, що зріс за тяжких часів, що бачив, як одна по одній зникали надїї, розвіювались ілюзії й падали в безодню зневіря найзавзятїйші борцї — він мав право прилюдно пустити стогін скаргу на долю, на людий, на самого себе, що не знаходив инодї відповідних слів, щоб загріти маси й повести їх на боротьбу з світовим лихом.
Не нам, знесиленим журбою,
Роздертим сумнївами, битим стидом
Не нам тебе провадити до бою —
жалїв ся Франко не раз, коли руки опускали ся перед камяним муром сучасного лиха, якого не пробити відразу й найдужшим каменярам волї та поступу. І треба було велику силу віри посїдати, треба було загартувати ся тою вірою в нарід, щоб зараз звернути погляд в инший бік й щасливу долю народови напророкувати, змалювавши широку картину народного воскресеня:
Та прийде час — і ти огнистим видом
Засьяєш у народів вільних колї,
Труснеш Кавказ, впережеш ся Бескидом,
Покотиш Чорним морем гомін волї
І глянеш, як хазяїн домовитий
По своїй хатї і по своїм полї.
Час той прийшов — і мимоволї згадуєть ся ще пророкуваня славного поета — отой "твоїй будущинї, як писав сам Франко до народу українського, завдаток слїзми злитий".
Перша половина Франкового пророкуваня справдила ся. "Гомін волї" розкотився й лунає по всїй Українї від краю до краю. "Вічний революціонер", якого виспівав Франко на світанку своєї громадської дїяльности, невмирущий дух людський, отся справдї таки "непропаща сила", переміг у боротьбі. Титанїчне змаганє між Ормуздом і Ариманом, що не давало спокою поетови, скінчило ся: "чорний цар" упав з розхитаного трону і
Ормузд ясний, молодий
Вже виринає з хвиль рожевих.
Виринає, щоб справдити і ту другу половину Франкового пророкуваня, що нарід, скинувши неволї ярмо, гляне "як хазяїн домовитий по своїй хатї і по своїм полї". За визволенєм, за революційною боротьбою, за зруйнованєм царства Аримана повинна йти творча робота, якій теж весь вік свій невпинно служив Франко. Розхитуючи самі основи старого, будував він вічно нове, закладав підвалини під одну людську правду і вірив твердо, що храм вселюдської згоди стане на тих підвалинах непорушно.
Ось чому серед "гомону волї" так часто лунає имн Франка й один з перших поклонів від визволеного народу належить його славній памяти. Ось чому, коли нарід, сей "хазяїн домовитий", порядкувати-ме сам у своїй власній хатї — він свого співця посадовить на покутї між першими синами своїми. І в днї боротьби, і в днї творчої працї — поклїн завзятому борцеви й невтомимому працьовникови. Мов Мойсей, якого оспівав Франко в своїй останній поемі, він не увійшов до землї обітованої, впавши на самому її порозї, але, як Мойсей, буде він довго духовим ватажком свого народу.
Я-ж весь вік свій, весь труд тобі дав
У незломнім завзятю:
І підеш ти в мандрівку столїть
З мого духа печатю.
Франкового духа печать справдї не зітреть ся з обличя українського народу.
________
"Мойсеєви українського відродженя" — статю С. Єфремова памяти Івана Франка передруковуємо з київської "Нової Ради", ч. 32 з 6. (19.) с. м. Що в статї говорить ся: "минули перші роковини смерти", — се треба пояснити хиба тим, що по тім боцї кордону за день смерти Івана Франка уважають вчаснїйший день нїж се було в дїйсности. При кордонї, який творить боєва лїнїя, така неточність дуже можлива.
[Дїло]
29.05.2017