Креативні індустрії сприяють розвитку культури загалом. Але для того, щоб цей процес вийшов на практичний рівень, треба подбати про безліч передумов. Зокрема, побороти старі уявлення, переладнати культурні установи, їх функції та показники ефективності. Про це та інше спілкувалися учасники ІІ Форуму культурних та креативних індустрій в УКУ. Ми записали найцікавіше з викладів експерта з регіонального розвитку Володимира Воробея та директорки «Мистецького Арсеналу» у Києві Олесі Островської-Лютої.
Суспільство – «замовник» культурної індустрії
Володимир Воробей, експерт з регіонального розвитку, наголошує: культурні індустрії варто сприймати крізь призму доданої вартості, яку формує публічний товар, благо, яке ми як суспільство маємо фінансувати. Виходить, що культура загалом є публічним товаром. Тому ми повинні сформувати суспільний договір, і через податки платити за те, щоб довкола були освічені люди.
«Інше питання, чи інституції, які ми фінансуємо з бюджету, справді продукують це публічне благо? Чи ті люди, які виходять з інституцій, є культурними? – зазначає Володимир Воробей. – Наприклад, коли ми бачимо низький рівень культури молоді, то розуміємо, що публічне благо не формується, а отже, інституції, які мали би за це відповідати, не є ефективними. І тут виникає питання: наскільки культура продукує публічне благо, за яке ми платимо?»
Ми споживаємо не культурний продукт, а сенси, які він продукує
Звідси виникає поняття ланцюга вартостей. І тут важливими є не лише культурні люди як публічне благо, але й те, що вони творять – культурні продукти: музика, мистецтво, які ми споживаємо. Не просто як продукт, а як певні сенси, які він містить. І в результаті надихаємося ними, змінюємо погляд на певні речі, врешті-решт, розвиваємо свою креативність.
Тож культурні продукти «масажують» наше оригінальне мислення. Звідси і взаємозв’язок – культурні люди формують креативні індустрії і знову створюють товари споживання, але вже з вищим рівнем креативності, який проявляється в оригінальності ідеї.
«Цей ланцюг вартостей на державному чи регіональному рівні надзвичайно важливий, бо тоді вища ймовірність, що бізнеси формуватимуться на креативних вартостях. А це і створення робочих місць, і податки до бюджету, – каже експерт, – Можна нескінченно говорити про високу культуру, але бідна країна навряд чи може дозволити собі утримання високої культури. З іншої сторони, без високої культури бідна країна ніколи не стане заможною. Ця дихотомія безперервна, тому єдиний шлях для нас зараз – навчитися вибудовувати ланцюги вартостей на суспільному рівні».
Ще один виклик – зруйнувати установоцентричне мислення
Однією з проблем, які призвели до сьогоднішнього стану культури, на думку Володимира Воробея, є те, що ми живемо спадщиною установоцентричного мислення – тоді як замість «установ» треба впроваджувати поняття «інституції». Мислячи цією категорією, ми зможемо зрозуміти, а чи доцільним є функціонування деяких установ? Коли ми вийдемо на цей рівень, то стане очевидно: треба припинити вливати кров у зомбі-установи, не намагатися їх підняти, оживити, обґрунтувати існування тих закладів, які мають урочисто померти.
«Нам слід зрозуміти, чи справді ті установи, які існують зараз, формують креативну культуру, і чи є вони ефективними. Щоб дати відповідь на це запитання, спершу треба зрозуміти, якими є наші цілі. Наприклад, що ми хочемо зробити, щоб львів’яни не сиділи дома, а розвивалися і свідомо долучалися до культури? – каже Володимир Воробей. – Хтозна, а, можливо, сихівські генделики більш культуротворчі у цьому плані, аніж міські бібліотеки та музеї? Ми ж не знаємо, про що там люди говорять. Це означає, що культурний процес відбувається, і він переходить у креативний продукт, який не обов’язково є продуктом таких звичних для нас установ».
Українці схильні до створення проблем і героїчного їх вирішення
Існує багато різних інструментів для формування культурних індустрій: фінансування проектів, практик, аналізу тощо. Тому важливо зрозуміти, який саме спосіб буде доречний у конкретній ситуації, які інструменти будуть найбільш ефективними: чи це проведення фестивалів, чи створення інституції, чи фінансування міських ініціатив, або мотивування людей поводитися у певний спосіб.
«Іноді спершу треба зробити замовлення на аналіз, щоб попередити наступну ситуацію: ви створює інститут досліджень, потім шукаєте людей, які б там працювали, не знаходите відповідних фахівців, і не задоволені роботою тих, що є. Як наслідок, це коло замикається на тому, що інституцію треба ліквідувати, – каже Володимир Воробей. – Треба визнати, що українці схильні придумувати самі собі проблеми, а потім героїчно їх вирішувати. Тоді як треба спершу проаналізувати ґрунт і, наприклад, зрозуміти, що у нас вже є Інститут міста – можливо, саме він може виконувати потрібні для нас функції, і не раціонально створювати нову інституцію. Натомість, варто фінансувати практики публічної комунікації. Наприклад, щоб люди на Сихові виходили з будинків і говорили про той же Форум видавців».
Ефективність – не тільки економічна, але й соціальна категорія
Володимир Воробей зазначає, що дихотомія «економічна ефективність» і «соціальна справедливість» є тезою 90-х років. Сьогодні принципи зовсім інші: ефективність має бути завжди, просто зараз вона оцінюється в економічних і соціальних капіталах. Щодо останніх, то тут важливо, чи інституція впливає на формування зв’язків між людьми та їх інтелектуальний та культурний розвиток.
«Будь-яку бібліотеку слід оцінювати з точки зору цих двох показників: чи правильно вона розподіляє кошти і наскільки впливає на формування людського капіталу. Можливо, з бібліотеки, у якої небагато відвідувачів, виходять генії, діти йдуть у художні школи і пов’язують свій вибір з впливом саме цієї бібліотеки», – додає Володимир Воробей.
«Мистецький Арсенал» в Києві
Успішним прикладом креативної культурної інституції є державне підприємство «Мистецький Арсенал» у Києві. Його директорка Олеся Островська-Люта розповідала про проект:
«Минулого року ми працювали над розробкою нових стратегій для Арсеналу, оскільки всі напрацювання, які ми робили починаючи з 2004 року, були не релевантними. Первинна ідея, з якою був створений Мистецький Арсенал – «український Лувр».
Втім, ми зрозуміли, що ця ідея утопічна. Натомість побачили: у Арсеналу є своя природна траєкторія, і основне питання, на яке треба відповісти, – навіщо суспільство через державу має фінансувати цей проект, чому вкладати гроші саме в нього, а не, скажімо, в якусь школу?
Відповідь була наступна: Мистецький Арсенал є інституцією, яка сприяє модернізації українського суспільства і інтеграції до світового контексту, спираючись на ціннісний потенціал культури».
Олеся Островська-Люта наголошує: інституція маємо сенс тоді, коли робить внесок у те, щоб це суспільство ставало більш сталим, модерним та відповідальним: «Ми проаналізували найбільш відвідувані події цієї весни – «Книжковий Арсенал» і «Музей Новин». Люди, які не є досвідченими відвідувачами таких заходів, були захоплені, а професійна аудиторія була налаштована скептично. Для нас це означає, що ми просунулися у цьому напрямку модернізації, але ще не достатньо глибоко».
27.05.2017