Яким чином взаємопов’язані економіка та культура? Як цінності та переконання впливають на економічну поведінку споживачів? Чому важлива схильність до заощаджень та як вона пов’язана із релігією? Які компоненти культури впливають на економічне зростання? Про це нещодавно була мова під час наукового семінару кафедри культурології УКУ за участі кандидатки економічних наук, доцентки кафедри аналітичної економії та міжнародної економіки Львівського національного університету імені Івана Франка Марією Косарчин. За її словами, можна уявити економіку та культуру як два кола, що перетинаються, і в центрі цих кіл безперечно буде стояти людина із її цінностями та переконаннями. Про це та не тільки – далі.
Культура в освіті економіста, або коли економісти вперше стикаються із темою цінностей
Економісти зустрічаються з поняттям культури, коли вивчають економічні системи, які можна розглядати з ідеалістичної та матеріалістичної позиції. Першої дотримувався українець Богдан Гаврилишин, поставивши в центрі усієї системи людину з її цінностями та переконаннями. Натомість обґрунтування другого підходу належить Карлу Марксу, який за основу взяв взаємодію продуктивних сил та виробничих відносин, тобто, умовно, технологію виробництва. У цьому підході економіка виступає базисом, а цінності, культура та духовність є вторинними, себто надбудовою.
Наступною точкою економічного дискурсу, у якій фігурує поняття цінностей, є тема економічного зростання. Йому сприяють наявність природних, людських ресурсів, технології, капіталу, достатній сукупний попит, а також соціокультурні та інституційні фактори. В останній групі фокус уваги лежить на ставленні людини до праці, схильності довіряти один одному, на толерантності, ощадності та інших переконаннях.
Цікавим є пояснення реакції на зниження податків залежно від того, як себе мислить індивід: чи у короткостроковій чи довгостроковій перспективі. За традиційним підходом, зниження податків зумовлює зростання споживчих видатків домогосподарств у результаті зростання використовуваного доходу. Проте, далекоглядний споживач зауважує, що зниження податків не супроводжується скороченням державних видатків, то у майбутньому урядові неодмінно доведеться знову підвищувати податки, щоб обслуговувати і погашати нагромаджений державний борг. Отже, зниження податків є лише тимчасовим явищем і не спричинить зростання споживання.
Як економісти пояснюють поведінку людини
У неокласичних дослідженнях поведінки споживача як об'єкта мікроекономічного аналізу панівною є гіпотеза про раціональну поведінку, яка передбачає, що індивід володіє повною інформацією про ринкову кон’юнктуру і намагається отримати найбільшу вигоду. Транзакційні витрати, як-от час на ознайомлення з ситуацією на ринку, мають дорівнювати нулю. Це дуже зручна для економістів гіпотеза, але доволі нереалістична, бо для купівлі, до прикладу, джинсів, споживач мав би з’ясувати усі можливі ринки, проаналізувати співвідношення ціни та якості на кожному, а це, щонайменше, потребує величезних затрат часу. Нереалістичність припущення про повну інформацію зумовила виникнення концепції обмеженої раціональності Герберта Саймона, яка передбачає, що індивід зупиниться на першому найкращому виборі, який задовольнить його потреби та розвиток поведінкової економіки.
Прикладом того, що в більшості випадків люди, на перший погляд, поводяться нераціонально, може слугувати така ситуація: йдучи в кіно, людина бере із собою, в першому випадку, гроші, аби купити квиток, в другому – уже куплений квиток та гроші. Уявімо, що вона у першому варіанті губить гроші, а в другому – сам квиток. В якій із ситуацій людина таки піде в кіно? І в першому, і в другому випадках втрати однакові (ціна квитка), як і виграш (або вигоди) – задоволення від перегляду фільму. Тому, відсоток людей, які таки переглянуть фільм, у двох варіантах розвитку подій також має бути однаковим. Проте, кількість респондентів, які таки переглянуть фільм, у другому випадку зазвичай є меншою. Дослідники Д. Канеман і А. Тверскі це пояснюють поняттям «бухгалтерського обліку, який ми ведемо в голові»: в першому випадку ми списуємо загублені гроші на квиток зі статті видатків «розваги», а в другому – зі статті «кіно», яка є, по суті, підрозділом статті «розваги», а отже, меншою. Тому, використавши кошти зі статті «кіно», людина таки відмовляється від перегляду. Натомість, загубивши просто гроші на квиток, люди згодні придбати квиток, списуючи загублені гроші з «іншого» або «розваг».
Значну увагу дослідженню культурних чинників в економіці присвятили представники інституціоналізму та неоінституціоналізму, які запровадили ціннісний аспект в економічні дослідження.
Поява культурного чинника в економічних дослідженнях
Особливістю розвитку основного потоку економічної науки у ХХ ст було інтенсивне використання математичних моделей із високим ступенем формалізації. Проте кількісний аналіз впливу культурних відмінностей на економічні процеси був обмежений відсутністю широких баз даних соціологічних опитувань. Лише наприкінці ХХ ст. з’являється низка глобальних опитувань, результати яких можна формалізувати і використати в економетричних моделях; тоді ж і розпочинаються сучасні математизовані дослідження ролі культурних чинників в економіці.
Результати досліджень сучасних економістів, які намагаються кількісно оцінити вплив культури на економіку
Результати соціологічного опитування, представлені у базі даних World Values Survey, є добрим джерелом для визначення впливу культурного чинника в економіці. Зокрема, на підставі цих даних Л.Гуїсо та ін. у праці «Опіум для народу? Релігія та економічні переконання» (Luigi Guiso, Paola Sapienza, Luigi Zingales (2003) People’s Opium? Religion аnd Economic Attitudes) аналізують вплив релігійного виховання, участі у богослужіннях та релігійної приналежності на низку переконань, які відіграють важливу роль в ухваленні економічних рішень. Для визначення впливу релігії на економіку ці дослідники використали відповіді респондентів на питання такого штибу:
Чи можна загалом довіряти людям? Чи потрібно їх остерігатися?
Яким є місце жінки у суспільстві? Хто має першим отримати обмежене робоче місце: чоловік чи жінка?
Чи можна довіряти уряду та державним інституціям?
Чи є справедливим є ринковий розподіл доходів?
Чи варто вчити дітей ощадливості?
Результати цього економетричного дослідження, яке є значущими з точки зору математики, є такими: загалом релігія справляє позитивний вплив на переконання, які сприяють вільному ринку та поліпшенню інституційної структури; релігійні люди більше довіряють одне одному, більше довіряють урядові та правовій системі, менше схильні порушувати закон, і здебільшого вважають, що ринковий розподіл доходів є справедливий. Варто зауважити, що рівень довіри залежить саме від інтенсивності релігійних практик. Зв’язок між релігією та нетерпимістю простежується серед представників усіх релігій у дослідженні, за винятком буддистів, які є більш толерантними, аніж нерелігійні люди взагалі. Індуїсти та мусульмани найменш толерантні до іммігрантів та представників інших рас. Найбільше не схвалюють податкове шахрайство юдеї, а католики зосереджують свою увагу на ощадливості, приватній власності та конкуренції. Нерівність же вважають стимулом до праці лише протестанти. Загалом, християни демонструють більш позитивне ставлення для переконань, що сприяють економічному зростанню, натомість мусульмани є найбільшими антагоністами ринку.
Ще однією перешкодою для досліджень культурних аспектів в економіці є багатовимірність культури: лише у Вікіпедії можна прочитати про сотні дефініцій цього поняття. Крім того, компоненти культури змінюються із розвитком суспільства, виникає питання про зворотній вплив економічних процесів на цінності та переконання. Тому вже згадані дослідники обмежують культуру такою дефініцією «... звичні переконання та цінності, які етнічні, релігійні та соціальні групи передають з покоління в покоління майже без змін». Отже, за їхнім підходом, належність до певної релігійної, етнічної або соціальної групи формує сталі цінності та переконання, які, своєю чергою, впливають на економічні результати.
Результати експериментів свідчать, що приналежність до соціальної групи впливає на продуктивність (дослідження Hoff and Priyanka, 2005, про залежність продуктивності та змагальності від приналежності до касти). Суть експерименту у тому, що діти із різних каст мали пройти лабіринт за певний проміжок часу. Коли діти із нижчих каст не здогадувалися, що інші знають їхню кастову приналежність, то проходили на одному рівні з іншими учасниками, себто докладали максимум зусиль. Але коли вони дізнавалися, що їхнє становище усім відоме, то втрачали мотивацію показати гарний результат.
Ще одна ціннісна складова, яку досліджують економісти, – довіра. Чому для економістів вона важлива? Тому що будь-яка підприємницька діяльність передбачає невизначеність, а невизначеність потребує довіри, особливо коли мова йде про міжнародну торгівлю або фінансові операції. На великих міжнародних майданчиках для торгівлі, як-от AliExpress, є сотні тисяч продавців, і аби щось купити, найперше потрібно виявити довіру продавцеві. Результати економетричних досліджень показують, що країни із вищим рівнем довіри демонструють вищі показники міжнародної торгівлі товарами та фінансовими активами, а також обміну прямими іноземними інвестиціями. Інший приклад – зв’язок довіри та економіки на персональному рівні: якщо людина схильна довіряти, то її статистичні шанси стати підприємцем/підприємицею – вищі.
Інша ціннісна складова, важлива для економіки – це ощадність. Загальновідомими економічними чинниками рівня національних заощаджень є рівень зростання доходу на особу, вікова структура населення, та фіскальна політика держави. Але рівень національних заощаджень залежить також і від переконань людей щодо важливості виховання у дітей ощадливості (бережливого ставлення до грошей і речей). При тому цей ціннісний чинник співмірний за своїм впливом із темпом зростання доходу на особу.
Релігійні переконання (віра у рай, пекло, життя після смерті) справляють вплив і на економічне зростання. Заангажованість в релігію виховує цінності ощадливості, наполегливої праці, чесності, відкритості до чужинців. Але потрібно зауважити, що існує обернена залежність між зростанням ВВП та частотою відвідуваності богослужінь. Це можна пояснити відволіканням обмежених ресурсів суспільства у «релігійний сектор». Цікаво й те, віра в пекло, чинить сильніший вплив на економічне зростання, ніж віра в рай.
Дослідники Р. ді Телла та Р. МакКалох у праці «Культура, переконання та економічна ефективність» (Rafael Di Tella, Robert MacCulloch (2014) Culture, Beliefs and Economic Performance) спробували поділити переконання на економічні та неекономічні. Для дослідження впливу економічних переконань вони використали, зокрема, відповіді на такі питання: Що можна вважати причиною бідності? Якими є шанси подолати бідність для окремої людини? Хто повинен керувати бізнесом? Чи справедливою є різна винагорода працівникам відповідно до продуктивності кожного (себто, коли секретарка, що набирає текст на комп’ютері швидше, отримуватиме більшу заробітну плату)?.
Результати вразили: дослідники довели, що країни, в яких переважають ліві переконання, демонструють нижчі темпи економічного зростання.
Отже, у низці публікацій підтверджено, що культура, а саме цінності та переконання громадян, впливають на економіку. Проте, важливим є також зворотній вплив економіки на культуру. Це можна простежити у міжнародній торгівлі: транснаціональні фірми продають диференційований продукт, який споживач купує, зважаючи на свою культурну ідентичність. Лібералізація зовнішньої торгівлі активізує процеси обміну товарами та трансформує цінності громадян країни, які купують глобальні продукти та, таким чином, засвоюють глобальні цінності, які у них закладені.
Важливо тут провести аналогії з процесами в Україні. Після лібералізації торгівлі український споживач отримав доступ до неймовірного асортименту товарів. Сама лібералізація торгівлі сформувала нові переконання людей щодо справедливості безмитної торгівлі (або ж несправедливо високого протекціоністського мита). Тепер українські громадяни практикою користування «євробляхами» демонструють свою активну незгоду із високими митними бар'єрами, що обмежують їхні фінансові можливості користуватися відносно дешевими автомобілями.
Записали студентки програми культурології УКУ Людмила Баталова та Ірина Степаняк