Міф: митці бідні — і тому нещасливі

 

Митці не вписуються у стандартну економічну модель пропозиції на ринку праці, вони працюють більше, заробляють менше  і все ж є щасливішими за інших працівників. Пора зосередитись на процесі, а не результаті.

 

Популярне бачення економіки, підкріплене численними заявами, полягає в тому, що митці бідні і неуспішні і, відповідно, мусять бути нещасливі. Митці, що були неуспішними митцями за життя, а в деяких випадках і психічно хворими, такі як Франц Кафка, Емілі Діккінсон, Вінсент ван Ґоґ, Поль Ґоґен чи Франц Шуберт, отримали значний резонанс у суспільстві, в історії мистецтв та філософії. Тривка атракційність пов'язаності зв’язку між творчістю та психічною хворобою суто концептуально може коренитися в потребі суспільства розглядати і генія, і психічну хворобу як “девіантність”. Однак ринок мистецької праці справді позначений кількома несприятливими умовами, такими як низька оплата праці, вищий за середній рівень безробіття і вимушена неповна зайнятість. Пересічно митці заробляють менше, ніж могли би заробляти з тими ж кваліфікаціями в інших професіях, і їхні доходи демонструють більшу нерівність, ніж в інших у їхній референтній групі. Вони страждають від вищого за середній рівня безробіття і вимушеної часткової зайнятості, такої як неповний — не з їхнього вибору — робочий день чи непостійна робота. Попри все, сфера мистецтва приваблює багато молоді. Кількість студентів значно перевищує наявні вакансії.

 

Класичне економічне пояснення для цього парадоксу таке, що мистецький ринок праці є ринком суперзірок і митці більше люблять ризик. Інше пояснення з сфери психологічної економіки стверджує, що митці переоцінюють ймовірність майбутніх успіхів. Обидва пояснення є орієнтовані на результат і фокусуються на доходах, які митці отримують як результат своєї роботи. Наше дослідження фокусувалось на іншому підході, який підкреслює важливість процесу чи задоволення, яке митці переживають під час своєї роботи.

 

Ми виявили, що митці в середньому є значно більше задоволені своєю роботою, ніж не-митці. Вище задоволення спричинене вищими “процедурними” характеристиками роботи митця, такими як різноманітність завдань, навчання в процесі роботи і можливість використовувати широкий спектр здібностей та почуватися реалізованим у роботі. Своєрідний спосіб життя, сильне відчуття спільноти і високий рівень особистої автономності, що відображається у високому рівні самозайнятості серед митців, — сприяють їхній вищій сатисфакції. Кореляція між доходами та задоволенням від роботи є позитивною як для митців, так і не-митців — як передбачає класична економіка. Однак, порівняно з не-митцями, у митців цей зв’язок слабший. Це означає, що вищі доходи посилюють щасливість митців, але меншою мірою, ніж цю щасливість не-митців. Що цікаво: припущення неокласичної моделі, що більше годин праці робить особу нещасливішою, не стосується митців. Триваліші години роботи не зменшують їхнього вдоволення роботою. Оскільки митці не вписуються в стандартну економічну модель пропозиції на ринку праці, то було б також розумно відкинути уявлення про бідного і нещасливого митця. Врахування задоволення, яке люди можуть і отримують під час роботи чи іншої діяльності, а не фокусування лиш на отриманих ними результатах, несе в собі потенціал для подальшого прогресу в економічних дослідженнях.


Лассе Штайнер — проект-менеджер корпоративних досліджень, CREMA (Центр досліджень в економіці, менеджменті та мистецтві), Цюріх, Швейцарія.



Lasse Steiner
Artists Are Poor and thus Unhappy
Economic Ideas You Should Forget [Економічні ідеї, що їх маєте забути] (березень 2017)
Зреферувала Христина Семанюк

 

26.05.2017