У Львів, дня 23 н. ст. мая 1892.
Читателї "Дѣла" запримітили певно, що послїдними місяцями тут і там духовеньство наше на соборчиках деканальних звязало ся честію, щоби з усякими властями краєвими уживати виключно язика руского. В слїд за патріотичним духовеньством пійшли і деякі громади, узнали себе рускою стороною і порішили не лиш у внутрішнім дїловодстві, але і в зносинах з властями уживати також лиш руского язика. Другі громади дали тим писарям громадским, котрі не вміють руского язика і письма, речинець, до котрого мають навчитись того язика і від сего зробили зависимим их становиско на дальше. В закладаню читалень обявляєсь троха більшій рух і від часу до часу читаємо в дневниках руских, що тут і там повстають читальнї "Просвіти". Творять ся місцями і сторожі огневі, закладають ся школи там, де их доси не було, будують ся нові хороші церкви. От і Коломия, надїючись відкритя нової рускої ґімназії, загадала подбати о товариство "Шкільної Помочи". Коломия і Перемишль забирають ся і до відкритя дївочих институтів. Львовяне, мимо сильних супротивних аґітацій, довершать дїла заснованя першого руского товариства убезпечень. А не можна казати, щоб истнуючі у Львові і в краю товариства наші просвітні, спілки економічні і бурси не робили свого дїла. Русин галицкій, хоч довелось єму имя "пізного", дає в найновійших часах таки явні познаки житя і починає забиратись до так званої "орґанічної роботи", пересвідчений, що своя поміч найлучша і найпевнїйша.
При всїх тих проявах житя відрадною єсть і та обставина, що почин до дїла виходить подекуди вже не виключно від интеліґенції рускої, але і від самих селян. Видко, що дотеперішні труди товариств наших привели нарід бодай в части до сві домости своїх потреб і прав. Люд сам починає користати з того, що єму вільно зробити в державі конституційній. А єсть надїя, що по заспокоєню близших, місцевих потреб, по школї, читальни, касї позичковій, крамници, сторожи огневій і дїловодстві рускім — селянин рускій подумає, або охотно прийде в поміч тим змаганям просвітно-економічним, котрі будуть дотикати вже не самої лиш громади, а повіту і краю. Доброї волї і охоти, випливаючої уже з самосвідомости і чувства патріотичного, селянам нашим нїхто відмовити не може. Противно, чужі хвалять єго, і нераз доводить ся нам чути з уст Поляків слова: "Dajcie nam waszego wieśniaka!" Матеріял се великій і добрий, щирий своїй справі і витревалий в дїлї тогдї, як уже рішив ся поставити першій крок. Впрочім і исторія учить нас достаточно, що наші маси народу не були нїколи тяжкі і двигались охотно до дїла. Рускій селянин скоро розгляне ся в обставинах і нераз може менше деліберує pro і contra, як интеліґентний Русин. Маси наші двигались кождого часу, коли тілько бачили яку небудь грозу над собою. Они одушевлялись походами против басурманів за-для високої идеї оборони христіяньства. Они боронили личної свободи чоловіка далеко скорше, анїж идея рівности і прав чоловіка зажадала кровавих жертв на Заходї. В часах нетерпимости реліґійної міщаньство руске несло громадно свої лепти на престол вітчини, вязалось в братства, дїлало само майже без принуки, а навіть в опозиції против тих, котрі як раз повинні були станути в оборонї интересів руского народу. Della Valle, лїтописець XVI віку, Швайцар, гордий на свій нарід і не скорий хвалити чужинцїв, пізнавши лише з-далека рускій нарід в часах лицарских походів Caгайдачного на Туреччину, — сей Della Valle каже виразно, що лише три народи в Европі мають почутє свободи і навіть републиканизму, а тими були вже в XVI віцї окрім Швайцарів — Голяндцї і Русини. Під такими тяжкими ударами, які наносив на нас то варварскій Всхід, то культурний Захід, не всякій нарід був би в силї удержатись і заховати в собі достаточні сили до дальшого розвою і житя на будуче. По головах наших переходив не один Аттила в різних видах, один від другого грізнїйшій, а мимо всего, мимо відступства висших верств і навіть гнету від тих відступників, нарід наш устояв ся і здобуває для себе з-вільна те, що єму довгими віками відмовлювано — просвіту і бодай якій-такій бит економічний.
Та сама исторія учить нас, що лише ті держави на всходї Европи були сильні і повні значіня, при котрих случайно був нарід рускій. Литва двигнулась і оборонилась перед обома орденами нїмецкими лише силою народу руского. Нарід рускій надав відтак Польщі то велике значінє, яке та держава посїдала аж до кінця XVII віку. І теперішна Россія бере засоби духової і матеріяльної сили з руского народу. А вже-ж і на те годї призабути, що та частинка Руси, якою єсть Галицка Русь, без шхяхти а хвилево і без патріотичного духовеньства посміла остоятись при своїм і опертись струям ґерманізаційним і польонізаційним. Що більше! Статистика нових часів показує дуже наглядно, що елємент рускій, без нагальних средств, а зовсїм спокійно і поважно ассимілює собі чужі елєменти на цїлій просторони від Сяну аж по Волгу і Кубань підкавкаскій. З давних Ґотів Печенїгів, Половцїв, Моголів, що колись навіть давили Русь, не лишилось по нинї нї слїду. А вся заслуга за те спадає виключно на того руского селянина.
І от такій матеріял маємо ми нинї вести дальше до лучшої будучности, — такій матеріял, що і без проводу держав ся сам, немов-би инстинктом, при своїй мові, вірі, звичаю та обичаю, і зберіг те все майже в цїлости. Розуміє ся, що о успіху роботи, яку повинна интеліґенція руска розвести як найширше в хосен сего свого народу при тих даних не можна сумніватись анї на хвилинку. Тілько робота та, той труд для селянина руского зі сторони єго провідників мусить бути розумний і управильнений. Не доривочно, не хвилево, не для пустої демонстрації треба тому красному народови приходити в поміч, а постійно і витревало, не спускаючи з ока нї одної єго потреби і усуваючи з дороги все то, що спиняв єго розвій духовий і матеріяльний.
Хоч у нас на той темат писано вже богато, — бо на похвалу нашу можемо сказати, що интеліґенція руска скорше звернулась до селянина свого, нїж хто небудь другій — отже хоч писано богато на той темат, то таки хочемо в слїдуючах статях ще раз всесторонно обговорити справу так званої "орґанічної роботи" і указати, що нам під нинїшну хвилю зробити треба, щоби колись интеліґенції рускої в Галичинї не осудила исторія в єї некористь.
