Володимир СЕМКІВ

Розвиток релігійності у Центральній та Східній Європі йде у протилежних напрямах: у суспільствах, де переважає католицизм, спостерігається тенденція до секуляризації, натомість православні держави – вкупі з Україною – декларують свою дедалі більшу «воцерковленість». Як свідчить масштабне соціологічне дослідження, оприлюднене щойно американським Pew Research Center, цей розрив почав зростати приблизно з часу падіння Берлінської стіни.

 

Число респондентів, котрі признаються до православних християн, в Україні зросло з 39% у 1991 році до 78% у 2016-му, а, для прикладу, в Росії – з 37% до 71%.

 

Pew Research Center пов’язує зростання числа православних відлигою після десятиліть примусового атеїзму у країнах колишнього Совєцького Союзу. На думку дослідників, протилежні тренди у переважно католицьких і переважно християнських країнах «можна пояснити політичною географією»: католицькі суспільства лежать у західній частині регіону, з-поміж них лише Литва входила до СРСР. Водночас дослідницький центр звертає увагу на те, що в багатьох «совкових» країнах релігійність стала елементом національної ідентичності без великої відданості власне церковним ритуалам чи доктринам.

 

 

Натомість у країнах, де переважає католицизм, динаміка є протилежною. У Польщі за 25 років число католиків зменшилося з 96% до 87%, в Литві – з 88% до 75%, в Угорщині – з 63% до 56%. Згідно з інтерпретацією дослідників, це частково пояснюється тим, що значна частина населення в таких країнах, як Польща та Угорщина, за комуністичної епохи продовжувала сповідувати католицизм, а відтак після розпаду СРСР не зазнала «релігійного вакууму».

 

«Повернення релігії в регіон, у котрому колись домінували атеїстичні режими, вражає – особливо у декотрих історично православних країнах, де рівень релігійності в останні десятиліття відчутно збільшився», – прокоментували у Pew Research Center.

 

 

Політичні розходження проявилися, коли респондентам ставили питання: «Наскільки релігійною, на Вашу думку, була Ваша країна у 1970–1980 роках і наскільки релігійною вона є тепер?» Із незначними винятками майже всі держави колишнього СРСР ствердили, що теперішнє суспільство є більш віруючим, аніж 30 років тому. Зокрема, в Україні релігійність сучасного соціуму підтверджує 59% респондентів, а «радянського» – 15%. Найбільшу різницю в зростанні вірувань спостерегли у Грузії (різниця між відповідями становить 62%), в Україні (+44%) та Росії (+40%).

 

Для порівняння, наші європейські сусіди – Польща та Румунія – спостерігають релігійний «відступ»: від'ємний приріст становить відповідно 30% і 27%.

 

 

Незважаючи на те, що число католиків у порівнянні з православними ніби зменшується, вони суворіше дотримуються релігійних приписів. Для прикладу, в Польщі 41% із числа всіх віруючих відвідує храм щонеділі. В Україні – лише 16%, а в Росії – взагалі 7%.

 

Частка католиків, котрі здійснюють релігійні обряди, приймають причастя і дотримуються Великого посту, значно випереджає практиків православ’я. Окрім того, для католиків більш властиво ділитися з іншими людьми своїми міркуваннями про Бога, читати або слухати тексти зі Святого письма.

 

Так, у Польщі до причастя йде 77% католиків, а в Росії – 30% православних; дотримується посту 74% поляків-католиків і 27% росіян-православних.

 

 

Цікаво, що розрив у дотриманні християнських практик дуже відчутно помітно на прикладі України. Pew Research Center у своїх результатах окремо подає думку українців-православних і українців-католиків (а властиво, прихожан Української греко-католицької церкви). Дослідники наголошують: Україна – єдина з досліджених країн, у котрій більшість католиків не належить до Римської католицької церкви.

 

Українські католики у релігійних практиках дуже подібні на поляків і литовців, натомість українські православні – на росіян або грузин. Так, 76% католиків беруть участь у таїнстві євхаристії, а 54% дотримуються посту. Серед православних 38% ходить до причастя, а 29% обмежує себе в піст.

 

 

Вдвічі більше число католиків щодня звертається до Господа з молитвою – 56% проти 28% у православних.

 

 

Окрім того, мешканці країн із православною більшістю схильні дотримуватися архаїчних поглядів на гендерні ролі: наприклад, вважати, що зобов’язання жінки перед суспільством – народжувати дітей; що дружина завжди мусить коритися чоловікові. В Україні так думає 41% респондентів – удвічі більше, ніж у Вірменії, однак на 5% менше, ніж у Росії.

 

 

Згідно з результатами дослідження, у багатьох країнах релігійна та національна ідентичність тісно пов’язані. Pew Research Center акцентує на тому, що це стосується держав, котрі жили під комунізмом, зокрема Росії та Польщі, де більшість респондентів вказують на те, що належність до православної чи католицької церкви – важлива умова, котра дозволяє вважати людину «правдивим росіянином» або «правдивим поляком». Загалом же цей тренд характерніший таки для православних країн.

 

«Хоча в регіоні католики загалом більше дотримуються церковних приписів, аніж православні, та зв'язок між релігійною та національною ідентичностями є сильним у країнах з православною більшістю. У країнах, де православні християни становлять більшість, значна частка населення стверджує, що бути православним важливо для того, щоб направду належати до національної ідентичності їхньої країни (з медіаною у 70%). Для прикладу, у чотирьох країнах з католицькою більшістю медіана у 57% стверджує подібне про належність до католиків», – коментує Pew Research Center.

 

В Україні православна ідентичність важить для національної ідентифікації 51% респондентів.

 

 

При цім дослідники наголошують, що бути православним особливо важливо для росіян, хоча відсоток охоплення такою ідеєю в РФ у порівнянні з іншими державами є якраз не сильно виразним – 57% (тобто це «католицька» медіана). Хоча цікаво, що «православну» Росію любить майже чверть тамтешніх росіян. Можливо, Pew Research Center акцентує на цьому з огляду на те, що більшість православних держав є російськоцентричними.

 

«Політична – а іноді й релігійна – мапа Центральної та Східної Європи неодноразово перекроювалася протягом сторіч. Росія, фактично як синонім Російської імперії або СРСР, завжди грала ключову роль у визначенні політичних і культурних меж регіону. Сьогодні багато православних християн – і не лише християн Російської православної церкви – дотримується проросійських поглядів. Більшість бачить Росію як важливий буфер супроти впливу Заходу, і багато хто каже, що Росія має особливе зобов’язання захищати не лише етнічних росіян, а й православних християн у інших країнах», – коментують дослідники.

 

 

Згідно з результатами дослідження, у Центральній та Східній Європі знайшлася однісінька православна країна, котра не погоджується з думкою, ніби Росія мусить захищати православних за межами своєї держави. Так, це Україна. Хоча навіть для України – держави, котра вже три роки прагне відкараскатися від «защітніков» – показник підтримки є вельми великим: 38%, і це при тім, що дослідження не проводили на окупованих територіях.

 

Право Росії на захист православних підтримують: Вірменія (79%), Сербія (74%), Росія (72%), Греція (69%), Румунія (65%), Молдова (63%), Білорусь і Грузія (по 62%), Болгарія (56%).

 

 

Дослідження також встановило, що багато православних християн, котрі мешкають у Центральній та Східній Європі, визнають духовне лідерство Росії. Відповідаючи на питання щодо визнання провідника православної церкви, значна частка наділила статусом «primus inter pares» («першого серед рівних») не Патріарха Константинопольського Варфоломія I, а російського Кіріла. Патріарх Москви має найбільшу вагу для православних у Росії (69%), Естонії (65%), Латвії (57%), Білорусі (54%) та Молдові (51%). Національний патріарх виступає основним авторитетом для Грузії (93%), Болгарії (59%), Румунії (58%), Сербії (56%), України (46%). А Патріарха Константинопольського найбільше шанують у Греції – 56%.

 

 

При цім цікаво, що в Росії – попри її власне сприйняття як лідера православного світу, попри те, що з таким трактуванням погоджується здебільшого і вся православна паства Центрально-Східної Європи – лише 44% відчувають зв'язок із православними християнами з інших країн.

 

Що, власне, й хотілося підтвердити: у російському православ’ї набагато більше політики і геополітики, ніж власне релігії.

 

19.05.2017