Ярослав Підгора-Гвяздовський

18 травня, в день пам’яті про депортацію 1944 року радянською владою з Криму кримсько-татарського народу, в український прокат вийшов фільм татарина Ахтема Сейтаблаєва «Чужа молитва»: важливе кіно про важливі речі. Віддаю належне спробі режисера зробити фільм за покликом совісті, а не за бажанням виділитися. Хоч спроба виявилась занадто слабкою, аби зрозуміти увесь жах трагедії.

 

 

Хто б у що б не вірив, був би він християнином, мусульманином, іудеєм чи навпаки атеїстом, – всі розуміють знаки, і часом слідують за ними. Отже, в день показу в столичному кінотеатрі «Баттерфляй. Космополіт» я піднімався на третій поверх ліфтом з назвою «Шиндлер». А наприкінці післяфільмової прес-конференції один понад міру емоційний журналіст порівняв «Чужу молитву» зі «Списком Шиндлера» Стівена Спілберга, питаючи про плани творців щодо подачі фільму на здобуття премії Американської кіноакадемії «Оскар»… Втім, мені йдеться не про очевидні знаки, як у випадку з табличкою «Вихід», яка й означає вихід. Я радше говорив би про телепередачу, котру в свій час побачили продюсер Іванна Дяюра та актор і режисер Ахтем Сейтаблаєв: про татарську дівчину Саїде Аріфову з дитячого будинку в Бахчисараї під час Другої світової війни, рятівницю сотні дітей, у тому числі 88 єврейських. Саме ця передача спонукала майбутніх творців фільму до його створення. Я б говорив про випадково побачену під час зйомок попереднього фільму Ахтема, «Хайтарми», виїмку в камені, що дивовижно нагадувала карту України з його законним шматочком Криму на півдні. Говорив би про орла, що ширяв над знімальним майданчиком «Хайтарми», а саме орел, за однією з версій, і символізує тарак-тамга, знак на гербі кримських татар.

 

Насправді, ціла вервечка подій під час і після зйомок «Чужої молитви», на мою думку, покликана сплести вузол вибраності ідеї, правильності, неодмінності. Конче треба знімати кіно саме про таких людей, як Саїде. І важливо, щоб знімали люди, подібні до Ахтема Сейтаблаєва, який сам є татарином, багатодітним батьком, актором і режисером, за плечима якого вже є досвід зйомок фільмів про депортацію. Бо «Хайтарма» теж про це, тільки з іншого боку.  Ахтем мусив зняти цей фільм. Він цього прагнув, і на початку в нього все складалося гладенько.

 

Визнання його «Хайтарми» 2013 року дало йому бонуси як режисеру. На кінець 2015-го року два сезони передачі «Хоробрі серця» дала бонуси популярності в якості ведучого. А того ж року серіали «Гвардія» та «Центральна лікарня» зробили його зіркою як актора. Тож не дивує, що на 7-му конкурсному відборі Держкіно проект Ахтема з робочою назвою «Її серце» легко отримав підтримку Експертної комісії. Проблема полягала у пошуках відповідної виконавиці ролі Саіде, бажано справжньої татарки – зі знанням традицій, мови та історії. З першого погляду, очевидним є вибір Джамали, але однієї ролі в кіно, в «Поводирі», аби стати доброю акторкою, не достатньо. Врешті, Ахтем зупинився на київській акторці Лілії Яценко. Крім її краси, він інтуїтивно відчув кревність – лише після зйомок Лілія зізналася, що її прадід був татарином.

 

 

З актором Атзмоном Вірцером Шмуелем, чий герой, ізраїльтянин, вирішує перед смертю таки розповісти про своє спасіння мусульманською праведницею Саїде, теж дивні співпадіння. Вже після зйомок в Єрусалимі він розповів Ахтему, що сам родом з України, що ледве пережив голодомор, від якого разом з родиною втік спочатку до Польщі, потім до Італії, і врешті опинився в Ізраїлі.

 

 

Інший актор, Себастіан Антон, підійшов, як мрія – типажно і духовно. Граючи другопланову роль німецького солдата, він виглядав в кадрі ідеально. Оригінальність його обличчя доповнювалася розумінням специфіки ролі. Адже Себастіан походить з етнічних німців, а тепер живе в Берлін, де у свій час посилено вивчав не тільки історію Другої світової, а й її наслідки для Німеччини, які, за його словами, промовленими на згаданій київській прес-конференції, мають навіть спеціальну назву – «переосмислення».

 

Так само з Берліну й начальник героя Антона, уроджений австрієць Адріан Цвікер. Його головна роль, оберштурмбаннфюрера – справжній акторський вогонь в «Чужій молитві». Він не просто грає, він живе, і ця розкутість навпіл з холоднокровною жорстокістю провокує ледве чи не єдиний порух душі глядача. Саме так – ледве чи не єдиний. Бо, чесно кажучи, актори в «Чужій молитві» – один з найбільших мінусів фільму. І великою мірою, на жаль, це стосується Лілії Яценко та всіх акторів-дітей.

 

При всій миловидності Лілії, вона відіграла свою роль так одноманітно, що краса не порятувала. Адже перше зацікавлення потрібно розвивати, доповнювати його харизмою, а далі розмальовувати акторськими талантами – іншими словами, грати. Катастрофа, коли актор не має харизми, хоча за межами камери він – щира душа. На прес-показі Лілія могла переконливо топнути ніжкою, вимагаючи дати місце її мамі, погрожуючи своїм демаршем. Чому ж тоді в кадрі цієї  переконливості в день зі свічкою не знайдеш? І я не кажу про жалюгідний грим під час її побиття німецьким офіцером (в реальності їй зламали кістки), я кажу про один і той самий вираз обличчя надутої дівчинки, про сльози, яким не віриш, про роль героїні Саїде, яка не зіграна, а програна, як бій. І діти в цьому плані все лише погіршили. Бо знову ж таки – за правильним типажем немає більше нічого.

 

 

Всім відомо, як важко знайти талант серед маленьких акторів, або просто маленьких-великих фантазерів. Ще важче працювати з такими на майданчику, намагаючись скерувати їх в правильне русло волі режисера та всього фільмового сюжету. Додамо до цього математику, коли один знімальний день для дітей треба множити на три. А у Ахтема не було потрібного для таких розкошів бюджету, і це друга велика проблема фільму.

 

Тогочасне, 15-го року, обмеження видатків Держкіно сумою в 10 мільйонів на повнометражний фільм, катастрофічно позначилося на виробничому графіку, позбавило його гнучкості. Навіть з урахуванням допомоги грузинської сторони (бо зйомки через анексію Криму було вимушено перенесено до Грузії) та ізраїльської (кілька днів знімали в Єрусалимі), і загального бюджету в 31 мільйон, грошей не вистачило задля такого амбітного проекту. Бо потрібно було б створювати паралельні історії, розширяти образи героїв, придумувати їм минуле, вади і чесноти; збільшилась би кількість героїв; кількість локацій виросла б удвічі-втричі, а, відповідно, кількість знімальних днів. Тільки в такому випадку історія Саїде не виглядала б звичайним телевізійним фільмом з пласкими персонажами. А мусила б бути історія, адекватна до реальних подій, як заявлено на початку фільму, до того «Списку Шиндлера», з яким так недоречно порівняли роботу Ахтема. Бо, як пише Ібраїм Воєнний, Саїде не тільки визнала єврейських дітей татарськими і навчила їх мусульманській молитві. Вона навчила дітей кримсько-татарської мови, діставала фальшиві документи та медичні довідки, переховувала кількох дітей у сусідньому селі, співпрацювала з партизанами, ремонтувала свій дитячий будинок і відремонтувала ще один, куди врешті перевела всю свою «сім’ю»; їздила туди-сюди, мала купу знайомих-помічників, неодноразово проходила жах гестапо…

 

 

 

Не сказано у фільмі про ту чудову передачу 2003-го року, яка спонукала до зйомок, в якій Саїде особисто, після десяти років проживання в Криму, розказала про своє бажання знайти врятованих нею єврейських дітей. Не сказано у фільмі про те, що вона їх так і не знайшла. І більше того – що вони її не шукали. 88-м врятованим нею вже дорослим людям чомусь було байдуже до їх рятівниці…

 

 

…Чому фільм не вдався? А чому не вдалися «Квіти війни» великого китайського режисера Чжана Імоу про страхітливу Нанкінську різню в 1937 році, хоча бюджет був майже 100 мільйонів доларів, а в головних ролях грали американські та китайські зірки? Чому провалилася «Обітниця» Террі Георга про геноцид вірмен в Туреччині 1915-го року? Гадаю, не тому, що і там, і там грав Крістіан Бейл. Причини у всіх різні. Режисер «Чужої молитви» – професіонал, я зараз визнаю це, як і чотири роки тому, коли вписав його «Хайтарму» в десятку кращих українських фільмів років Незалежності. Гадаю, причина комплексна: в банальній переоцінці власних сил і в особистих проблемах під час зйомок. Неможливо намагатися вирулити фільм з мінімальним бюджетом, і в той самий час намагатися не збожеволіти від того, що тобі крає серце.

 

Аби порятувати ситуацію вже на фінішні, продюсер Іванна та сам Ахтем придумали гарний хід: заручитися підтримкою відомого дистриб’ютора «Вольга Україна», у якого лише цього року в списку значилися такі хіти, як іспанський колос «Голос монстра», французька «Балерина» та американо-чилійсько-китайський бенефіс Наталі Портман «Джекі». Дуже вдала нова назва «Чужа молитва» на заміну робочій – «Її серце», потрапляє в десятку, ніби промовляючи до глядача, що чужої молитви не буває, як не буває чужих дітей. В бонуси варто зарахувати і плакат. Як на мене, це постріл в десятку – з одного боку, чіткою передає закладений меседж, а з іншого… повторює плакат нещодавно прокатаного американського блокбастера «Логан». Ймовірно, такий «збіг» може зіграти позитивну роль в очах глядачів, що ставляться до українського кіно з недовірою. В будь-якому випадку, всі засоби добрі, аби досягти цілі. А далі всі сподівання на «Кіборгів», з якими Ахтему вже помилитися не можна.

18.05.2017