Дарон Аджемоґлу

Капіталізм вичерпав себе, бо ми фокусуємося на хибних речах, як-от приватна власність капіталу. Пора відмовитися від цієї концепції та концентруватися на політичних і економічних стимулах, що формуються широким комплексом інститутів.

 

 

З корінням, що тягнуться від голландських, французьких та англійських мислителів XVII і XVIII століть, поняття капіталізму має бездоганний інтелектуальний родовід і було опорою не одного важливого філософа XIX віку, в тому числі Адама Сміта, Давида Рікардо, П'єра-Жозефа Прудона і Карла Маркса. Незважаючи на цей вражаючий історичний арсенал, науковцям пора відмовитися від нього (а певного дня, можливо, вслід могли би піти полемісти). Як поняття, яке настільки просякнуте ідеологією, може бути корисним для академічного дискурсу? Для одних це економічна система, що корениться в найгрубших формах експлуатації, завше вагітних несправедливістю і нерівністю. Для інших — чистий ідеал ефективності й динамізму, найкращий рецепт для справедливого суспільства.

 

Направду, визначення капіталізму сповнене протиріч. Найбільш поширеним є "економічна система, заснована на приватній власності на засоби виробництва, що використовуються для отримання прибутку". Але інші дефініції посилаються на "вільний ринок". Наприклад, Оксфордський словник економіки визначає його як "економічну систему, в якій приватний капітал або багатство використовується для виробництва та розподілу товарів, і ціни здебільшого визначаються на вільному ринку", натомість Мерріам-Вебстерський словник подає його як "економічна система, що характеризується приватною чи корпоративною власністю на засоби виробництва, інвестиціями, що визначаються приватним рішенням, і цінами, виробництвом та розподілом товарів, що в основному визначаються конкуренцією на вільному ринку." "Вільний ринок" є також основним принципом визначення капіталізму Мілтона Фрідмана в його "Капіталізм і свобода" [Capitalism and Freedom] та в концепції Айна Ренда в "Капіталізм: Невідомий ідеал" [Capitalism: The Unknown Ideal]. Конотації або, можливо, навіть цілковита еквівалентність до терміну "вільний ринок" з "абсолютно конкурентних ринків" робить, незважаючи на інші дефініції, монопольну владу і прибутки одними з визначальних аспектів капіталізму (в тому числі й у Марксовому "Капіталі", який благословив "Загальний закон зниження норми прибутку" на ключову характеристику капіталістичної системи, й у "Монопольному капіталі" [Monopoly Capital] Свізі та Барана). Але нема згоди навіть щодо того, чим є наявність монопольного прибутку — гріхом чи чеснотою. Навіть якщо в багатьох марксистських дослідженнях він є гріхом, то в класичній Шумпетеровій "Демократія, капіталізм і соціалізм" [Democracy, Capitalism, and Socialism] він є драйвером інновацій та технологічного прогресу.

 

Але найтривожніше те, що акцент на власності засобів виробництва, й особливо капіталі, змушує нас фокусуватися на хибних речах. Чи дійсно пожиточне для класифікації країн посилання на те, що там є приватна власність на капітал? За такою демаркаційною лінією, і Єгипет Хосні Мубарака, і соціал-демократична Швеція є капіталістичними економіками.

 

Корінь цієї проблеми в тому, що для більшості проблем, які нас цікавлять — наскільки поширене процвітання, економічне зростання, технологічний прогрес, чи спричинена суспільством соціальна мобільність, — питання існує чи не існує (де-юре) приватна власність на капітал не є надто релевантним. У "Чому нації зазнають невдачі: Витоки могутності, процвітання і бідності" [Why Nations Fail: The Origins of Power, Prosperity, and Poverty], Джеймс Робінсон і я стверджували, що багато назовні різних суспільств мають подібні екстрактивні економічні інститути, які створюють сукупність формальних і неформальних правил на користь політично впливових груп і за рахунок решти суспільства. При цьому ті екстрактивні інститути не здатні генерувати стимули і можливості для технічного прогресу та сталого економічного зростання. У зв'язку з цим екстрактивні інститути "капіталістичної" економіки Мексики мають набагато більше спільного з жорсткою комуністичною системою Північної Кореї, ніж зі швейцарським "капіталізмом".

 

Чи економічні інститути є екстрактивними, чи — в іншій протилежності — інклюзивними, значною мірою залежить від політичних інститутів. Поняття капіталізму, фіксуючись на суто економічних відносинах, як-от власність капіталу і засоби виробництва, дефокусує нашу увагу далеко від політичної економії — і політики — економічних конфігурацій, в які занесло суспільство.

 

Настав час відмовитися від цього поняття і сконцентруватися на політичних й економічних стимулах, що формуються широким комплексом інститутів.

 


Daron Acemoglu
Capitalism
Economic Ideas You Should Forget [Економічні ідеї, що їх маєте забути] (березень 2017)

Зреферував О.Д

 

18.05.2017