З наукових повідомлень можна легко зробити висновок, що це від них залежать наше здоров'я, краса, щастя, інтелект і успіх в житті. Чи справді ми є рабами своїх генів? Якою мірою ми можемо на них впливати?
Вони збільшують ризик гіпертонії. Два гени вдалося зв'язати з більшою крихкістю кісток у жінок. Відкрито генетичні причини звуження клапана аорти. Фахові видання пишуть про ген, який може бути відповідальним за збільшення ризику захворіти на цукровий діабет 2-го типу та ожиріння. Американські дослідники відкрили ген, що визначає тривалість сну. Одиничної мутації в одному гені достатньо, щоби перевернути коміть головою ритм дня. Схильність до розвитку синуситу і виникнення поліпів носа може бути пов'язана з генетичними причинами.
Це лише декілька з найновіших наукових повідомлень. Де тільки не повернешся — всюди гени. Це вони визначають твою зовнішність, уподобання, риси характеру, схильності до хвороб, а дехто каже, що й тривалість життя. Чи це означає, що ми є їхніми рабами? Зробимо все, що захочуть? Якщо вони змушуватимуть нас до певної поведінки (агресії, впертості, депресії, ейфорії), то ми не зможемо їм протистояти? Якщо присудять нам якусь хворобу, то будемо змушені занедужати?
"Кожна наша риса якось генетично обумовлена, але жодна з них не є генетично детермінованою," — заспокоює професор Лешек Качмарек, молекулярний біолог з Інституту експериментальної біології ПАН ім. Ненцького. Гени дають нам певний спектр поведінки, поза який ми не вийдемо, але який є дуже широким. Вплив середовища тут величезний.
Ми знаємо, що наш ДНК складається з 25 тисяч генів, які, ніби команда інженерів, формують наш організм. Але ті інженери також потребують інструкцій — що робити, коли і як. Людська печінка містить у своїх клітинах ті самі гени, що і мозок, і, тим не менше, звідкись знає, що запускати слід тільки визначені. Цих інструкцій ми не можемо читати літерами, які складаються в ДНК, треба читати між рядками. То група хімічних сполук, котрі діють як перемикачі: причіпляються до даного гена — і його вимикають, відчіпляються — і його активують. Увімкнути / вимкнути — як вмикач світла. Загалом ці вмикачі називають епігеномом. Епігеном — така "накладка" на наш ДНК, котра вирішує, який наш ген — і як — активується, а який — ні.
Епігеном надзвичайно вразливий до дії середовища. Щораз більша кількість науковців пересвідчується, що невелика кількість вітамінів, короткочасний вплив токсинів, навіть ніжніше материнське піклування може змінювати епігеном. Епігеном діє як піаніст, що має до диспозиції завжди той самий набір клавіш рояля, а все ж, залежно від обставини, може зіграти з їхньою допомогою вальс або мазурку.
Ще несподіванішим відкриттям є те, що вчинені середовищем зміни в нашому епігеномі можуть бути перенесені на наступні покоління без змін у ДНК. Відомо, що опромінювання здатне змінювати гени, середовище в утробі матері може діяти так само — дієта, поведінка, оточення здатні впливати на генетичну інформацію і лишати відбиток на цілі покоління. Те, що ти вип'єш або викуриш, позначиться на твоїх правнуках.
Це перевернуло генетику. Ми звикли думати, що ми — це наші гени. Що в них криється невідворотна доля. І навіть дещо себе розгрішували з їхньою поміччю: я грубий? — це не моя провина: такі маю гени.
Ба! Це гени в безславні моменти історії стали зброєю суспільної і політичної боротьби. Про це йдеться у фільмі "Чи все вирішують гени" [In the Name of the Gene]. Його творці розповідають, як людей поділено на генетично цінних і "соціально непотрібних". Одних плекають, інших — у кращому випадку — стерилізують. О ні, зовсім не йдеться тут про фашистську Німеччину, а про Сполучені Штати 50-х чи 60-х років ХХ століття. Про Швецію, в якій до 1975 року стерилізували 63 тис. "непридатних'' або "соціально непристосованих" осіб. Генетичну цінність могло визначати не тільки етнічне чи національне походження, а й бідність. Економічна криза спричинилася до того, що підтримка і лікування неповносправних осіб були чималим тягарем для держави. Так само і витрати, генеровані узалежненими чи соціально безпорадними. Тому й запустили програми, що мали обмежити можливість передачі генів наступним поколінням через "небажаних" і "нездорових" осіб. У кількох країнах запровадили закон, що забороняє шлюби таким людям. Розпочались також і великомасштабні програми примусової стерилізації і кастрації осіб неповносправних, з генетичними вадами чи з так званого марґінесу.
Такі практики були у Фінляндії, Норвегії, Данії, Японії, Швейцарії, Канаді, Латвії, СРСР та в Ісландії. У багатьох випадках процедури здійснювали на підставі побіжних, поверхових обґрунтувань, в яких часто можна було бачити прояви расових і світоглядних упереджень.
Нині євгеніку вважають ганебним явищем. Однак чи вона зникла? Підтримка і лікування неповносправних осіб далі є тягарем для державних бюджетів. Як, наприклад, дає собі раду з цим та ж Америка у своїй системі охорони здоров'я? Зле. Селекція триває далі — через різну доступність медичної допомоги за фактором заможності, стверджують творці цього документального фільму. Зростає смертність дітей із малозабезпечених сімей еміґрантів. Із 1,2 млн абортів у США 2006 року більш як половину зробили чорні жінки, в той час як їхня частка в населенні США — близько 15%.
На щастя чи ні, розвивається також і наука, завдяки якій виявляється, що ми маємо владу над своїм генетичним спадком і все, що ми робимо, змінює нашу долю. Наука дає нам вільну волю. Чи ми знаємо, що робити з таким даром? Чи це змінить наше суспільство?
Olga Woźniak
W niewoli genów
Gazeta Wyborcza, 6.05.2017
Переклад О.Д.