Сегодня, 20 н. ст. цвітня, о 10-ій годинї рано зібралась в павільонї огорода міского громада виборцїв і правиборцїв на заповіджене посольске справозданє д-ра Т. Окуневского, а що на дворі було зимно і слота, то годї було й надїятись значного числа людей. На естрадї заняли місця пп. П. Корчиньскій, о. Долиньскій з Березова, о. Сїменович, о. Морозевич, д-р Данилович, Ил. Гарасимович і Голейчук. Пізнїйше показали ся ще оо.: Крушельницкій, Харжевскій, Мардарович, С. Крушельницкій, М. Білоус і посол Підляшецкій. Решта були майже самі селяне коломийского повіта в числї около 150 осіб. Посол Окуневскій отворив збори і попросив на предсїдателя вислуженого комісаря скарбу п. П. Корчиньского. Предсїдатель покликав на секретаря п. Ил. Гарасимовича, а представивши правительственного комісаря Хшонщевского, удїлив голосу п. Окуневскому.
Посол Окуневскій, почавши справозданє, заявив, що не спрошував виборцїв тамтого року длятого, що подїї при кінци передпослїдної сесії соймової так зворушили були всїх і ситуація стала так замішаною, що уважав за відповіднїйше виждати, аж ситуація розяснить ся. Що ті подїї були великої ваги, то посол справозданє о тім лишив на сам конець справозданя, а перейшов до важнїйших устав і проєктів з попередної сесії.
1. Устава санітарна. Посол представив, що се була дразлива квестія і обговорювана зі всїх сторін. Против сеї устави не виступав властиво нїхто, бо люде самі чують потребу лїкарів, а у нас відносини санітарні дуже прикрі, а і комісії асентерункові все вказують на слабий розвій сил у бранцїв. Розходилось лиш о тягари, щоби то громад богато не коштувало. Отже обчислено, що видаток винесе 1% додатку на удержанє лїкаря, а обїздки буде покривати край. Поки що заведено в Галичинї 14 округів санітарних; в коломийскім повітї в Яблонові.
2. Справа поліції огневої. Заведено обовязкові сторожі огневі і обовязок, щоби уряд громадскій звиджував усї хати що місяця, чи безпечні перед огнем. Посол говорив за зміною закона в тім напрямі, щоби начальник громади, взглядно єго заступник не мав необмеженого права розкинути хату, єсли би се уважав за потрібне, аби перервати огонь, бо при тім могли би бути надужитя, — але сего не увзгляднено.
3. Справа торічного буджету. Посол пояснивши, що таке индемнізація, представив, що при знесеню панщини був закон, що панам має у нас сплатити фонд державний. Але міністер Бах змінив так, щоби сплачував фонд краєвий. З того повстали різні торги та процеси і вийшло, що Галичина мала заплатити касї державній 79 міліонів і 10 міліонів проценту і ще 200.000, котрі дїйстно каса центральна хотїла стягнути з краю. В роцї 1890 убито сю справу і рада державна відписала Галичинї сю суму. Тогдї то видїл краєвий рішив ся фонди индемнізації переняти в свої руки. Межи послами польскими повстала гадка, щоби длятого, що тепер податки великі а з того 26% додатку иде на индемнізацію, а край бідний, затягнути великій довг і розложити сплату на довшій час, а решту позички ужити на инвестиції. Особливо знаний в коломийскім повітї пос. Щепановскій вказував, як то в инших краях цвите промисл, отже і у нас треба грішми запомогчи предприємства краєві, подати заробок і облегчити податок, а піднесе ся добробит. Однак рускі посли і п. Окуневскій були противні тій гадцї, а то: а) щоби тую память на панщину і сплату не розтягати і вже раз з тим закінчити, заким возьме ся до предприємств [Голоси: Добре! проценти!] а б) ми не знали і не були певні, на які то цїли инвестіційні панове ті ужили би надзвижку позички і чи був би хосен з того. Справа упала, а навіть сам референт буджетовий, п. Билиньскій, подякував послам нашим, що ми звернули на то увагу сойму.
(Дальше буде.)
[Дѣло, 21.04.1892]
(Дальше.)
Переходячи на справи близше Коломию обходячі, згадав посол д-р Окуневскій на свою интерпеляцію в справі надужить комісаря Вайдовича в Гвоздецкім. Я, — мовив посол — заким вивів цїлу справу перед сойм, зайшов-єм до пять хат і, розвідуючись, пересвідчив-єм ся, що дїйстно всї ті надужитя, які я в своїй интерпеляції був подав, були правдиві. Та ба! по внесеню интерпеляції зарядили власти слїдство, а мої люде відпекали ся всего і так мене самого наразили на неприємности. Так то зле, що люде страхають ся леда жандарма або кого, і самі не постоять за свої права. А ще прикрійше вразив мене факт, що "навіть декотрі пан-отцї по убитю сеї справи ґратулювали п. комісареви з сеї причини".
Дальше піднїс п. Окуневскій проєкт п. Абрагамовича, щоби наложити додаток від напитків горячих. Проєкт сей єсть зовсїм властивий, бо ним оподатковано богатших людей і напої неконечні а весь податок принїс около 325.000 зр. доходу.
Переходячи до проєкту посла Козєбродского о запомаганю краєвих заведень купелевих, посол Окуневскій вказав на велику вагу таких заведень, котрі з огляду на слабих доконче у нас потрібні і повинні бути відповідно уладжені. Заграничні заведеня уладжені навіть з великим комфортом і з всякими вигодами, — тимчасом у нас того нема, а потребуючі лїчити ся виїздять до чужих заведень і в чужих краях полишають гроші, котрі повинні би лишити ся в краю. У нас справдї є місця відповідні. Н. пр. в саму Городеньщину в XVI і XVII-ім віцї приїздили Анґлійцї та привозили сотки тисячів до краю, а нинї не то чужі не приїздять, але й свої вивозять гріш за границю, бо нема заведень належито уладжених.
Переходячи до справозданя з сегорічної сесії соймової, посол Окуневскій піднїс, що всї посли зїхали ся натхнені одною гадкою — більше дбати о просвіту а особливо о получшенє долї учителїв народних, тим більше, що два факти смерти учителїв з голоду, що лучили ся в послїднім часї у Львові і в західній Галичинї, давали наглядний доказ правдиво нужденної платнї учительскої. На се зложили ся обставини, що і сама платня учителїв була дуже низька, особливо платня найнизшої кляси 250 зр., — дальше неточна виплата платнї і заказ властей шкільних, щоби учителї не мали нїяких побічних занять [Голоси: Сумно!], які мали перед тим, могучи бути писарями, дяками, а се все зі шкодою для ваших дїтей. В инших краях дбають більше про школи і просвіта стоїть богато висше. У Франції приміром видають на самі будинки по 12.000 франків і для того там просвіта, люде письменні [Голос: У нас часом в селї і одного письменного нема!] Тож наші люде повинні більше дбати про просвіту, тілько з другої сторони щоби й учителї щиро займали ся справами школи та в школї не польщили дїтей і нїякої не вели політики. Отже під висше наведеним вражінєм сойм приступив до реформи шкільництва народного з трех сторін: Насамперед підвисшено для учителїв кваліфікованих платню, на найнизшу визначено 300 зр., касуючи всї низші. З тої причини зробив ся більшій видаток о 200.000 зр. річно. Дальше, позаяк в Галичинї було 653 шкіл незорґанізованих а 255 лиш на папери зорґанізованих а без учителїв, бо нїхто не хотїв ити на ті посади і в семинаріях учительских мало було учеників, — то віцепрезидент краєвої ради шкільної п. Бобжиньскій стараєсь для учеників семинарії завести бурси, де би они мали повне удержанє, а не були виставлені на голод і холод, як то показалось у Львові, що коли раз мали розвалити стару будку, поліція знайшла там закватированих трех голодних кандидатів учительских, — а окрім того сойм рішив ще давати ученикам запомоги місячно по 10 зр. [краєва рада шкільна жадала 90.000 зр., але Видїл краєвий зменшив на 60.000 зр.]. І на сей видаток нїхто не повинев нарікати, бо то для загального добра. Особливо що-до повітів залїщицкого, борщівского, снятиньского, — там нема громади, в котрій би не було 80 дїтей обовязаних до школи, а нема шкіл [в львівскім суть школи для 40 дїтей], а в повітах коломийскім і косівскім повітї більше нїж 20 громад — навіть з резиденціями маршалків повітових — не має шкіл. Се факт сумний і треба конечно єго усунути.
Опісля посол перейшов на справу конкуренції сел дочерних до матерної церкви. Посол чув нераз, як тяжко відчувають люде в селах прилучених, що мусять конкурувати до церков матерних, особливо коли в таких філіях мають священика, свою церков і будинки ерекційні, про котрі також дбати мусять, і з тої причини повставали дуже часто процеси, а завсїгди невдоволеня. Длятого посол Цоль внїс проєкт, щоби справу сю упорядкувати. Видїл краєвий віднїс ся з запитанєм до ординаріятів і прийшли до результату такого, щоби філії, маючі окремо священика, ведучого метрики, свою церков і будинки, були увільнені від конкуренції на церков і будинки матерні. Инакше й бути не може. Однакож справа ся в соймі ще не рішена.
Перейшовши на справу худоби рогатої посол представив непрактичність односторонної господарки, а именно, як в часї неврожаю рільник, не маючи форси в худобі, наражений єсть на голод. З другої сторони для тих, котрі тепер годують товар, о скілько то був би більшій хосен, наколи-б удержували худобу і дороднїйшу і молочнїйшу, як то дїєсь в селї Камінній (коло Отинїї). Господарске товариство краєве і посли поступові подали проєкт, щоби край постарав ся о поправу раси, а видїл краєвий щоби прийшов з помочею грошевою на закупно бугаїв. В тій мисли визначив сойм 50.000 зр. на фонд запомоговий для громад на закупно бугаїв громадских. Видїл краєвий має занятись сею справою, і кожда громада буде могла дістати поміч на закупно расового бугая. [Славно!], так що инших в громадї не вільно буде тримати [Голоси: За мало би було одного!] а надто має видїл краєвий видати книжочку з поученєм о удержаню і поправі раси. Надто рішив сойм давати по 30.000 зр. через десять лїт на поправу раси.
Про внесенє п. Гурика о знесеню мита на дорогах сказав д-р Окуневскій, що п. Гурик мотивував своє внесенє розумно і ярко, а підперли єго всї рускі і мазурскі посли. Внесенє обіймало три точки: 1) щоби знести мито, 2) замість доходу з мита наложити 2% додаток до податків і 3) щоби повздовж доріг краєвих засаджувати дерева овочеві, бо кромі вигоди і холоду сам дохід з дерев овочевих міг би стати на удержанє доріг. Рускі посли, знаючи важкі невигоди через рогачки, як то нераз селянин, їдучи з орудкою до міста, нїчо не заробить а ще з ґульдена на самі рогачки видати мусить, горячо підпирали се внесенє, надїючись, що і за 2% додаток на тую цїль виборцї певно не будуть нарікати. Однак внесенє п. Гурика упало, а сойм рішив з нею лише точку о обсаджуваню доріг деревами овочевими. Більшість соймова була противна сему внесеню, особливо на підставі доказів д-ра Сакса, котрий дійшов до пересвідченя, що зносити мита і заводити загальний додаток до податків було би на разї з кривдою для населеня тих сторін, котрі ще не мають краєвої дороги. [Правда!]. Справдї, н. пр. у Франції, Прусах, в Австрії долїшній уже знесено рогачки-мита, але там вже всюда краєві дороги.
Потім посол перейшов до справи мас спадкових і представив великі кривди, неправильности і невигоди в оплатах від спадщин, а то наше селяньство при дрібних спадщинах дуже болючо відчуває, бо нераз не лишить ся і пята пайка. [Голос: і сердачини нераз не лишать!] Надто декрети спадщинні тепер видають ся дуже недокладні, подїли лише часами означені, а коли прийде до дїйстного подїлу, то доперва починають ся безконечні процеси [Так є!] Над сею справою, котра коштувала дворічної працї, радила в видїлї краєвім під проводом члена видїлу краєвого д-pa Савчака окрема анкета і подала проєкт, щоби декрети видавав суд правосильні, але нотар яко комісар судовий щоби від разу перепроваджував роздїл спадщини. Можливі, правда, і тут надужитя, але то вже залежить від доброї волї і совістности людей. Проєкт сей ще не рішений, але вже на добрій дорозї.
Рівнож згадав посол, що єсть проєкт — для усуненя надужить при адміністрації маєтків сиротиньских — завести по громадах ради опікунчі.
Менше буде виборцїв обходити, — сказав п. ОКуневскій — справа побільшеня числа послів соймових о чотирох, але позаяк рускі посли заняли тут неясне становиско, то посол узнав за відповідне справу сю пояснити. Дотеперішна ординація виборча уложена несправедливо, так що посли селяньскі суть завсїгди в меншости. Числячи після душ, належало би в порівнаню до більших посїлостей вибирати селяньских послів більше як 200, а після податку 116 [Голоси: Так повинно бути!]. Однак так не єсть, а навіть з сельскої курії не виходять народні кандидати. [Бо не допускають!] Міста вже прозріли і длятого Львів і Краків упімнули ся за побільшенєм собі числа послів. Рускі посли устами п. Рожанковского признали справедливість сего жаданя, однак хотїли загальної реформи, щоби міста підперли і нас [Славно! то належить ся!], але коли до загальної реформи не прийшло, то голосували разом. Однакож тої справи не ухвалив сойм за для браку комплєту, бо противники сего внесеня постарались, що забракло трех послів, а надто комісар правительственний заявив, що правительство противне такому побільшеню числа послів міских, а то ймовірно длятого, що тепер виходять зі Львова і Кракова посли ліберальні. Ходило ще о жаданє права засїдати в соймі ректорови львівскої політехники і презесови краківскої академії наук. Рускі посли в засадї противні всяким вірилістам, яко не виходячим з волї народу, однак для згоди голосували разом. Але і се внесенє упало.
Опісля перейшов посол до справи устави ловецкої. На кождім вічу підносять ся голоси, виказуючі яркі кривди та великі шкоди від диких звірів, котрі наші селяне зносити мусять за для злої устави ловецкої і різні перепони, щоби дістати пашпорт на збрую, бо староства не хотять видавати [Правда!]. Здаєсь ті голоси спонукали і правительство, що оно само внесло до сойму проєкт зміни устави ловецкої. Устава ся ще не рішена, але прийде під наради сойму уже в слїдуючій сесії. При тих нарадах будуть мати рускі посли богато сказати, длятого пос. Окуневскій хоче виложити свій погляд і вислухати науки виборцїв. Проєкт сего закона виглядає ще гірше, як дотеперішний з р. 1786 і устава з року 1849. Закон давнїйшій каже, що властитель на 200 морґах землї сам виконує право ловецке, і се признано було також громадам, так що громада могла се право або кому відступити, або сама через своїх побережників виконувати, і мати зиск зі звірини. Пізнїйше обмежено се право, так що право ловецке громада мусїла в старостві ліцитувати. Новий проєкт так само наказує ліцитувати, а ще й обтяжує, бо крім дотеперішного пасу має приступаючій до ліцитації ще виказатись картою ловецкою, котру і тяжше дістати і коштує річно 5 зр. [Голос: сумно! ай-ай!] В той спосіб до ліцитації буде приступати менше, цїна буде дешевша, бо й порозумітись будуть могли ліцитанти, а найгірше вийде громада, бо стратить дохід. Проєкт закона має також і добру сторону, що вже докладно означує, котрі звіри підпадають під право ловецке. Медведї, дики, рисї виняті з під того права, так що кождий на своїм грунтї, має право убити их і собі взяти, і в тій цїли можна мати стрільбу, а староство може — посол надїє ся, що оно й не буде робити перешкід — видати на то нас на стрільбу навіть без позволеня маючого право польованя. Однак устава тут не ясна бо каже, що не вільно з стріліьбою ходити, — а з-відки їх взяти на далекім своїм ґрунтї?
Устава виймає також з-під права польованя огороди, лази і все обгороджене, однакож маючій право не відповідає за шкоди там зроблені. [Селяне слухали дуже уважно і не домагались реформи]. Також прикра постанова знаходить ся в сїм проєктї, щоби шкоди до 15 зр. зроблені в часї польованя не платити. [Сумно!], однак п. Телишевскій встав против того і щиро боронивсь селян від кривди, а надто перепер, щоби були установлені знатоки, таксатори шкоди, від котрих би було вільно рекурсувати до староства.
Дальше згадав д-р Окуневскій про своє внесенє о знесенє права патронату. Через се право кривда дїє ся і пан-отцям і людям, коли чоловік часто иншої віри має право вибирати священика. Посол піднїс, що при мотивованю свого внесеня він доказав, що само правительство в 1871 роцї, здавалось, було противне сему перестарілому праву і заповіло знести єго, а коли запитало ординаріятів і архіепископа віденьского, то і ті висказались, що оно річ невластива і шкідна, щоби власти чи люде світскі надавали священиків. Однак від 1874 року видно дух змінив ся, а панове в соймі від разу відтяли — відкинули се моє внесенє. [Голоси: Сумно!] Така сама доля постигла і наші два внесеня послів Телишевского і Антоновича, що-до зміни ординації виборчої і заведеня безпосередного голосованя.
Потім перейшов посол до внесеня посла Поточка о злученє громад з дворами. Коли в роцї 1866 укладано уставу громадску а посли селяне мали тодї голос, самі селяне були за тим, щоби громад не лучити з дворами [Голоси: Бояли ся!]. Нинї сам селянин посол виступає з противним внесенєм а то длятого, що: 1) через полученє громад з дворами елємент интеліґентний увійшов би в громаду а 2) знесла би ся різниця тягарів і громадам облекшились би податки. Тепер н. пр. на школи громада платить 9% а двір 3%, поліцію огневу удержує сама громада, а по злученю різниця би вирівнялась. Проєкт сей доси в соймі не рішений, длятого посол хотїв би знати: чи виборцї єго заявлять ся за ним, чи против него. [Голоси: всї! не всї!] Интерпеляції в сїм предметї полишено на пізнїйше.
З признанєм піднїс д-р Окуневскій внесенє, посла о. Сїчиньского, рішене соймом, а именно, щоби кари за непосиланє дїтей до школи лишили ся в громадї на запомогу бідних дїтей. [Голоси: Справедливо!!]
(Конець буде.)
[Дѣло, 23.04.1892]
(Дальше.)
В дальшім справозданю своїм згадав посол Окуневскій пρο великій хосен маючої будувати ся зелїзницї і пρο брак сполученя Покутя з Поділєм. Щоби приспішити будову такої зелїзницї з-відси до Тернополя, рішив був сойм давати через 25 лїт по 25.000 зр., але коли правительство не хотїло на те згодитись, рішив сойм дати одноразову субвенцію в квотї 500.000 зр., візвавши правительство — на що і рускі посли звертали увагу, — щоби всї роботи виконані були в краю, отже щоби наші люде мали заробок. [Так повинно бути!]
Переходячи до буджету сегорічного, зазначив посол, що приносить своїм виборцям невеселу вість, бо буджет зріс значно, a на покритє сойм мусїв піднести додаток до податку o 3 крейцарі, a надто рішив затягнути 1,600.000 зр. позички [Ой Боже!] Посол [особливо на интерпеляцію п. Порфира Гладїя з Березова] перейшов в головних точках буджет краєвий, щоби доказати, длячого видатки краєві так зросли. До зросту буджету причинились особливо: підвисшенє платнї для учителїв народних [се вчинило суму 200.000 зр.]; субвенція на піднесенє раси худоби рогатої; субвенції на будову доріг краєвих; сплата довгів; значний видаток на піднесенє промислу [між тим 1.000 зр. субвенції для Спілки Гуцульскої]; дальше 100.000 зр. запомоги для повітів в західній Галичинї, де вже від зими панує голод; збільшенє видатку на репрезентацію краєву, позаяк через те, що видїл краєвий переняв заряд фондів индемнізаційних, треба було побільшити число урядників видїлу краєвого; дальше видаток 200.000 зр. яко фонд на будову касарнї. Всї ті видатки узнав посол Окуневскій конечними — і длятого буджет мусїв так значно зрости. Що-до фонду на будову касарень примітив посол, що той видаток майже не залежить від волї послів — і посол против того нїчо не може порадити, бо будова касарень належить до краю і на жаданє держави сойм мусить ухвалити фонди. З другої-ж сторони держава за удержанє касарень платить. Залежить то лише від доброї волї комісії — і до неї посол апелює, щоб не кривдила краю і не таксувала касарень після вподоби на нормальні і ненормальні, через що оплата державна значно зменшує ся.
Розходилось ο тο, в якій спосіб покрити той підвисшений видаток, a посол хотїв би почути також гадку своїх виборцїв: чи лїпша позичка, чи підвисшенє додатку. Межи послами також не було одної гадки. Однак сойм рішив після внесеня референта: роздїлити сей видаток в той спосіб, щоби ті видатки, котрі підносять буджет постійно, покрити додатком до пoдатків, a надзвичайні видатки покрити великою 4%-ою позичкою. Рускі посли були против такої операції длятого, бо при зближаючій ся реґуляції валюти край може на позичцї стратити, — і лучше би було виждати трохи, — a також длятого, що всякі позички край затягає в паперах маючих меншу вартість від номінальної, так що властива позичка буде богато більша, нїж видаток конечний. [Посол сам не міг забрати голосу в тій справі, бо виїхав був тогдї на віче до Станіславова, але рускі посли щиро боронили интересів своїх виборцїв.
Говорячи o загальнім станї φiнaнcів краєвих, пояснив посол, що край наш має довги, котрі не зменшають ся, але рік річно новими позичками більшають. Кредит краєвий підупав до того степеня, що коли президент видїлу краєвого п. Хамєц був у міністра, щоби вихлопотати пупілярність паперам позички краєвої, міністер просто сказав: "Се послїдний раз!" Відчуваючи тую грозячу фінансову руїну краю, сойм ухвалив візванє до видїлу краєвого, щоби виготовив против уреґульованя фінансів. Πосол надїє ся, що справа ся прийде під наради сойму вже в осїнній сесії [бо посол має надїю, що правительство скличе сойм ще ceгo року]. Що-до проєкту реґуляції фінансів, то лївиця соймова стоїть за затягненєм великої позички, за сконвертованєм всїх довгів. Однак рускі посли будуть имовірно противні такій великій a небезпечній операції фінансовій і мають надїю, що тепер, коли в краю єсть так випрактикований фінансіст, як міністер Дунаєвскій, [а він хоче взятись за дїло], може вдасть ся уреґулювати фінанси без великих експеріментів.
На закінченє приступив посол до подїй з листопада 1890 року. [Предсїдатель п. Корчиньскій вийшов з салї, a на внесенє д-ра Даниловича віддано провід збору o. М. Крушельницкому]. В кождій каденції соймовій — почав посол Окуневскій відзивали ся від Русинів жалї на гноблячу нас систему правительства, і всї ми добре то відчули. Русинів підозрівано все і на кождім кроцї, a прав наших не увзгляднювано. Длятого посол Романчук на засїданю сойму 25 листопада 1890 р. заявив, що він і єго партія відрікають ся від москальофілів і радикалів. "Ми Русини — сказав він — нарід окремий від россійского вірні цїсареви і державі, вірні греко-кат. церкві, хочемо заняти супротив правительства становиско прихильно-вижидаюче, — отже не будемо робити заколоту і будемо підпирати правительство у важнїйших державних квестіях, але нехай правительство нам буде прихильне." Заявленє се єсть великої ваги і донесле в своїх наслїдках, длятого хочу висказатвсь вірно. [Просимо!]
Що-до форми заявленє Романчука було невластиве, бо він ним заскочив нас зовсїм несподївано. Се було невластиве. Однак позволю собі натякнути на єгo интенцію. Рішучо і з пересвідченя кажу, що се посли-народовцї зробили не за-для личних взглядів, — они хотїли зробити добре другим, народови, a не для себе. То правда! A думав пос. Романчук, що коли він відпекаєсь москвофілів і радикалів, тогдї правительство не буде Русинів підозрівати, судити, a дасть нам і школи, і признає наші права. Против заявленя посла Романчука виступив зараз пос. Антоневич, закидуючи Романчукови нельояльність, — виступив і я, бо тут ходило o прихильність правительства, a я права і свободу хочу вибороти, a не просити o них. Півтора року минало, a обіцяних концесій не було і в таборі народовцїв якось гадали, що их обдурено, a були тим пригноблені. Доперва при кінци ceгoрІчної сесії одержали ми: цїлу руску ґімназію в Коломиї, три школи нормальні з руским язиком викладовим, учительску семинарію в Самборі з характером руским, a крім того на интерпеляцію посла Рожанковского комісар правительственний рішучо відповів, що на всї рускі поданя всї правительственні уряди і суди відповідати будуть по руски, a заявив се в такім тонї, що того слова легковажити не можна. Се єсть офіціяльне признанє національности рускої. [Славно!] Α тο єсть річ дуже важна! Коли перед тим уряди правительственні на рускі письма відповідали лиш по польски, a коли хто відповів по руски, то діставав докір, — то тепер, знаємо се добре, докір дістає урядник, коли не відповість по руски. [Добре!] Треба тілько Русинам то вихіснувати!
Дальше посол пригадав рік 1865/6, коли заводили автономію а в Галичинї не було відповідного мужа державного кромі Голуховского, — отже той зажадав від міністра і дістав волю розпоряджатись після волї, οсобливо: 1) Знесенє подїлу Галичини на всхідну і західну. 2) Признанє права переносити урядників після своєї волї, a знаємо, як Поляки уміли се вихіснувати що-до урядників-Русинів. "Нова ера" виступила пροтив того. 3) Зорґанізованє ґімназій польских. — "Нова ера" придбала тепер нову руску ґімназію. 4) Університет польскій. — "Нова ера" жадає подїлу, жадає катедр руских. 5) Адміністрацію польску. — "Нова ера" виробила, що на рускі письма відповідають уже по руски. 6) Systematyczne postępywanie względem Rusinów, a ми тο добре відчули. 7) Новий катастер і сервітути. — Отже кромі послїдної точки — т. є. дотично катастру і сервітутів, котрих "Нова ера" не тикає, — виступила "Нова ера" против всїх повисших точок і нам треба се належно оцїнити і суд видати безсторонний. Заявленє п. Романчука має відробити давне гнобленє і нещастє. Коли Поляки здобули тогдї тo все, то передові их люде говорили им, що то зло знущатись над Русинами і випрошувати a не вибороти права у горі. Крашевскій писав тогдї: Ви здобули ласку, але не права. І справдї, коли ласки правительства не стало, затикано Полякам горло синекурами. Η. пр. Дунаєвского именовано міністром фінансів, він попідписував податки, a потім відправлено єгo. Таке саме жде й Билиньского, котрого зроблено директором зелїзниць, аби не перевести децентралізації. Нинї знов Поляки самі гризуть ся, що мусїли під напором корони поробити уступки Русинам. Ще-ж Поляки мають хоч силу відпорну — просвіту, дїдичів, — a яка відпорна сила у нас, що маємо лиш мужика? Тож куда ми зайдемо просьбою і підданєм себе? [Голос: До Америки!] Що нам дасть правительство? A однакож єсли ми не визискаємо здобутків, які нам знов принесла "Нова ера", то буде зле, то буде ніж на власне горло, — то би була погань! Поляки в 1866 роцї, хоч не всї були за тим, підпорядкувались. Так і ми повинні визискати ситуацію. Однак я думаю, що треба, аби були і противники межи нами, т. є. аби опозицією народовским послам вказувати достоїнство національне, щоби они, діставши посади та ще які здобутки, не стали рабами. Отже політика народовцїв не може бути одиноким прапором, бо би пропала наша будучність. Я кажу явно, що я не прилучив ся до того, [Ник. Сулятицкій: Слава вам за то! — Шум!] — бо я собі не легковажу чести народної. Прийде час, коли треба буде упімнутись ще o лїси, катастер, сервітути, — a я тогдї не буду мати звязаних рук, і я для себе то лишив, a на иншy дорогу не пійду!
Потім наступили интерпеляції.
(Конець буде.)
[Дѣло, 26.04.1892]
(Конець.)
Першу интерпеляцію поставив до посла п. Гладїй з Березова в справі поправи раси худоби. "Коли — мовив интерпелянт — нема чим худоби годувати, то як поправляти расу?" — Посол у відповідь сказав, що все лїпше мати молочнїйшу і цїннїйшу худобу. Край до того підпоможе, але більше дати він не в силї.
На интерпеляцію п. Гладїя, чи рускі посли були за ощадностію в буджетї, відповів посол, що справа тая обговорювалась в комісії, де о. Сїчиньскій певно добре заступав интереси селяньства. і комісія сама зі всїх потрібних видатків приняла лише конечні. Богато петицій відкинено. Змартвихвстанцям сойм ухвалив і сего року запомогу, [против того були всї рускі посли, а промовляв попередної сесії посол Окуневскій, а сеї сесії пос. Король;] посол надїє ся по теперішнім настрою сойму, що на другій рік Змартвихвстанцї запомоги вже не дістануть. [Голоси: Дав би то Господь!] Посол Торосевич хотїв ще, щоби зреформованим через Єзуїтів Василіянам дати 2.000 зр. субвенції, але цїлий сойм був против того.
На интерпеляцію п. Гладїя, чому то сойм дає на голодуючих в західній Галичинї а у нас нїчого не дає, і наші люде еміґрують до Америки, — посол відповів що еміґрація то річ взглядна [Ого!]. Трудно обмежувати права одиниць, забороняти еміґрувати, а еміґранти в Америцї знаходять заробок і з-відтам привозять гроші. Против еміґрації більше поможе власна просвіта [о тім — сказав посол — друкує ся у Львові книжочка]. Що-до нужди в краю, то она в західній Галичинї більша, нїж у всхідній, — але сойм визначив квоту на реґуляцію Днїстра, над котрим і богато поля дармо лежить і сама ріка робить богато шкоди. Реґуляція справдї дуже богато коштує, але тих 50.000 зр., котрі визначено, зароблять люде.
На интерпеляцію п. Гладія, як рускі посли відносять ся до проєкту посла Поточка [сполученя дворів з громадами], відповів посол: "Я лично був би за тим, і здаєсь, такої гадки будуть всї рускі посли. Люде боять ся панщини, але панщина вже не можлива, она вже не верне, — тут заходить лиш то, що пан може стати війтом. [Голоси: Ми того не хочемо! Волимо платити!], але за то була би людям полекша в податках. — О. Харжевскій поспитав: чи би не можна роздїлити користи від хиб? — Посол відповів, що се не можливе, бо хто мав обовязки, мусить мати і права. — Д-р Данилович заявив ся також за сполученєм дворів з громадами, бо пан і без того може купити собі кусник грунту і стати війтом, а по сполученю бодай буде мати тягари рівні, не так як тепер, — н. пр. при праві польовім пана судить староста. [Комісар: Nie, myli się pan!] і пан усе виграв. Отже бесїдник єсть за внесенєм п. Поточка [Добре.]
На интерпеляцію п. Сулятицкого з Яблонова: длячого сойм не увзгляднив петиції о заложенє суду повітового в Яблонові? — посол відповів, що Яблонів і околиця мають право жадати і им належить ся суд, бо давно був, і богато сел тепер має далеко до суду. А що сойм петиції не увзгляднив, то стало ся се так: Суд апеляційний питав ся громад: чи треба им суду? — то громади першій раз всї відповіли, що треба. Потому суд другій раз питав ся громад через начальника суду в Печенїжінї, а на витанє начальника: "чи громади хотять платити на суд?" — відповіли громади, що "не хотять", і длятого апеляція заявила ся против основаня суду. В соймовій комісії правничій референт не переглянув добре актів, "а коли я — мовив посол — звернув єго увагу на то, що зайшло, і виказав потребу суду в Яблонові, то менї, мимо того, що сойм відмовив тепер, обіцяли справу полагодити користно.
На интерпеляцію п. Ник. Сулятицкого: як стоїть справа винагород за роботи доріг краєвих? — посол насамперед обяснив справу. Ще в 1854 роцї в часї війни кримскої було наказано громадам робити дороги, а надвижку роботи мали винагородити. То до тепер не стало ся. Посол упімнув ся о ті гроші, о котрих і люде забули, п. намістник казав то відшукати, — і громади будуть могли тепер упімнутись через посла або просто о належитість разом з процентами. [Посол відчитав громади в коломийщинї, котрим належать ся гроші з того титулу.]
Потім п. Сулятицкій жалував ся на злу господарку і надужитя війтів і висказав гадку: чи би ради повітові не висилали по двох люстраторів, бо з двома була би вже тяжша справа, як з одним. — На то посол відповів, що громада сама найлучше може контролювати, лише най стараєсь о просвіту і най дбає про все. Не даваймо ся самі і не угинаймо ся перед ким-будь!
П. Илія Сулятицкій згадав про тяжкі такси і прийми нотаріяльні, і піднїс чи би не можна обмежити, щоби жінка без відомости мужа не могла продати ґрунту. — Посол відповів що до сойму була увійшла подібна петиція і сойм думав над справою улекшеня интабуляції. Але що до жінок, то они мають рівне право розпоряджувати своїм маєтком. Тут посол звернув увагу на те, щоби і жінка і чоловік интабулювались на ґрунтї і взагалї, щоби всї контракти а особливо передшлюбні записи для дїтей робили ся не в селї, анї в судї, анї у адвоката, а лиш у нотаря.
На тім скінчились интерпеляції.
Під конець забрав слово п. Михайло Білоус і сказавши, що по вислуханю справозданя посла, зібрані видять, що наші посли в соймі робили по змозї а щиро все, що пятнацять послів вдїяти може, а решта належить уже до виборцїв і они самі повинні дбати про себе та й о то, щоби було більше послів у соймі, — внїс ухвалити послови Окуневскому вотум довірія.
О. Крушельницкій піддав се внесенє під голосованє а зібрані приняли.
Потім о. Крушельницкій замкнув збори, а межи зібраними пійшла ще бесїда про справи коломийскі та про будову "Народного Дому в Коломиї".
[Дѣло, 27.04.1892]
27.04.1892