Нїмцї й Поляки протестують проти понеханя пляну сповнити їх бажаня при помочи §.14. Відокремленє Галичини, проєкт польського кола і роля Бобжинського.
Львів, 19 цвітня 1917
Коли в Росїї вибухла й осягнула перемогу резолюція, західні союзники Росії знайшли нову причину, чому Росія має далї вести війну проти смертних держав. Вони сказали: "Нїмеччина була, є й остане прихильником і союзником царизму. Побіда Нїмеччини означала би для Росії здавленє вибореної свободи і пересадy цїсарської реакції. Російський жовнїр, борючи ся проти Нїмеччини, тим самим обороняє свою свободу." Що cей клич західних, демократичних держав антанту знайшов відгомін у Росії, знаємо. На скільки ж залежало Нїмеччині на тім, щоб його ослабити, свідчать офіціяльні заяви нїмецьких відповідальних місць, що Нїмеччина не тільки не думає вмішувати ся у внутрішні відносини Росії, але сама радіє з перемоги російського народу над царизмом і не має иншого бажаня, як жити в мирі з вільним російським народом.
Найголовнїйшим мотивом, який звенить у всїх як миролюбивих так і воєнних заявах Вільзона, є те, що Америка бажає в цїлім культурнім світї помогти до побіди свободї, зокрема, щоб кождий нарід мав правлїнє з власного вибору і власної волї, щоби народами не можна було управляти проти їх волї. Сей мотив у воєннім манїфестї Вільзона сконкретизовано в тім напрямі, що мовляв війну ведуть не народи центральних держав, тільки їх монархи.
Як бачимо, антант виступає проти ocepeдних держав не тільки на боєвищах, але починає що раз аґресивнїйше виступати проти них також в области їх внутрішної полїтики, стараючи ся викликати вражінє, що він воює не з народами, тільки з їх правителями.
Що так не є, що правителї осередних держав, згідні з свoїми народами як в бажаню мира, який запевнив би їх народам свобідне істнованє й розвиток, так і в области внутрішної полїтики, якої цїлю є свобода і добро народів, — се вважали за вказане з особливим натиском зазначити володарі і правительства осередних держав. Отже маємо енунціяцїї про становище осередних держав до російської революції і в справі мира з Росією, — манїфест нїмецького цїсаря і пруського короля в справі внутрішних реформ, зокрема реформи виборчого права до пруського сойму, — рішенє австрійського правительства скликати Державну Раду без попередного утворюваня при помочи §14-го передумов, яких домагав ся Нїмецький Національний Союз і Поляки.
В сїй справі австрійським правительством руководив очевидно основний мотив, щоб усї народи держави через своїх заступників самі рішали, як не перебудувати держави, бо се найлїпше завдасть брехню твердженю противної сторони, що в нас дїєть ся не воля народів, тільки їх правителїв.
Се рішенє австрійського правительства — як відомо — викликало мінїстерську крізу.
Miнїcтeр торговлї Урбан і нїмецький мінїстер без теки Бернрайтер, які вступили були до кабінету як мужі довіря Нїмецького Національного Союза, зголосили димісію, що очевидно означає, що Нїмецький Національний Союз не може апробувати скликанє парляменту без попередного утвореня при помочи §14-го бажаних ним передумов, а саме заведеня нїмецької державної мови, полагодженя чесько-нїмецького спору через подїл Чехії на національні округи, й зaпевненя нїмецької парляментарної більшости через відокремленє Галичини.
В сїй останній справі зійшло ся з Нїмецьким Національним Союзом також польське коло і його муж довіря в кабінетї ґр. Клям-Мартінїца, мінїстер без теки. Бобжинський також подав ся до димісії. Хоч Нїмецький Національний Союз і польське кого розходять ся в своїх бажанях що-до змісту відношеня між відокремленою Галичиною й державною цїлістю, одначе обі сї парляментарні ґрупи були згідні з тім, щоб відокремленє Галичини перевести як найшвидше, ще перед скликанєм парляменту і закінченєм війни.
Чому сього хотїли Нїмцї, вже зазначено: щоб мати запевнену нїмецьку більшість в парляментї. А Поляки хотять сього очевидно тому, щоб на всякий випадок, як не укладали ся би на основі подїй війни і мира відносини на території Галичини і далї на схід, мати за собою довершений факт утвореня на території Галичини польського державною орґанїзму, в якого склад входив би український нарід Галичини.
Тому польське коло змобілїзувало всї сили польського громадянства — полїтиків, професорів державного права, економістів, — щоб як найшвидше виробити повний законопроєкт про відокремленє Галичини, себто про її відношенє до державної цїлости і її внутрішну орґанїзацію. Сю працю вже укінчено і 24. с. м. еляборат мав бути затверджений на повнім засїданю кола.
Ceй еляборат — як доносить "Nоwa Reforma" — представляєть ся як повний проєкт нової конституції для "королївства Галичини" і установляє відношенє сього краю до "австрійського цїсарства". Галичина одержує власне правительство — Державний Секретаріят ("Sekretaryat Stanu"), зложений з державних секретарів, відповідальних перед соймом. На чолї галицького правительства стоїть канцлєр, іменований цїсарем з круга сойму. Закони, ухвалені соймом королївства Галичини, предкладає галицьке правительство просто монархови до санкції, так само внесеня о амнестію. Австрійське правительство складає присягу також на галицьку конституцію. З хвилею відокремленя Галичини Поляки виступають з парляменту (Українцїв уважає польский орґан за таку "quantitе negligeble", що навіть про них не згадує!) і тратять всякий вплив на австрійське законодавство, на склад і полїтичний напрям австрійського правительства, отже природним наслїдком сього нового стану є утворенє власного галицького правительства й вивінованє його компетенцієм для всїх тих справ, для яких доси була компетентна Державна Рада, як зелїзницї, гірництво, монополї, податковість і т. п. Нова галицька конституція вичисляє також усї справи, які автоматично переходять з компетенції Відня до компетенції галицького законодавства: отже власна фінансовість, власне судівництво в усїх інстанціях. Адмінїстрація Галичини буде значно упрощена. Подвійність зникне. Край буде подїлений на "землї" з президентом на чолї, а "землї" на повіти з повітовими старостами. "Земель" має бути 12; Львів і Краків творити-муть окремі одиницї. Інституція мінїстра для Галичини остає. Крім того канцлєр мати-ме в радї мінїстрів дорадний голос в галицьких справах.
Над сим проєктом — як стверджує і "N. Reforma" і "N. Fr. Presse" особливо потрудив ся п. Бобжинський, який крім того обовязав ся супроти польського кола перенести його при помочи §.14-ого ще перед скликанєм парляменту і перед заключенєм мира. З огляду на се п. Бобжинський внїс тепер димісію. Чи він справдї уступить, чи остане на далї в кабінетї, се залежить від становища польського кола до нової плятформи ґр. Клям-Мартінїца.
Для українського народу може бути тільки пожадане, що відокремленє Галичини відложено, а перед тим скликано парлямент. Cе становище української полїтики зазначив ясно в своїй великодній статї в нашім дневнику д-р Кость Левицький.
Очевидно в парляментї, коли прийде на чергу перебудова держави, український нарід через своїх заступників стояти-ме твердо й непохитно при домаганю утвореня українського коронного краю з української території в Австрії. І коли в австрійській державі справдї має дїяти ся воля народів, то і з огляду на внутрішну полїтику і на заграничні подїї се наше домаганє не може бути знехтоване.
Що до нас, то ми повинні бути готові кождої хвилї виступити з повним проєктом утвореня українського коронного краю в Австрії. Доси — на скільки знаємо — Українська Парляментарна Репрезентація — свою працю в сїм напрямі довела до тої точки, що приняла вироблені послом д-ром Евгеном Олесницьким основи утвореня українського коронного краю в Австрії. Розробити сї основи в повний законопроєкт — се чергова задана, до якої УПР повинна була вже давно приступити. Сподїваємо ся, що вона буде як найшвидше виповнена.
[Дїло]
20.04.1917