Мирослав Трофимук

 

До «круглих дат» життя гетьмана Пилипа Орлика у день чергової річниці (за новим стилем) його Конституції – роздуми її перекладача та дослідника.

 

 

І. Ювілеї.

 

Ювілеї спонукають до пригадування й осмислення. Тобто, осмислення відбувається повсякчас – так влаштована людина, але ювілеї пропонують розумові особливу поживу. Отож, згадав, що у цьому році випадає аж два ювілеї. Оскільки дати життя Пилипа Орлика 11/21 жовтня 1672 року – 24/26 травня 1742 року, то цьогоріч минає 345 років від дня народження і 275 років від часу його смерті.

 

 

Згадав теж, що одна з наших із дружиною книг, пов’язаних з іменем Пилипа Орлика та з Конституцією 1710 року, була опублікована 20 років тому – 1997-го. Це було чотиримовне видання, яке містить латинський та староукраїнський (копія XIX ст.) тексти та переклади сучасною українською й англійською мовами. Цікавинка полягала у тому, що ця книга була замислена як імітація стародруку з притаманними книгам XVII–XVIII століть ознаками: відповідні шрифти, двоколірний друк (текст передавався, як у старих книгах, «вицвілим чорнилом» (тобто, блідо-фіолетовим кольором), а головні місця – ініціали (заголовні, початкові літери), головніші моменти тексту – малиновим). Крім того, фактично вся книга складалася з чотирьох однакових сеґментів, кожен із яких мав свою власну пагінацію (крім наскрізної у книзі), а номери сторінок позначалися згідно з традицією використовувати латинські букви для латиномовних текстів і кириличні – для україномовних видань. Зрештою, кожна з версій тексту мала ще й характерні рамки та роздільні ґравюри поміж самостійними частинами тексту.

 

 

Як наслідок, одні читачі почали називати це видання «чотирикнижжям», інші – «п’ятикнижжям», враховуючи, що на початку книги був блок з двох передмов, поданих двома – українською й анґлійською – мовами.

 

 

Крім того, ми використали в оформленні відскановані елементи з ориґінальних прижиттєвих віршованих збірок-панегіриків Пилипа Орлика, ґравюри Леонтія Тарасевича, а також печатку Війська Запорозького та державну печатка Української держави 1918 року роботи Григорія Нарбута. Таким чином ми намагалися унаочнити для реципієнта безперервну тяглість української історії та культури.

 

 

Лише цілком недавно, 2008-го знайшовся в московському архіві оригінал «Пактів і конституції Української козацької держави» староукраїнською мовою, опублікований у виданні 2011 року. Ця знахідка остаточно усунула численні спекуляції довкола проблеми автентичності самого тексту.

 

Проблеми автентичності, ориґінальності тексту й авторства дуже приваблювали скептично, а то й вороже настроєних опонентів. Справа в тому, що у 1990-х роках був відомим лише скорочений оргінал латиномовного тексту, писаний рукою самого Пилипа Орлика. Ми з дружиною вирішили довести ориґінальність текстів Конституції 1710 року, співставивши лексичні та стилістичні особливості цих текстів із листами гетьмана, писаними ним власноручно, а також співставивши основні ідеї, теми, мотиви його панегіричних збірок із концепціями Конституції.

 

Матеріал був вражаючим і засвідчив в особі гетьмана ґенератора ідей, талановитого барокового поета з одного боку, а, з іншого – неймовірно послідовного політика, патріота України, який не лише на посаді генерального писаря (іншими словами, канцлера) гетьмана Івана Мазепи, але й упродовж довгих 28 років на еміґрації вперто боровся за визнання незалежної України, використовуючи для цієї мети всі свої політичні зв’язки. Більш того, його син Григорій став першим помічником батька й активно допомагав йому.

 

Як завжди, ложка дьогтю у бочці меду: знахідка у 2008 році україномовного орґіналу в московському архіві зняла з порядку денного актуальність нашої двадцятилітньої пошукової й дослідницької праці. Проте пророблена робота дала можливість глибше осмислити проблеми української культури, літературного процесу України, зокрема, й іншомовних галузей полімовної барокової літератури України. Загалом три дисертації, три монографії і кількасот статей і перекладів джерел, десятки інтерв’ю у пресі, на радіо й на телебаченні, в Інтернет-виданнях. Основною метою цієї чвертьстолітньої діяльності була популяризація на основі різномовних документів XVII–XVIII століть змісту української національної ідеї. Популяризація прагнень української еліти Гетьманщини і намагання створити свою незалежну суверенну державу у центрі Європи. Як каже народна мудрість, немає зла, щоби на добре не вийшло…

 

Проте я нині не про те.

 

ІІ. Війна?

 

Готування будь-якого видання завжди пов’язане з певними, інколи доволі анекдотичними, ситуаціями. Не буду сьогодні докладно описувати всі казуси, які траплялися у процесі упорядкування згаданих публікацій – це вартує окремої збірки мемуарів. Проте в жанрі ювілейного причинка опишу декотрі моменти.

 

Отож, готуючи до друку згадану чотиримовну книгу 1997 року, ми, як зазвичай буває у поліграфії, зробили кольороподіл матеріалу й вивели купу плівок для друкарні. Мені задзвонили з Києва (де відбувався процес друку) й запропонували ознайомитися з так званими «сигнальними примірниками». Тобто, ще раз переглянути готовий продукт і ствердити адекватність примірника стосовно ориґінал-макету. Зрештою, справа формальна.

 

Яке ж було моє здивування, коли я раптом помітив лакуну на півсторінки (відсутність шматка тексту), простіше кажучи, дірку. Вдруге я здивувався, коли зрозумів, що друкарня пропустила лише одну-однісіньку плівку з текстом червоного кольору, і то у першому тексті – копії староукраїнської версії. Усі інші – nota bene! – вставки червоним кольором на місці, а тої єдиної – НЕМА! Та й думаю собі: недогляд друкарні чи майстерна аберація тексту?

 

 

Виправили. Таки виправили – добре, що була добра воля кураторів проекту і розуміння. Вийшло на краще: ми віддрукували на кольоровому принтері цю одіозну червону вставку і вручну (!) вклеїли її у цілому тиражі в 1000 примірників. У такий спосіб це видання стало hand-made, не кажучи вже про ідею імітації під стародрук. Що більше, пізніше журналісти писали, що «на виставці демонструвався першодрук Конституції Пилипа Орлика»…

 

Пропущена цитата звучить так:

 

«абы нє тилко єго Вєлможност, за счасливого гєтманского своєго владѣнїя, всѣх тых, тут послѣдуючих, пунктами изображєных, а собою поприсяжєных договоровъ и постановлєнїй, нєнарушимо додєржалъ, лєчъ и за инших, впрєд будучих гєтмановъ Войска Запорозкого, чтобъ оныє нєпрємѣнно захованы и додєржаны были, которыє такъ ся в сєбѣ мѣютъ…»

 

А саме ця цитата може слугувати одним із доказів, що Конституція 1710 року є власне конституційним етнополітичним документом, а не лише так званими «pacta conventa» – угодою між тимчасово обраним королем (на певний термін) і шляхтою. Виразно і однозначно: «абы нє тилко єго Вєлможност… нєнарушимо додєржалъ, лєчъ и за инших, впрєд будучих гєтмановъ Войска Запорозкого, чтобъ оныє нєпрємѣнно захованы и додєржаны были…».

 

2010 року, у трьохсотлітній ювілей Конституції 1710 року я приїхав до Києва на запрошення ряду телеканалів дати інтерв'ю й стати учасником теледебатів про особу Пилипа Орлика і зміст конституції, про його літературну спадщину. На Майдані Незалежності я зрадів, натрапивши на акцію одної громадської організації, присвячену ювілеєві. Яке ж було моє здивування, коли я розгорнув дармову брошурку, що її роздавали в ході акції, і прочитав: «Перша Конституція України гетьмана Пилипа Орлика, 1710 рік (текст узято із сайту Верховної Ради України)». Це був мій переклад… ясна річ, без жодної вказівки імені перекладача.

 

Увечері я зайшов на сайт. Одразу написав адміністраторові. Відповіді, як і слід було сподіватися, не одержав. Тоді я надіслав листа на ім'я Володимира Литвина, тодішнього голови Верховної Ради. Відповіді, ясна річ, не одержав. Тоді, якийсь час зачекавши, опублікував відкритого листа у «Літературній Україні» (Захистити авторське право: відкритий лист до Голови Верховної Ради України Володимира Литвина // Літературна Україна. – 2010. - №36 (5368). – 7 жовтня. – С. 3.). Це подіяло: я нарешті дістав відповідь з апарату Верховної Ради, де мене лаконічно похвалили за «інтерес до цієї вагомої для української культури теми».

 

А після цього знову зайшов на сайт Верховної Ради і зло з'іронізував, звертаючись до дружини: «Та краще б я не зачіпав цього питання, бо тепер – ти тільки глянь! – на сайті повішали недолугий, невичитаний і практично беззмістовний комп'ютерний переклад-покруч, який навіть з українською мовою мав мало спільного»… На щастя, за якийсь час на згаданому сайті оновили текст змістовно і стилістично.

 

Треба віддати належне адміністраторам сайтів в Україні й за кордоном, зокрема, громадських українських організацій у США й Канаді, які упродовж 20 хвилин, максимум години, у відповідь на моє звернення ставили ім'я перекладача і вибрану бібліографію з нашої Орликіани. І щиро висловлювали свої вибачення: вони всі запозичили текст із сайту Верховної Ради…

 

Маю цілу колекцію різноманітних «піратських» видань. Причому вони містять не лише мій переклад, а й інших перекладачів. На мої запитання, чи ці люди мали якісь домовленості з упорядниками цих видань, відповіді здебільшого були неґативними.

 

Ще один цікавий факт: у переважній більшості критичних матеріалів в Інтернеті упродовж 25 років прізвище перекладача (тобто, моє власне) подається в аберованій формі. І Трофимчук, і Трохимчук, і Трифомук, і Трончук… Довгий химерний перелік неприбраних псевдонімів. І якщо «Трофимчука» ще можна списати на совість комп'ютерного редактора…

 

Хоча й дуже скептично ставлюся до різноманітних конспірологічних теорій і концепцій, раптом до голови упала думка, що анатема Іванові Мазепі б'є рикошетом і по Пилипові Орлику. Чи не прояв це 300-літньої гібридної війни Росії проти України? Про що ми щойно нещодавно здогадалися, проте все ніяк не можемо собі з тим дати ради… А дорешти мене в цьому переконала стаття з Інернету, на яку натрапив уже після виходу ювілейного видання 2011 року, згаданого вище. У цьому виданні поміщено цілу низку перекладів тексту Конституції 1710 року іноземними мовами (анґлійською, французькою, німецькою, російською), переклади українською різних авторів, а, головне – ориґінал староукраїнською мовою. І «Матеріали до бібліографії питання» – на 20 сторінках, близько 600 позицій.

 

Отож, сиджу чергового ювілейного вечора, та й думаю: та ж ця війна ані не починалася, ані не кінчалася ще. Просто триває. Це – вічна анатема.

 

Але ЧОГО ж саме ВОНИ УСІ так бояться у цьому тексті, у тексті Конституції 1710 року?

 

ІІІ. КонституціЯ.

 

Насправді слово «конституція» (constitutio) в часи Пилипа Орлика, та ще з півстоліття по його смерті зовсім не мало того значення, яке ми вкладаємо у це поняття тепер. Латинсько-слов'янський словник Івана Максимовича (републікація рукописної версії, укладеної упродовж 1718–1724, с. 241) подає такі значення: законоположеніє, уставъ, чиноположеніє, уложеніє, узаконєніє, завѣтъ, сложеніє, зачинаніє, составлєніє.

 

 

Зауважу, що саме рукою Івана Максимовича – генерального писаря гетьмана Пилипа Орлика – написано староукраїнський оригінал конституції. Гетьман скріпив і підтвердив текст власноручним підписом та печаткою Війська Запорозького (не збереглася). Далі був текст присяги Пилипа Орлика (якого, до речі, чомусь нема на сайті Верховної Ради).

 

Шукайте у публікаціях – текст цікавий з огляду на наш нинішній день.

 

 

Далі було підтвердження тексту шведським королем Карлом XII, – нині ми теж намагаємося засвідчити свої політичні документи з допомогою третьої сторони. Термінологічні нюанси у цьому підтвердженні – окрема тема.

 

 

Ми нині маємо лише коротку версію Конституції 1710 року. Рука – Пилипа Орлика. Зміст – без преамбули, дуже скорочений. Враження, що писалося нашвидкуруч для якоїсь оказії чи потреби. Проте зміст у скороченій версії збережено, всі акценти і головні постулати присутні. Повна латиномовна версія ще чекає на свого першовідкривача.

 

 

А тепер до теми.

 

«Pacta et constitutiones legum libertatumque Exercitus Zaporoviensis inter illustrissimum Dominum Philippum Orlik, neoelectum ducem Exercitus Zaporoviensis, et inter generales, colonellos, nec non eundem Exercitum Zaporoviensem publico utriusque partis laudo conventa ac in libera electione formali iuramento ab eodem illustrissimo duce corroborata, anno Domini 1710, Aprilis 5, ad Benderam» – в українському перекладі «Уклад прав і вольностей Війська Запорозького та угоди, укладені між ясновельможним паном Пилипом Орликом, новообраним гетьманом Війська Запорозького і генеральною старшиною, полковниками, а рівно ж і самим Військом Запорозьким, схвалені обома сторонами і скріплені найяснішим гетьманом на вільних виборах урочистою присягою року Божого 1710 квітня п’ятого дня при Бендерах».

 

Отож, фраза із таких п’яти слів: «Уклад прав і вольностей Війська Запорозького…» – це і є відповідник нашого нинішнього поняття «конституція».

 

 

В окремих пунктах цього документа окреслено проблеми організації різних аспектів державного устрою Гетьманщини: визначено кордони держави (пункт II), панівну ідеологію й організацію шкільництва (I), запровадження парламенту – Генеральної ради – як законодавчого та дорадчого органу при гетьманові (VI). У різних пунктах наголошено на важливості впорядкування фінансів, судівництва (причому йдеться про розподіл законодавчої, виконавчої та судової гілок влади), визначено порядок налагодження міжнародних стосунків, організації системи поширення інформації та системи пересування, впорядкування торгівлі, усталення прав міського населення і, зокрема, закону про столицю України – місто Київ, підтверджено права різних соціальних груп населення, зокрема „роксоланських посполитих” та козацьких вдів.

 

 

Латинське ж слово “pacta”, що стоїть на першому місці, є дуже важливим для розуміння змісту документа і відповідності цього змісту до тогочасних українських реалій. Тут ідеться про політичний компроміс поміж різними групами населення України початку XVIII ст.: поміж гетьманом і політичною елітою краю (шляхетсько-старшинська верства), поміж світською владою й церковною, поміж населенням України і городовим козацтвом – з одного боку, і запорожцями (Військо Запорозьке низове) – з іншого, поміж козаками Гетьманщини і рештою груп населення. Поняття „pacta” традиційно трактують як відгомін терміна „pacta conventa” (насправді так воно і є), проте у випадку Конституції 1710 року зміст цієї угоди має власну специфіку порівняно зі суттю „pacta conventa”. У нашому випадку в рамки цієї політичної угоди введені „всі мешканці роксоланські” – усі верстви українського населення, а не лише „народ-шляхта”, як це було з польськими „pacta conventa”. Фактично усі верстви українського населення визнаються Конституцією 1710 року суб’єктами права, що й визначає „конституційність” документа у нинішньому розумінні.

 

 

Отож, текст Конституції 1710 року був свого часу дійовим консолідуючим документом для всіх верств „мешканців роксоланських”, він демонстрував політичний компроміс, за яким певні верстви і певні посадові особи зобов’язані були відмовитися від особливих преференцій на користь інших верств. Зміст цього документа засвідчує саме національне бачення проблем тогочасної України, й закладає ґрунт для впорядкування, гармонізації суспільних стосунків.

 

Чого бояться? Деколонізації України.

 

P.S. Принагідно дякую авторові наведеної статті «Договори і постановления…» за вшанування мене й інших орликознавців високим званням націоналістів.

 

15.04.2017