Василь Пачовський

(Телефоном від власного кореспондента).

На сам Великдень, 5 квітня 1942 р., в 7 год. рано помер у Львові великий український поет, д-р Василь Пачовський.

В. Пачовський прийшов на світ 12 січня 1878 р. у Жуличах, пов. Золочів, як син священика Миколи Пачовського і Марії з Боярських. Ґімназію закінчив у Золочеві, іспит зрілости склав у Львові 1899 р., університетські студії у Львові і Відні 1900— 1905 р.р. В тому ж році став професором української державної ґімназії в Станиславові, де вчив історії і географії. В 1914 р. покликаний до війська, в 1915 році відкомандуваний в 1915 році відкомандуваний "Союзом Визволення України" до таборів українських полонених з б. російської армії у Фрайштаті, Раштаті і Вецлярі для організації і освідомної праці серед полонених. Від 1916 р. працює знову як професор філії української державної ґімназії у Львові. В 1918 р. звільнений з австрійського війська. Потім вступає до Української Галицької Армії. Як старшина УГА видає в Станиславові часопис для війська "Стрілець", а далі їде до Камянця Подільського, де працює в Комісії для середніх шкіл. В 1919 р. уряд Української Народньої Республики іменував д-ра В. Пачовського аташе надзвичайного посольства при Ватикані, але він уже не поїхав туди — ізза упадку держави. Тоді В. Пачовський опинився на Закарпатті в Берегові, де працював як професор реальної ґімназії і видавав тижневик "За Народ". На Закарпатті перебував до 1929 р., опісля переїхав до Перемишля, де став професором української державної ґімназії. В 1933 р. звільнений поляками, працював службовиком у централі "Рідної Школи'', "Просвіти" і Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові. Підчас большевицької окупації був учителем середньої школи та старшим викладачем української мови в українському університеті ім. Івана Франка. Після звільнення Галичини зпід большевицької окупації став організатором і першим головою Спілки Українських Письменників.

Смерть наступила по короткій та важкій недузі; мабуть причиною був розрив серця.

Покійний, один з останніх уже членів Молодої Музи, залишив багату літературну спадщину, що обіймає ліричну поезію, драми і наукові праці. Перша збірка лірик "Розсипані перли" вийшла 1901 р. у Львові (друге видання 1933), потім пішли чергою: драматична містерія "Сон української ночі" 1903, лірики "На стоці гір" 1906, трагедія Козацької України "Сонце Руїни" 1911, відзначена на конкурсі Краєвого Виділу Галичини в 1913 р. першою премією, лірична драма "Ладі і Марені терновий вогонь мій" 1912, драма "Сфінкс Европи" 1914, трагедія Княжої України "Роман Великий", Вецляр 1918, дитяча драма "Малий Святослав Хоробрий" 1918, драматична трилогія "Золоті Ворота", якої надрукована лише перша частина "Пекло України", містерія воскресення "Гетьман Мазепа" 1937, поемка для дітей "Золота звіздка" 1937, позатим кількадесять творів остало ще в рукописі.

З наукових праць слід згада ти "Нарис історії мініятури" 1914, "Галичина і Придніпрянська Україна" 1919, "Кубань і Україна", Винниця 1919, "Історія Підкарпатської Руси" 1921 р., "Іван Мазепа" 1937, тисячлітня історія Закарпаття "Срібна Земля" 1939 і ін.

Крім того переклав Покійний на замовлення Наукового Товариства ім. Шевченка українські літописи та билини.

Похорони заслуженого діяча культури відбулася з постанови Провідника Українського Центрального Комітету на громадський кошт. Похоронами зайнявся окремий комітет, зложений з представників усіх мистецьких спілок міста Львова, очолений посадником міста д-ром Біляком. Похоронний обряд відбувся в середу 8 ц. м. в год. 5 поп. з крипти при вул. Кохановського 94 на Личаківський цвинтар, куди відвело Покійного громадянство і духовенство під проводом Преосвященного Кир Йосифа.

[Краківські вісті]