У суботу, восьмого квітня, в усіх великих містах Росії пройдуть мітинги проти тероризму. Вони будуть присвячені пам'яті загиблих під час вибухів у петербурзькому метрополітені третього квітня. Особливу увагу організатори акцій приділять тим містам, де 26 березня відбулися масові антикорупційні акції протесту. Таким чином Кремль без зволікань почав розігрувати на свою користь карту тероризму.
Російські очільники свідомо чи мимоволі пов’язали ці дві дати – 26 березня і третього квітня. День велелюдних мітингів і день кривавого теракту. Обидві дати досить знаменні у контексті дослідження так званої проголошеної російським президентом Володимиром Путіним «керованої демократії».
Отже, 26 березня Російською Федерацією прокотилася хвиля демонстрацій та мітингів під умовною назвою «Він вам не Дімон». Таку назву мав відеофільм, створений Фондом боротьби з корупцією відомого російського опозиціонера Олексія Навального, що з’явився у світовій комп’ютерній мережі на початку березня. У ньому розповідалося про результати розслідування фонду щодо статків чинного прем’єр-міністра Росії Дмитра Медвєдєва.
Як наше видання вже писало, загалом підготовка протестної акції не могла не схиляти до думки, що вона інспірована владою, аби контрольовано «випустити пару». Можна все ж припустити, що акції пішли не зовсім за владним сценарієм: і учасників на них вийшло забагато; і вели вони себе агресивніше й незалежніше, ніж треба; і гасла не зовсім ті, що рекомендувалися; і силовики були змушені застосувати більше сили, аніж це було передбачено сценарієм. Тобто виявили себе певні обставини, які могли б змусити кремлівських завсідників захвилюватися. Навіть попри те, що сумнівів ні в кого не виникало: російські протестні акції навіть і не пахнуть якимось «майданним» продовженням.
Тепер про третє квітня. Того дня перші повідомлення про вибухи в метро Санкт-Петербурга стали надходити близько 15:00 за московським часом. У частині повідомлень говорилося про вибух на станції «Сенная площадь», за іншими даними – на станції «Технологический інститут». Згодом з'ясувалося, що вибух був все ж один, а не два, і прогримів він у одному з вагонів потяга, який рухався «синьою гілкою» метро між двома згаданими станціями.
Вибуховий пристрій, згідно з даними російських слідчих, був саморобним. Національний антитерористичний комітет Росії підтвердив також виявлення другого вибухового пристрою, знайденого на станції «Площадь Восстания», котрий чомусь не здетонував.
Внаслідок вибуху загинуло 14 осіб. 11 з них померли на місці інциденту, один – під час транспортування до шпиталю, ще двоє – в приймальному відділенні Маріїнської лікарні «від травм, несумісних з життям».
Із травмами різної тяжкості до лікарень Санкт-Петербурга потрапило понад 60 осіб.
То хто ж вчинив теракт у метро? Загалом на дискусійних майданчиках щодо петербурзького інциденту списи ламають навколо двох версій. Перша – найочевидніша, вона пов’язана з ісламським тероризмом. Тобто вибуховий пристрій запустив у дію терорист-смертник, загітований чи то вербувальниками «Ісламської держави», чи то чеченськими партизанами.
Друга – конспіративна. Вона полягає в тому, що теракт інспірований російськими спецслужбами. Щоправда, ця версія розпадається ще на дві підверсії: 1) замовив вибух Путін; 2) замовили вибух владні конкуренти чинного російського президента.
Обґрунтування першої версії не потребує великих зусиль. Одного Алеппо Росії вистачило б на сотню терактів від гарячих сирійських хлопців. Те ж саме з Північним Кавказом, де останніми днями відновилася партизанська активність.
Офіційній же Москві більше до вподоби версія про завербованого «Ісламською державою» шаленця. Зрештою, вже й, що називається, «призначили» терориста – 22-річного вихідця з неспокійного часами Киргизстану Акбарджона Джалілова, котрий 2011 року отримав російське громадянство й оселився в Санкт-Петербурзі. Слідчі органи натякають: існує незаперечна інформація про зв’язки Джалілова з ІДІЛом, навіть більше – що він воював на боці терористичного руху чи то в Сирії, чи то в Іраку.
Тож версія російських слідчих виглядає так: Джалілов спершу залишив замасковану бомбу на станції метрополітену «Площадь Восстания» (вона не здетонувала), а потім підірвав себе у вагоні потяга.
У мислячої людини виникає маса запитань. По-перше: раз вже Джалілов так ненавидів росіян, то чому ж тоді не залишив обидва вибухові пристрої в потрібних місцях? Хоча б для того, аби таки залишитися живим, поспостерігати за стражданням ворогів, а потім здійснити чергові теракти.
Ну, припустімо, що терорист не послуговувався раціональною логікою, а просто хотів чимшвидше зустрітися з Аллахом. Тоді виникає друге запитання: як молодому хлопцеві вдалося обдурити систему безпеки в метро й так просто пронести два вибухові пристрої?
От як коментують це питання російські фахівці у царині боротьби з тероризмом. Віталій Демидкін, полковник ФСБ, колишній співробітник спецпідрозділу «Альфа» стверджує:
«Питання, як пронесли? Останнім часом я був трошки спокійний, принаймні за московськими мірками. Стоять рамки, ходять патрулі, частенько зустрічаються кінологи з собачками, які навчені на вибухові речовини. Якоюсь мірою, це перепона для тих, хто хоче влаштувати теракт. Але тут чомусь зайшли спокійно, пронесли вибуховий пристрій, заклали його і потихеньку пішли. Чому ніхто не звернув уваги на залишені речі, не попередив?»
Нагадаємо, що саме цього дня до Санкт-Петербурга приїхав сам Володимир Путін. І от що, враховуючи цю обставину, каже Геннадій Гудков, екс-депутат Держдуми, офіцер ФСБ в запасі:
«Як досвідчена людина, я не вірю, що це збіг. Для мене цей теракт, який стався в Санкт-Петербурзі, незвичайний і незвичний. Бо якщо припустити, що це не просто збіг, виходить, що організатори теракту – як би цинічно це не звучало – чудово підготовлені, і вони знали заздалегідь про приїзд президента. А приїзд президента і політичного бомонду – це шалені заходи безпеки. ФСО (Федеральна служба охорони, – Z) приїжджає заздалегідь – тижні за дві, ФСБ на вухах, поліція на вухах. Тож влаштовувати теракт у таких умовах – це означає взяти на себе велетенські ризики! Адже зараз місто перекрите, неможливо ні в'їхати, ні виїхати. А воно й було частково перекрите: на вокзалах і в аеропортах, на автомобільних дорогах були посилені наряди, був посилений контроль, у тому числі технічний».
Тобто якось непереконливо звучить версія з 22-літнім Джаліловим. Проте оперативно проведено ДНК-експертизу, котра нібито підтвердила, що розірване тіло з паском шахіда належить саме йому.
Перейдімо тепер до аналізу другої версії теракту – ефесбешної. Але перед цим пригадаємо висловлювання Путіна, котре пролунало між двома згаданими раніше датами. Коментуючи березневі демонстрації, шеф Кремля сказав:
«Ми з вами добре знаємо, і я хочу на це звернути увагу, що цей інструмент (несанкціоновані акції протесту, – Z) використовувався на початку так званої "арабської весни". До яких кривавих подій на Близькому Сході це призвело – ми дуже добре знаємо».
Тобто Путін застерігає російських громадян – мовляв, народні демонстрації з вимогою змін призведуть до кровопролиття в Росії. Він намагався налякати росіян, що наслідком усієї цієї мітингової активності є криваві революції (Євромайдан), громадянські війни (Сирія, Лівія), зовнішня агресія та втрата територій (російська агресія на Донбасі, анексія Криму) або, як мінімум, втрата державної стабільності (Єгипет). Утім, прив’язка вийшла ще наочнішою – із терактом у петербурзькому метро.
Справа звична, адже вже були вибухи в багатоповерхівках у Буйнакську, Москві й Волгодонську у вересні 1999 року. Нині мало в кого з мислячих людей виникають сумніви, що інспірував їх Володимир Путін, котрий тоді щойно полишив посаду голови ФСБ й став прем’єр-міністром. «Стоп-стоп, – зауважить мені прискіпливий читач, – невже можна вважати Путіна таким дурним, що він сам наперед видав свої терористські плани?» Ні, дурним я Путіна не вважаю. Утім, доволі часто російський президент, котрий вже уявив себе ледь не напівбогом, дозволяє собі забалакуватися й таким чином мимоволі виявляти щирість. Пригадаймо, наприклад, його тезу про «ввічливих людей», котрі ховатимуться за спинами мирних громадян від «українських карателів». І згодом ми це мали можливість наочно спостерігати. Чи як він проговорився про своє керівництво операцією з окупації Криму, чи про наявність «іхтамнєтов» на Донбасі, котрі «виконують певні завдання». І таких прикладів маса.
Передбачаю ще одне поважне заперечення щодо версії про участь умовної ФСБ (це могли бути й інші силові спецпідрозділи, не так важлива їхня абревіатура): кремлівські пропагандисти й сам Путін останнім часом з піною біля писка намагаються довести цілому світові, що Україна – це failed state, неспроможна держава. От і війна громадянська у них, і замовні вбивства раз за разом, перманентні акції протесту, вибухи на складах амуніції тощо. У цьому контексті теракт в метро – аж ніяк не на руку Путіну, бо чим тоді краща Росія, котра хотіла б взяти «неспроможну» Україну під своє крило?
Але це ми висловлює міркування, побудовані на звичній логіці, а у кремлівських завсідників логіка своя – «асиметрична». За звичною логікою Путін за жодних обставин не мав би анексовувати Крим. Адже з півостровом він нажив собі масу проблем і ворогів у світі... Однак стрімко підвищив свій президентський рейтинг усередині країни.
Отже, якщо підійти до петербурзького теракту з точки зору загальнонаціональної мобілізації, то він має ще й який сенс. Тепер росіянам нічого не залишається, як щільно об’єднатися навколо свого лідера й дати гідну відсіч кривавим терористам. Різного кшталту мітингарі перетворюються на національних зрадників, котрі «розхитують державного човна» у такий складний період. З’являється зайва нагода затягнути гайки, поквитатися з політичними опонентами й посилити авторитарність правління.
Може, це пророцтво й занадто касандрівське, але, скоріш за все, у Росії можна очікувати наступних терактів. Адже тоді, 1999 року, для сходження Путіна в президентське крісло однієї підірваної багатоповерхівки ініціаторам терактів виявилося замало. Хотілося б, звісно, помилитися.
Бо насправді та всеросійська стабільність, яка асоціюється з Путіним, – це велика фікція. Він сам – головний генератор нестабільності. На кшталт тих рекетирів, котрі створюють проблеми, щоб потім їх «порішати» за винагороду.
І на завершення – коротко про другу підверсію ефесбешної версії. Вона будується на тих самих аргументах, що і перша підверсія, але з певним зауваженням: конкуренти Путіна у владі в разі чого можуть використати всі пункти в списку Cui prodest, щоби втопити чинного російського лідера. Заодно пригадають йому й вересень 1999 року – переконаний, що хтось із серйозних людей тримає весь пакет тодішнього компромату. І тоді слід чекати кремлівського перевороту.
06.04.2017