Львів зміняє туалету
Коли громадянин Львова, який вспів уже за останні роки привикнути до примх долі, зведеться вранці з нагрітого власним теплом ліжка, то першим своїм кроком звертається до вікна. Видзвонюючи власними, не штучними, зубами ранній привіт весні, впивається у вершки коминів очами, щоб доглянути денебудь несміливу смужку диму і вгадати по ній, чи вітер вже відвернувся на південь, і чи прийде нарешті весна.
Та замість весняних леготів, що мали б принести стуженим жителям княжого міста вижидану весну, від трьох мабуть тижнів жениться Явдоха, то скидаючи своїх дванадцять кожухів, то одягаючи. На ті, калєндарно-бабські примхи не помагає навіть і столітній календар, який так же самісько помилився в ворожбі, як "батько цілого світу" у своїй ставці на зиму.
Словом, весна, не зважаючи на збірну волю жителів Львова, спізняється, що зрештою, беручи під увагу воєнний час і комунікаційні труднощі, не повинно так дуже дивувати. Куди більше дивує довготривалість зими, яка, викинена дверми, влазить вікном. І знову не можна дивуватися, що хоч у Львові від місяця вивозять сніг, його ще повно на місті.
Застрілена весна
Найбільше на спізнення цьогорічної весни нарікають двірники, яким приходиться не тільки двічі, а то і тричі вдень прочищувати пішеходи з льоду і снігу, але до їх, так сказати б, компетенцій належить ще і половина ширини вулиці з усякими принагідними додатками. Єдиною осолодою — кажуть вони — є те, що сьогодні, в добі моторизації кінь не може витримати конкуренції з машинами і його щораз менше на вулицях. Навіть славних дорожкарських шкап не видно. Не видержали темпа дворічної стахановщини і націоналізації.
На тему весни кружляють уже у Львові анекдоти, мовляв, Сталін із страху перед німецькою весняною офензивою казав весну арештувати і розстріляти.
Актуальні диспропорції
Проте весна прийшла. Прийшла закатарена, розпчихана, без фіялок по 10 грошів в'язанка і без сніжинок, але прийшла. І зразу ж водограями зашипіли ринви кам'яниць, вулицями поплили бруднаві струмочки води. Пішеходи покрились тафлею ожеледи, що накоювали навіть у передвоєнні часи чимало клопоту магістратові і жителям Львова. Цьогорічна ожеледа заставляла ноги, підковані ощасностевими "охранячами", витанцьовувати стрімголовні "па". Зокрема львівські елегантки, що навіть у воєнний час не вирікаються примх моди і диктатури елеганції, терплять від ожеледи, опинюючися найчастіше "на льоду", чи, як це у нас кажуть, "на леді". Причина? Проста: французькі закаблуки і диспропорція між по зимовому одягненою горою і весняно роздягненою долиною. Затульність широкого хутра ніяк не причинюється до вдержання рівноваги на посинілих під павутинням газівок ногах. Вислід: кількасот великопісних поклонів без принуки, хоч і нещирих.
Крамничні вистави прибрались на святочно. Найбільше подиблете великодніх баранків, зате крашанок і писанок поминай, як звали. Є у Львові крамниця ПКП (Польскі Комітет Помоци), яка цілу виставу заставила великодніми прикрасами, карточками, баранками, а дохід із цього призначений на польську допомогову акцію. Ця крамниця переповнена вже від кількох тижнів покупцями. I хоч цьогорічний Великдень припадає разом із латинським, то того роду українська крамниця жде мабуть на славний "руський Великдень".
Великодної шутки не можна було у квітну неділю інакше дістати як тільки у підміських спекулянтів, які за шутку, прикрашену китицею червоної калини вимагали тільки два злоті і за в'язанку сніжинок рівно одного злотого. Не було ради, бо конкуренція, сказавши по купецьки, не існувала. Адже воно краще було, як за добровільну жертву на Рідну Школу, чи на фонд інвалідів, можна було дістати шутку, хоч і без прикрас, але сповнити при цьому добре діло.
Леви на протязі
Ще одні тварини відчувають у Львові наближення весни. Важко сказати, чи вони справді це відчувають, але коли цілий будинок відновлюють, то старі магістратські леви теж можуть мати претенсії до весняної туалети. Все ж львов'яни мають для своїх левів багато співчуття. Підчас лютої березневої заметілі вдалося підслухали таку розмову:
— Ов, пані Михайлова, але ж дує, бо дує.
— Що дує? Чому?
— На, маєш, та ж вітер дує.
— Е, пані кохана, нам то ще пів біди, але тим левам то таки найгірша біда. Подумайте, так стояти цілий час на протязі. Ззаду дує, спереду дує... Витримали б ви?
Та журба про левів, мабуть скоро скінчиться, бо чим ближче до кінця цього ніби репортажу, тим ближче до весни. Вже навіть можна почути цвірінькання перемерзлих горобців. Правда, про бузьків ще ніхто не чув, чи вони вже прибули, але жителі Львова стовідсоткові оптимісти. Сміються собі із зими, хоч на неї нарікають і ждуть із повним довір’ям весни.
Пріма апріліс і Великдень
Всі песимістичні настрої розвіялись на 1 квітня. Нікуди правди діти, але "пріма апріліс", який звичайно любив робити найгірші пакості, цим разом зробив приємну несподіванку: Вкінці повіяв південний вітрець, пригріло сонечко, а під вечір пустився дощик. Правда, ще не зовсім весняний, але хто в сьогоднішніх важких часах вередує? Весняний, не весняний, добре, що дощик, а не сніг. Настрої зразу підскочили і ви могли бачити скрізь усміхнені обличчя, яких не притьмарювала навіть чорна перспектива рожевої шинки. Війна війною, а мешканці городу Лева вічні оптимісти. Весна вже так сказати б у жмені, атмосферична кон'юнктура поправилась, а Великдень за плечима. Навіть спортовці піддалися весняним настроям, і хоч на грищі ще болото, то збираються в неділю його місити.
Найсумніші настрої запанували в паскарів. Їм весна принесла малий крах. Найважніші відборці втратили охоту до закупів, а арійці станули на становищі: цьогорічна паска без паска.
[Львівські вісті]
03.04.1942