Цього тижня Національні збори Франції після кількох місяців часом надміру бурхливих дебатів на тлі масових акцій протесту й ескалації суспільної напруги ухвалили контроверсійний закон «Про шлюб для всіх». Він дозволяє гомосексуальним парам не лише одружуватися, а й усиновлювати дітей. Президент республіки Франсуа Олланд виконав свою передвиборчу обіцянку.
Для лівих цей закон став емансипаційним поступом і консеквентним розвитком проголошеного ще Великою французькою революцією принципу Égalité — Рівності. Бо вважалося, що двох інших республіканських принципів — Liberté (Свобода) і Fraternité (Братерство) — вже згрубша досягнуто. А щойно ухвалений закон про ґей-шлюби мав би, з погляду його прихильників, покласти край статевій дискримінації й узаконити суспільні зміни, які вже давно стали реальністю.
Супротивники закону відчувають поважні труднощі з тим, аби встигати за таким шаленим темпом ґендерного розвитку суспільства. Тож закон цей можна вважати не просто нормативним актом, а фактично епохальним відходом від концепції традиційної гетеросексуальної родини як ланки суспільства: батько (чоловік), мати (жінка), двійко чи більше діточок. Учасники демонстрацій протесту, які перманентно минулими тижнями дефілювали вулицями французьких міст (передовсім Парижем), виписали на своїх транспарантах саме цю формулу тестаментальної сім’ї.
Гірко розчаровані останньою ухвалою французького парламенту не лише ревні католики, переконані, що діти мають зростати в чітко окреслених межах, що їх вони вважають за «природні». Ґендерна суперечка розділила суспільство фактично на дві частини, і то за кожним з пунктів закону цей поділ різниться. Згідно з останніми соціологічними дослідженнями, 58 відсотків французів загалом лояльно ставляться до одностатевих шлюбів, проте 53 відсотки виступають проти того, щоб гомосексуальні пари адоптовували дітей.
Напевне, в такій розділеності суспільства винен передовсім ініціатор ухвалення закону «Про шлюб для всіх», тобто президент Франсуа Олланд. Але провина його полягає не тільки в тому, що він поставив це питання на порядок денний. Якби це зробив не він, то зробило б це саме швидкоплинне життя. Президентові треба було не форсувати реалізацію передвиборчої обіцянки, а провести широку суспільну дискусію, спробувати переконати своїх опонентів зокрема і суспільство загалом, а не перегинати їх через коліно за допомогою парламентської більшості. Можливо, в такий спосіб і вдалося б уникнути глибокої суспільної конфронтації.
Опозиція вже встигла подати позов на закон до Конституційного суду й чекатиме на його висновки. А тим часом «неемансипований» французький люд готується до наступних акцій протесту. Найбільша демонстрація супротивників закону заповідається на 26 травня в Парижі. Її організатори, згідно з їхніми заявами, дуже сподіваються, що вдасться реалізувати «68-й навпаки». Тобто розбурхати масовий гнів до такого стану, аби повторити революційні події 1968 року, після яких Франція почала стрімкими темпами лібералізовуватися. Хоч експерти вважають, що для нової революції її організаторам бракує і проблеми, і предмету боротьби.
Опозиційній Спілці за народний рух (L'Union pour un mouvement populaire) залишається хіба що сподіватися на перемогу на виборах 2017 року, щоб принаймні тоді скасувати ненависний закон. Але до того ще далеко, ще багато води протече Сеною. А що вже гомосексуальних пар понаодружується — то й взагалі не злічити. І що з ними тоді доведеться робити? А закон про «Про шлюб для всіх» можуть ухвалити й інші європейські країни, процеси ж бо набирають розгону.
25.04.2013