Чи може антична філософія витривалості врятувати людську робочу силу?
Роботи йдуть по наші місця праці, людям треба себе захищати. Та замість того, щоби читати порадники з продуктивності, платити лайф-коучам, студіювати посібники з самовдосконалення та підписуватися на семінари з кар’єрного зростання, один професор психології радить нам заощадити гроші.
Бо якщо навчимося бачити безрадісну сторону, то будемо краще підготовлені до ери білокомірцевої автоматизації – а принагідно зможемо заново відкрити нашу людськість.
Свенд Брікманн, автор нової книги Stand Firm: Resisting the Self-Improvement Craze (Стояти непорушно: опираючись божевіллю самовдосконалення), стверджує – люди схильні до поспішних кар’єрних рішень, які дають ілюзію контролю. Однак постійні намагання пристосуватися до мінливих вимог роботи зробили нас радше рефлексуючими й експлуатабельними, а не резистентними.
З роботами, які вже сунуть свої силіконові ноги під стіл, ми мали б бути багатшими, вважає цей незвичайно похмурий данець, – усвідомлюючи, настільки мало можемо контролювати наше майбутнє. Він навіть рекомендує закинути експертизу робочих місць і тренінґ-плани, а також відмовитися від особистих цілей продуктивності.
Професор Брікманн хоче врятувати сучасного працівника від індустрії кар’єрного розвитку, яку він звинувачує в тім, що люди втратили поблажливість до себе у пошуках офісної нірвани. «Припиніть копатися в собі», – наполягає він. «Сфокусуйтеся на негативі» і «звільніть свого коуча!».
Автор дослідження стверджує, що замість поглинати знесилюючі меседжі поп-філософії, нам треба збудувати внутрішнє ядро спротиву й цілісності.
Професор Брікманн каже, що тренувати зміцнення сили волі частково можна маленькими актами самозречення, які практикують під час Великого посту: спробувавши стриматися від пудингів, «вдягаючи недостатньо теплий одяг, щоби було трохи холодно» чи «роверуючи в дощ».
Такі ексцентричні кроки призначені послабити наші апетити на комфорт — щоби було легше зіткнутися з непевним майбутнім. «Страх невдачі зменшується, якщо ми в малих дозах практикуємо дискомфорт», – пояснює професор Брікманн.
Стоїцизм, філософію античних, подано тут як прагматичну формулу досягнення пружності у стрімко мінливому світі. Просуваючи цінність самозречення – на противагу до тих засобів захисту, що їх преферують відсталі чи розгублені сучасні працівники – професор Брікманн закликає відмовитися від послуг професійних служб допомоги в кар’єрі і навіть не акцентуватися на позитиві.
А пошуки нашого власного унікального набору надій, мрій та бажань – це взагалі безпеспективна річ.
«Бути собою не несе жодної значної цінності», – зауважує він, вказуючи, що значення мають ваш вплив на інших людей, ваші обов’язки та відповідальність. Це надто часто іґнорують у нескінченному пошуку реалізації, але саме це, зазначає він, є найкращим мірилом справжнього успіху.
У жартівливій мімікрії на формулу саморозвитку ця невелика книга представлена як програма з семи кроків, щоби відлучити нас від самовдосконалення. Однак тут є також і більш амбітний момент. Оскільки білі комірці готуються до світу, в якому багато робочих місць зникне у чорній дірі штучного інтелекту, Stand Firm несе попередження, яке має бути очевидним для будь-якого читача FT.
Ми повинні культивувати ментальну стійкість, аби підготуватися до економічно непередбачуваного майбутнього. Професор Брікманн стверджує, що досягати це найкраще не самоаналізом, а конфронтуючи з нашою відсутністю контролю і прислухаючись до того, що він називає внутрішнім «буркотуном».
В епоху роботів саме самозаперечення, сумнів і згода з минулим – складові, що роблять нас людьми – можуть помогти нам також і зберегти та культивувати мудрість. Це – теорія, на практиці же жартівлива порада професора Брікманна звучить ризиковано. Він пише: «Скажи "ні" своєму босу. Тому що лише роботи завжди кажуть "так"».
Відкиньте націленість на продуктивність
Західним професіоналам, вірить професор Брікманн, потрібна сувора догана. Творена в епоху копання в собі мова психотерапії (яку використовували у всьому: від експертиз кар'єри до співбесід) перетворює нас на засмарканих нарцисів.
Ми стаємо податливими на маніпулювання – під наглядом менеджерів, котрі хочуть звести нас до безхребетної маси, якою можна набивати змінні форми майбутніх місць праці. З того, що каже професор, випливає, що кожна сторона – і роботодавець, і працівник – є невільниками мети більшої індивідуальної продуктивності. Заспокійливе базікання про захопленість та особисте зростання лиш маскує безжальне споживання людського капіталу.
«Ми повинні робити більше, робити це краще і робити це довше», – стверджує професор Брікманн. «Саморозвиток став самоціллю». Парадоксально, але відповідно до арґументів Stand Firm, все це «примусове зростання» призводить до втрати орієнтації, тому ми постійно бажаємо ілюзії дійсності, яку підсовують курси лідерства.
Отож, хоча вступний у книзі виклик супроти звичок, що потакають нашим бажанням, відносно дрібний ("чи можете витримати день на роботі без ласощів до чаю?"), націлювання на культуру особистого розвитку кидає виклик і певним фундаментальним припущенням про роботу сучасного світу. Це дуже скандинавський погляд, що бадьорить так само, як крижане занурення у фіордах.
Дивитися на похмурий бік питання
Переконливі та дотепні міркування наводяться, щоб акцентувати на негативі («Нам потрібно повернути право думати, що справи погані»), щоб жити в минулому («Коли хтось презентує плани для інновацій, скажіть їм, що в старі часи все було краще») і стримувати свої почуття («Оберіть гідність»).
«Визнайте свої обмеження і тіштеся ними» – є однією з рекомендацій, що викличе шокуючу реакцію на позаофісній нараді. Професор Брікманн визнає, що не всі в захваті від його радикального підходу: «Моя пропозиція стати посереднім інститутом викликала мало ентузіазму», – написав він про свою відповідь на офіційний запит про «візію» того, як трансформувати університет, де він працює.
Все це обіцяє кар’єрну катастрофу для працівника, який виконуватиме поради професора Брікманна надто буквально. Проте це надзвичайно провокативний матеріал: підривний маніфест для пасивного опору білих комірців, а також викривальна критика проти індустрії, що бурхливо розвивається і розростається довкола кар'єрних порад.
«Стояти нерухомо в суспільстві, що базується на зростанні й споживанні, подібне на дисидентство», – пише професор Брікманн. Якщо вас заохочують, умовляють, залякують чи змушують (через страх безробіття) просуватися до нових напрямів, то це тому, що ваше місце роботи хоче заробити на цьому.
«Фразу "мені не треба себе розвивати" рідко вимовляють під час оцінок діяльності чи розвитку – це було б рівноцінне єресі», – скаржиться професор Брікманн. І квечіння, пише він піднесено (кветч — слово з їдиш, що означає мистецтво скаржитися), – це також акт опору супроти ідеї вдосконалення працівника. Приємно дізнатися, що сучасному стоїкові не потрібно терпіти мовчки.
Коли роботи наступають, а ми готуємося відмовитися від дорогоцінних ілюзій сучасного світу про офісну роботу як шлях до самореалізації, добрий квеч може бути всім, що в нас залишилося.
Svend Brinkmann. Stand Firm: Resisting the Self-Improvement Craze (Свенд Брікманн. Стояти непорушно: опираючись манії самовдосконалення) опубліковало видавництво Polity Press (переклад на англійську Тема Мактерка).
Miranda Green
Stoicism is having a moment in the robot revolution
The Financial Times, 21.03.2017
Зреферувала Леся Стахнів
22.03.2017