Науковці виявили, чому терористи-смертники готові, здавалося б, охоче пожертвувати своїм життям. Нещодавно дослідження засвідчило: спільний досвід та передусім негативні переживання призводять до розвитку крайніх форм групової ідентифікації. У цьому випадку люди відчувають себе настільки спорідненими з групою, що готові піти на смерть заради неї. Ймовірно, така форма співпраці була необхідною для виживання наших предків.




При теракті часто гине сам злочинець. Зображення: Sengulmurat/ thinkstock.


 

Для еволюційних біологів людина – унікальний феномен. Жодна інша тварина не є настільки готовою допомогти ближньому й у відповідь не отримує стільки підтримки, як homo sapiens. У виняткових ситуаціях цей порив до співпраці може набувати спотворених форм. Японські камікадзе у Другій світовій, ісламські смертники – деякі люди готові принести себе в жертву заради інших.

 

Над цією поведінкою науковці ламають голову: як таке може бути, що риса, яка штовхає особу на смертельне самозречення, вижила в процесі еволюції? Адже зазвичай солдати на кшталт терористів намагаються догодити групі людей, з якими не перебувають у родинних зв’язках.

 

Науковці на чолі з Сергеєм Гаврільцем (Sergey Gavrilets) з Університету Юта в Солт-Лейк-Сіті взялися за пошуки пояснення. У своєму дослідженні вони виходили з уже сформульованої тези, згідно з якою воля боротися й помирати за інших повинна бути чимось вмотивована. Цей мотив експерти назвали «identity fusion» – злиттям ідентичностей. При цьому індивід сприймається не як самостійна особа, а радше як єдине ціле з соціальною групою.

 

Що ж живить таке відчуття єдності і яку роль відіграло «злиття ідентичностей» в історії людства? Аби це перевірити, науковці вдалися до комп’ютерного моделювання. Завдяки різним сценаріям воно вирахувало, за яких обставин у наших предків проявлялися нахили до самозречення та чи могли вони вкоренитися.

 

Результат: готовність вступитися за іншого, ймовірно, була необхідною для наших предків стратегією. Лише так популяція здобувала шанс пережити більшість небезпечних ситуацій і вистояти в конфлікті з іншими групами. При цьому визначальним міг бути спільний досвід, який і живив цю співпрацю.

 

Згідно з симуляційними обрахунками, ймовірність просоціальної поведінки особливо зростає тоді, коли члени групи мали спільні негативні переживання й біль. Завдяки співпраці шанси вижити та мати спільне еволюційне майбутнє були значно вищими, ніж у результаті родових відносин та передачі в спадок генів окремих особин.

 

Гаврилець із колегами зазначили: модель відображає умови, за яких наші предки жили десятки тисяч років тому – етап, коли виживання означало війну. Нині сучасній людині не так складно. Крайні форми протистояння, необхідні для виживання соціальної групи, зараз здаються анахронізмом. Але в крайніх випадках, згідно з теорією дослідників, цей еволюційний спадок може проявлятися і в сучасних групах.

 

Чи це відповідає дійсності, команда вчених перевірила на емпіричних даних, отриманих різними популяційними дослідженнями – зокрема розвідками про ветеранів В’єтнаму, бійців джіу-джитсу, членів студентських братств, які повинні проходити ритуал посвячення, та пари близнюків.

 

По суті, гіпотеза підтвердилася: що більше болісних переживань поєднує людей між собою, то більша ймовірність того, що вони заступатимуться одне за одного – аж до самогубства. Відчуття спорідненості, яке при цьому виникає, може виявитися навіть сильнішим, ніж сімейні зв’язки.

 

«Дослідження ідентифікувало чимало шляхів розвитку співпраці в процесі еволюції. Завдяки розвідці ми доповнили список новим, дотепер недооціненим, але дуже могутнім механізмом – крайні форми кооперації через спільний досвід», – каже Гаврилець. У такому випадку люди стають, так би мовити, «братами по зброї» – військовими одиницями, залученими до насильницького конфлікту. «По суті, спільні негативні переживання можуть зробити індивідів ближчими, ніж братів», – підсумовує дослідник.

 

 

Was treibt Selbstmordattentäter an? 

National Institute for Mathematical and Biological Synthesis, 15/03/2017

Зреферувала Соломія Кривенко

18.03.2017