Максим МУЛЯР

Минулотижневий саміт Європейської Унії ввійде в анали своїм унікальним завершенням: без спільної заяви і без загальної знимки. Демарш вчинила Варшава, котра відчула себе глибоко ображеною тим, що решта країн-членів проіґнорували її думку в питанні обрання нового президента Ради ЄУ. Звісно, що ця ситуація дала зайві козирі польським євроскептикам. Існують побоювання, чи не виникне найближчим часом тема Polexit’у.

 

 

Що так обурило поляків на дводенному саміті ЄУ в Брюсселі, який завершився у п'ятницю, 10 березня, що вони не лише відмовилися від спільної підсумкової заяви, а й не забажали стати до «родинної знимки»? Для Польщі світ зійшовся клином на особі Дональда Туска. Саме проти його переобрання на посаді президента Ради ЄУ й виступала офіційна Варшава. Польські урядові політики доклали всіх можливих зусиль, щоби кандидатура Туска не пройшла.

 

Офіційна Варшава висунула свого кандидата на вказану посаду – депутата Європарламенту Яцека Саріуш-Вольського. Утім, як зазначають західні аналітики, у цього малознаного політика практично не було шансів отримати схвалення більшості країн-членів. Таким чином Раді ЄУ довелося б обрати когось іншого, не поляка. Тобто Польща втратила б цю посаду. Утім, чинний польський уряд готовий був краще піти на таку жертву, ніж акцептувати Дональда Туска. Та все виявилося марним – за нього проголосували представники 27 країн і лише Польща заявила своє «проти» в гордій самотності.

 

Чому, що такого пан Туск накоїв чинній польській владі? Лідер урядової польської партії «Право і справедливість» Ярослав Качинський так прокоментував переобрання Туска президентом Європейської Ради: «Обрано людину, котра за останні роки порушила безліч принципів, серед іншого – принцип нейтралітету. Він втручався в польські внутрішні справи, робив це дуже різким чином, причому в особливих ситуаціях, у моменти особливої ​​напруженості».

 

Багато польських експертів виводять коріння ненависті Качинського до Туска від авіакатастрофи семирічної давнини. Нагадаємо, що в квітні 2010 року внаслідок аварії президентського літака загинув тодішній президент Лех Качинський – брат чинного голови ПіС. Багато представників нинішньої польської влади, а передовсім Ярослав Качинський, закидає Тускові ледь не злочинну змову з Росією, наслідком якої й стала ця трагедія. Нагадаємо, що Дональд Туск тоді був прем’єр-міністром Польщі. Йому як мінімум інкримінують злочинну недбалість у розслідуванні всіх обставин трагедії, яку багато хто вважає інспірованою.

 

Чи дійсно є якась провина на сумлінні Туска? Важко стверджувати однозначно. Йому можна закинути те, що він так легко піддався на наполягання Росії самостійно проводити розслідування катастрофи, те, що обіймався з Володимиром Путіном і не поставив під сумнів щирість його печалі за загиблим польським колегою. Думаю, що нове слідство, яке зараз проводить польська прокуратура, ще поставить все на свої місця.

 

А нині факт є таким, що Туск залишиться на посаді президента Ради ЄУ ще на два з половиною роки, тобто до кінця 2019 року. Країни-члени Унії (всі, окрім Польщі) були задоволені його діяльністю, то навіщо ж змінювати одного з очільників ЄУ в такі тривожні часи.

 

«Мені незрозуміло, як одна країна може виступати проти рішення переобрати Туска, тоді як всі інші виступають за нього», – дивувався президент Франції Франсуа Олланд ще напередодні голосування. Німецька бундесканцлерка Анґела Меркель теж однозначно зробила свій вибір на користь Дональда Туска. А прем'єр-міністр Люксембургу Ксав'є Бетель прямо заявив, що не бажає бути «заручником Варшави». Прем'єр-міністр Великої Британії Тереза ​​Мей теж висловилася на підтримку Дональда Туска. Насправді з перших хвилин саміту всім було зрозуміло, що Туска переоберуть двадцятьма сімома голосами проти одного. Навіть угорський прем’єр-міністр Віктор Орбан підтримав Туска, чим нівроку розчарував свого союзника Ярослава Качинського. Також прем’єри Чехії та Словаччини, на котрих гіпотетично сподівалася Варшава, «зрадили» її.

 

Тож Польщі та Європейській Унії тепер доведеться якось жити з цим фактом. Мимоволі пригадується схожий випадок, який стався влітку 2014 року, коли тодішній прем'єр-міністр Великої Британії Девід Кемерон хотів самотужки блокувати обрання президента Європейської Комісії, підтримуваного більшістю. Однак Жан-Клод Юнкер був таки призначений на посаду. А як відреагувало Об’єднане Королівство – відомо всім...

 

З одного боку, важко стверджувати напевно, що саме Юнкер став причиною Brexit’у. Утім, було б безглуздям заперечувати, що його обрання зіграло свою далеко не останню роль у процесі відходу «туманного Альбіону» від континентальної Європи.

 

Наскільки високим є шанс, що Польща повторить долю Об’єднаного Королівства? Ще зовсім недавно такий сценарій вважали б повною нісенітницею. Адже поляки, тікаючи «геть від Москви», здавалося, готові душу дідькові продати, аби лише долучитися до об’єднаної Європи. Та нині все виглядає не так однозначно, кількість євроскептиків у Польщі з кожним роком зростає. Невпинно піднімається й популярність помірно євроскептичного уряду ПіС, попри акції протестів, скандали, волюнтаристські рішення щодо Конституційного трибуналу тощо.

 

У чому причина польського євроскептицизму? Адже всі, хто побував за минулі 13 років у Польщі, не могли не зауважити, скільки користі принесло країні членство в ЄУ. Неймовірними темпами будували автомобільні й залізничні шляхи, вдосконалювалася інфраструктура, будували нові фабрики. Зняття торговельних бар’єрів дозволило стрімко підняти національний валовий продукт країни. Президент Франції Франсуа Олланд прямо на саміті нагадав польській прем'єрці Беаті Шидло, що її країна є найбільшим акцептором фінансової допомоги з бюджету Євроунії. Керівниця ж польського уряду у відповідь гордо заявила: «Якщо європейські політики будуть вважати, що можна шантажувати держави, погрожуючи, що не буде грошей на якийсь проект, – це означає, що у ЄУ сумні перспективи».

 

То що, Варшава вважає, що у Європейської Унії «сумні перспективи»? А отже, хотіла б від цих перспектив самоусунутися? Очевидно, така опція є про запас у польського уряду. Але, скоріш за все, – про дуже глибокий запас.

 

Від Польщі радше можна сподіватися жорсткої опозиції до деяких ініціатив керівництва Євроунії. І Варшава це продемонструвала без зволікань. У другий день роботи саміту ЄУ, 10 березня, відбулося обговорення ідеї «Європи двох швидкостей», яка передбачає можливість вибору кожним членом ЄУ приєднуватися чи не приєднуватися до тих чи інших інтеграційних кроків.

 

Нагадаємо, що ідея «Європи різних швидкостей» з’явилася на світ ще 2005 року, коли французи та нідерландці на своїх референдумах виступили проти ратифікації Конституції Європейської Унії. Тоді ця ідея не знайшла підтримки у більшості країн-членів ЄУ.

 

Наприкінці лютого про можливість повернутися до розгляду концепції «Європи різних швидкостей» заявив президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер, репрезентуючи п'ять сценаріїв розвитку ЄУ. Один з них власне й передбачає «різношвидкісну Європу», яка працює за принципом «хто хоче більшого, той робить більше». «Інтеграційні процеси йтимуть у групі країн всередині ЄУ, а держави, які не бажають брати в них участь, будуть надані самі собі», – пояснив Юнкер.

 

 «Польща ніколи не погодиться на Європу різних швидкостей, оскільки це призведе до розпаду Європейської Унії», – рішуче заявила на саміті Беата Шидло. Хоча ще зовсім недавно, під час візиту Анґели Меркель до Варшави, коли бундесканцлерка говорила про цю ідею, Шидло сприймала її слова радше з цікавістю, принаймні жодного слова заперечення не злетіло з її уст.

 

Тобто загалом польський уряд не мав якихось принципових застережень до концепції «різношвидкісної Європи», тому демарш пані Шидло в Брюсселі радше варто розглядати як таку собі дріб’язкову помсту. Але якщо Варшава на цьому вибриці не зупиниться, то собі вона завдасть незрівнянно більшої шкоди, ніж Брюсселю.

14.03.2017