Шевченко й війна.

Коли російське військо в лїтї 1914 р. вступило до Львова, Українцї-офіцери та прості салдати в короткім часї не лишили жадного примірника "Кобзаря" Шевченка в львівських книгарнях. Українцї, що були примушені проливати свою кров "не за Україну, а за її ката", шукали втїхи й поради в рідних рядках улюбленого національного поста. Твори Шевченка в Галичинї були для них нїби символом єдности українських земель, які російські орди переходили вздовж і поперек, нищучи огнем і залїзом. І в багатьох з них зажевріла чи спалахнула полуміннєм свідомість значіння крівавих років війни для будучої долї України.

 

Одною з перших книжок, виданих Союзом визволення України для полонених, утїкачів, українських жовнїрів австрійського війська та всїх тих, кого війна примусила полишити рідну оселю, був "Кобзарь" і він розійшовся в багатьох тисячах примірників у дуже короткім часї.

 

Твори Шевченка в часї війни були потрібні Українцям, як євангеліє побожним людям в тяжкі моменти життя. В уяві одних щоденні кріваві подїї війни і знищення зменшували ся і блїдли перед лицем великого, вічного твору артизму. Иншим сї твори дали вище зрозуміннє траґедії війни, в якій особа зникає і стає мілїоновою частинкою великої цїлости. Третім знову висока гуманність поета дала людське зрозуміннє змагань і почувань окремих осіб, глибших мотивів високих і низьких вчинків, яким світова війна дала такий великий простір.

 

Страждання, любов та гнїв і безмежне психічне піднесеннє, які в світовій війнї зробили ся спільними почуваннями багатьох мілїонів людей, були важними психольоґічними моментами і творчости Шевченка.

 

Саме життє поета України було довгим ланцюгом страждань. Тому, що на муки, яких зазнав Шевченко від російського кріпацтва й тюрми, були виставлені й мілїони його братів, синів одної з ним матери-України, тим більше зрозумілі були вислови сих мук у творах Шевченка їм і їх нащадкам.

 

Поступ в соціяльних і міжнароднїх відносинах в Росії так дуже повільний, що часами здаєть ся, нїби-то він спиняєть ся або повертає назад до Шевченкових часів. Тому-то образи Шевченкової творчости, хоч від часу його смерти минуло 50 років, не втратили навіть безпосередньої реальности й безпосереднього звязку з українським життям. Злиднї й недоля, насильства та сваволя російських сатрапів на Українї лютують гірше нїж перед роками. Українськими засланцями переповнений Сибір і північні російські ґубернїї, де багато загине талантів і сил, таких потрібних Українї. І колиб між Українцями зявив ся Шевченко тепер, російські правителї певно кинули б його до тюрми так само, як перед півстолїттєм.

 

В часах Шевченка російські гнобителї працювали над знищеннєм невеличких вільнолюбних народів Кавказу. І з глибини душі українського поета вирвали ся такі могутні вислови любови та спочування до нових жертв російського хижацтва й слова такого гнїву, обурення і такої гіркої іронїї супроти гнобителїв, що "Кавказ" піднїс ся на рівень одного з найкращих творів вільнолюбного людського духа. Тепер російська навала направляєть ся не проти народів Кавказу, для яких Шевченко мав симпатії хиба наслїдком спільности російського гнету, а проти самого народу Шевченка, против його найкультурнїйшої галицької частини. Російські орди давно переступили за Кавказ і понесли далеко на південний схід грозу російської неволї. На західних межах російська деспотія не лише гнїтить нові сотки тисяч українського народу, а й загрожує культурному розвиткови цїлої центральної Европи. Які огненні слова проти російської навали вирвали ся б тепер з уст великого українського поета! Як безмежно високо піднесли б вони полумя одушевлення Українцїв у боротьбі против їх відвічних гнобителїв!

 

Але ґенїїв родять довгі роки і в тяжкій боротьбі Українцям не судило ся мати в своїх рядах натхненого пророка, рівного Шевченкови; в них живе лише незломний його дух і служить запорукою того, що він охопить мілїони синів відродженої нації.

 

Третій раз в сїй війнї Українці святкують память свого поета в тій частинї України, що вільна від російського гнїту, на фронтї під російськими кулями, в кольонїях галицьких і буковинських втїкачів і в таборах полонених синів України, — всюди, лише не в межах Росії можуть Українцї вільно пошанувати память Шевченка. Але від сього не зменшуються, а зростають ті почування і думки, які будять в українськім народї твори його найбільшого поета. Вільної душі Українця не стопче й чобіт російського жандарма; навпаки, в нїй зростають гнїв і обуреннє, вибух яких для російської деспотії може бути небезпечним.

 

[Вістник Союза визволення України]

12.03.1917