Безпосередно по смерти Ів. Франка піднесено було у пресї думку здвигнути живий памятник поетови, що відповідав би гідно його великим заслугам для нашої суспільности. Піднесено навіть деякі проєкти і — на тім скінчило ся. Дальше справа не посунула ся нї кроку на перед.
Тодї також вислав був д-р Іван Куровець, лїкар з Калуша, до одної львівської фінансової інституції 200 кор. і призначив з того 100 кор. на памятник на могилї поета, а 100 кор. на живий памятник. Коли гадка живого памятника прийметь ся серед суспільности і пічнуть ся складки на нього, обіцяв д-р Ів. Куровець підвисшити свій даток до 1.000 корон.
Коли сеї справи не тикав нїхто доси, звернув ся д-р І. Куровець недавно до Наук. Тов. ім. Шевченка з пропозицією, щоби воно переймило його даток і повело всю справу далї. У своїм листї до товариства вкaзyє інїціятор на те, яку тяжку школу перейшов у житю Ів. Франко ще як студент, a опісля вже як письменник, та скілько потратив він на марно своїх дорогоцїнних сил, які при лїпших обставинах міг ужити також на користь нашого народа. А подїбно, як покійний поет, нївечать ся в нас і инші молодї, здібні та талановиті сили. Ми не мали нїколи їх надміру, та тепер по війнї, коли вже стілько молодих хлопцїв лягло головами, брак інтелїґентних, енерґічних та робучих сил відчуєть ся в десятеро більше на всїх полях нашого національного житя. Старати cя про їх приріст се обовязок цїлої суспільности. Колиж говорить ся про живий памятник, який має виставити нарід такому великанови духа, як Ів. Франко, то тут передовсїм належить мати на увазї тих, що так, як покійний поет, працюють умово, віддають усї свої сили на службу народови і підносять його на ту культурну висоту, на якій він може зрівнати ся з иншими культурними націями. Належить отже заснувати фонд на користь наших письменників. Із процентів того фонду визначувано би стипендії для письменників, чи то колиб котрий з них бажав виїхати за границю на якісь спеціяльні студії, чи потребував би відпочинку по форсовній працї, чи мав би лїчити ся в хоробі, чи опинив би ся незаслужело в прикрім матеріяльнім положеню, і т. и.
Видїл Наук. Тов. ім. Шевченка розважував сю справу на засїданю дня 26. лютого, згодив ся зовсїм із поглядами ініціятора, подякував йому письменно і постановив повести справу далї.
Подаючи отсе до відомо нашої суспільности, хочу сказати від себе декілька слів.
Передовсїм треба би подумати: 1) який великий мусїв би бути такий фонд. 2) Чи можна би його зложити.
На мій погляд, колиб такий фонд мав дійсно полишити по собі видатнїйші слїди, мусїв би виносити бодай 100.000 корон. Колиб його опроцентовано на 5%, то річно роздавано би з його 5.OOO кор. Сим можна би вже дещо осягнути тим більше, що одного року міг би користати з фонду один письменник, другою другий; часом можна би подїлити процент між кількох. Також форма признаваня може бути ріжна; раз можна його дати як стипендію, раз як премію за видану працю. Останнє може було би й більш бажане, бо заохочувало би письменників до інтензивнїйшої пpaцї. Фонд міг би також по введеню в житє збільшувати ся, бож кождий письменник, що користав із нього, міг би якусь частину доходу з нагородженої — або й иншої — працї признавати в його хосен.
А чи можна би таку величезну суму зібрати? Очевидно, що в короткім часї і без жадної орґанїзації не можна тим більше, що в нас і всяких инших потреб богато, прим. приватне шкільництво. Та при добрій орґанїзації, думаю, річ зовсїм не виходить поза межі можливости.
Звернїм увагу на те, що в нас уже значне число письменних та що воно постійно зростає. Між письменними не може бути нїкого, хто не читав би нїчого Ів. Франка та не знав його імени. Не знайдеть ся також нїкого, хто не хотїв би хоч маленьким датком причинити ся до звеличаня памяти поета. Коли кождий письменний дасть пятачка або десятачка (10 і 20 сот.), то він певно не відчує убутку в своїм майнї і не погіршить свого економічного положеня, а причинить ся до великого дїла. Всякі культурно-просвітні і економічні товариства (Читальнї, Сїчи, Соколи, філїї Сїл. Господаря, каси, які по війнї повідживають) зможуть визначити від себе по кілька корон. Вони можуть також приймати у себе датки від письменних і висилати їх опісля разом на означене місце. Осьтакими малими датками можна зібрати великий фонд, але під умовою, що нїхто не відтягнеть ся від таких дрібних жертв.
При сїй нагодї позволю собі звернути увагу, що в нас істнують уже аж два фонди для підмоги письменників, та вони такі мікроскопійні, що не диво, що їх нїхто навіть завважує. Оба фонди стоять під управою Наук. Тов. ім. Шевченка. Один зветь ся: "Фонд для підмоги письменників ім. Д. Мордовця", другий: "Фонд для підмоги письменників ім. Ів. Котляревського" і оба повстали в 1898 р.
Початок першого такий: Данило Мордовець написав на спеціяльну просьбу повість по українськи п. н. "Дві долї", яку надруковано в першім річнику Лїт. Наук. Вістника, 1898 р. Один український меценат визначив авторови за неї ґонорар у квотї 2.000 кор., та той призначив його на фонд, з якого проценти мали йти на підмоги для письменників. Фонд увійшов зараз у житє і хоч проценти від нього маленькі, то все й вони ставали в пригодї тим, що їх дістали.
Другий фонд, названий іменем обновця нашої лїтератури тому, що повстав у столїтні роковини її істнованя, але звязаний з особою Ів. Франка. Як відомо, рівно двайцять лїт тому поет попав був у сцисію не лише з Поляками через свою статю "Поет зради", надруковану в віденськім тижневнику "Die Zeit", але і з своїми земляками через передмову до "Оbraz-ів galicyjsk-иx" п. н. "Nieco о sobie samym". Через першу утратив місце постійного співробітника в "Kurjer-і Lwowsk-ім" і з місячною платнею 160 кор. Через другу посипали ся на нього у нашій пресї дуже сильні докори і очевидно замкнули перед ним двері для якої-небудь працї. До всього долучила ся довга і сильна хороба очий так, що він мусїв день і ніч лежати у темній кімнатї без нїякої роботи. Унїверситетська молодїж знала отсе положенє поета, а що вона оцїнювала инакже також обі інкріміновані його статї, постановила на знак свойого признаня уладити в часї обходу ювилею відродженя нашої лїтератури також ювилей 29-лїтної лїтературної працї Ів. Франка. Для того вибрано окремий комітет, якою головою став підписаний. Заходи пороблено на велику скалю і коли взяти на увагу обуренє всїх "старших" на поета, які з виїмком кількох одиниць відтягнули ся від святкованя, результати випали світло. Тодї видано "Привіт Ів. Франку", "Спис творів Ів. Франка", уложений М. Павликом, композиції до його творів п. н. "Зівялі листки", видруковано два його оповіданя "Місія" і "Єзуїт", до яких мав автор дописати ще третє, і всї три мали вийти як трильоґія; задля браку часу не зладив він нового оповіданя і надруковані вийшли аж кілька лїт пізнїйше накладом Вид. Спілки. Тоді зачав друкувати також комітет простору біоґрафію поета, що написав А. Кримський, та надруковав лише два аркуші, а пів аркуша ще вискладано. Дальше А. Кримський не прислав рукопису і книжка не вийшла до нинї, а й надруковані аркуші опісля знищено. Та найважнїйше було, що молодїж призбирала на почесний дap для ювилята коло 700 золотих; сю суму доповнило Наук. Тов. ім. Шевченка до тисячки і в часї свята передано ювилятови сей почесний дар у золотї. Такого дару у нас до тої пори не дістав жаден письменник, тому ми молоді дуже гордили ся, що так пописали ся. Такуж приблизно суму зібрано тодї на спеціяльно порозсилані бльочки на фонд ім. Ів. Котляревського, з якого ми постановили першу підмогу признати Ів. Франкови, колиб він попав знов коли у таке положенє, як 1897 р. Та се не повторило ся, а комітет розвязуючись поручив менї віддати його такій інституції, що схоче дбати про його дальший зріст. Я зразу віддав його був під заряд ново заснованої Вид. Спілки, бо була надїя, що в нїй зорґанїзують ся всї наші письменники та у власнім інтересї будуть признавати якийсь процент із доходів товариства в хосен фонду. Коли опісля показало ся, що се неможливе, я передав фонд Наук. Тов. ім. Шевченка, в котрого управі він остає доси. З початком 1914 р. виносив він 2.877.35 кор., а тепер перейшов очевидно поза 3.000 кор. Я думав, що на нього будуть впливати якісь дари та що він швидко зросте до 5.000 кор., колиб його можна було ввести в житє, та се не стало ся. Сей приклад не може бути одначе прогностиком для фонду ім. Ів. Франка раз, що фонд ім. Ів. Котляревського повставав перед двацятьма роками, друге, що від того часу про нього нїхто нїколи не згадував і стілько й усього, що він фіґypyвaв у річних справозданях із дїяльности Наук. Тов. ім. Шевченка.
Не довго перед війною заснували були у подібний фонд також російські Українцї і з нього користали в останнїх лїтах житя покійні: М. Коцюбинський та Леся Українка. Колиб вони були мали змогу хоч десять лїт перед тим користати з такого фонду, певно були би нас обдарували неодним визначним твором свого духа. А що міг дати нам М. Коцюбинський, на те вказує остання його книжечка "Тїни забутих предків". При істнованю такою фонду в Галичинї були би лишили більшу лїтературну спадщину М. Павлик та Лесь Мартович тай не були би увесь вік без виїмку прожили по студентськи, бо й один рік відмінного житя міг би мати своє значінє. Тодї може й такі імена, як Ф. Заревич, А. Свидницький, Ів. Манжура й инші згадували ся би инакше.
[Дїло]
11.03.1917