"Хлїба! Хлїба!"

Отсе оклик, котрий з кождим днем що-раз сильнїйше даєсь чути в середній Евpoпi. Зима кінчить ся, надходить весна, передновок, а цїла гроза язви голоду що раз виразнїйше зазначуєсь і приневолює гордуючих до сего оклику розпуки. Розумієсь, що сей оклик понїс ся найперше по містах, котрі суть центрами, де громадить ся більше число людей, живучих з працї рук своїх, а тепер безробітних і голодуючих. Демонстрації тoвп в Римі, Берлинї а по-части у Відни доконались під окликом: "Хлїба!" — a се оклик надзвичайво симпатичний між найширшими кругами чорного робучого люду. Де сі оклики були лиш покривкою до соціяльно-політичних демонстрацій, там поліція і війско придавила их скоро і успішно — де противно сей оклик був дїйстним і хоч драстично, але все таки правдиво представляв дїйстний стан річи, там годї було жартувати з насильним придавленєм, а треба було дїйстно, реально зарадити лиху. Тож у Відни відкликались комітети до публичної жертволюбивости; складено грошеві датки, котрі дійшли до поважної суми 161.000 зр., роздїлювано хлїб і поживу (денно кілька тисяч бохонцїв хлїбa) і в сей спосіб годовано голодних. Коли ж зараджено в сей спосіб першій потребі і заспокоєно голодаючих, зискано тим самим на часї, в котрім можна було роздумати, як повести систематично і економічно дальшу акцію рятункову. Та й сказано: дальша роздача милостинї застановляєсь, а натомість зачнуть ся більші публичні роботи, при котрих найдуть маси людей заробок.

Так зараджено язві голоду по містах, де потребуючі не жахають ся явно піднести своїх потреб. Але чи ся язва голоду появилась лиш по містах, а по селах, де також маси пролєтаріяту, чи може все благоденствує? На разї видавалось би, що так, бо з глухої затиши сїльскої не проносились нїякі голоси розпуки. А оно так не єсть — і хиба в тім різниця, що чорний люд сїльскій уміє зносити з резиґнацією тяжкій удар долї, бо у него що року повтаряють ся ті самі злиднї, а єсли деколи більше доскуляють, тогдї зі стоїцизмом кождий бачить послїдну розвязку тої квестії і так простім виречено, що "треба умерти" і хотїв би лиш, щоби не треба було терпіти за много, заки дійдесь до тої розвязки.

Та язва заповідалась ще з осени. Нарід сїльскій побачив, що бульба хибла і що тяжко прийде добитись до нового хлїба. Вже і не згадувати про Россію, де в чотирнацяти ґуберніях з двацять кілька-міліоновим населенєм треба було від самих жнив оглянутись за прокормленєм цїлого населеня без виїмки, і де треба було справдї якогось надзвичайного висиленя, щоби зарадити лиху.

Не довго прийшлось ждати на появу голоду і у нас в Австро-Угорщинї, бо хоч не було так загального неврожаю, як в Россії, то все-таки жнива не дописали. Вже з початком осінної сесії ради державної надходили петиції з поодиноких країв коронних о поміч. Посли підперли ту справу наглячими внесенями і при кінци ухвалили 360.000 зр. запомоги з державних фондів. Таку квоту уважало правительство за достаточну, щоби зарадити недостаткови і стілько прелімінувало в своїм предложеню. Також північна Угорщина, де населенє словацке терпить голод. В парляментї проголошено, що в тих околицях настав тиф і велика смертність за для голоду. Правительство заявило, що власти місцеві не поминули мовчки тої появи і що по змозї старають ся зарадити лиху. В ґазетах появились справозданя зі стану річи в тих околицях, котрі згідно кінчились тим, що еміґрація до Америки більшає, що між населенєм помір, бо навіть не конче небезпечні недуги, як инфлюенца, мусять кінчити ся смертію, позаяк люде голодують, що родичі проганяють з хат дїтей і ті волочать ся по дорогах, простягаючи руку по милостиню...

Такий був би загальний образ недостатку в австро-угорскій державі. Тепер же треба приглянутись, яка пайка того лиха припадає на нашу Галичину.

Вже на другім засїданю теперішної сесії соймової піднїс селянин Поточек справу недостатку в Галичинї, поставивши интерпеляцію до правительственного комісаря. В мотивах интерпеляції наводить ся, що в мисленицкім повітї терпить майже 62.000 людей голод і не мають зерна на засїви, в краківскім повітї в 23 громадах єсть голод, а таке саме єсть в повітах живецкім, вілицкім, лиманівскім, вадовицкім, мілецкім, кольбушівскім, ланцутскім, грибівскім і сандецкім. Одним словом цїлій західній Галичинї грозить голод.

Не лїпше оно й у всхідній Галичинї, лиш на жаль, доси не піднесли интересовані публично голову в тій справі. Що так оно єсть, найлїпше доказує допись до Przegląd-у з яворівского повіта, котра так звучить:

«Недалеко від Львова лежить повіт яворівскій, а в нїм села: Селиска, Порудно, Поруденко, Бонів, Любінцї, Рогізно, Людвинів, Шептичі, Мужиловичі, Ляшки, Новосїлки, Ожімля, Бортятин і много инших з легкими пісковатими ґрунтами. В тих селах минувшого року бульба не вродила, а збіжа все там мало, длятого то й нарід в тих селах дуже бідний. — В наслїдок голоду появились уже там недуги, а именно віспа і тиф. Вправдї лїкар їздить, записує лїки, але що се поможе, єсли люде не мають нїчого вложити до губи. Смертність величезна, в кождім селї умирає денно по дві до чотири особи. Священики не можуть подолати, бо одних сповідають перед смертію, других ховають, а звони безпереривно голосять, що смерть когось забрала. Нарід байдужний на все, а слова "тра умирати" майже раз-у-раз можна почути.

"Двори бідні не дають зарібку, а єсли єсть якій, то стілько жадних працї зголошує ся, що половина відходить з нїчим, хоч з тих 12 чи 14 крейцарів зарібку не знати чи жити чи умирати. — Було би пожаданим, щоби бодай дещо більше платили і то зараз вечером, щоби бідний зарібник мав за що купити собі поживу на другій день, бо сі бідняги не можуть ждати на виплату.

"Населенє міст не бачить сеї нужди, бо треба єї з близька побачити, а на доказ, що она дуже велика, наведу деякі факти.

"Серед острого морозу, при сильній заметели снїговій, приходить до мене паробок, маючій з двацять лїт. Кухарка питає єго, чого хоче, а він каже "хлїба". На се насїлась она на него, що такій молодий а жебрає. Почувши розмову кухарки з кимсь чужим, виходжу до кухнї і бачу перед собою знайомого менї давнїйше кремезного паробка. Нинї з него дїйстний кістяк, змарнїлий, бідний, в нужденнім одягу, котрий би єго навіть в лїтї не охоронив від зимна. Я змилосердив ся, велїв дати єму їсти і кусник хлїба на дорогу. Бідняга дякував серед слїв, а взявши хліб сказав: "тра занести татусеви, бо вмирають". — Сотки таких голодних приходять, але що ту поможе жертволюбність одного чоловіка!

"Иншій факт. Я потрібував двох селян до цїхованя в лїсі. Велїв прикликати, прийшло их шість. Марні, виголоднїлі, з непогоєною віспою на лици. Я вибрав з-поміж них двох найкріпших, а прочим дещо подарувавши, відправив домів. Я пійшов з ними до лїса, щоби цїхувати; заки дійшли до лїса, страшно померзли, тож і дав я им дещо меду та по кусникови хлїба. В лїсї сильний мороз і вітер. З разу робота ишла яко тако, але вскорі я побачив, що мої робітники падуть з сил і зморені голодом не могли подолати сїй роботї. Що робити? Треба було им заплатити і відослати домів, бо хоч хотїли робити, то не могли.

"Властитель одного великого майна дає тут зарібок, а именно рубати в лїсї сяги. Селяне зарабляли би на тім несогірше, єсли би мали силу до роботи. Раз у лїсї я бачив, як на полуденок засїло вісїм сокирників при огни, а й то коли-б не мої сїрники, то би не розклали огню, бо нї один з них не курить та й сїрників не носять при собі. Лиця их при огни повеселїйшали, а я цїкаво глядїв, що то они будуть їсти. Ото виймають з-за пазухи щось завиненого в шматї, що цїлком не подабало на хлїб, а до того по головцї чіснику. Питаю их: "Що се ви їсте?" — "Се, прошу пана, хлїб з чісником." — Отсе на половину розтерте найпослїднїйше збіже з половою і вістєм, водою розчинене, при огни висушене, а чісник се омаста.

"Господи, серце крає ся на вид такої нужди. Сльози станули менї в очех. Поспитав я одного з них: "А що ти їв рано?" На се відповіли менї всї одноголосно: "Стиранку". — Що се за "стиранка", розкажу. В нашій околици нема млинів. Баба з ощадности встає досвіта і на жорнах розітре на двоє дещо збіжа, всипле се на миску, наллє дещо води і замісить. Наллє до горшка води та варить, а коли вода закипить, скубе по куснику се тїсто та кидає до кипятка. Коли се зварить ся, вже готова стравa. Сли господина має сіль, то "стиранку" посолить, а як нї, то мусять зїсти і без соли. З решти того тїста зробить паляницю, покладе на жар з попелом, де-що висушить і дає на полуденок до роботи та додасть головку чіснику на омасту. — І так ті люде живуть.

"Идe двох хлопцїв до школи. Один бундючний, ховзає ся по леду, а другій ледви тягне ся. — "Та ходи, Иване, борше!" — накликує першій, а Иван відказує єму: "Не здужаю". — Тогдї я поспитав: "Чи ти недужій, Иване?'' Він каже, що нї. — "А що ти їв нинї рано?" — "А стиранку". — "Чому-ж, питаю, не йдеш борше?" — "Бо не здужаю". — "То ти певно голоден?" питаю дальше. — "Та ба", відповідає хлопець. — Стаю перед коршмою, купую для него колач за чотири крейцирі і з тим бідняга пійшов до школи. — Сей першій бундючний хлопець був з аристократії сїльскої, бо поснїдав "борщ з бульбою".

"Тисячі таких примірів я міг би навести. Але на що се здасть ся, що я плачу на папері над тим бідним людом! Даймо єму хлїба, бо завтра може вже не єго, може захопить єго смерть. — Много не маю, але на початок долучаю 5 зр. Може найдуть ся милосердні люде і куплять як найскорше ваґон кукурузи, щоби тих бідняг ратувати від голодової смерти. — Ваґон кукурузи коштує до 700 зр., до Судової Вишнї.

"При роздачи треба бути осторожним; бо хоч на 100 єсть 75 погибаючих з голоду, то тамтих 25 не повинні дістати нїчого за се, що мають троха, а не дїлять ся з тими, що нїчого не мають.

"Дай Боже, щоби мій початок був щасливий!"

Євсть се першій голос, але заразом з таким знанєм річи піднесений, що не може проминути безслїдно. В тім образци нужди на селах містить ся заразом указка для дотичних властей і тїл законодатних, котрі мають старати ся о зараду лиха, як мають поступити: Не довго радити, а спішити скоро з помочію, бо нарід гине і звони похоронні не замовкають по селах. Подати людям заробок, але і зважити, щоби сі дюде мали силу до тої роботи, се значить рівночасно зачати акцію ратункову з двох сторін: відживити людей і дати им можність заробити на поживу.

[Дѣло]