Ще 75 років тому британський прем’єр-міністр Вінстон Черчилль вважав можливим позаземне життя й обґрунтовував свої переконання дуже по-сучасному. Свідченням цього є есе політика 1939-го року, дотепер не опубліковане. У ньому, задовго до відкриття першої екзопланети, Черчилль розмірковував про кількість чужих планет та зону, придатну для життя в планетарній системі.
Ще 75 років тому британський прем’єр-міністр Вінстон Черчилль вважав можливим позаземне життя й обґрунтовував свої переконання дуже по-сучасному. Зображення: HG: NASA, Portrait: historisch.
Вінстон Черчилль сьогодні відомий передусім як британський прем’єр часів Другої світової війни й обдарований оратор. Окрім цього, він дуже цікавився наукою: регулярно зустрічався з фізиками, астрономами й інженерами, а 1940 року став першим прем’єр-міністром, який найняв наукового радника.
«У час, коли чимало політиків не хочуть нічого знати про науку, вважаю, що нагадувати про приклад Вінстона Черчилля дуже важливо», – сказав астрофізик Маріо Лівіо (Mario Livio).
Проте рукопис Черчилля здивував навіть його. Текст на 11 сторінках оприлюднений вперше і є есеєм, у якому колишній прем’єр-міністр пише про існування позаземного життя. Під заголовком «Чи одні ми у Всесвіті?» політик у на диво сучасний спосіб аргументує, що у космосі мали б існувати й інші планети та форми життя.
«У способі мислення Черчилля можна вгледіти чимало сучасних аргументів астробіології, – пояснив Лівіо. – Він розвиває ідею, що з огляду на безмежність Усесвіту складно повірити в те, що людство є одиничним випадком».
Черчіль починає есе з міркування, що вода потрібна всім відомим формам життя. Так він доходить висновку, що й на інших планетах життя є можливим у певних температурних межах.
«Організми можуть вижити лише в діапазоні від кількох мінусових градусів до температури кипіння води», – зазначає політик. Черчилль описує те, що ми сьогодні називаємо зоною, придатною для життя. Його підсумок: у нашій Сонячній системі лише Марс та Венеру можна вважати потенційним осередком позаземного життя. Всі інші планети або загарячі, або захолодні, а Місяць має замалу для виникнення атмосфери силу тяжіння.
За 30 років до першого польоту на Місяць і задовго до того, як космічні кораблі зробили перші знімки наших планет по сусідству, це зауваження є унікальним.
Аналогічно до знаменитого рівняння Дрейка Черчилль роздумував, чи в космосі можуть існувати ще й інші планети – і якщо так, то скільки їх. У той час вважали, що планета виникає лише тоді, коли зоря, яка проходить поруч, забирає газовий згусток іншої – на диво малоймовірне явище.
«І тут Черчилль був оригінальним», – сказав Лівіо. Адже політик визначив, що поширені теорії можуть бути хибними. «Ми знаємо, що існують мільйони подвійних зірок. Якщо вони могли виникнути, чому ж не могли планетарні системи? – запитує він в есе. – Я не настільки самовпевнений, щоби стверджувати, що моє Сонце єдине має планетарну сім’ю».
Згідно з міркуваннями Черчилля, цілком імовірно, що існують чужі зорі й планети, на яких панують умови, придатні для життя. «Значна частина цих планет матиме правильні розміри, аби володіти водою та атмосферою, і з них деякі будуть обертатися навколо материнської зірки на правильній відстані, аби забезпечити вигідну температуру», – написав політик.
З огляду на радше похмуру ситуацію напередодні Другої світової війни Черчилль резюмував: «У всякому разі, я не настільки вражений успіхом нашої цивілізації, щоби вірити, що ми є єдиним місцем живих і розумних створінь у всьому неосяжному Всесвіті».
Йому тяжко вірилося в те, що люди представляють найвищу форму розумового та фізичного розвитку, який існує в часі й просторі.
Wie Winston Churchill über Aliens dachte
Nature, 17/02/2017
Зреферувала Соломія Кривенко
05.03.2017