Общество "Русская Рада" — про котру, коли ходить о позитивну якусь роботу для Русинів, нїчо не чувати, — підоймає вже по т. зв. всенароднім вічу одну аґітацію досить характеристичну.
Ото видїл общества "Русская Рада" розіслав по краю випечатану під днем 24 н. ст. лютого с. р. відозву [підписану предсїдателем Б. А. Дїдицким], взиваючи до вношеня до міністерства просвіти протестів против "посягательства на нашу споконвічную правопись". Відозва "Русской Ради" звучить:
"П. Т. Товариство им. Шевченка в Львові, піддержуючи рішенє общого собранія членів педагогичного общества во Львові, внесло с кінцем минувшого года до ц. к. Министерства Просвіщенія просьбу о введенє фонетики в русских школах Галичини.
Видїл политичного Общества "Русская Рада", уважаючи введенє фонетики в наших школах вредним і погубним для нашої народности і св. церкви, вислал дня нинїшнего в ц. Министерство Просвіщенія протест против того посягательства на нашу споконвічную правопись с поясненєм і отвітним прошенєм.
В цїли приданя більшой ваги протесту, Видїл "Русской Ради" уважає необходимим, щоби тепер из всїх сторон нашой Галицкой Руси били внесені в тім дїлї як найчисленнїйшії протести.
Пересилаючи про то на Ваші руки формуляр протеста против введеня в русских школах Галичини фонетики, просим ласкаво собрати як найбільшоє число підписів, і тойже чім скорійше надіслати за рецеписом на руки Видїла Общества "Русская Рада" в Львові (ул. Краковская ч. 15).
От Видїла полит. Общества "Русская Рада".
Львов, 12 (24) февраля 1892.
Предсїдатель: Б. А. Дїдицкій.
Секретар: Р. Ф. Бачиньскій."
Формуляр же літоґрафований, розісланий "Русскою Радою" ось такого змісту:
"Високоє ц. к. Міністерство Просвіщенія!
Ми ниже підписаниї прилучаємся до протеста, внесеного Видїлом политичного Общества "Русская Рада" в Львові из два 12 (24) февраля 1892 г. ч. 17 до Високого ц. к. Министерства Просвіщенія против наміренного введеня фонетики вмісто нашой споконвічной етимологичной правописи в школах Галицкої Руси і просим:
Високоє ц. к. Министерство Просвіщенія изволить введенє заграничної фонетики в русских школах в Галичинї не допустити і поступити с дотичною просьбою Львівского товариства им. Шевченка так само, як поступило на основаню своего рескрипта в 1888 г. до Ч. 23411 с идентичним проектом д-ров Смаля-Стоцкого і Гартнера из Черновец, а то по тій причинї, що в оній новой просьбі не мотивоване потребу заведеня у нас фонетики ни одним иним аргументом над тії, якії находятся в предложеню д-ров Смаля-Стоцкого і Гартнера, і що до нинї отношенія касающіїся того вопроса совершенно у нас не змінились.
. . . дня . . . 1892".
Що "Русская Рада" вислала свій протест до міністерства просвіти против реформи правописи в школах, — се на рішенє справи може вплинути хиба о стілько що буде один доказ більше, як всяка реформа правописи не лежить в интересї сторонництва москвофільского, котре не тілько не пише нинїшною правописію шкільною [Максимовича], а уживає правописи чисто россійскої, але навіть язик малорускій відкинула, а приняла россійскій. Впрочім, єсли "Русская Рада" ужила в своїм протестї до міністерства таких "пояснень", які наводить в своїй відозві і в формулярі, то ті "поясненя" єї в міністерстві висміють. Ми не знаємо, як випаде рішенє справи правописної для шкіл руских, бо се буде залежати від опінії фахових руских професорів і учителїв і ми на се рішенє не впливали та й не впливаємо, придаючи справі значінє не політичне, a педаґоґічне, — але за кождий раз мусимо забрати слово, коли бачимо, як ті лицеміри, котрі сам язик наш покинули, дуже турбують ся о правопись того язика — нїби-то в интересї "нашої народности і св. церкви, — отже длятого мусимо кілька слів сказати о "поясненях" "Русской Ради", взглядно п. Б. Дїдицкого.
Насамперед називанє нинїшної правописи шкільної або й россійскої, якої вживають наші москвофіли, правописію "споконвічною" — єсть крайним абсурдом. Навіть "споконвічних" букв значної части уже нї в россійскій нї в нашій шкільній правописи нема, а до того і з тими буквами, що полишились, маніпуляція правописна нинї инакша, нїж була "з поконвіка". Студент з низшої ґімназії висміє таку мудрість "Русскої Ради!"
Дальше "Русская Рада" уважає евентуальну реформу правописи в наших школах "вредною і погубною для нашої народности і св. церкви", — отже коли б "ъ" в школах викинуло, то "погубилась би" — пропала наша народність і св. церков. Ну, таке балаканє — чистий идіотизм! То народи, котрі не то "ъ", але взагалї славяньскої азбуки не мають, повинні би вже були давно з своїми церквами попропадати, а от они не пропали! А от Серби зреформували перед кількадесятьми лїтами свою і уживають правописи лише фонетичної — і то радикально фонетичної — не тілько в школах, в урядах, але і в церкві [в посланіях митрополичих], а мимо того просвіта і література их росте, і всї Серби нинї признають, що в значній мірі причинилась до того именно реформа правописи. А от pocсiйcкiй цар Петро Великій зреформував в своїм часї "споконвічною" правопись, заборонивши в своїм царстві писати деякі букви [кси, пси, ижица і другі] та й якось Pocciя не упала. А коли-б і нинї цар Александер III. скасував "ъ" — то чи справдї се "погубило би", стерло би з лиця землї народність великоруску і малоруску під Россією та св. православну церков? Так думати можуть хиба идіоти.
Наконець в формуляри названо фонетичну правопись "заграничного". Се також в своїм родї дивогляд. Бо коли-то ми Русини — доки память наша сягає — мали правопись "не заграничну"? Таж і "споконвічную" правопись принесено нам. А нинїшну правопись шкільну в Галичинї ми взяли з-за кордону від Українця Максимовича, — хотяй в минувших столїтях всї Русини — як се виказали фільольоґи — писали свого рода фонетичною правописію. Отже що властиво має значити: правопись "загранична?"
"На село людей дурити!" — каже приповідка. "Русская Рада", знаючи, що такими арґументами нїкому розумному у Відни не заимпонує, кинулась "на села"! Иде їй очевидно лиш о те, щоби бурити нарід, бо ж прецїнь наші честні Гриць і Проць, а хоч-би і старшій брат та реєнтій — так само розуміють ся на фільольоґії, як видїл "Русской Ради", — тож і готові повірити, що нинїшна правопись шкільна — то "споконвічная" а збори Руского педаґоґічного товариства, спроваджуючи правопись з-відкись из-за границї [може з Нового Йорку!] наважились погубити руску народність і св. церков...
Не знаємо як буде порішена справа правописи нашої в школах, — зависїти се буде головно від опінії наших педаґоґів а потім евентуально від фахової анкети учених руских язикознавцїв, — але на всякій спосіб з обуренєм мусимо нинї напятнувати злу волю "Русскої Ради", котра — хоч правопись мало-руского язика нї троха не повинна єї обходити — винесла тую справу перед несвідомі маси народу і в найнесовістнїйшій спосіб старає ся их баламутити. Замість говорити несвідомим масам о "погубі народности і церкви" нехай би "Русская Рада" була популярно розповіла, длячого збори Руского товариства педаґоґічного піднесли потребу реформи правописи і о яку то реформу ходить... Ба, нехай би! — від "Русской Ради" жадати доброї волї і правди, то так само, як від цапа молока. Сторонництву, котре она представляє, прецїнь же не йде о що-небудь инше, як лиш о ятренє, буренє о деструкцію. Не давно туманами бурило селян на т. зв. всенароднім вічу, тепер бурить єго дальше. Буренєм оно хоче стояти, як колись Польща nierządem, — a чи се єму може вийти на здоровлє і довгій вік?! Нам здаєсь, що нї! Партія котра не має в своїй проґрамі позитивної працї для своєї народности а тілько штучне буренє — така партія мусить не має условій не то до розвитку, але й до житя... Она лиш до якогось часу веґетує!
[Дѣло, 02.03.1892]
З різних сторін краю пишуть нам про аґітації в справі правописи шкільної.
В Калуши — як нам з-відтам пише один міщанин — підняла ся тої аґітації панї Бачиньска, жінка тамошного нотаря. Ходить по хатах і вибирає підписи. Деякі міщане підписують, хоч не знають, о що йде, бо річи не розуміють, а деякі відмовляють підписів, просто кажучи, що на тім не розуміють ся. Панї нотариха їздить і по селах, н. пр. була в селї Хотїни. Хотїньскій священик, кажуть, відмовив підпису.
"Русская Рада" розіслала формуляр петиції до кождого уряду парохіяльного. Нема сумнїву, що якась часть парохів займе ся збиранєм підписів на петицію "Русскої Ради", але друга часть кине формулярі до коша, а третя часть збере підписи і вишле контр-петицію за потребою реформи правописи. Таку одну петицію ми вже мали нагоду бачити у Львові — именно з села Торганович. В петиції тій підписані о. Іосиф Сабарай і кількадесять господарів підпирають именно ухвалу загальних зборів Руского товариства педаґоґічного і просять міністерство просвіти о реформу рускої правописи в школах в тім напрямі, щоби науку школярям облекшити. "Нинїшна етімольоґічна правопись шкільна — пишесь в петиції — єсть трудна до виученя. На звук "і" єсть аж пять знаків: "і, и, û, ô, ѣ", а на звук "и" три знаки: "и, ы, і". Все те баламутить дїти в писаню і дуже часто студенти скінчивші цїлу ґімназію не уміють писати нинїшною правописію." Отже, як бачимо, петиції "Русской Ради" викликують контр-петиції. Констатуємо тілько факт.
З Надвірняньского одержали ми допись від одного тамошного учителя, котрий рішучо домагає ся, щоби Руске товариство педаґоґічне або товариство имени Шевченка розіслало по краю формулярі на контрпетиції, a учителї займуть ся збиранєм підписів. "В формуляри — пише той учитель — нехай буде ясно а популярно розказано, о що річ иде, бо тут де-хто баламутить селян, що Руске товариство педаґоґічне хоче касувати книги церковні, хоче заводити польскі літери, як колись Голуховскій, і т. п. Отже треба пояснити, що Руске товариство педаґоґічне хоче лише простїйшою зробити правопись, не приймає анї одної букви чужої, руске "ы" хоче заступити руским "и", руске "ѣ" руским "і", a "ъ" уже в нашій мові умерлець, а як умерця ховають, не тримають в хатї межи живими людьми, так і мертве "ъ" нема що без потреби тримати межи живими буквами. Треба сказати й тоту святу правду, що при нинїшній правописи мучать ся дїти, мучить ся й учитель, і нїколи ученики вийшовши з народної школи не потрафлять правильно писати по руски, то радше потому пишуть по польски, нїяк по свому. Облекшенє правописи дуже а дуже причинилось би до поступу руского шкільництва і взагалї просвіти народної. Церковних книг нїхто не тикає і навіть треба дїтей навчити читати церковні книги, але що инше церковні книги, а що инше жива мова; по церковному нинї нїхто не говорить і не пише. Священики тут признають, що облекшенє правописи причинилось би до поступу шкільництва руского і просвіти, а тілько xотять, щоби дїтям дати можність навчитись також читати етімольоґією за-для книг церковних. Се можна зробити в той спосіб, щоби в книжках були приложено також де-що уступів правописію етімольоґічною, — впрочім рускі професори львівскої семинарії учительскої подали такій проєкт в своїй відповіди, — як то ми читали в "Дѣлї."
З обовязку дневникарского навели ми повисшій голос народного учителя з Надвірняньского, яко вираз опінії пануючої серед учительства народного, котре і дало иніціятиву в тім дїлї, виходячи з становища чисто-педаґоґічного, а не політичного. "Русская Рада" зробила з того справу політичну і, на жаль, почала аґітацію в краю, котра зовсїм природно мусить викликувати і — як бачимо — викликує контр-aґiтацію.
"Галицкая Русь" помістила текст петиції "Русской Ради" до міністерства, відповідаючій єї відозві і формуляреви петиційному, о котрих ми вже говорили. Реформою правописи в школах — каже "Русская Рада" — "облегчено би труд преподаванія гдї-яким лїнивим [!!!] педаґоґам", але з другої сторони нанесено би Русинам галицким "смертоносний удар", бо наслїдком тої реформи був би "розрив школи с домом, с цїлою многовіковою исторією их литератури, а также розрив с их народною церковью".
Рівночасно з петицією до міністерства вислала "Русская Рада" також петицію до намістника ґр. Баденього, "свѣтлое мнѣніе которого пры рѣшеніи сего вопроса безъ сомнѣнія много заважитъ", і просить єго, щоби він "изволилъ не допустити" до реформи правописи в школах.
На тім не конець. Рівночасно з випечатанєм тих обох петицій "Русской Ради" орґан єї, "Галицкая Русь", пустив ще одну бомбу — але то вже не лишень на cпpaву реформи правописи, але взагалї на народовцїв. О. Фаддей Кончевич з Тростянця коло Олїєва, приславши "Русской Радї" єї петицію заосмотрену своїм підписом і деяких своїх парохіян, дописав від себе, що він, член "Просвіти" і "адгерент "Дѣла", мусить "виречи ся партії народної", бо она "понижує св. письмо", "вирікає ся своєї св. церкви", "спроневірилась власному народови", "воює против честної исторической партії", а [о. Фаддей Кончевич] "не хоче мачати рук своїх в братной крови". Діставши таке письмо, видїл "Русскої Ради" зараз віднїс ся телєґрафічно до о. Фаддея з запитанєм, чи він позволить письмо єго надрукувати в "Галицкой Руси". О. Фаддей, міркуючи, що єго письмо викликало великі фурори в "Русской Радї" а имя єго прославить ся в "Галицкой Руси", не тілько, що позволив напечатати перше письмо, але ще i надіслав друге, де хвалить стару партію за те, що "не уносить ся мріями о будучім царстві українскім", не вірить навіть в честь народовцїв, отже "кождому добромислячому і люблячому свій нарід випадає прилучити ся до старої партії".
Коли "Русская Рада" оплатила навіть депешу телєґрафічну до о. Фаддея, то очевидно лиш длятого, що отсе, мовляв, так говорить "член Просвіти" і "адгерент Дѣла"! Ми, прочитавши се в "Галицкой Руси", очевидно старались поперед всего сконстатувати, на скілько о. Фаддей єсть членом "Просвіти" і адгерентом "Дѣла". Отже що-до "Дѣла" то він колись єго читав, але — завинивши 19 зр. 50 кр., вже від довшого часу "Дѣла" не читає. [Книги нашої адміністрації виказують кількох таких "адгерентів".] А що до "Просвіти", то о. Фаддей абсолютно не був і не єсть членом "Просвіти", як се сконстатувала канцелярія "Просвіти". Шкода, що "Русская Рада", заким напечатала письма о. Фаддея, не попросила єго телєґрафічно, щоби прислав їй свою карту членьства "Просвіти"... На заявленє о. Фаддея, що він яко "добромислячій і любячій свій нарід — вирікаєсь молодої партії а прилучуєсь до старої", ми можемо старій партії тілько поґратулювати: нехай о. Фаддей буде такій адгерент "Галицкой Руси", яким доси був адгерентом "Дѣла" і таким членом общества имени Качковского, яким був членом "Просвіти"! Більше не скажемо нїчого, хоч могли би сказати.
Вертаючи-ж до справа правописної, ми мусимо сконстатувати, що межи священиками єсть дуже много таких, котрі річ беруть холодно і розумно, а не повтаряють за "Галицкою Русію" та за "Русскою Радою" абсурдів, що реформа правописи — то затрата народности та церкви. Збори Руского товариства педаґоґічного заговорили о реформі пpaвописи в школах з мотивів патріотичних, щоби піднести народність руску, а не щоби єї затрачувати. А що-до церкви, то певно всїм священикам залежить на тім, аби церков нашу удержати в єї славі і повазї, a прецїнь велика часть священиків стоїть за реформою правописи в школах для живого язика. Професор руского язика в університетї львівскім о. д-р Омелян Огоновскій пише правописію фонетичною катихит львівскої семинарії учительскої о. Ал. Стефанович заявив ся, як звістно, за реформою правописи, і т. д. Отже не можна казати, що хто стоїть за реформою, той хоче затрати народности і церкви рускої. Справу треба брати холодно, розбирати pro і contra спокійно, а не шовіністично, як то хотять ті, котрі нїби-то розщибають ся за правописію в нашім язицї, а сам язик покинули і висмівають єго яко хлопскій. Кожда річ з духом часу поступає, а де нема поступу — там упадок. Поступ же народу спочиває не в тім, щоби він тисяч лїт держав ся чогось, що колись було потрібне, а тепер не має ваги, а в тім, щоби суть річи усовершувати та до духа і потреб часу приміняти. Галицко-pyскій шовінізм проявляв ся нераз в спосіб смішний і неповажний. В часах обрядовщини один священик казав икону, котру люде цїлують в церкві, оправити в скло, аби все легко було стерти порох. Обрядовцї зараз закричали: "обряд гине! запропащуєть тисячлїтна старина!" На те розважнїйші почали міркувати, що і гармонійного співу з партитур в старинї не знали, і священик на Іордан води святити не буде в сандалях, в яких ходили св. апостоли, і церкви нинї як палати, а не печери, в котрих молили ся перші христіяне... Так само і з правописію, — кождий нарід старає ся уложити собі правопись так, аби єму була добра для єго поступу, a смішно дві три букви ставити висше, як поступ народного шкільництва і просвіти.
Один світлий священик з Гусятинщини пише нам: "Справдї крайний уже час подумати щось про нашу правопись. Лиш той оцїнить вагу справи, хто мав нагоду учити дїтей руского письма. Уважати на то, що пише "Галицкая Русь", годї, — у нас і найзавзятїйші етімольоґи не пишуть єї правописію і звичайно взагалї нїякої правописи не уміють. То, що доси квестія правописна у нас не порішена, єсть причиною, що у нас настав хаос правописний, — кождий творить иншу правопись, так сказати б особисту. Арґументація про "историческість" правописи, що, як той казав, "ъ" мене хрестило, "ы" за кума було, а обоє і "вічную память" заспівають — така арґументація дитиньство, бо-ж в церковщинї инакше вимавляли ся букви, а ще й тепер ті самі букви инакше вимавляють ся у Россіян, инакше у Русинів, а инакше у Сербів. Отже то дитиньство говорити о якімсь атентатї на святощі народні. Иде лиш о указане практикою і досвідом управильненє свого письма".
Наконець згадаємо, що порушена тепер справа реформи нашої правописи в школах спонукала одного православного священикa Серба, читаючого нашу часопись і вичитавшого там заміт "Галицкой Руси", що правопись фонетична витворює роздїл межи народом а церквою, — прислати нам в оріґіналї два посланія митрополита писані правописію фонетичною. Для цїкавости наводимо з одного початок: "Apxиjepejскa окружница. Льубазна і мила Нам Паство! Усльед немилих догаднаjа у животу нашег православног Српског народа в необузданог притиска с польа над православним цокненим животом у овиjем земльама..." Як бачимо в посланію митрополита не тілько нема "ъ", "ы", "і", але й "я", "є", "ю", ба навіть принято "j" — а мимо того нї нарід сербскій, нї єгo церков не упадає. Сербскій священик радить нашій редакції поручати Русинам таку сербску правопись, a тогдї письменність межи народом руским пійде "блискавицею", як иде межи Сербами, однакож ми з єго пopaди не користаємо, взявши собі за засаду: рішенє справи правописної лишити людям фаховим. Колиж ми часом забираємо в сїй справі голос, то тілько на те, щоби простувати неправди, ширені людьми злої волї єдино для політичної аґітації, для підбурюваня мас несвідомих самої справи...
[Дѣло, 05.03.1892]
05.03.1892