Промова п. Рутовського в Кракові.
На принятю в Кракові виголосив б. віце-президент м. Львова, а тепер правительственний комісар м. Львова д-р Т. Рутовський промову, в якій говорив про основну лїнїю польської полїтики, опираючи ся на поміченях, які поробив підчас свого побуту в Росії.
П. Рутовський ствердив, що побут у Росії укріпив його в його переконанях, що задачею сучасного польського поколїня є продовжати польські державні традиції Ягайлонів: перти ся на схід і бороти ся проти Росії за володїнє над українськими землями.
В останних часах — говорив п. Рутовський, маючи на думцї проґраму, проголошену п. Дмовським, провідником русофільської ґрупи польського табору — хотїли накинути нам иншу проґраму, сказали, що Ягайлонський вік і пізнїйші часи не є одначе есенцією історї Польщі, що ми повинні вернути до епохи Пястів, виректи ся кількох віків польської державної експанзїї, бо наші "kresy" повинні губити ся в мазовецьких пісках. Нинї всї ті мусять чей-же переконати ся, що се не є правда, що Польща не вирекла ся цїлої своєї історичної працї, але стоїть при своїй проґрамі, яка була проґрамою Пястів, Ягайлонів і цїлої новійшої історії, і вірить, що має в минувшости заслуги, які дають їй право не зрізати з тою минувшістю.
Далї характеризував п. Рутовський погляд тої части Поляків, що пішла за накиненою їм проґрамою етноґрафічної Польщі, при чім з жалем ствердив, що та проґрама почала приймати ся. Сказали їм — говорив про ту часть Поляків п. Рутовський — а потім вони нам сказали: Виречіть ся дальших аспірацій, обмежіть ся до етноґрафічної Польщі, а знайдете ласку на півночи. Нехай Польща раз заявить, що вирікаєть ся своїх аспірацій на Литві на українських землях, а тодї для тої етноґрафічної Польщі можна сподївати ся великих користий.
П. Рутовський зачисляє до найтяжших хвиль своїх переживань підчас війни, коли в гуртї польських патріотів чув слова, що коли Поляки дістають з'єдинену Польщу з її західними дїльницями, морем і Ґданском, то польський патріот повинен виректи ся ширшої вітчини, хоч би вона була для нього яка дорога. Тодї — оповідає п. Рутовський — арґументовано: Ви там у Львові і Східній Галичинї не робіть трудностей, бо прецїнь ми в Королївстві дістанемо автономію, коли ви погодите ся з долею і пристанете на те, що та Червона Русь, де ви є кольонїстами, перейде туди, куди мусить перейти.
Так говорила львівським Полякам делєґація польських дїячів з Росії, яку ґубернатор Бобрінський спровадив був до Львова. Та на се п. Рутовський — як каже — відповів, що Поляки Східної Галичини не можуть зректи ся.
Потім, коли вже часть Східної Галичини була відібрана від Росіян, п. Рутовського просто перелякали слова, які він почув на дискусії в Петроградї: "Не дамо Галичини, але до Литви, України (себто Київщини) Подїля й Волини не маємо права, бо ми є там — признаймо ся — кольонїстами". На се один з польських послів з Литви відповів з обуренєм: То ви може й Костюшка й Міцкевича назвете кольонїстами?!"
Характеризуючи погляди Поляків, які перед війною належали до Росії, п. Рутовський сказав: "Хоч маю глибоке переконанє, що Королївство і Варшава швидко отрясуть ся з полїтики застою чи пацифізму й ваганя, одначе мушу признати, що вражіня, які я винїс з Росії, не були веселі. Бачив я знищеня в польській душі, бо все таки в зіткненю з юхтовим чоботом щось стало ся з тим польським елєментом, що будило повні побоюваня. Зустрічав ся я з переконанями, радами, заходами, які стинали кров у жилах. І коли-б вони виграли, то був би се дїйсно фінал, виреченя минувшости й будучности".
Про становище Росії супроти Польщі п. Рутовський сказав: "Перебуваючи так довго в Росії, винїс я переконанє, яке потверджував кождий день, що те, що приносять нам Росіяни, є загладою не тільки сеї дїльницї (себто Галичини), але загладою, яка сягне далї і мусить скінчити ся знищенєм Польщі, Росіяни нїчого так не бажають, як покласти раз руки на східних окраїнах Польщі, бо справедливо переконані, що тодї будуть богато сильнїйші там, де вже панують".
Так говорив п. Рутовський, а його слова такі ясні і так висловляють польські змаганя супроти українського народу, що знайдуть в душах усїх Українцїв однаковий відгук.
[Дїло]
23.02.1917