(1886 — 1940)
Два роки тому, 14. ІІ. 1940 р. підчас большевицької окупації нашого краю попер небуденний письменник-поет, критик і вчений літературознавець та фолькльорист Михайло Мочульський. Українських національних діячів большевики не шанували, тому смерть його, як і інших наших учених — Ярослава Горпинського та Івана Кревецького, не знайшла відгуку в тодішніх підсовєтських часописах. Про них не було змоги помістити навіть коротенької згадки. Отож бодай тепер, у дволітню річницю смерти скромного, але заслуженого діяча слід пом'янути його незлим, тихим словом.
Уроджений у 1888 р. Михайло Мочульський, по скінченні університету, вступив до нотаріяту й, відбуваючи у Львові приписану практику, знаходив час і на літературну працю. Він був одним із членів управи відомого й вельми заслуженого для української культури видавництва — "Українська Видавнича Спілка" та діяльним співробітником видаваного Спілкою місячника — "Літературно-Науковий Вістник", а крім того писав у щоденнику "Діло". З-під пера Мочульського вийшло тоді чимало статтей і рецензій. Пробував він своїх сил також на полі красного письменства — як пост і белєтрист. Рівночасно працював на науковому полі, містячи замітки й рецензії в "Записках Наукового Товариства ім. Шевченка". Підчас російської окупації Галичини за першої світової війни, царська адміністрація арештувала його й вислала в глиб Росії, як небезпечного "мазепинця", що стояв у зв'язках із Михайлом Грушевським. Але й перебуваючи на засланні в Симбірську та Казані, покійний не кидав дослідницької роботи та працював над темами з української літератури й етнографії. З вибухом революції Мочульський дістав змогу вернутися на Україну, осів у Києві й почав знову співробітничати у відновленому "Літературно-Науковому Вістнику", що з вибухом війни був припинений владою. Згодом вернувся до краю й, перебувши короткий час у Львові, перенісся як нотар до Грималова, опісля до Станиславова. Мрією покійного було дістатися до Львова, де були далеко кращі умови для літературної й наукової праці, ніж на глухій провінції, позбавленій потрібних дослідникові бібліотек, але польські міністри постійно поминали українського кандидата і не зважаючи на довголітній стаж Мочульського, не допускали його до столиці. Та й на провінції, серед непригожих обставин, обтяжений фаховою працею, знаходив він час для своєї улюбленої наукової праці. Не маючи на місці потрібних книгозбірень, видавав багато грошей на купівлю книжок та придбав чималу й гарну власну бібліотеку, а то й спроваджував видання з бібліотеки Наукового Товариства ім. Шевченка та час від часу відвідував Львів для поглиблення своїх студій.
Працював Покійний головно над Шевченком і "українською школою" в польській літературі, а також над темами з українского фольклору й етнографії, містячи свої розвідки головно в "Записках НТШ" та у виданнях Історичної Секції Української Академії Наук, переважно в журналі "Україна". З Шевченкознавства належать Мочульському такі праці: До генези й пояснення "Інтродукції" до "Гайдамаків", "Культ дерева в Шевченковій поемі", Шевченків "Сон" і "Призраки" Тургенєва, "Гощинський, Словацький і Шевченко як співці Коліївщини". Ця остання розвідка є рівночасно одною з низки присвячених "українській школі" ("В століття "Марії" Мальчевського", "Русалки" Б. Залєського тощо). Зацікавлення фолькльором дало у висліді поважні праці про першого збирача українських дум — кн. Цертелєва, та про поета й етнографа Манжуру, що їх Покійний пізніше об’єднав у окремій книжці під наг. "Погруддя з бронзи" (Львів, 1931). Досліджував Мочульський теж і творчість Ів. Франка і між іншим видав дуже цінну і цікаву книжку про нього під наг.: "Іван Франко. Студії та спогади" (Львів, 1938). Без цієї праці не обійдеться ніодин франкознавець. Крім того належать Мочульському видання поезій Вол. Самійленка та молодого галицького поета Ол. Козловського з розвідкою про нього. За згадані вище поважні наукові праці вибрало його в 1930 р. Наукове Т-во ім. Шевченка своїм дійсним членом. Свої оповідання зібрав Покійний в окремій книжці під наг. "Опалева мряка" (Львів, 1936).
В останніх роках Мих. Мочульський тяжко хорував на очі й серце й отся остання хвороба передчасно забрала нам невтомного працівника, що ще чимало міг би дати українській науці.
Честь його пам'яті!
[Львівські вісті, 14.02.1942]
14.02.1942