Затерті сліди

​

Це ніби така гра, де перемагає той, хто знайде найбільше слідів. «Учасники», юні туристи з Польщі, гуляють містом і знаходять «сліди польського Львова», тобто довоєнного міста. Сліди, які, на їхню думку, не вдалось затерти. Буквально написи польською мовою на стінах будинків, найчастіше це реклама, є й на івриті, на табличках з назвою вулиць, на розподільчих електричних щитках в під'їздах, плитках, маркування на каналізаційних люках.

Все це можна побачити і прочитати в Інтернеті. Зараз мало не кожен пише блоґи, ділиться особистими враженнями від подорожей, роздумами і не тільки. Доступ до мережі — це колосальний обсяг інформації. Оцінки звиклих туристів, не професійних журналістів, істориків і політиків, бізнесменів чи працівників з сфери туризму — це погляд нового покоління, не ностальгійні подорожі старших, покоління поляків, яке поїздило світами, знає мови, історію, може щось з чимось порівнювати. Так, цей погляд наївний, суб'єктивний, політично некоректний, часто помилковий, але головне, що це щиро і «сказано не на мікрофон». Саме ідея про забуте, стерте довоєнне місто виникла з того, що в українській і особливо в львівській пресі і на офіційних сайтах «тому Львову», у порівнянні з австрійським і українським Львовом, приділено непропорційно мало уваги. Про радянський помовчимо.

Сліди польського Львова, тобто довоєнне місто, стирали за совітів. Війна не змогла, а комуняки постарались. Замалювали «всі польські назви», поміняли всі таблички і наставили нових монументів, на довершення депортували мешканців, зруйнували пам'ятники, храми і цвинтарі, зверху написали «слава КПРС». Львів став сірим, індустріальним, радянським.

В українському Львові відновили «Цвинтар орлят», без якого неможливо уявити того довоєнного міста. А ще повернули з небуття «старі назви» — Атлас, батяри, Бачевський, Асторія, Жорж, Маґнус… і цей список росте. Так, it's just a business — тому що подобається туристам. Вони це розуміють, вони в захопленні від львівських кнайп, де «їдзеня — то пишнота» і тішаться тим, що ходять «по тій самій вулиці, що ходив дзядек». Часто то внуки і правнуки колишніх львів'ян, які пишуть, що Львів — центр, звичайно, — краще збережено, тут чистіше, ніж у центральній частині Вроцлава. Особливо брами, вікна, фасади.

Але найцікавіше у цих записах те, чого там немає, вірніше про що вони не пишуть. Мається на увазі теперішній Львів — динамічне місто ХХІ століття, з вражаючою сучасною архітектурою, з розвинутою інфраструктурою, транспортом, промисловістю і розвагами — місто, якого вони не бачать, бо воно не існує . Принаймні поки що, сподіваємось.

Місто — це не тільки «написи», їх можна відновити, намалювати наново під ретро і як треба — то стерти. 99 % пам'яток з переліку  «Історико-архітектурний заповідник Львова», заради яких, теоретично, і їдуть в місто мільйони туристів, були і за Австрії, і за Польщі, і за комуни, є й тепер, додалась підсвітка. Але неможливо стерти нові райони, нову архітектуру і парки. Польський Львів — це район Нового Львова і чудові зразки житлової функціональної архітектури. Наука, культура, мистецтво. Львівська математична школа, славетні юристи, радіо, кабаре і леґендарне кіно «Тілько ві Львові». Радянський Львів — це не тільки заводи і спальні райони, це ще і сталінський ампір, автовокзал, аеропорт, стадіони, цирк, кінотеатри і другий поверх залізничного вокзалу. Футбольні «Карпати», і кубок СРСР, і львівська шахова школа. Український Львів — це не тільки ресторани, бари, кафе, готелі, а і приміський залізничний вокзал, трамвай на Сихів, новий термінал на летовищі і арена «Львів».

Місто вибирається з економічної ями часів мертвих заводів і поступово набирає сили, розбудовує інфраструктуру, набирає нових обрисів, це засвідчує будівельний житловий бум і нові супермаркети, набирає нового сенсу — наприклад, центр ІТ-індустрії, торгівлі, науки. Але більшість гостей міста не бачать цього Львова, бо його неможливо продати, це не «кулінарне порно», за висловами одного літературного критика — що б ми не взяли, чи то ретро-детектив, чи жіночий роман, все рівно дві третини того будуть описами пляцків, драглів і шпондеру, — не туристичний Диснейленд, який затьмарив навіть архітектуру. Фіґурку сажотруса на комині відомого будинку-кнайпи фотографують частіше, ніж каплицю Боїмів.

Честь і хвала рестораторам, а також всім працівникам індустрії туризму. Горнятко кави, сирник, пиво і чеколяда — це перше, що приходить до голови туристам при згадці про Львів. Знову ж не один такий Львів. Амстердам для більшості відпочиваючих з Європи — це перш за все «трава» в кафе і квартал червоних ліхтарів. Але все місто не працює на туристів, і навіть якщо б працювало, то вже зараз видно, що їх кількість наближається до критичної. Зайдіть в якийсь погожий день на площу Ринок або спробуйте вийти на Високий Замок. І при всій колосальній повазі до кулінарії її можна повторити і відтворити в іншому місці, і такі повтори вже є і в Києві і не тільки, а відтворити ансамбль Успенської церкви чи Катедри неможливо, хоча у Львові так люблять будувати репліки.

На жаль, з сучасною архітектурою у Львові не склалось, львів'яни і, як показує приклад Києва, кияни, її не сприймають. І арену «Львів», і київський стадіон проектували іноземці. Найсвіжіший приклад — "Простір синагог", який номінували на європейський конкурс, автор — молодий німецький архітектор Франц Решке.

Проте, крім безкінечного повторення і експлуатації минулого, Львів може бути містом молодих, містом майбутнього. Наприклад, перше місто в Україні, де буде електронний квиток за проїзд, збудовано найсучасніший сміттєпереробний завод, бо приперло, або відновлена залізнична колія на Винники. Так, це може вразити скоріше львів'ян. Але Львів може стати синонімом якості, синонімом надійності і інновацій. Як ще раніше було львівське морозиво і шоколад. Ті ж кулінари могли б придумати щось на кшталт рецепту тірамісу, і це буде асоціюватись з містом тисячі левів. Або коли за комуни назву «Львів» мали речі, виготовлені тут, — запальнички, сигарети, горілка. Те ж пиво «львівське» мало іменну назву, бо було якісним. В Союзі іменними було ще тільки «московське» і «ризьке» пиво. Очевидно, що зробити зараз так, щоб кожен четвертий телевізор або кожен другий автобус, як  в СРСР, був зроблений у Львові, не вийде. Не та економіка. Але приклад того ж сучасного львівського трамваю і самого концерну «Електрон», як символ нового, показує, що не все так зле. Можна це робити, і тоді тисячі речей, виготовлених в місті, будуть нагадувати про нього, а стерти такі «сліди» неможливо.