У Львові дня 27 н. ст. сїчня 1892.
"Диви, народе! ми, москвофіли і радикали, страх як хочемо консолідації Русинів, a народовцї не хотять!" — кричать нинї і радикали і ще дужче москвофіли в своїх орґанах перед уложеним потайно т. зв. "всенародним", а на дїлї чисто-фракційним вічем. Ну, нам здаєсь, що кождий народовець і навіть кождий справедливий чоловік з сторонництва т. зв. "старого" розсміє ся на тоє лицимірство, бо-ж уже само укованє в тайній кузни того чисто фракційного віча свідчить, що тим, котрі так нїби-то розпинають ся за "консолідацією", о консолідацію не йде, і они дїланєм своїм умисне перешкаджають здоровій консолідації, такій, якої бажають народовцї і инші щиро та здорово-мислячі Русини.
Ми вже кілька разів висказали ся за консолідацією сил руских і докладно означили, як тую консолідацію розуміємо.
Консолідація — ще раз кажемо — мусить бути переведена в такій спосіб, щоби на єї основі могла вестись здорова орґанічна робота серед народу і для народу. Коли-ж поставимо таку цїль консолідації, то річ натуральна, що поперед всего мусить бути якась проґрама, на основі котрої Русини мали би консолідуватись. Ми-ж иншої до тої цїли проґрами не бачимо, як тілько єдину — народну. На основі народної проґрами нехай Русини орґанізують ся і консолідують ся в велике, дуже сторонництво, — изолюючи елєменти деструктивні. Ті елєменти на случай, як би их з нинїшною их орґанізацією взято в консолідацію, були би тілько великою перешкодою в орґанічній роботї народній, — а так, коли их зизолює ся, помалу розложаться серед самих себе, і тая часть з між них, котра нинї держить ся проґрам фракцій деструктивних більше силою пануючого між Русинами хаосу, нїж силою пересвідченя, помалу мусить перейти до великого народного сторонництва.
Консолідація народовцїв з крайними елєментами з фракцій москвофільскої і радикальної спровадила би ще більшій хаос в справи народні, нїж був перед новою ситуацією. Москвофільскій і радикальній фракції иде лиш о одно: о безусловну опозицію правительству, бо того вимагають конечно их интереси, — але-ж сама опозиція правительству розвою і поступу руского народу не обезпечує, — до того треба чогось инчого і безконечно важнїйшого, а именно: здорової орґанізації Русинів і розумної орґанічної роботи народної. А чи се дають москвофіли і радикали? Нї, того они не дають, a натомість народовцї — за спільну з ними безвзглядну опозицію правительству, чи потрібно єї, чи може часом й не потрібно, — мають дати им від себе патент на роботу деструктивну...
Політика — річ хвилевих интересів та компромісів — нинї сяка, завтра може бути инча, від зміни єї нїякої такси платити не треба, а не без рації говорив бувало Ян Добжаньскій редактор Gazet-и Nаrod-ової, що в політицї як в подорожи: маючи їхати зі Львова до Кракова, можна до Перемашля їхати одним візком, а в Перемишли пересїстись на другій, аби тілько заїхати до Кракова... Але головна річ — орґанічна робота народна, котра условлює успіх всякої політики, — котра при такій чи инчій політицї веде до мети бажань народних! Отже при питаню консолідації Русинів именно сю другу, головну річ мусить ся мати на оцї.
Орґани фракцій москвофільскої і радикальної гнївають ся, що ми их фракції називаємо деструктивними і тим остерігаємо загал Русинів. Надармо гнївають ся, бо сама робота их вказує не на що инче, як лиш на деструкцію.
Радикали нинї кричать за "сполученєм і спільним дїланєм Русинів" — але хто би крик их хотїв брати за добру монету, нехай пригадає собі, що они-ж самі недавно вилучили ся з посеред народовцїв, на недавнім другім зїздї своїм ухвалили "не входити в нїякі зносини з другими сторонництвами рускими", а наконець фракційну нетолєранцію, посунену аж до брутальности, проявили тим, що розбили "Академичне Братство", де не ходило навіть о політику, а лиш о товариске житє. Правда, на віче в Бродах і в Турцї они на рекомендацію посла Телишевского вкрутили ся межи народовцїв і "старих", але-ж на короткій час перед тим они устроювали віче в Коломиї — а там зовсїм не проявили тої толєранції. Могло здавати ся, що по вічу в Турцї покажуть ся радикали бодай яко-тако ґалянтними супротив священиків, котрі єдині устроювали віче турчаньске. П. Иван Франко описує в "Народі" дуже обширно, як священики "старої" партії єго дуже щиро витали на тім вічу і гостили по домах своїх, — а зараз по вічу "Хлібороб" д-ра Даниловича приносить відозву до селян цїлого краю з патентом Іосифиньским, а сам п. Франко в своїм "Народі" солідаризує ся з тим, бо "селяне в Карлові на грунтї конституційнім лєґально радили о своїх потребах". Нїхто не каже, що "нелєґально", але тут не о "лєґальність" ходить, а о те, що коли радикали ведуть против духовеньства ворожу аґітацію, то нехай же не фарисействують, що нїби-то они хотять з священиками згідної спільної роботи. В великій загальній орґанізації рускій священьство мусить заняти відповідне поважне становище, — а яка ж, питаємо, буде згідна спільна орґанічна робота священьства з радикалами?! Хиба тота одна, що як священик, так і радикал будуть безвзглядними опозиціоністами супротив правительства. Але-ж і то річ не виключена, що священик, навіть сам о. Саламон, як почує наслїдки ворожої аґітації радикала, хто знає чи не пійде з поклоном до правительства, аби взяло єго в опіку...
A москвофіли — не вже-ж дїла их идуть в парі з криком за "сполученєм і згідним дїланєм Русинів"? Нї, крик их — таке саме фарисейство, як радикалів. В остатних прецїнь уже часах дали докази того. Співацке товариство "Львівскій Боян"— оно чей-же з політикою може мати найменче спільного, отже грунт найнеутральнїйшій, — a прецїнь москвофіли не хотять належати до него, а деякі, котрі належали, по поворотї з Праги виступили. Тимчасом до польского співацкого товариства "Лютня" они належать. В польскім товаристві навіть заспіває москвофіл з Поляками "Jeszcze Polska nie zginęła", але як в рускім лише почує "Ще не вмерла Україна", — стерпіти не може! Само слово "Україна" для него страшнїйше діявола, хоч Україна ріки крови лила за православіє і підорвала силу Польщі а дала силу Россії. Отже з-відки така ненависть? Не з-відки инде, як лише з нинїшної політичної системи Россії, котра то система намагає всїми силами — затерти навіть слїди окремішної индівідуальности нашого народу... А ми на тую систему згодитись не можемо, бо ми ще на стілько не знїкчемнїли, і на скілько сил у нас стане, боротись будемо за свою народність, котра серед славяньских народів мусить мати рацію биту, єсли Славяньство єї видало з свого лона...
В Турцї на вічу патріоти "старої" партії красно говорили про "згоду", про "спільне дїланє" — о. Саламон навіть піднїс гадку зливу політичних товариств "Народної Ради" з "Русскою Радою" — зараз вилїзла, як шило з мішка, лише і єдино політика! — але о тім, щоби всенародні институти "Народний Дім" та "Ставропігіа" приймали в члени також патріотів-народовцїв, або щоби "Народний Дім" посилав бурсаків до рускої ґімназії, — о тім нїхто анї слова не писнув! А що поможе політика, як Русини в своїм нутрі будуть жерти ся, як щури? Таких річей нїхто на вічу не підносив, бо мабуть знав, що москвофіли в своїй слїпій заїлости о нїякій уступцї супротив народовцїв навіть говорити собі не дадуть. Але-ж з другої сторони ми маємо право запитати: чому-ж усе лиш одні народодовцї мають приносити жертву? — і то жертву на тяжку шкоду народу! Бо-ж допустивши, що народовцї з слїпої лише опозиції помогли би москвофілам збунтувати галицкій нарід аж до крайности, — то хто з того мав би користь? Хиба Россія! A Россія що-ж дала — не кажемо вже: Русинам в своїх границях, але Руси галицкій? Тьму еміґрантів Поляків, еміґрантів холмчаків і еміґрантів-жидів, а взяла від Руси галицкої і буковиньскої велику силу рускої интеліґентної верстви, почавши від Головацкого а скінчивши на Наумовичу... Розгони москвофільскі все тілько шкодили Русинам, a нїякої користи им не принесли, — і ми дивуємось, що навіть ще по тяжкім досвідї Наумовича можуть бути межи Русинами люде, навіть поважні, що дають ся в той бік баламутити, дають свою фірму авантурникам надуживаючим их поважних имен для цїлей нерозумних і шкідних, не для всенародної користи, а для фракційної cпeкуляції, не для консолідації сил руских, а для витворюваня що-раз більшого хаосу... Тілько-ж ми пересвідчені, що сяк чи так, а вже не довго нам ждати на конець хаосу — і межи Русинами стане ясно. Доведе до того льоґіка фактів...
[Дѣло]
27.01.1892