З житя муринів зeлїзничих.

[Письмо з Самбора].

 

Дня 16 н. ст. сїчня с. р. відбула ся в Самборі перед звичайним трибуналом в справі катастрофи зелїзничої, яка торік лучила ся між Стриєм а Гаями, карна розправа против: 1) Петра Ржонци, пересувача і зворотничого, 2) Теодора Комариньского урядника зелїзницї, 3) Томи Новоритки, машиніста, 4) Станіслава Заморского, заступника будника і 5) Каролини Бобович надзірницї рамп о провину з §. 335 і 337 закона карного сповнену в ось-якій спосіб:

 

Дня 16 лютого 1891 р. о 2 годинї 50 мінут надійшла зі Львова з головного двірця телєґрама на стацію Стрий, щоби зараз прислати до Львова машину помічничу, котра мала помогти поїздови особовому н-р 911. Депешу сю відобрав повнячій втогди службу урядник Теодор Комариньскій — і зараз зарадив в "гайцу" (в огрівальни) все, чого було треба. З машиною тою мав поїхати машиніст Новоритко, котрий що-тілько перед годиною положив ся спати, відбувши попередно 17 годин служби a кромі него мав їхати і урядник Комариньскій. Але що повнячій рівночасно службу другій урядник Володислав Хехлиньскій заявив охоту дуже радо переїхатись до Львова, то Комариньскій згодив cя на сю переміну і сам заняв ся виправою машини, котра тимчасом в огрівальнї заїхала на дворець. На нїй були вже Новоритко і паляч Франц Гротовскій а дожидали ще тільки урядника, бо з такою машиною завсїгди мусить їхати один з урядників. На стації приготовлювано все потрібне, щоби машину вислати до Львова. І так пересувач Стан. Цах, з припорученя Комариньского крикнув: "Вайха 4 на Львів!" В наслїдок сего пійшов Антін Маковскій до згаданої зворотницї н-р 4, при котрій занятий був сеї ночи Ржонца, і казав єму зворотницю уставити "на Львів". Ржонца, не знаючи о тім, що машина має їхати до Львова, гадав, що она лише як звичайно, буде "шібувати", і уставив зворотницю "на Львів", — але що згаданої ночи була страшенна заметїль, то понамітувало між шини богато снїгу і в наслїдок того "иглицї" (тоті движимі шини) не припасовували до шин т. зв. опірних. Отже щоби не наступило нехибне в таких разах вискоченє з шин, мусїв Ржонца чим скорше зворотницю обернути назад і усунути з помежи шин снїг. Тимчасом Комариньскій запитавши ся стацію Більче-Волиця, чи "Bahn frei", і одержавши з-відтам відповідь: "frei" пустив машину з Богом до Львова, кажучи ще до Хехлиньского: "А uważajсie na Lwowską weichę!" Машина рушила і в одній хвили неждано знайшла ся на зворотници н-р 4, котру Ржонца був тимчасово замість "на Львів" уставив на "Хирів", так що ледво вспів відскочити на бік. Машина переїхавши через зворотницю, пігнала — як зізнали свідки — наче скажена в напрямі до Гаїв.

 

Бідачиско Ржонца в першій хвили не міг ще зорієнтовати ся. "Шібує машина та й годї", — аж доперва, коли побачив, що машина таки летить дальше наперед, кинув ся за нею бігти, кричати та давати лїхтарнею сигнали т. зв. Haltsignale, але все надармо. Ті, що їхали на машинї, анї єго сиґналів не бачили, анї єго голосу не чули. Біжить Ржонца чим скорше до канцелярії і звіщує присутним там урядникам, Комариньскому і Ґидаєвскому ляконічну вість Йова: "Панове, ратуйте! Я пустив машину на Хирів!" Урядники кинулась до апаратів і заалярмували всїх будинків на просторони, щоби здержали всї поїзди. Та було вже за пізно! Кілька мінут проволоки Ржонци рішило судьбу нещастних людей, котрі, їдучи на машинї, анї гадали, що за хвилину вже може всї попращають ся з житєм...

 

Машина тимчасом жене на перед. Новориткови якось було дивно, що при жадній будцї не видно будника з лямпою, і звернув на се увагу урядника Хехлиньского, але коли урядник сказав: "Nie pytaj pan о nic, tylko jedź!" — вже більше не журив ся нїчим, бо і так вся одвічальність спочивала на уряднику. І дивне диво, що Хехлиньскій і Новоритко, хоч оба гнали як найточнїйше одну а другу просторонь, цїлком відмінну, зараз при виїздї зі Стрия не могли якось зорієнтувати ся, що находять ся на шляху невластивім. Тої обставини не міг вияснити анї сам обжалований Новоритко, анї слуханий за свідка инспектор Горошкевич, анї прочі свідки. Будники-ж, дожидаючи сиґналізованого поїзду н-р 81, виїхавшого уже з Гаїв, не знали нїчого о машинї зі Стрия, а що мали ще час вийти до поїзду, то сидїли готові в теплих хатах. Коли нараз почули якійсь сильний гуркіт, неначе машини, вибігали, але заким вспіли вибігти, машина перелетїла вже далеко за будку. Що за диво? — гадали собі. Аж тут за хвильку чують: алярм зі Стрия — здержати всї поїзди! Тепер потратили вже цїлком голову, а найпаче Казимир Очусь з-під н-ра 71, перед котрого очима за пару секунд мало розігратись страшне нещастє. Давав що-сил сиґнали то на одну то на другу сторону, а коли побачив, що все надармо, почав кричати "ґвавт!"

 

О годинї 4 мінут 5 ударили на себе обі машини з такою силою, що зараз потім відскочили на кількадесять кроків одна від другої. Наслїдки-ж сего удару були ось-які: Хехлиньскій згинув на місци: poзбило єму голову в трех місцях, три peбpа поламало, легкі попукали і т. д. Новоритка ударила ручка свиставки в лїве лице, на котрім дотепер остав ся синій знак, потім погрохотало єму праву руку і праве удо. Гротовскій став калїкою на око, до нинї тисне єго під грудьми, a кромі того попарив ся кипячою водою, що вилилась була з кітла. Розуміє ся, ушкоди як одного так і другого вже тревалі і оба неспосібні до працї в фаху зелїзничім. — Дальше потерпів персонал поїзду тягарового н-р 81, зложеного з одної машини і 38 возів. І так паляч Стан. Кулаковскій потерпів сильне стрясенє мозку і набавив ся нервового роздразненя; кондукторови Жиґарницкому стрясло стовп хребетний, a машиніст Фіхтель дізнав лекшої ушкоди тїла. З прочих деякі подіставали менчі або більші знаки, але то вже не кваліфікувалось до поступованя карного. Найлучше ще вийшов т. зв. "Stockmann" той, що сидить на послїдній бремзї: єго лиш кинуло на перед, але що був добре задягнений, то не сталось єму нїчого злого. Перших 6 чи 7 возів згрохотало на прах, а кондуктор Жаґарницкій і Джевецкій ведучій поїзд, лише чудом спасли ся. Про машину, їдучу зі Стрия они всї не знали нїчого, а лямп сиґналових уміщених дві на передї а одна позаду цїлком не бачили.

 

Знатоки пп. Ланґе і Пуздровскій, надинжінєри зі Львова орекли, що неможність видїти лямпи річ можлива, бо в часах снїгових метелиць снїг ті лямпи часто так засипле, що их зовсїм не видно, a тим самим не видко і их червоного світла. Так само потвердили знатоки і оборону Ржонци, що снїг засипує зворотницї та що справдї 15 зворотниць в зимі, в часї такої бурі, було за богато для Ржонци. Так само урядник руху не в силї обійти всї рампи в Стрию, бо на те не стає і часу і сил: він мусїв би в часї 24 годин зробити 15 миль, коли-б зачав ходити по зворотницях! Єго обовязком єсть лише перед вїздом особового поїзду наочно пересвідчити ся: чи зворотниця добре уставлена, — решти не вимагає ся. Ще найбільше провинив ся машиніст, що за богато спустив ся на урядника, — хоч знатоки орекли, що і они не поступили-б инакше, їдучи з так спосібним урядником, яким був Хехлиньскій. Заморскій виповнив свою службу належно. Будник має 15 мінут ждати на поїзд: оглянути шлях з одної і з другої сторони, позамикати рампи і потім ждати на поїзд. Заморскій все те зробив. Що-до Каролини Бобовичевої — то єї обовязком єсть лише замикати і відмикати рампи; більше она не має нїякої роботи в одвічальности. Побирає она за се 3 зр. місячно і мешканє. Чоловіки таких надзірниць працюють "в партії" або помагають сталим будникам.

 

В наслїдок такого ореченя знатоків увільнив трибунал всїх обжалованих, не набравши пересвідченя о их винї. Нещастю був винен случай, vis major, але не занедбанє обовязків.

 

Трибунал складали: сов. Рошкевич яко провідник, сов. Колясиньскій, секретар Мадейскій, адюнкт Вайдович яко вотанти а авскультант Кульчицкій яко протоколянт. Прокураторію заступав п. Саганек, а оборону вели: Ржонци д-р Струшкевич зі Стрия, Комариньского д-р Штаєрман, Новоритка д-р Нанке, а Бобовичевої п. Вєвюрскій. Заморскій не мав оборонця. Просторий і основний акт обжалованя обіймав 8 аркушів битого письма, а з промов оборонцїв визначили ся передовсїм промови д-рів Нанкого і Штаєрмана.

 

Для необізнаних з справами служби зелїзничої розправа ся була дуже прикра. Вся служба при зелїзници перетяжена над сили. О справдїшнім випочинку або о святах люде ті не мають і понятя. Новоритко сказав виразно, що належний єму 24 годинний відпочинок припадає раз на 13 днїв! Люде ті тратять здоровлє, наражені кождої хвилї на небезпечність для житя, на утрату служби а часто в нагороду дістаєсь им і кількалїтна вязниця. Показало ся, що доперва по значнїйшій катастрофі предприймають ся одвітні міри осторожности. Якось ще щастє, що у нас рідко лучають ся катастрофи при особових поїздах, бо инакше треба би за кождим разом, коли всїдає ся в купе, списати свою послїдну волю і пращати ся з дорогими нам особами на завсїгди. Деякі зміни мусять бути на зелїзницях доконче заведені, сли загал має бути спокійний о своє житє. Треба доконче побільшити персонал як урядничій так і службовий, щоби частїйше могли обміняти cя. Години випочинку не повинні бути відбирані тим бідакам, бо на тім не лиш они терплять, але й загал може потерпіти. А вкінци і платня тих людей повинна бути якась гідна, щоби их заохочувала до як найсовістнїйшого сповнюваня обовязків...

 

[Дѣло]

21.01.1892