Археологічний сезон у Кам'янці-Подільському завершився водночас з 2016 роком. Господині вже накривали новорічні столи, а дослідники, не зважаючи на дату та лютий мороз, все ще длубались у своєму розкопі. Підсумкам сезону, сповненого – без перебільшення – унікальних знахідок і сенсаційних відкриттів, присвячено цю публікацію.
Влітку Z уже розповідав, як камя'нецькі археологи шукали легендарну людвисарню – гарматну ливарну майстерню. Пошуки почалися досить оптимістично – адже місце, де містилося давнє виробництво, детально описане в історичних документах. Тож ніхто не сумнівався в успіхові. Одначе станом на липень вдалося видобути з-під землі “лише” основу стародавньої оборонної вежі. Слово “лише” в лапки взяте не випадково. Віднайти нову оборонну споруду навіть у перенасиченому фортифікаційними спорудами Кам'янці-Подільському – це сенсація (ніхто не знав, чи залишилося від вежі бодай щось). Разом з баштю знайшли безліч цікавих (навіть унікальних) знахідок.
Так починалися пошуки легендарної людвисарні
А втім, тоді радість від знайдення вежі затьмарювала відсутність бодай найменшого натяку на сліди ливарного виробництва. Це було дуже дивно, адже всі архівні відомості (зокрема, експлікації до планів Кам'янця XVIII століття) прямо вказували: людвисарня стовідсотково мала бути десь біля знайденої археологами башти. Але на жаль, на жаль... Тоді дослідники знайшли два пояснення такої ситуації. Песимістичне – сліди виробництва повністю знищив час. Оптимістичне – вони десь є, але поза межами квадрату розкопу.
Останнє припущення виявилося слушним. Сліди виробництва знайшли чи не в останні дні розкопок ділянки на вулиці Францисканській.
– Станом на середину липня минулого року учасникам експедиції ситуація на розкопі була ясною, - розповідає археолог Павло Нечитайло. – Ми відкрили три стіни вежі. Там, де мала бути четверта (східна), виявився перекоп ХХ століття. Зокрема, на рівні кам'яної кладки в тому перекопі ми знайшли величезну емальовану миску, що яскраво засвідчила недавній час земляних робіт. Південна стінка вежі теж переходила в хаотичний завал каменю. Крім того, в місці де стіни знищив сучасний перекоп, над нами нависав пагорб будівельного сміття, висотою десь до 6 метрів.
Варто віддати належне інтуїції замовника робіт – директора ТОВ “Панорама Форт” Леоніду Новіцькому, який наполіг на продовженні досліджень і виділив додаткові кошти й техніку. Небезпечний сміттєвий пагорб, здатний у будь-який момент сповзти у розкоп, прибрали за допомогою техніки, схили зміцнили. Роботи на пам'ятці продовжив відомий кам'янецкий археолог Петро Болтанюк. Наприкінці серпня він саме демобілізувався з фронту. Петро Анатолійович має найбільший досвід археологічного вивчення Кам'янця.
Результат не забарився:
– Розкопки доводилося проводити навіть у вихідні, незважаючи на втому та шалену спеку, – розповідає науковий співробітник експедиції Вадим Гудима. – Ви ж пам'ятаєте, яким було минуле літо. Але бажання віднайти легендарну гарматну майстерню Гловера і поповнити наше місто ще однією пам'яткою – переважало. Не кожне місто України мало такі військові об'єкти. Терміни розкопок підходили до завершення, але було прийнято рішення продовжити дослідження далі і розширити межі розкопу. Майже одразу по тому було нарешті віднайдено залишки печі для плавлення бронзи та рештки ливарних форм, а також – бонусом – краплини розплавленої бронзи, шлак та інші сліди ливарного виробництва.
Людвисарня А.Гловера (1708-1736). Світлина П.А.Болтанюка
Коли стало зрозуміло, що легендарну людвисарню все ж знайдено, над розкопом лунали такі радісні крики, що з дахів здійнялися голуби ледь не по всьому Старому Місту, а переможні стрибки археологів з лопатами навперейми не поступалися енергійністю перед військовим танцем зулусів.
Тут варто зауважити, що турки 1799 року, залишаючи назавжди Кам'янець, забрали зі собою всю фортечну артилерію. Найміцніші ж укріплення без гармат нічого не варті.
У 1706-1737 роках за фортифікації Кам'янця відповідав англієць Арчібальд Ґловер де Ґлейден. Аби якось вирішити проблему “гарматного голоду”, він організував згадану “людвисарню”. Загалом у мастерні де Ґлейдена протягом 1708-1736 років виготовили 25 гармат. Одна з них зберігається у Варшавському військово-історичному музеї Війська Польського. Це шестифунтова гармата завдовжки близько 2,3 метри.
Від розкопок на Польському Ринку спочатку сенсаційних знахідок не очікували
Цьогорічний сезон розкопок для кам'янецьких археологів взагалі виявився дуже вдалим на “ливарні” знахідки. Одночасно з розкопками на Францисканській, 10 історики досліджували площу Польський Ринок, де потрібно було провести охоронні розкопки. Від початку на якісь сенсаційні знахідки тут не очікували. Максимум який фундамент “вилізе” у супроводі звичайного міського сміття (добре, якщо XVI-XVII століть)...
Час облагороджує навіть звичайне міське сміття
Яке ж було здивування, коли виявилося, що квадрат розкопу “ліг” на… трипільське житло. В останньому, здавалось би, жодної сенсації немає. До того ж це була не перша трипільська хата на території Кам’янця. На Поділлі взагалі на трипільські артефакти натрапити – не дивина. Тому знайдена трипільська хата – цікаво, але не сенсація. Сенсацією стала знахідка ливарні. Але цим разом – мідно-камяної доби (енеоліту)!
Мідні знаряддя та прикраси у трипільських археологічних шарах трапляються хоч і не масово, та досить таки часто. Але слідів тогочасного ливарного виробництва в Україні досі не знаходили.
Трипільські ллячки, кості для перемішування розплаву та краплини міді
– Ми знайшли тигелі-ллячки для виплавляння міді, а також кілька десятків мідних фрагментів виробів, – розповідає Дмитро Черновол, науковий співробітник Інституту археології НАНУ. – Зокрема, мідні пластинки та деталі прикрас із дроту. Це повністю змінює уявлення про господарство трипільських племен. Раніше вважалося, що трипільці везли готові вироби з Балканського регіону. Тепер достеменно відомо, що вони самі вміли працювати з металом.
На цьому сюрпризи Польського Ринку не закінчилися. Незабаром археологи розкопали ще й давню бруківку. Її 1760 року виклали за наказом червоногородського чашника Стефана Маковецького. Кам’яне мощення центральної міської площі відтепер підтверджене не лише документами, але й археологічними знахідками.
Бруківка 1760-х років на площі Польський Ринок
Цікаво, що в той час навіть у такому великому та розвиненому місті, як Львів, кам’яної бруківки не було (хоч у галицькій столиці така бруківка з’явилася ще за князя Льва, але через занепад міста у другій половині XVII століття її перестали класти) – відомий факт: 1773 року карета цісаря Йосифа II застрягла в баюрі просто посеред львівського Ринку).
Варто зазначити, що під час війни з османами та наступного турецького панування Кам'янець сильно поруйнували. Значна частина будівель ще навіть через століття після визволення від турків залишалися напівзруйнованими. На той час посеред Ринку замість кам'яниць стояли довгі дерев’яні будинки, що виходили ґанками на площу. Вони з’явилися на планах міста першої половини XVIII століття, але без пояснень в експлікаціях.
Садиба першої половини XVIII ст. на площі Польський Ринок, 1, 2 – виробничі майданчики ремісників.
Зводячи ці “довгі будинки”, репатріанти до Кам'янця виходили з практичних міркувань. У такому будинку можна було водночас влаштувати житло, майстерню та крамничку. Вони були досить примітивними, збудованими з мінімальними витратами коштів і праці: кам'яна основа, покладена без фундаменту просто на ґрунт, дерев'яний каркас і глиняні стіни.
З рештками одного з таких будинків пов'язана чи не найсенсаційніша та найнесподіваніша знахідка. Спочатку археологи відкопували звичайне давнє “міське сміття” – уламки кераміки, скла, дрібні монетки. Разом з типовим матеріалом кінця XVII – першої половини XVIIІ століття лежали фрагменти фаянсових, напівфаянсових і порцелянових чашок – піал. Траплялися вони тут у великій кількості, хоча такі вироби зазвичай не є масовими знахідками. Це були турецькі та китайські чашки, які турки використовували для споживання кавиі. Більшість – із синім, кобальтовим розписом на білому тлі, є залиті жовтою та коричневою поливою з білим розписом.
Турецькі піали
Більшість цих виробів походила з турецького міста Кютаг’я, але вистачало й китайської порцеляни епохи імператора Кансі.
Китайський імпорт XVII століття. Епоха імператора Кансі.
У Європі мода на каву поширилася щойно у XVII столітті. Якщо йдеться про східну частину континенту – то завдяки османській експансії. Тож турки тоді диктували тут «кавову» моду. Якщо кава – то тільки з порцеляни або принаймні з турецьких підробок під неї. Для земель тодішньої України такі чашки-піали були розкішшю, символом добробуту та статусним предметом.
Є відома легенда про походження славнозвісної «віденської кави». Її пов’язують з «Віденською відсіччю» 1683 року, коли в обозі османської армії австріяки захопили багаті трофеї, серед яких – чимало мішків з кавовою. Як стверджують, відтак першу віденську кав’ярню відкрив українець Юрій Кульчицький.
Але Кам’янець познайомився з кавою набагато раніше за якийсь там Відень! Тут перші кав’ярні відкрили ще у 1670-х роках, а у 1681-му в Кам’янці їх уже було з добрий десяток. На кінець османського панування кам’янчани так “підсіли” на цей напій, що мандрівники у своїх нотатках підкреслювали, що мешканці міста більше полюбляють каву, ніж вино! «Свідки» давньої кавової історії міста лежали по всій площі дослідженої археологами садиби, а також у льосі та господарській ямі.
Піали та люльки
Майже одночасно з кавою в Україну прийшло тютюнопаління. І тут ще одна сенсація. Люльки! Скрізь із розкопу “вилазили” люльки!
Взагалі керамічні люльки, які у нас – незалежно від реального походження та колишніх власників – чомусь прийнято всуціль називати “козацькими” (так їх часто-густо підписують навіть у музеях), – знахідка звична. При розкопках тієї ж людвисарні їх чи не з десяток знайшли. Але у такій кількості, як останнього року на Польському Ринку, люльки ще ніхто ніколи не знаходив. Їх там було, як “бичків” у смітнику на автобусній зупинці.
– Коли люльки пішли масово, – розповідає Павло Нечитайло, – то ми спочатку навіть змагалися між собою за право покопати у місцях їх ймовірного скупчення. Але незабаром з'ясувалося, що “люльковий Клондайк” залягає по всій площі садиби, особливо в житловій частині.
Часом на невеличкій ділянці 20 х 20 см відкопували по кілька десятків люльок! Загалом на території розкопаної садиби археологи їх знайшли понад дві сотні.
При цій нагоді скажемо, що на Поділлі таке масове скупчення люльок в одному місці виявлене вдруге. Перший випадок, зауважимо, не став надбанням істориків та ніяк не задокументований. Тут доведеться повірити на слово.
Отже, в середині 1980-х років у Городку (районний центр трохи вище від Кам'янця проти течії Смотрича) через центр містечка прокладали траншею. Тоді ж автор цих рядків власноруч витяг із відвалу ґрунту площею в кілька квадратних метрів добру сотню майже цілих “козацьких” люльок (на дрібніші фрагменти увага взагалі не зверталася). Але тут жодної загадки не було. Саме в цьому місці у 1760-х роках діяла люлькова майстерня. Екскаватор, риючи траншею, натрапив на звалище банального браку.
На відміну від городоцьких люльок, кам'янецькі геть усі виявилися вживаними (про це свідчать характерні сліди кіптяви). Звісно, що керамічні люльки часто бились і губилися. Згадайте лише, як потрапив у полон Тарас Бульба. Але у такій кількості на обмеженій площі їх ще ніхто ніколи не знаходив. Археологи досі гадають, звідки ж тут такий скарб.
Під час розкопок навіть висували жартівливу версію, що на цьому місці колись діяв клюб “анонімних курців”, де кам'янчани, які “завязували” з цією шкідливою звичкою одразу ж викидали свої люльки. Версія звісно ж неймовірна – у XVIIІ столітті тютюнопаління щиро вважали... корисним для здоров'я.
Наразі археологи – в процесі сортування знайденого. Попередньо можна виділити імпортні люльки турецьких майстрів. На деяких є клейма з іменами (наприклад, “Нізар”). Вони поділяються на різні типи – малоазійські та балканські. Є місцеві, подільські підробки під турецький імпорт. Але що найцікавіше – є високоякісні оригінальні люльки кам’янецьких майстрів. Одна з найяскравіших – чорна лакована люлька з врізним орнаментом у вигляді «танцюючої рослини» (а при добрій фантазії тут можна побачити замаскованого тризуба)
– Можливо, в частині садиби, яку ми інтерпретуємо як житлову, розміщувалась кав’ярня, – каже Павло Нечитайло. – Одна з тих десяти, про які згадують історики. Також слід розуміти, що віддавши Кам’янець назад Речі Посполитійй, турки не пішли кудись далеко. Велика турецька залога стояла в сусідньому Хотині. А в місті й по тому залишились жити кілька турецьких купців. Кам’янець був прикордонням, де більшість жителів говорили на діалекті турецької і тут міцно вкорінились турецькі звичаї, зокрема, тютюнопаління і вживання кави.
Цікаво, що у південній частині цієї ж садиби, як з'ясували археологи, містились майстерні з обробки заліза, кольорового металу та кістки. Уявіть собі цей Польський Ринок, цю садибу, де змішується запах свіжозвареної кави з запахом щойно виплавленої бронзи. Де тютюновий дим переплітається з димом від горнів примітивних ливарень. До речі, судячи зі знахідок ллячок і кісток тварин зі слідами синього мідного окису (ними помішували розплав і збирали шлак) процес металообробки у XVIII столітті мало чим відрізнявся від тотожного процесу у трипільців, де теж знайдено ллячки та кістки з окисом.
Розкопаний археологами будинок знищила пожежа приблизно в 1760-х роках. Причому вона була не простим нещасним випадком. Під час розкопок знайшли гарматні ядра. Це свідчать, що вогонь спалахнув унаслідок обстрілу міста росіянами 1761-го чи 1764 року (джерела вказуються різні роки цієї події). Тоді під стіни Кам'янця підійшло військо генерал-майора князя Михайла Дашкова. Міста воно так і не захопило, але спричинило чималі руйнування (гарматні батареї стояла на Руських Фільварках і звідти обстрілювали місто).
Гарматне ядро
Наприкінці 2016 року, коли садибу археологи простежили по всьому контуру, розкоп законсервувували. Над найбільш вразливими його частинами вже зведено дерев’яне захисне накриття. Історики направили міській владі низку пропозицій і обґрунтувань щодо важливості знахідки та необхідності її музеєфікації.
Кам'янецькі археологи також висловили вдячність усім, завдяки кому вдалося зробити такі сенсаційні знахідки. Адже міська археологія у столиці Поділля була би неможлива без потужної допомоги міської влади та розуміння ваги проведеної роботи її керманичами. Тому археологи висловили подяку міському голові Михайлу Симашкевичу, комісіям і установам, депутатам міської ради, які зробили можливим археологічний сезон 2016 року.
Археологи також висловити глибоку вдячність директору Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника Олександрові Зарембі та його працівникам к. і. н. Ігорю Старенькому та Петру Болтанюку. Музей став базою експедиції, а названі працівники – його потужною науковою основою. Постійна наукова співпраця та дружні стосунки налагодились у молодої експедиції з НІАЗ «Кам’янець» (директор Василь Фенцур). Майже щодня учасники експедиції консультувалися з науковим відділом заповіднику (Ганна Кулішова, Лариса Рудюк, Олена Вільчинська). Велику, неоціненну допомогу надав Кам’янець-Подільський національний університет ім. Івана Огієнка (90 % учасників експедиції – його випускники та студенти). Протягом сезону-2016 всебічно сприяли діяльності археологів викладачі історичного факультету, а також його декан Володимир Дубінський і ректор університету Сергiй Копилов. А головне, незмінні бійці «польового фронту» – випускник університету Вадим Гудима та студент Володимир Орищук, які в спеку, сніг, мороз і холод допомагали рятувати підземний банк даних унікальної археологічної інформації Кам’янця-Подільського.
Світлини – Ганни Ніколаєвої, Кам'янець-Подільської архітектурно-археологічної експедиції й автора
19.01.2017