Перенедовідпочили

Давно відомо, що січень — місяць інвалідний в плані погоди. Тепер стало зрозуміло: інвалідний він і для національної валюти та голів деяких громадян.

Курс тижня

Підвищена волатильність обмінного курсу гривні на міжбанківському валютному ринку на початку року спричинена зниженням пропозиції валюти внаслідок традиційного для перших місяців року сезонного спаду ділової активності. Такими розумними словами пояснив лихоманку довкола «обмінників» заступник голови Національного банку України Олег Чурій.

Для людей, які спілкуються нормальною мовою, все рівно було незрозуміло, чого національну валюту знову почало штормити, а в останній робочий день тижня, 16 січня, тобто через кілька годин після пояснень чиновника з НБУ, головна фінансова інституція країни встановила такі курси:

100 USD США – 2766.9232 (13 січня – 2725.1629);

100 EUR – 2949.8168 (13 січня – 2910.2015);

10 RUR – 4.6605 (13 січня – 4.5803).

Тим часом в «обмінниках» долар знову подолав планку в 29 гривень.

На цьому тлі інформація про те, що «Платинум Банк» визнано неплатоспроможним, вкладникам збанкрутілого «Михайлівського» припинять виплачувати депозити, а Національне антикорупційне бюро зацікавилося діяльністю шефа НБУ Валерії Гонтарєвої і директора-розпорядника Фонду ґарантування вкладів фізосіб Костянтина Ворушиліна, — сприймалася як гарнір до основної страви.

Все вкупі це може спричинити економіці такий розлад шлунку, що туалетного паперу забракне.

Оратори тижня

Керівникові Кабінету Міністрів і віце-прем'єрові з питань соціальної політики варто терміново зайнятися активними видами спорту. Коли Володимир Гройсман почне реґулярно плавати батерфляєм, а Павло Розенко — крутити «сонечко» на перекладині, то вони автоматично почнуть більше їсти, а як каже мудра реклама — краще жувати, аніж говорити. Тому ці урядові мужі на засідання Кабміну приходитимуть з канапками, харчуватимуться, поки чиновники дрібнішого масштабу говоритимуть якісь не такі драстичні речі.

Але поки фізичних навантажень Гройсману і Розенку бракує, то вони мелють гречану вовну, яка викликає скрегіт навіть у змученого святами мозку. Віце-прем'єр, наприклад, переконаний, що від дна кризи ми вже відштовхнулися і, як казав класик, «дєнь ото дня растьот процент жиров у маслі».

Але не гіпертрофований оптимізм Розенка страшить, а його обіцянка жорстко контролювати контроль про дотримання законодавства про працю і подальша борня зі «сплячими ФОПами».

Обіцянка Гройсмана захищати «чесний бізнес від державного рекету» мала б заспокоїти підприємців, але пульс від такої перспективи не почастішав тільки у тих ФОПів, котрі наприкінці минулого року не припинили свою діяльність.

Будь-який адекватний український платник податків знає ще з часів Масола і Фокіна, що коли в Кабміні малюють небо в смарагдах і говорять про подолану кризу, то варто купувати сірники, сіль і консерви.

Списки тижня

Народний депутат Надія Савченко робить неможливе — примудряється ще більше псувати на ніц зіпсуте власне реноме. Після її переговорів з «не чортами» Захарченком і Плотницьким колишня «батьківщинівка» оприлюднила списки українських полонених, які перебувають «на підвалі» в ОРДЛО і в РФ.

Служба безпеки просила Надію Вікторівну не робити цього, але Савченко недарма носить папаху і всіма своїми діями хоче нагадувати Анку-кулеметницю. Списки заручників нардеп видала у загальний доступ, а потім сказала:

«Списки повинні бути доповненими, вони не є на даний момент коректними, оскільки інформація збиралася протягом 9 місяців, вона в основному вже застаріла. Її потрібно перевіряти, і всім світом зібрати це буде набагато легше».

Словесне нетримання колишньої «надії нації» мало б стати більш цікавим для компетентних органів.

Медія тижня

Завдяки діяльності Національної ради з питань телебачення і радіомовлення велика кількість громадян України взнала про існування російського телеканалу «Дождь».

Нацрада одностайно вилучила цей засіб масової інформації з переліку іноземних програм, зміст яких відповідає вимогам Європейської конвенції про транскордонне телебачення та законодавства України, і дала провайдерам місяць, щоб замінити медія країни-окупанта на інше.

Можна до посиніння пояснювати, що не друкувався «Народний оглядач», більш відомий як Völkischer Beobachter, в Лондоні чи Москві в 1942 році, але не в «Дожді» насправді річ. Коли цілком український канал СТБ показує в своєму ефірі «зєльоних чєловєчков», які не свідчать на допиті в прокуратурі, а бавляться в екстрасенсів, то вже точно задумаєшся над тим, що країні сильно пороблено і задавлено.